Ухвала

від 12.12.2024 по справі 521/2949/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 521/2949/23

провадження № 61-15689ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (далі - ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив:

- поновити його на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектора пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП);

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно,

з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 23 225,09 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, позов задоволено частково.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського МП).

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Стягнуто з

ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» (адміністрація Херсонського МП) в дохід держави судовий збір в розмірі 1 073,60 грн.

25 листопада 2024 року через підсистему Електронний суд ОСОБА_1 ,

в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2024 року, які просить скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем не було дотримано вимог частини четвертої статті 41, частини першої статті 47 та частини сьомої

статті 49-2 КЗпП України при вивільненні працівника відповідно до положень пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказане свідчить про незаконність звільнення ОСОБА_1 . Вважає, що з огляду на встановлені обставини, саме відповідач має виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки позивачу заподіяна майнова шкода у вигляді неотриманої заробітної плати. При цьому чинним законодавством не передбачено підстав, за яких роботодавець може бути звільнений від відповідальності за незаконне звільнення працівника.

Доводами касаційної скарги також є те, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано посилались на призупинення трудових договорів із працівниками ХФ ДП «АМПУ» наказом № 28-ОП від 10 травня 2022 року

у зв`язку із військовою агресією проти України, як на підставу для відмови

у задоволенні вимог про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки дія вказаного наказу зупинена у день звільнення позивача, тобто 29 грудня 2022 року, а правовідносини щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 розпочались 30 грудня 2022 року.

Наголошує, що його позовні вимоги стосуються стягнення не середнього заробітку за час призупинення трудового договору, а стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що настав внаслідок незаконного звільнення.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до положень пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 805/2562/16-а, від 26 серпня 2020 року у справі № 501/2316/15, від 28 грудня 2022 року у справі № 460/2675/18, від 21 червня 2023 року у справі

№ 149/1089/22, від 03 серпня 2023 року у справі № 683/1256/22, від 04 жовтня 2023 року у справі № 750/1146/22, від 31 січня 2024 року у справі

№ 161/8196/22.

Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права в оскарженій частині є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення.

Предметом оскарження є судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працював в ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) на посаді провідного інженера з пожежної безпеки сектору пожежної та техногенної безпеки відділу мобілізаційної роботи та цивільного захисту ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП).

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» було встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивача та самого керівника Філії) з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11 травня 2022 року була призупинена дія трудових договорів з працівниками Філії (за переліком до наказу, включаючи позивача) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

11 травня 2022 року згідно наказу ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрації Херсонського МП) від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» з позивачем було призупинено дію трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 08 грудня 2022 року № 48-ОП на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні»), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії») під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022» (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248) наказано припинити трудові договори 19 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 12 грудня 2022 року № 50-ОП були внесені зміни до наказу від 08 грудня 2022 року № 48-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 15 грудня 2022 року № 53-ОП на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні»), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022» (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248) наказано припинити трудові договори 29 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

29 грудня 2022 року на підставі наказу № 346-К від 28 грудня 2022 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за пунктом 6 частини першої

статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до наказу від 15 грудня 2022 року №53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, врахував, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були зупинені, тому він не працював не з вини роботодавця, а всі компенсаційні збитки за таких обставин покладаються на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин…

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

При цьому на час призупинення дії трудового договору за працівником зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, разом з тим, заробітна плата та інші виплати не сплачуються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

У розглядуваній справі встановлено, що відповідно до наказів філії

від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» і від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками філії» трудові відносини з ОСОБА_1 були призупинені.

Наказ про призупинення дії трудового договору позивачем не оскаржувався та був чинний на момент його звільнення.

Отже на момент звільнення, незважаючи на те, що трудові відносини між ОСОБА_1 та ДП «АМПУ» були наявні, але враховуючи їх призупинення, не передбачали виконання працівником роботи за укладеним трудовим договором та виплату роботодавцем заробітної плати, що, незважаючи на встановлення факту незаконності звільнення, не свідчить про позбавлення працівника роботодавцем можливості виконання своєї трудової функції та отримання заробітної плати.

ОСОБА_1 в силу приписів частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не позбавлений можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України, про що правильно вказав суд першої та апеляційної інстанції.

Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23, від 28 серпня 2024 року у справі № 521/8323/23, від 06 листопада 2024 року у справі

№ 521/2975/23 (справи за позовами працівників до ДП «АМПУ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Отже, рішення суду першої інстанції, залишене без змін постановою апеляційного суду, в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої та апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Враховуючи викладене, підстави для скасування судових рішень першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині відсутні.

Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при вирішенні питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 05 листопада

2024 року у справі № 521/2949/23.

Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников