Постанова

від 13.12.2024 по справі 480/9237/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 480/9237/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 (суддя Осіпова О.О.; м. Суми) по справі № 480/9237/23

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також - відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), військової частини НОМЕР_2 (надалі також - відповідач-2), військової частини НОМЕР_1 (надалі також - відповідач-3), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо переміщення ОСОБА_1 у військову частину НОМЕР_3 для проходження військової служби під час мобілізації;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Позов мотивований тим, що на час виникнення спірних правовідносин позивач відповідно до ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Єдиний виняток із вказаного правила може становити його згода, якої у цьому випадку не було.

20.02.2024 позивач подав до суду заяву про часткову зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 з 14.11.2023 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується наказом №580 від 14.11.2023 р. командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині). А з листа військової частини НОМЕР_2 від 24.11.2023 №502/2/1/1/2402 вбачається, що позивача переміщено на посаду командира взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що позивач на час розгляду справи перебуває на військовій службі в ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому позивач просить змінити предмет позову в частині, а саме "Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Щодо збільшення позовних вимог зауважує, що у зв`язку із протиправними діями відповідача позивач отримав захворювання, пов`язане з проходженням військової служби. Тому ОСОБА_1 збільшує моральну шкоду до 200000,00 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24 травня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на військову службу під час мобілізації.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо переміщення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) у військову частину НОМЕР_3 для проходження військової служби під час мобілізації.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Позивач частково не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, а саме:

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що відмовляючи у задоволенні вимоги позивача щодо виключення його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 з підстав того, що ОСОБА_1 має звільнитися з військової служби шляхом подачі відповідного рапорту із зазначенням в ньому підстав для звільнення, суд першої інстанції проігнорував норми п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", яким визначені підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час воєнного стану. Позивач вказує, що чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення військовослужбовця як визнання дій ТЦК по мобілізації протиправними. Подача рапорту по команді із зазначенням цієї підстави не принесе позивачу очікуваного результату і не поверне в становище, в якому він знаходився до мобілізації. Тобто, при винесенні оскаржуваного рішення при винесенні оскаржуваного рішення суд визначив за правильний такий спосіб захисту порушених прав ОСОБА_1 , який не відновить його порушеного права.

Враховуючи, що на час часткової зміни предмета позову у даній справі, проходження військової служби здійснювалося позивачем у ІНФОРМАЦІЯ_3 як наслідок визнаної судом протиправної дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби, з метою відновлення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, єдиним правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача могло бути виключно задоволення позовних вимог щодо виключення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто звільнення останнього з військової служби Збройних Сил України. Очевидно, що дії, які визнані протиправними не можуть породжувати законні та правомірні правовідносини, а тому відмова суду першої інстанції у задоволенні зазначеної позовної вимоги є незаконною та необґрунтованою.

Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача моральну шкоду в сумі 200 000,00 грн, позивач зазначає, що ОСОБА_1 , як освічена людина достеменно знав, що в силу займаної посади не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. Саме тому, прикладав максимум зусиль для доведення своє правоти перед працівниками відповідача. Розуміючи, що його позиція, яка повністю підтверджувалася як нормами права, так і наданими документами, грубо і цинічно проігнорована, позивач відчував занепокоєння, безпомічність, розпач, відчуття несправедливості та малозначності; страждання і приниження, інші негативні переживання. Враховуючи, що інші педагогічні працівники, які займають аналогічні посади, отримали, відповідно до ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» відстрочку, а його позбавили такого законного права, не розглянувши заяву, позивач вважає себе дискримінованою особою. Цей факт ще більш поглиблює його моральні страждання, оскільки в сучасному світі дискримінація є недопустимою.

Крім того, як встановлювалося в суді першої інстанції ОСОБА_1 має встановлений лікарем психіатром діагноз «Гострий поліморфний психотичний розлад F 23». Враховуючи зазначене, стресовий стан, в якому перебував позивач внаслідок неправомірних дій ІНФОРМАЦІЯ_7 не могли не відобразитися на стані його здоров`я: погіршилося самопочуття, з`явилася додаткова дратівливість, погіршився сон, зіпсувалися відносини з оточуючими. Також, під час мобілізації, всупереч чинним нормативним актам, ІНФОРМАЦІЯ_8 не було забезпечено проведення ВЛК належним чином і стан здоров`я ОСОБА_1 не було враховано в подальшому. Направлення його в зону бойових дій, фактично позбавило можливості приймати препарати, вживання яких є абсолютно необхідним для нормальної життєдіяльності.

Також позивач вказує, що виключно внаслідок мобілізації, яка проведена незаконно, з грубим порушенням прав людини і норм чинного законодавства, Позивач отримав бойове поранення та додаткові хвороби: розповсюджений остеохондроз хребта, протрузії хребців, спондилоліз, спондилоартроз, тощо. Внаслідок протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу та його переміщення у військову частину для проходження військової служби останній зазнав тяжких моральних страждань від того, що бачив вбивства і сам був змушений вбивати. Враховуючи, що позивач є глибоко віруючою людиною, яка, навіть, з релігійних переконань відмовилася від отримання ідентифікаційного коду платника податків, контакт зі зброєю, насильство та вбивства, викликають в нього огиду, відразу та душевні муки. Примушення до військової, не альтернативної служби розцінюється позивачем як приниження його гідності, нелюдським відношенням, моральними тортурами.

Додатковим моральним та психологічним тягарем слугує постійне переведення позивача в різні частини, внаслідок чого останній систематично позбавляється можливості відстоювати свої інтереси та захищати їх в суді. Цей фактор ще більше підсилює відчуття, що всі ці дії відбуваються з метою знущання та глузування над ним, а тому моральні страждання з часом стають все більш глибокими та руйнівними. Всі перелічені чинники є складовою моральної шкоди, яка було завдана ОСОБА_1 внаслідок його незаконної мобілізації.

Військова частина НОМЕР_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, оскаржене судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , відповідно до довідки взамін військового квитка серії НОМЕР_5 від 06.11.2012р. був визнаний призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_9 від 20.04.2011р. непридатним до військової служби в мирний час та обмежено здатним у воєнний час за ст.64-В, ст.74-В наказу МОУ №402-2008р.

Згідно із консультативним висновком спеціаліста №21 від 29.03.2023р. ОСОБА_1 має встановлений лікарем-психіатром діагноз «Гострий поліморфний психологічний розлад Р23».

04.11.2022р. ОСОБА_1 отримав від працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 повістку для уточнення персональних даних та, перевіривши дані ОСОБА_1 , згідно зі змістом повістки в правому нижньому кутку було проставлено запис: «має право на відстрочку по здоров`ю» із засвідченням печатки.

Відповідно до наказу №303/вк/тр від 14.03.2023р. Сумського національного аграрного університету «Про прийняття» ОСОБА_1 з 15.03.2023р. до 16.12.2023р. прийнятий на роботу на посаду майстра виробничого навчання навчально-практичного центру.

Згідно з довідкою про роботу ОСОБА_1 №88 від 20.04.2023р. позивач дійсно працює у Сумському національному аграрному університеті на посаді майстра виробничого навчання навчально-практичного центру на повну ставку з 15.03.2023р.

Відповідно до листа Сумського національного аграрного університету «Про надання інформації» №699 від 12.04.2023р., направленого начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 , надісланого на виконання вимог ст.24 КЗпП України та п.34 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022р. №1487, при прийнятті на роботу ОСОБА_1 на посаду майстра виробничого навчання навчально-практичного центру інженерно-технологічного факультету Сумського НАУ здійснено перевірку наявності у ОСОБА_1 військово-облікового документа.

У семиденний строк з дня видання наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу надіслано відповідне повідомлення до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

ОСОБА_1 надав довідку взамін військового квитка серії НОМЕР_5 від 06.11.2012р. з відміткою про зняття з військового обліку і такому, що не підлягає постановці на військовий облік, а також повістку про виклик його до ІНФОРМАЦІЯ_6 , на зворотному боці якої була відмітка про те, що він з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_6 04.11.2022р. і зроблено запис «має право на відстрочку по здоров`ю».

У зв`язку з цим було прийнято рішення про прийняття ОСОБА_1 на роботу з 15.03.2023р. та одночасно зобов`язано його з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 для оновлення військово-облікових документів, що було ним виконано 28.03.2023р.

Також, у цьому листі зазначено, що посада майстра виробничого навчання навчально-практичного центру інженерно-технологічного факультету Сумського НАУ, віднесено до педагогічної посади, а навчально-практичний центр інженерно-технологічного факультету є закладом професійно-технічної освіти, який діє на підставі Положення про навчально-практичний центр інженерно-технологічного факультету Сумського національного аграрного університету.

28.03.2023р. ОСОБА_1 подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 заяву, що зареєстрована відповідачем за №433/6, в котрій ОСОБА_1 прохав надати йому відстрочку від призову на військову службу згідно зі ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також додав довідку про роботу з Сумського НАУ.

28.03.2023р. стрілець 3 відділення 3 взводу роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_2 склала протокол про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.210 КУпАП за те, що у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 28.03.2023р. о 12:00 год. ( АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 порушив правила військового обліку в частині неявки до облікового органу та неподання своїх облікових даних згідно з п.23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників.

03.04.2023р. відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 за №6/721 надав лист «Про надання інформації», в якому зазначив, що «згідно з абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації не підлягають наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової перед вищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене знання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

Згідно з інформацією, викладеної в Довідці № 57 від 21.03.2023р., ОСОБА_1 є працівником Сумського національного аграрного університету.

Інформації щодо віднесення майстра виробничого навчання навчально- практичного центру інженерно-технологічного факультету до наукових або науково-педагогічних працівників, що має вчене знання та/або науковий ступінь, у документі не зазначено.

В свою чергу, Сумський національний аграрний університет є закладом вищої освіти та право на відстрочку педагогічні працівники без відповідного ступеню не мають».

Також у листі повідомлено, що за ухилення чи порушення правил мобілізації передбачена як адміністративна та і кримінальна відповідальність.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивач працював на посаді педагогічного працівника НПЦ ІТФ як структурного підрозділу Сумського НАУ, який має право на здійснення освітньої діяльності у сфері професійно-технічної освіти, а тому ОСОБА_1 відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 23 ЗУ № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

З цих підстав суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на військову службу та щодо його переміщення у військову частину НОМЕР_3 для проходження військової служби під час мобілізації є обґрунтованими та мають бути задоволені.

Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач є військовослужбовцем та з рапортом про його звільнення із зазначенням визначених законодавством підстав, за наслідками розгляду якого мало бути прийняте відповідне рішення, не звертався.

Відмовляючи в задоволенні вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди в сумі 200000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову у відповідній частині вимог, що розглядається судом, а матеріали справи не містять доказів настання втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Пунктом 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 констатується, що "право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними".

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (надалі, також - Інструкція №170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Згідно з абзацом 2 п. 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 ч. 4 ст.26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Серед таких підстав відсутні такі як наявність підстав для відстрочки від призову під час мобілізації; визнання в судовому порядку дій ТЦК по мобілізації протиправними.

Разом з цим, під час розгляду цієї адміністративної справи суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 відповідно до абз.2 ч.3 ст. 23 ЗУ № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) на військову службу під час мобілізації та переміщення його у військову частину НОМЕР_3 для проходження військової служби під час мобілізації є протиправними.

Тобто, в межах цієї адміністративної справи наявні підстави стверджувати про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача та, за фактичного правого регулювання, відсутність належного способу захисту його порушеного права, адже нормами Закону № 2232-XII не передбачено звільнення військовослужбовця зі служби у зв`язку із наявністю права у військовослужбовця на відстрочку від призову у період мобілізації.

З цих підстав колегія суддів погоджується з доводами позивача, що подача рапорту по команді із зазначенням цієї підстави не принесе позивачу очікуваного результату і не поверне в становище, в якому він знаходився до мобілізації.

Разом з тим, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Статтею 2 КАС України визначено, що метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Враховуючи, що на час судового розгляду справи, проходження військової служби здійснювалося позивачем у ІНФОРМАЦІЯ_3 , як наслідок визнаної судом протиправної дії ІНФОРМАЦІЯ_6 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби, колегія суддів вважає, що ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах буде саме зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

При цьому, суд зазначає, що оскільки неправомірні дії суб`єкта владних повноважень щодо незаконної мобілізації позивача тривають по цей час, то позивач постійно перебуває в стані порушення своїх прав, які можна поновити виключно у спосіб виключення його із списків особового складу військової частини та звільнення від проходження військової служби. Іншого способу захисту порушених прав позивача не існує та заперечення цього призводить до ситуації коли позивач взагалі буде позбавлений судового захисту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 200000 грн, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також - ЦК України) встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За визначенням частини 2 статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини 3 статті 23 ЦК України).

Частиною 1 статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, нормами частини 2 статті 1167 ЦК України окреслено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, незалежно від вини останнього:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Тлумачення вказаних норм, здійснене у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, вказує про те, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

В обґрунтування наявності завданої моральної шкоди, апелянтом зазначено, що ОСОБА_1 має встановлений лікарем психіатром діагноз «Гострий поліморфний психотичний розлад F 23». Враховуючи зазначене, стресовий стан, в якому перебував позивач внаслідок неправомірних дій ІНФОРМАЦІЯ_7 не могли не відобразитися на стані його здоров`я: погіршилося самопочуття, з`явилася додаткова дратівливість, погіршився сон, зіпсувалися відносини з оточуючими. Направлення позивача в зону бойових дій, фактично позбавило його можливості приймати препарати, вживання яких є абсолютно необхідним для нормальної життєдіяльності. Також позивач зазнав тяжких моральних страждань від того, що бачив вбивства і сам був змушений вбивати. З моменту початку дій ІНФОРМАЦІЯ_7 , направлених мобілізацію позивача до сьогоднішнього дня він, в силу зазначених обставин, знаходиться під значним психічних впливом, позбавлений можливості вести звичний для нього спосіб життя, втратив соціальні зв`язки, його позбавили можливості реалізації ним своїх звичок і бажань.

Разом з тим, позивачем не надано ні до суду першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи належних та допустимих доказів, які беззаперечно доводять наявність перерахованих у позові психоемоційних станів, що містили б будь-які медичні висновки та свідчили б про причинно-наслідковий зв`язок між його емоційним сприйняттям реальності та заявленими протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Позивачем в якості доказів, не надано ані виписки з закладів охорони здоров`я, якщо позивач звертався по допомогу до психолога чи психотерапевта, ані підтвердження проходження спеціальних реабілітаційних програм тощо.

Окрім того, позивачем не надано пояснень того, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову у відповідній частині вимог, що розглядається судом, а матеріали справи не містять доказів настання втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст. 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині відмови в задоволенні зазначених вимог ОСОБА_1 ..

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 виключити позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 , з прийняттям в цій частині нового судового рішення про задоволення позову.

В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги позивача, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 по справі № 480/9237/23 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_6 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 по справі 480/9237/23 щодо відмови в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова І.С. Чалий