Постанова

від 12.12.2024 по справі 139/843/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 139/843/23

провадження № 61-12314св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Ростислава Ігоровича на додаткове рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2024 року, ухвалене у складі судді Тучинської Н. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Медвецького С. К., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування в особі Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому просив суд:

1) зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у спілкуванні та вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначити такі способи участі ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною та її вихованні:

- надати ОСОБА_1 можливість вільно спілкуватися з дитиною засобами телефонного зв`язку в будь-який день тижня та час без встановлення конкретних часових обмежень (за винятком нічного часу);

- зобов`язати ОСОБА_4 забезпечувати технічну готовність та придатність телефонного пристрою до спілкування дитини з ОСОБА_1 , а саме його справність, зарядження, перебування в розблокованому та увімкненому стані як самого телефону, так і звуку, зображення на ньому, а також надавати телефонний пристрій в розпорядження дитини для цієї мети;

- визначити графік особистих побачень ОСОБА_1 з дитиною без присутності ОСОБА_2 , членів її сім`ї чи будь-яких інших сторонніх осіб з правом забирати дитину до себе за адресою його місця проживання у м. Києві щотижня на вихідні - в суботу та неділю (сумарно вісім днів на місяць), а у випадках, коли ОСОБА_1 перебуває у службових відрядженнях або з інших, незалежних від нього причин, не може забирати її саме по вихідним, - на таку саму кількість днів у будь-які дні тижня відповідно до документів, що підтверджують дату його прибуття у місто Київ;

- визначити ОСОБА_1 графік проведення відпочинку разом з дитиною за місцем його перебування без присутності ОСОБА_2 , членів її сім`ї чи будь-яких інших сторонніх осіб під час літніх (строком на один місяць) та зимових (строком на один місяць) канікул дитини за умови узгодженості графіку відпусток ОСОБА_1 та графіку канікул дитини в дитячому садочку, а в подальшому - у школі;

2) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визначено ОСОБА_1 спосіб його участі у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким способом:

1) надано ОСОБА_1 можливість вільно спілкуватися з дочкою засобами телефонного зв`язку в будь-який день тижня та час за винятком часу, коли дитина перебуває у закладі дошкільної освіти, та нічного часу;

2) зобов`язано ОСОБА_2 забезпечувати технічну готовність та придатність телефонного пристрою до спілкування дочки з батьком, а також надавати телефонний пристрій в розпорядження дитини для цієї мети;

3) встановлено дні та години особистих побачень ОСОБА_1 з дочкою за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 два рази на місяць у суботу чи неділю з 10-ої до 18-ої години, враховуючи стан здоров`я дитини, без присутності матері за місцем проживання дитини;

4) визначено ОСОБА_1 час та період спільного відпочинку з дочкою за місцем його перебування за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 у літній та зимовий період протягом 7 днів підряд, враховуючи стан здоров`я та бажання дитини, без присутності матері.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Р. І. від 29 квітня 2024 року про ухвалення додаткового рішення залишено без розгляду.

Залишаючи без розгляду заяву, суд першої інстанції виходив із того, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу.

Отже заява про ухвалення додаткового рішення у цій справі подана поза межами встановленого строку.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 17 червня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Григор`єва Р. І. в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року задоволено.

Ухвалу Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 30 квітня 2024 року скасовано.

Справу в частині розгляду заяви адвоката Григор`єва Р. І., який діє в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційну скаргу адвоката Григор`єва Р. І. в інтересах ОСОБА_2 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року задоволено частково.

Апеляційну скаргу адвоката Сидор А. В. в інтересах ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року задоволено частково.

Рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 року змінено.

Визначено ОСОБА_1 спосіб його участі у спілкуванні та вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким способом:

- надано ОСОБА_1 можливість вільно спілкуватися з дочкою засобами телефонного зв`язку в будь-який день тижня та час за винятком часу, коли дитина перебуває у закладі дошкільної освіти, та нічного часу;

- встановлено дні та години особистих побачень ОСОБА_1 з дочкою за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 два рази на місяць у суботу чи неділю з 10 до 18 години, враховуючи стан здоров`я дитини, без присутності матері за місцем проживання дитини;

- визначено ОСОБА_1 час та період спільного відпочинку з дочкою за місцем його реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , за попередньою домовленістю з ОСОБА_2 у літній та зимовий період протягом 7 днів підряд, враховуючи стан здоров`я та бажання дитини, без присутності матері.

Доповнено резолютивну частину абзацом такого змісту:

«Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В іншій частині рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 23 квітня 2024 слід залишено без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції залишено за сторонами.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заявником в один із визначених цивільним процесуальним кодексом України спосіб - в електронній формі через систему «Електронний суд», в останній день встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України строку, подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення і таке подання відповідно до частини шостої статті 124 ЦПК України не вважається пропуском строку.

Отже, адвокатом Григор`євим Р. І. не пропущений п`ятиденний строк з дня ухвалення рішення суду, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, для надання указаних доказів.

Додатковим рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Сидор А. В. про ухвалення додаткового рішення про розподіл та відшкодування судових витрат задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 17 900,00 грн.

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Р. І. відмовлено.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що подані стороною позивача докази понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу є переконливими і достатніми для вирішення питання про їх відшкодування. Одночасно, суд вважав гонорар адвоката співрозмірним із категорією справи, її складністю та кількістю витраченого адвокатом часу. За результатами розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, йому відмовлено у позові в частині стягнення компенсації заподіяної моральної шкоди. Суд вказав, що оскільки задоволено одну із двох заявлених позовних вимог, тому компенсації підлягає лише 50 відсотків понесених позивачем судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що надані документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, договір про надання правничої допомоги від 19 січня 2024 року та акт приймання-передачі послуг від 25 квітня 2024 року № 1 не містять детального опису робіт (послуг) адвоката та здійснених ним витрат (у тому числі часу), тому суд позбавлений можливості оцінити у відповідності до частини четвертої статті 137 ЦПК України їх співмірність іншим критеріям справи.

Також, сторона відповідача докази про розмір витрат на надання правничої допомоги не подала до закінчення судових дебатів. Крім того, ні відповідач, ні її представник до закінчення судових дебатів у справі не робили заяви про подання ними протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів про розмір витрат, які ОСОБА_2 сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, тому суд вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Григор`єва Р. І. в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Додаткове рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2024 року залишено без змін.

Залишаючи без змін додаткове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що враховуючи результат розгляду цієї справи (часткове задоволення позовних вимог у розмірі 50 %), заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та відсутність аргументованих заперечень відповідача щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заяви позивача ОСОБА_1 та стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на користь останнього витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Також, зазначений гонорар адвоката є співрозмірним з категорією справи, її складністю та кількістю витраченого адвокатом часу.

Щодо відмови у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що стороною відповідача не підтверджено належними, достовірними та допустимими доказами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат відповідачки на правничу допомогу в цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У вересні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Григор`єв Р. І. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати додаткове рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Р. І. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували того, що справа є абсолютно простою, не потребувала додаткових доказів чи аргументів, тому необґрунтовано стягнути витрати на професійну правничу допомогу з матері, яка самостійно опікується дитиною та доглядає за нею, на користь особи, яка є неплатником аліментів.

Також суди попередніх інстанцій не врахували майновий стан обох сторін.

Крім того, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, оскільки додаткове рішення було ухвалено після його перегляду судом апеляційної інстанції.

Підставою касаційного оскарження додаткового рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2024 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального й матеріального права, зокрема суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 922/3812/19, від 31 березня 2021 року у справі № 916/2087/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 905/716/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 04 червня 2024 року у справі № 638/4869/19 (провадження № 61-1999св23).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2024 року ОСОБА_5 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У вересні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Р. І. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються лише в частині вирішення заяви ОСОБА_1 , тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в іншій частині не переглядаються в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Види адвокатської діяльності визначені у статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист або у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

У справі, що переглядається в касаційному порядку, встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що представником ОСОБА_1 - адвокатом Сидор А. В. на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду такі докази: договір про надання правової допомоги від 03 серпня 2023 року № 3, укладений між Адвокатським бюро «Сидор Аліни» в особі керівника Сидор А. В. та ОСОБА_1 ; рахунок на оплату послуг адвоката, зазначених у додатку № 1 до договору; акт надання послуг, згідно з яким загальна вартість складає 35 800,00 грн; платіжні інструкції, відповідно до яких ОСОБА_1 оплатив надані послуги адвоката.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 % від заявленої суми, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно врахував обсяг, вартість та співрозмірність заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, оцінив витрати ОСОБА_1 з урахуванням всіх аспектів складності цієї справи, а також час, який міг витратити адвокат на вивчення справи та підготовку позову та пояснень як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, врахував відсутність заперечення іншої сторони щодо стягнення витрат на правничу допомогу та дійшов обґрунтованого висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 900,00 грн, що не призведе до надмірного збагачення позивача.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Також, колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права з підстав порушення строку розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки таке не є порушенням норм процесуального права та обумовлено об`єктивними обставинами, а саме переглядом справи по суті апеляційним судом.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Григор`єва Ростислава Ігоровича залишити без задоволення.

Додаткове рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08 липня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 15 серпня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник