Постанова

від 11.12.2024 по справі 233/7715/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 233/7715/19

провадження № 61-11362св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Варче»,

третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Левчук О. О. від 05 лютого 2024 року та постанову Донецького апеляційного суду в складі колегії суддів: Агєєва О. В., Бондар Я. М., Корчистої О. І. від 03 липня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ «Варче» про встановлення фактів нещасних випадків, пов`язаних з виробництвом.

Позов мотивував тим, що з 01 березня 2011 року перебував у трудових відносинах із відповідачем, з 21 листопада 2011 року був переведений на посаду начальника механічного цеха. У разі виникнення виробничої необхідності та у зв`язку з відсутністю токаря директор товариства направляв його працювати на токарному станку. Указував, що 19 грудня 2014 року під час робочої зміни при виконанні токарних робіт із ним стався нещасний випадок: його ліва рука потрапила в обертовий механізм токарного станку, в результаті чого він отримав багаточисельні переломи лівої кінцівки із втратою працездатності. Директор підприємства Боджгуа М. Ш. доставив його до травмпункту лікувального закладу міста Костянтинівки та запропонував йому самостійно відшкодовувати шкоду щомісячно, якщо позивач погодиться на запис «побутова травма» у медичній документації. Вказував, що в той час знаходився у шоковому стані, тому погодився на запис про побутовий характер отриманої травми.

Зазначав, що 19 грудня 2014 року йому зроблено операцію, 20 лютого 2015 року виписано з лікарні, а 29 квітня 2015 року встановлено II групу інвалідності. Після встановлення інвалідності відповідач у порушення положень статті 170 КЗпП України не знайшов за можливе перевести його на більш легку роботу та 01 травня 2015 року звільнив його з роботи за «власним бажанням» відповідно до статті 39 КЗпП України.

Указував, що після звільнення продовжував неофіційно працювати на підприємстві відповідача. 02 березня 2016 року за вказівкою керівництва він виконував токарні роботи на станку, в результаті чого отримав повторну травму лівої руки. Директор товариства знову доставив його до травмпункту, 02 березня 2016 року позивача було госпіталізовано, а 03 березня 2016 року проведено операцію з ампутації лівої кінцівки. Як у 2014 році, так і цього разу позивач погодився на запис «побутова травма» в медичній документації в обмін на добровільне відшкодування завданої шкоди директором товариства.

Посилався на те, що 18 квітня 2017 року йому встановлено III групу інвалідності загального захворювання безстроково. Спершу директор ТОВ «Варче» щомісячно відшкодовував йому втрату працездатності, але в подальшому припинив здійснення виплат. 24 червня 2019 року він звернувся до директора з письмовою заявою про проведення розслідування нещасних випадків, на яку отримав відповідь про те, що на виробництві жодних нещасних випадків не траплялося. Звернувшись до Головного управління Держпраці в Донецькій області зі скаргою на відмову роботодавця у проведенні розслідування нещасного випадку на виробництві, отримав відповідь про сплив строку давності для проведення такого розслідування.

Незважаючи на наявні записи в медичній документації, позивач указував, що особливості отриманих ним травм виключають їх побутовий характер, а тому просив суд встановити факти нещасних випадків, пов`язаних із виробництвом, які сталися з позивачем на підприємстві ТОВ «Варче» 19 грудня 2014 року о 13 годині 30 хвилин та 02 березня 2016 року о 12 годині 30 хвилин.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з недоведеності того факту, що травми, отримані позивачем 19 грудня 2014 року та 02 березня 2016 року, пов`язані з його роботою на підприємстві відповідача. Суди прийняли до уваги, що всі надані позивачем докази на доведення обставин нещасних випадків містять посилання на побутовий характер отриманих ним травм; будь-які нещасні випадки на виробництві в зазначений позивачем період на ТОВ «Варче» не зафіксовані. Сама по собі відсутність токарного станку у належному позивачу гаражі, як і проживання позивача у квартирі багатоквартирного будинку, не виключає можливість отримання травм у побуті і не є безумовним доказом того, що травми отримані на виробництві. Суди також урахували, що на момент отримання позивачем травми 02 березня 2016 року він не перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 04 вересня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 09 лютого 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Варче» про встановлення факту нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, який стався 19 грудня 2014 року о 13 год. 30 хв., справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд зазначив, що суди не звернули увагу на те, що травму 19 грудня 2014 року позивач отримав о 13 год. 30 хв., тобто в робочий час. При цьому суди не з`ясували, чи перебував позивач на роботі 19 грудня 2014 року, чи складалися відповідачем акти про відсутність позивача на робочому місці та чи вживалися роботодавцем заходи дисциплінарного впливу до ОСОБА_2 за порушення трудової дисципліни (відсутність на робочому місці).

Суди не надали оцінку консультативному висновку спеціаліста від 22 квітня 2016 року, в якому міститься опис отриманої позивачем 19 грудня 2014 року травми, а саме: «ліва рука потрапила у станок», та не перевірили можливість отримання побутової травми при роботі з токарним станком у робочий час.

Невстановлення судами фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зумовило передчасний висновок судів про відмову в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, який стався 19 грудня 2014 року о 13 год. 30 хв.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що вимоги про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, відноситься до компетенції комісії по розслідуванню нещасного випадку.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 08 вересня 2021 року в справі № 233/7715/19, від 27 квітня 2021 року у справі № 461/8132/17, від 13 травня 2022 року у справі № 331/2395/20, від 29 червня 2022 року у справі № 569/22159/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також касаційна скарга містить посилання на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають значення для справи, на підставі недопустимих доказів (пункт 1 частини другої статті 389, пункти 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2024 року представник Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відповідач посилається на те, що суди повно та всебічно встановили фактичні обставини справи й зробили правильний висновок про побутовий характер травм позивача.

Зазначає, що встановлення причинного зв`язку нещасного випадку, який стався з позивачем ОСОБА_2 , перебуває виключно в компетенції відповідної комісії, яка призначається у встановленому порядку. Розслідування нещасного випадку проводиться роботодавцем після одержання повідомлення про нещасний випадок на виробництві, проте, встановивши, що відповідне повідомлення роботодавцю позивачем не надавалося, жодного розслідування нещасного випадку відповідно до Порядку № 1232 не проводилось. Відмова Держохоронпраці в Донецькій області у проведенні розслідування позивачем не оскаржувалась.

Позивачем не надано доказів того, що нещасний випадок настав в результаті впливу на нього небезпечного виробничого фактору чи середовища у процесі виконання ним трудових обов`язків.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 233/7715/19 з Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_2 з 01 березня 2011 року по 01 травня 2015 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Варче».

За повідомленням КНП «Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування Костянтинівської міської ради» за №01/14/2192 від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_2 19 грудня 2014 року о 14:05 звернувся до травмпункту травматологічного відділення (час травмування - 19 грудня 2014 року о 13:30), зі слів постраждалого травма - побутова. 02 березня 2016 року о 13:15 ОСОБА_2 звернувся до травмпункту травматологічного відділення КНП «БЛІЛ КМР» (час травмування - 02 березня 2016 року о 12:30), зі слів постраждалого травма - побутова.

Звернення ОСОБА_2 як 19 грудня 2014 року, так і 02 березня 2016 року зафіксовані в журналі нещасних випадків невиробничого характеру по травмпункту відділення КУ «ЛПУ МЛ №5» м. Костянтинівки.

З виписки з медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що з 02 березня 2016 року по 19 квітня 2016 року ОСОБА_2 перебував у травматологічному відділенні КУ «ЛПУ міська лікарня №5» м. Костянтинівки. Виписка містить посилання на те, що під наглядом травматолога ОСОБА_2 знаходиться з 19 грудня 2014 року, коли після побутової травми (ліва рука потрапила у станок) звернувся до травмпункту КУ «ЛПУ МЛ №5» м. Костянтинівки. З 19 грудня 2014 року по 20 лютого 2015 року знаходився на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні КУ «ЛПУ МЛ №5» м. Костянтинівки з діагнозом: важка множинна травма верхньої кінцівки; здавлення і великі рвані рани лівого передпліччя і плеча; відкритий вивих лівого передпліччя, відкритий перелом внутрішнього виростка лівого плеча зі зміщенням, закритий уламковий перелом с/3 лівого плеча зі зміщенням, закритий гвинтоподібний перелом н/3 ліктьової кістки лівого передпліччя зі зміщенням, некроз кожних лоскотів лівого передпліччя; посттравматична невропатія лівого ліктьового нерва. 19 грудня 2014 року зроблені операції: ПХО, репозиція вивиху лівого передпліччя, ЧКО АВФ стержневого типу. 02 березня 2016 року - повторна побутова травма (ліву руку затягнуло у рухомий механізм); встановлений діагноз: відкрита рефрактура с/3 лівої плечової кістки; закритий перелом хірургічної шийки лівої плечової кістки; велика рвана рана с/3 - н/3 лівого плеча з ураженням лівої плечової артерії на рівні с/3; травматичний шок. 02 березня 2016 року та 03 березня 2016 року ОСОБА_2 прооперовано: 1) ПХО ран лівого плеча; 3) пластика лівої плечової артерії аутовенозним трансплантатом; 5) ампутація лівого плеча на рівні с/3.

Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 10 ААВ №453363 ОСОБА_2 , оглянутому вперше 29 квітня 2015 року, встановлена ІІ група інвалідності за загальним захворюванням на строк до 01 травня 2016 року. При повторному огляді 18 квітня 2017 року встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням безстроково.

24 червня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до директора ТОВ «Варче» Боджгуа М. Ш. із заявою про організацію розслідування нещасного випадку, що стався з ним 19 грудня 2014 року, на яку отримав відповідь про те, що на підприємстві ТОВ «Варче» у 2014 році нещасні випадки не відбувалися.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 (форма ОК-5) вбачається, що протягом всього 2014 року позивачу нараховувалась заробітна плата. За 2015 рік нарахування здійснювались з січня по квітень. За 2016 рік відомості відсутні.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягаєзадоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша стаття 5 ЦПК України)

У відповідності до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

Відповідно о статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» нещасним випадком визнається обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

У відповідності до частин першої, другої статті 22 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен організувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнським об`єднанням профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах, визначається Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Отже, за змістом вказаних норм роботодавець повинен організувати розслідування нещасного випадку, для чого зобов`язаний негайно своїм наказом утворити комісію з розслідування нещасного випадку.

Розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема від одержання поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, які призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, зникнення, а також настання смерті працівника під час виконання ним трудових (посадових) обов`язків (стаття 7 Порядку).

Згідно із статтею 38 Порядку спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків, передбачених статтею 39 цього Порядку) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку, утвореною територіальним органом Держпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку.

Зазначена комісія зобов`язана з`ясувати обставини і причини нещасного випадку, визначити, чи пов`язаний цей випадок з виробництвом, та скласти акт розслідування за відповідною формою (стаття 14 Порядку).

Контроль за своєчасністю та об`єктивністю проведення розслідування нещасних випадків, підготовкою матеріалів розслідування, веденням обліку нещасних випадків, вжиттям заходів до усунення причин нещасних випадків, згідно статті 33 Порядку, здійснюють органи державного управління, органи державного нагляду за охороною праці, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи відповідно до компетенції.

Громадський контроль здійснюють профспілки через свої виборні органи і представників, а також уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці у разі відсутності на підприємстві профспілки.

Зазначені органи та особи мають право вимагати відповідно до компетенції від роботодавця проведення повторного (додаткового) розслідування нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акту за формою Н-5 або Н-1, визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і складення акта за формою Н-1 у разі, коли виявлено порушення вимог цього Порядку.

Посадова особа органу Держпраці в разі відмови роботодавця скласти або затвердити акт за формою Н-5 або Н-1 чи незгоди потерпілого або уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси, із змістом зазначеного акта, надходження скарги або незгоди з висновками про обставини і причини настання нещасного випадку чи приховування факту настання нещасного випадку має право видавати обов`язкові для виконання роботодавцем приписи за формою Н-9 згідно з додатком 10 щодо необхідності проведення розслідування (повторного розслідування) нещасного випадку, затвердження чи перегляду затвердженого акта за формою Н-5 або Н-1, визнання чи невизнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, складання акта за формою Н-5 або Н-1.

Рішення посадової особи органу Держпраці може бути оскаржено у судовому порядку. На час розгляду справи у суді дія припису за формою Н-9 зупиняється (стаття 34 Порядку).

Отже, зазначені положення Порядку дають підстави дійти висновку, що вимоги про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом відноситься до компетенції комісії по розслідуванню нещасного випадку. Спеціальна комісія встановлює факт пов`язаності чи не пов`язаності нещасного випадку з виробництвом, тобто спеціальна комісія є спеціальним суб`єктом щодо встановлення вказаного факту, рішення якого може бути оскаржено до суду.

Подібний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 05 грудня 2019 року у справі № 235/5301/16-ц (провадження № 61-7958св18) та від 21 травня 2020 року у справі № 186/1053/17 (провадження № 61-45421св18).

Пунктом 23 Порядку передбачено, що нещасний випадок, про який своєчасно не повідомлено керівника підприємства чи роботодавця потерпілого або внаслідок якого втрата працездатності настала не одразу, розслідується і береться на облік згідно з цим Порядком протягом місяця після надходження заяви потерпілого чи уповноваженої ним особи, яка представляє його інтереси (незалежно від строку настання нещасного випадку).

У разі реорганізації підприємства, на якому стався такий нещасний випадок, розслідування проводиться його правонаступником, а у разі ліквідації підприємства встановлення факту настання нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Суди попередніх інстанцій правильно відмовили в позові з тих підстав, що встановлювати факт нещасного випадку на виробництві можливо тільки у випадку ліквідації підприємства, всі спори працівників щодо відмови у складенні акта про нещасний випадок, не згоди із змістом акту тощо, відноситься до компетенції комісії по розслідуванню нещасного випадку, рішення якої може бути оскаржене до суду.

Враховуючи, що практика Верховного Суду щодо вимог про встановлення факту нещасного випадку на виробництві є сталою, то заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 05 лютого 2024 року та постанову Донецького апеляційного суду від 03 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов