Постанова

від 14.11.2024 по справі 947/1908/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6171/24

Справа № 947/1908/24

Головуючий у першій інстанції Петренко В. С.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого судді Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сегеди С.М.,

за участю секретаря Малюти Ю.С.,

учасники справи:

скаржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна»,

суб`єкт оскарження - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2024 у складі судді Петренка В.С.,

встановив:

У січні 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в якій просив визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 та зобов`язати уповноважену особу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, які накладені в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-5603/11.

В обґрунтування скарги зазначав, що відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа 2-5603/11, виданого 19.11.2012 року Гагарінським районним судом м. Севастополя про стягнення з нього заборгованості. 05.09.2018 року у даному виконавчому провадженні було винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження за яким було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна. У цьому ж виконавчому провадженні 31.01.2019 року державним виконавцем на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу і наразі виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-5603/11 має статус «завершений». При цьому, на момент звернення з вказаною заявою, все майно заявника дотепер перебуває під забороною відчуження на підставі постанови про арешт майна від 05.09.2018 року, що порушує його права, оскільки виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-5603/11 було завершено та знищене, повторно виконавчий документ не пред`являвся до виконання, будь-які інші виконавчі провадження відносно заявника відсутні, і за таких обставин відсутні підстави для продовження дії арешту його майна.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2024 скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця у цивільній справі №2-4436/11 за позовом ПАТ «Банк Петрокоммерц - Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 , районний суд не врахував обставини накладення арешту, та факт наявності протягом тривалого часу (майже 5 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У відзиві на апеляційну скаргу, Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на її необґрунтованість, просить суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м.Одеси від 06.06.2024 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 14.11.2024 з`явився: представник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - Савченко С.В.

Інші учасники справи до суду не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи, заяв про відкладення розгляду справи не надали.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника заінтересованої особи, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з інформації про державну реєстрацію обтяжень з Витягу Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зареєстровано обтяження 27854626 від 11.09.2018 року на все нерухоме майно ОСОБА_1 .

Відповідно до листа-відповіді Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 21.11.2023 року №152492/178262-33-23/20.1 на адвокатський запит від 16.11.2023, повідомлено, що у відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало на виконанні виконавче провадження НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №2-5603/11 від 19.11.2012, проте 31.01.2019 державним виконавцем у відповідності до п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу. У подальшому, у зв`язку із закінченням строку зберігання, вказане виконавче провадження було знищено.

Згідно заяви представника заявника адвоката Костюка В.О. він просив Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт та оголошення заборони на його відчуження, що належить ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1.

Відповідно до відповіді Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.12.2023 №161695/178750-33-23/20.1, заявнику запропоновано питання, щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, відповідно до абз.1 ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», вирішити в судовому порядку.

Відповідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження НОМЕР_1 перебуває у статусі «Завершено».

Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що повернення виконавчого листа стягувачу з підстав, передбачених ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», не є закінченням виконавчого провадження і не звільняє боржника від обов`язку виконати рішення суду, а відповідно і від негативних наслідків, передбачених Законом, за його не виконання. Крім того, судом зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази, на підтвердження наявності підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника, відповідно до встановленого ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» вичерпного переліку таких підстав, а тому скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця слід залишити без задоволення.

Однак апеляційний суд не може погодитися із таким висновком районного суду, оскільки він не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

У відповідності до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до абз. 1 ч.1, 2 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

У випадку, коли виконавець, зокрема, під час відкриття виконавчого провадження, виконав вимоги ч.2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» щодо накладення арешту на майно (кошти) боржника, то під час закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, виконавець зобов`язаний застосувати положення частини другої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа повинен зазначити про зняття арешту з майна (коштів).

Вказаний правовий висновок сформовано у постановах Верховного Суду від 04 червня 2021 року у справі № 186/561/19 (провадження № 61-16323св20), від 07 вересня 2021 року у справі № 186/1062/18 (провадження № 61-2457св21).

Апеляційним розглядом справи встановлено, що виконавче провадження НОМЕР_1 завершено на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження НОМЕР_1 перебуває у статусі «Завершено». Крім того, вказане виконавче провадження НОМЕР_1 знищене, що підтверджується відповіддю Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України №161695/178750-33-23/20.01 від 07.12.2023 (а.с 11).

Згідно відповіді Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства Юстиції України №152492/178262-33-23/20 від 21.11.23 у період з 01.01.2020 по 01.01.2023 на виконанні Відділу не перебували виконавчі провадження, боржником за якими є ОСОБА_1 (а.с. 9, 9 зворот).

Отже, на сьогодні все майно ОСОБА_1 перебуває під забороною відчуження (арештом) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.09.2018, виданої державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Таким чином, судом беззаперечно встановлено, що дане виконавче провадження було завершено відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Надати детальну інформацію відносно виконавчого провадження та надати матеріали являється неможливим.

У постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 визначено, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачу є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача. Суд бере до уваги, що особа є стороною виконавчого провадження, а тому має право звернутись із скаргою на дії, бездіяльність або рішення виконавця в рамках даного виконавчого провадження. Під час здійснення даного виконавчого провадження на майно особи як боржника було накладено арешт, який не був скасований після завершення виконавчого провадження та повернення виконавчих документів стягувачу без виконання. Факт обтяження власності особи є втручанням у вільне володіння майном, яке захищено Конституцією України та Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та знищення матеріалів виконавчого провадження за терміном зберігання свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арешту майна боржника, а тому, на думку суду, є підставою для задоволення скарги.

Колегія суддів зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Керуючись вказаними нормами права, колегія суддів приходить до висновку, що подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала, як така, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню, з ухваленням постанови про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 06.06.2024 скасувати.

Визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1, зобов`язати уповноважену особу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборон на його відчуження, накладені в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №2-5603/11.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 16.12.2024

Головуючий

Судді: