Постанова

від 11.12.2024 по справі 629/3506/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4097/24 Справа № 629/3506/21 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом Житлово-Будівельного кооперативу «Південний» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

за апеляційноюскаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року, -

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2021 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що відповідач є фактичним споживачем комунальних послуг, які надаються за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач має заборгованість перед позивачем за надані житлово-комунальні послуги на загальну суму 3 090 грн. 38 коп., які позивач просить суд стягнути з відповідача та судові витрати по справі (а.с. 2-4).

Рішенням Амур -Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року позовні вимоги Житлово-Будівельного кооперативу «Південний» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволенні.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово-Будівельного кооперативу «Південний» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в загальному розмірі 3 090 грн. 38 коп.

Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с.168-171).

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду 1 інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с. 184-186).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що за адресою: квартира АДРЕСА_2 , де зареєстрована відповідач ОСОБА_1 , надаються житлово-комунальні послуги та наявна заборгованість по їх сплаті.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 3090 грн. 38 коп. за житлово-комунальні послуги, суд 1 інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості таких позовних вимог.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами сторони відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

ОСОБА_1 є споживачем житлово-комунальних послуг, які надаються за адресою вказаної квартири, з дати реєстрації її місця проживання у ній, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач набула право власності на зазначену квартиру або фактично споживала житлово-комунальні послуги, що надавались за адресою цієї квартири, до дати реєстрації свого місця проживання у цій квартирі.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України (в редакції 2003 року), Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року (регулює спірні правовідносини сторін до 01 травня 2019 року), Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року (регулює спірні правовідносини сторін з 01 травня 2019 року.

Так, відповідно до положень ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права.

Положеннями ст.11 ЦК України передбачено, що підставами для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є акти цивільного законодавства, акти органів державної влади, акти органів місцевого самоврядування.

Згідно ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору.

Нормою ст.6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення.

Нормою ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року визначено розподіл житлово-комунальних послуг залежно від їх функціонального призначення. Зокрема, до житлово-комунальних послуг віднесено окрім іншого комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Аналогічна норма міститься в ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року.

Також за змістом ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, а також у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах. Аналогічна норма щодо обов`язку своєчасної оплати споживачем житлово-комунальних послуг закріплена п.30 Правил №630.

Згідно ст. ст. 7,9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Аналогічні положення містить п.п.24, 38 Правил №690.

Нормами ст.ст.525, 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до змісту наведених вище положень законодавства та усталеної судової практики з вирішення спорів про стягнення заборгованості за надані та не оплачені житлово-комунальні послуги, підставою для виникнення у споживача житлово-комунальних послуг обов`язку зі сплати їх вартості є в першу чергу наявність між таким споживачем та постачальником послуг або іншим уповноваженим учасником цих правовідносин договору про надання відповідних послуг (ст.ст.19, 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004 року, ст.ст.12, 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року).

Разом з тим, споживачі зобов`язані своєчасно і в повному обсязі оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати послуг у повному обсязі.

Останній висновок прямо закріплено і в нормі ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року. При регулюванні правовідносин з надання та споживання житлово-комунальних послуг, у випадку допущення споживачами несплати або несвоєчасної оплати вартості цих послуг, застосовуються також норми ст.625 ч.2 ЦК України, а саме покладення на споживачів-боржників обов`язку зі сплати окрім основної суми боргу також нарахованих на цю суму боргу 3% річних та інфляційних втрат.

Наведена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду України в постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, правовими висновками Верховного Суду в постановах від 15 березня 2018 року по справі №401/710/15-ц, від 16 грудня 2020 року по справі №761/32712/17, від 12 липня 2021 року по справі №233/6532/19, від 28 липня 2021 року по справі № 554/7740/17, а також правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 травня 2018 року по справі №686/21962/15-ц, від 20 вересня 2018 року по справі №751/3840/15-ц, від 07 липня 2020 року по справі №712/8916/17.

Матеріалами справи встановлено, що у відповідача ОСОБА_1 , наявна заборгованість зі сплати житло - комунальних послуг у розмірі 3 090,38 грн., яка складається із: 516,21 грн. - борг по водопостачанню та водовідведенню за період з 01.06.20218 року по 01.02.2019 року; 2649,60 грн. заборгованість за послуги з утримання будинків та прибудинкової території за період 01.06.2018 року по 31.05.2021 року; 78,54 грн. заборгованість за вивіз ТПВ за період 01.06.2018 року по 01.02.2019 року; 324,77 грн. - заборгованість по відшкодуванню витрат з плати електричної енергії спожитої ЖБК Південний для освітлення місць загального користування за період з 01.06.2018 року 31.05.2021 року; 62,68 грн. - заборгованість по витратам ЖБК Південний з оплат послуг банківських установ за первод з 01.06.2018 року по 31.05.2021 року.

Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що суд 1 інстанції безпідставно стягнув суму заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: