Постанова

від 11.12.2024 по справі 461/2809/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 461/2809/24 пров. № А/857/25252/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Обрізка І.М.,

Сеника Р.П.,

секретаря судового засідання Нора А.Т.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року (головуючий суддя Мироненко Л.Д.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові 26 вересня 2024 року, повне судове рішення складено 30 вересня 2024 року, у справі № 461/2809/24 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

04.04.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просила змінити пункт 2 постанови в.о. заступника Львівської митниці Хомутянського В.В. у справі про порушення митних правил №0203/20900/24 від 26.03.2024 року про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за порушення митних правил, за ознаками ч.2 ст.471 Митного Кодексу України.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково: змінено захід стягнення, який накладений на ОСОБА_1 за вчинення правопорушення, передбаченого ч.2 ст.471 МК України, постановою в.о. заступника начальника Львівської митниці Хомутянського В.В. від 26.03.2024 року із штрафу в розмірі 30 відсотків вартості товарів, що становить 89964,49 грн, на штраф в розмірі 30 відсотків вартості товарів, що становить 53783 грн.

16.09.2024 представник позивача подав заяву про стягнення з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 11790 грн витрат, понесених на професійну правову допомогу та 14880,55 грн витрат на проведення експертизи.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року заяву представника позивача задоволено частково: стягнуто з Львівської митниці на користь на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн; заяву представника позивача адвоката Бориславського Андрія Любомировича про ухвалення додаткового рішення у справі №461/2809/24 в частині стягнення витрат на проведення експертизи залишено без розгляду.

Задовольняючи частково заяву представника позивача, суд першої інстанції виходив з того, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Суд першої інстанції вказав, що представником позивача доведений належними та допустимими доказами факт понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу. Суд першої інстанції зазначив, що повна компенсація сплаченого позивачем розміру витрат на правничу допомогу в сумі 15000 гривень за рахунок Львівської митниці не була б пропорційною, співмірною та логічною враховуючи категорію справи (оскарження постанови про притягнення особи до відповідальності за порушення митних правил), її складність, незначну кількість судових засідань, незначні обсяги матеріалів справи. Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення компенсації до суми в розмірі 7000 гривень, що у більшій мірі відповідає обсягу наданої допомоги, її реальній складності, а також принципу пропорційності задоволеним позовним вимогам.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції Львівська митниця подала апеляційну скаргу, просить таке скасувати та в задоволенні заяви відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що сума, яку представник позивача просить відшкодувати як витрати позивача на професійну правничу допомогу не співмірна із ціною позову із даною категорією спору та із виконаною адвокатом роботою. Скаржник вказує, що у позовній заяві містяться загальні обґрунтування та посилання на норми закону без надання аналізу щодо того, як такі норми, на думку позивача, мають застосовуватись до правовідносин, що склались у даній справі. Скаржник стверджує, що наведена адвокатом позивача у позовній заяві позиція є універсальною, висновки щодо застосування норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, фактично, є витягами норм законодавства на яке посилається позивач у позовній заяві та може бути використана й у інших справах практично без внесення змін до відповідних процесуальних документів. Скаржник наголошує, що відповідно до наданих представником позивача квитанцій, оплата наданих адвокатом правових послуг була здійснена третьою особою, а не позивачем.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, представник позивача та позивач подали до суду клопотання про розгляд справи у їх відсутності, що в порядку ст. 313 КАС України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та адвокатом Бориславським А.Л. укладено договір про надання правничої допомоги від 19 лютого 2024 року №05/24, відповідно до п. 4.1 якого за надану правничої допомоги клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар, розмір якого та порядок сплати визначається сторонами окремо та фіксується у додатковій угоді. По завершенню судової справи складається акт виконаних робіт та наданих послуг.

19 лютого 2024 року між ОСОБА_1 адвокатом Бориславським А.Л. укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правничої допомоги №05/24, відповідно до умов якої, сторони домовились, що клієнт сплатить на рахунок адвоката гонорар за правничу допомогу адвоката за представництво у Львівській митниці, в судах та іншу правничу допомогу, пов`язану із справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, підготовка позовної заяви, відзиву на позовну заяву тощо в сумі 1000 грн. за 1 годину роботи адвоката. Загальна вартість послуг становить 15000 (п`ятнадцять) тисяч грн.

За наслідком часткового задоволення вимог позивача, представник позивача подав заяву про ухвалення додаткового рішення у справі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Так, в обґрунтування заяви про відшкодування судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано копії договору про надання професійної правничої допомоги від 19.02.2024 №05/24, копію додаткової угоди від 19.02.2024 №1 до договору про надання правничої допомоги від 19.02.2024 №05/24, копії квитанцій про оплату, ордер та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Крім того, в тексті заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу представником позивача наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а саме:

-подання та отримання перекладів на українську мову 21.02.2024. Вартість 2000 грн.;

-підготовка та подання клопотання у Львівську митницю 06.03.2024;

-подання заяви та отримання копії висновку з Львівської митниці 26.03.2024;

-підготовка та подання адвокатського запиту до Львівської митниці від 04.04.2024l;

-підготовка та подання позовної заяви до Галицького районного суду м. Львова 03.04.2024;

-підготовка та подання клопотання про призначення товарознавчої експертизи;

-участь у судовому засіданні у Галицькому районному суді м. Львова 23.04.2024.

Дослідивши та проаналізувавши зміст поданих платником копій документів на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір таких витрат є документально підтвердженим та підлягає стягненню у розмірі 7000 гривень, що у більшій мірі відповідає обсягу наданої допомоги, її реальній складності, а також принципу пропорційності задоволеним позовним вимогам, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Позивачем здійснений судом першої інстанції розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката не оспорюється, натомість відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано доказів, як і не зазначено об`єктивних обставин, які б спростували співмірність стягнутих судових витрат із обсягом виконаних адвокатом у цій справі робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.12.2024 у справі № 640/20409/21 та у справі № 380/28411/23.

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги доводи скаржника про неподання позивачем до закінчення судових дебатів у справі заяви про намір стягнути судові витрати, оскільки як вбачається зі змісту позовної заяви у такій виявлено намір звернутися з заявою про стягнення судових витрат після винесення судового рішення та зазначено лише попередній (орієнтовний) розмір судових витрат.

Щодо аргументів апелянта про зазначення у квитанціях платником третю особу, то суд апеляційної інстанції дослідивши зміст таких зазначає, що відправником коштів зазначено ОСОБА_2 , натомість у розділі «деталі транзакції, призначення платежу» зазначено «згідно п. 3.1 Договору про надання правової допомоги №05/24 від 19.02.2024, платник ОСОБА_1 », що не викликає у суду апеляційної інстанції сумніву щодо оплати послуг за надання правової допомоги саме за договором, який укладено між позивачем та адвокатом, а тому такі аргументи є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки сторони не оскаржують додаткове рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні заявлених вимог, в силу приписів статті 308 КАС України, додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що стягнення з відповідача компенсації за правничу допомогу в розмірі 7000 гривень відповідає обсягу наданої допомоги, її реальній складності, а також принципу пропорційності задоволеним позовним вимогам.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному додатковому рішенні викладено підстави задоволення заяви частково, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 вересня 2024 року у справі №461/2809/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 13.12.2024 відповідно до ч. 3 ст. 321 КАС України.