Постанова

від 11.12.2024 по справі 334/4445/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 334/4445/21

провадження № 61-288св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 ,

відповідачі: Запорізьке районне управління поліції, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області, Національна поліція України, Державна казначейська служба України, Головне управління Міністерства внутрішній справ у Запорізькій області, Запорізьке міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , звернулися до суду з позовом до Запорізького районного управління поліції, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУ НП в Запорізькій області), Національної поліції України, Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Головного управління Міністерства внутрішніх справ у Запорізькій області (далі - ГУ МВС у Запорізькій області), Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - Запорізьке міське управління ГУ МВС України в Запорізькій області), у якому просили: визнати незаконними дії співробітників поліції (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області), які полягали у затриманні із застосуванням фізичної сили ОСОБА_2 у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року та доставці до комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради; визнати незаконними дії співробітників поліції щодо затримання (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області), які полягали у застосуванні фізичної сили у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року відносно ОСОБА_1 ; визнати незаконними дії співробітників поліції щодо затримання (на той час Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області), які полягали у застосуванні фізичної сили у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя 11 липня 2013 року відносно ОСОБА_3 ; стягнути з ДКСУ на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 завдану їм моральну шкоду в розмірі по 169 824,00 грн кожному.

На обґрунтування позову зазначали, що 11 липня 2013 року в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя із застосуванням грубої фізичної сили та психічного тиску була незаконно затримана та поміщена у спеціальний транспортний засіб позивач ОСОБА_2 . Груба сила під час затримання застосовувалася не тільки до неї, але й до членів її сім`ї: дочки ОСОБА_1 та п`ятирічного онука ОСОБА_3 .

Перебуваючи у приміщенні суду 11 липня 2013 року капітан поліції ОСОБА_4 , застосовуючи грубу силу, почав тягнути на вулицю ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_1 почала захищати матір. Капітан поліції ОСОБА_4 разом з підлеглими на очах п`ятирічної дитини з інвалідністю ОСОБА_3 почав бити його матір ОСОБА_1 . Свої дії ОСОБА_4 пояснював тим, що він виконував рішення суду про примусовий психіатричний огляд. На момент затримання до будівлі суду було залучено декілька десятків співробітників поліції, які брали безпосередню участь під час затримання.

За результатами зазначених насильницьких дій позивач ОСОБА_2 була незаконно поміщена до Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради, щодо неї застосовувалися міри медичного характеру у примусовому порядку. При її затриманні позивачам було заподіяно тілесні ушкодження.

11 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого вона 11 липня 2013 року о 15:30 год в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя начебто вчинила злісну непокору законному розпорядженню та вимогам працівників міліції, чим порушила статтю 185 КУпАП. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2013 року провадження у справі про адміністративне правопорушення було закрито.

Також 11 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого вона 11 липня 2013 року о 15:30 год в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя начебто висловлювалася нецензурною лайкою у відношенні співробітників міліції та інших осіб, за що передбачена відповідальність за статтею 173 КУпАП. Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2013 року провадження по справі про адміністративне правопорушення було закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.

Згідно листа ГУ МВС України в Запорізькій області від 04 листопада 2013 року № 3/И-Г-154/1 до винних працівників міліції вжито заходів дисциплінарного впливу.

Працівники міліції не мали права доставляти ОСОБА_2 на примусовий психіатричний огляд, тому що це не відноситься до їх службової компетенції. Комунальна установа «Обласна клінічна психіатрична лікарня» просила працівників міліції лише сприяти у безпеці персоналу під час огляду ОСОБА_2 , який було призначено на 15 липня 2013 року на 9:00 год. Натомість саме працівники міліції незаконно, діючи не в межах своєї компетенції та перевищуючи свої повноваження, отримавши повідомлення про перебування ОСОБА_2 в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя, діючи за вказівкою невідомої особи, на власний розсуд прийняли рішення про те, що ОСОБА_2 підлягає доставці до психіатричної лікарні.

У зв`язку з протиправними діями співробітників поліції позивачам було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в душевних стражданнях, моральних переживаннях, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя та інших негативних явищах. Перенесені події призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, переживання щодо своєї соціальної репутації.

Незаконне складання протоколів про адміністративне правопорушення, затримання та застосування фізичної сили принизило честь та гідність позивачів, що до теперішнього часу вимагає додаткових зусиль для відновлення сталих соціальних зв`язків. Зокрема, ОСОБА_2 є громадською активісткою, бере участь у багатьох акціях та заходах, направлених на захист прав громади. У ОСОБА_1 на фоні пережитих подій загострився цукровий діабет.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2022 року позов залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали належні та допустимі докази на підтвердження незаконності дій співробітників міліції, та що внаслідок цих незаконних дій позивачам було заподіяно моральну шкоду.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди по 30 000,00 грн кожному шляхом безспірного списання з ДКСУ.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі заподіяння моральної шкоди позивачам не викликає сумнівів з огляду на сукупність дій правоохоронних органів, які полягали як у незаконному направленні позивача ОСОБА_2 до психіатричної клініки, так і у незаконному неодноразовому притягненні до адміністративної відповідальності позивача ОСОБА_1 .

Враховуючи відсутність переконливих доказів на підтвердження завдання позивачам працівниками міліції тілесних ушкоджень, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення зазначеного позивачами розміру відшкодування.

Водночас судова колегія врахувала, що частковою компенсацією моральної шкоди є визнання незаконними дій працівників міліції щодо примусового направлення ОСОБА_2 до психіатричного закладу, скасування постанов про притягнення позивачів до адміністративної відповідальності та ухвалення рішення про стягнення моральної шкоди з психіатричного закладу.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2023 року ДКСУ звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2022 року.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 638/13100/14-ц, від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16, від 04 липня 2018 року в справі № 641/2328/17, від 29 серпня 2018 року в справі № 686/16161/16-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 308/1990/16-ц, від 25 вересня 2019 року в справі № 607/5841/17, від 18 листопада 2020 року в справі № 554/5980/18, від 03 березня 2021 року в справі № 638/17962/15, від 24 грудня 2021 року в справі № 646/5190/19-ц, від 09 лютого 2022 року в справі № 757/6203/21-ц, від 04 квітня 2022 року в справі № 638/12050/20, від 15 червня 2022 року в справі № 398/2910/20, від 23 червня 2022 року в справі № 607/4341/20(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відсутність судового рішення про визнання протиправними рішень, дій або бездіяльності державного органу чи конкретної посадової (службової) особи державного органу унеможливлює відшкодування шкоди цим органом.

У разі встановлення судом достатніх підстав для застосування статті 56 Конституції України та статті 1176 ЦК України резолютивна частина рішення не повинна містити посилання на орган, з якого здійснюватиметься стягнення, та визначення рахунку, з якого відбуватиметься списання відповідних коштів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

20 березня 2023 року справа № 334/4445/21 надійшла до Верховного Суду.

Представник Національної поліції України та ГУ НП в Запорізькій області Коваленко І. М. направила відзив на касаційну скаргу, в якому просила її задовольнити. Також звернулася до суду з клопотанням про поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, надавши докази направлення сторонам його копії.

Зважаючи на положення частини другої статті 127 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе продовжити Національній поліції України та ГУ НП в Запорізькій області строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 червня 2013 року головний лікар-психіатр Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із заявою про проведення психіатричного огляду ОСОБА_2 в примусовому порядку з метою запобігання суспільно небезпечних дій.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2013 року заява була задоволена. 11 липня 2013 року ОСОБА_2 була примусово доставлена до Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради.

12 липня 2013 року головний лікар-психіатр Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із заявою про госпіталізацію ОСОБА_2 у психіатричну лікарню у примусовому порядку, посилаючись на висновок комісії лікарів-психіатрів від 12 липня 2013 року, хоча вказаним висновком не встановлено в неї тяжкого психічного розладу, як це передбачено статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу». Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 липня 2013 року заява була задоволена.

Вищевказані рішення Ленінського та Комунарського районних судів м. Запоріжжя були скасовані рішеннями Апеляційного суду Запорізької області від 08 серпня 2013 року та від 12 серпня 2013 року відповідно.

В рішенні Апеляційного суду Запорізької області від 08 серпня 2013 року суд дійшов висновку про відсутність підстав для направлення до суду заяви про госпіталізацію ОСОБА_2 до психіатричного закладу в примусовому порядку.

З відеозапису подій, які відбувалися в приміщенні Ленінського суду Запоріжжя, вбачається, що 11 липня 2013 року працівники міліції пропонували ОСОБА_2 проїхати в психіатричну лікарню, але вона категорично відмовилась. При цьому, на відеозаписі не зафіксовано будь-які дії, які б свідчили про застосування до позивачів фізичної сили чи примусове їх супроводження будь-куди.

11 липня 2013 року відносно ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого вона 11 липня 2013 року о 15:30 год у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя вчинила злісну непокору законному розпорядженню та вимогам працівників міліції, чим порушила статтю 185 КУпАП.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2013 року ОСОБА_1 притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 185 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 136,00 грн.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 19 вересня 2013 року постанова Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2013 року скасована та прийнята нова постанова. Матеріали справи за протоколом про адміністративне правопорушення № 128725 від 11 липня 2013 року відносно ОСОБА_1 направлені до Ленінського РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області на додаткову перевірку та належне складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2013 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за статтею 185 КУпАП було закрито.

11 липня 2013 року відносно ОСОБА_1 був складений протокол про адміністративне правопорушення, згідно якого вона 11 липня 2013 року о 15:30 год у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя, начебто висловлювалася нецензурною лайкою до співробітників міліції та інших осіб, за що передбачена відповідальність за статтею 173 КУпАП.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2013 року провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було закрито за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП.

Як вбачається з висновку спеціаліста № 683/с від 06 серпня 2013 року тілесні ушкодження у ОСОБА_1 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які виникли від дії тупого (тупих) предметів, та давність їх утворення не протирічить строку, вказаному освідуваною.

Також з висновку спеціаліста № 682/с від 06 серпня 2013 року вбачається, що тілесні ушкодження у ОСОБА_3 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які виникли від дії тупого (тупих) предметів, та давність їх утворення не протирічить строку, вказаному матір`ю дитини.

В описових частинах висновків спеціаліста зазначено, що ОСОБА_1 щодо обставин виникнення тілесних ушкоджень у неї та у дитини зазначала, що їх спричинили співробітники міліції 11 липня 2013 року в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

При цьому встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази на підтвердження вчинення співробітниками міліції щодо ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_3 неправомірних дій.

З листа прокуратури Запорізької області від 11 квітня 2014 року № 17-2959-06 вбачається, що за заявою ОСОБА_1 щодо підробки протоколів про адміністративні правопорушення за статтями 173, 185 КУпАП, складених відносно неї, слідчими прокуратури Ленінського району м. Запоріжжя проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013080050000029 від 24 липня 2013 року, за наслідками якого прийнято рішення про закриття вказаного кримінального провадження у зв`язку з відсутністю у діях дільничних інспекторів міліції ОСОБА_5 та ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з частиною третьою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

На обґрунтування позовних вимог позивачі, зокрема, посилались на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 працівниками міліції були спричинені тілесні ушкодження, однак вони не надали належні та достатні докази на підтвердження, ким саме та за яких обставин ці тілесні ушкодження були нанесені.

На дослідженому судом першої інстанції відеозаписі подій, які відбувались в приміщенні Ленінського районного суду міста Запоріжжя 11 липня 2013 року, зафіксовано конфлікт між позивачами та особою, яка на вимогу позивача представилась як ОСОБА_4 . При цьому, на відеозаписі не зафіксовано будь-які дії, які б свідчили про застосування до позивачів фізичної сили чи примусове їх супроводження будь-куди.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди внаслідок застосування працівниками міліції до позивачів фізичної сили та заподіяння тілесних ушкоджень.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. На підставі пункту 2 частини першої статті 1 цього Закону в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)».

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під адміністративним переслідуванням внаслідок притягнення її до адміністративної відповідальності за статтями 173, 185 КУпАП, що є підставою для відшкодування їй моральної шкоди.

Враховуючи викладене, розмір завданої ОСОБА_1 моральної шкоди, стягнутої судом апеляційної інстанції, підлягає зменшенню з 30 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Проте апеляційний суд на це уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення коштів на відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди шляхом безспірного списання з ДКСУ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду першої інстанції в цій частині є законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди із зазначенням, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , про відшкодування моральної шкоди скасувати та залишити в цій частині в силі рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 01 серпня 2022 року.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої на її користь, з 30 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Викласти абзац п`ятий її резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов