Окрема думка

від 11.12.2024 по справі 463/87/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

11грудня 2024 року м. Київ

справа № 463/87/22

провадження № 61-7604св24

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідачки на свою користь 30 000,00 доларів США, які були безпідставно набуті останньою 11 січня 2014 року внаслідок визнаного нікчемним укладеного між ними попереднього договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 000,00 доларів США безпідставно набутих коштів та 8 181,00 грн судового збору.

Суд першої інстанції вважав доведеним факт безпідставного набуття коштів ОСОБА_2 за нікчемним договором від 11 січня 2014 року в розмірі 30 000,00 доларів США, внаслідок чого дійшов висновку про стягнення цих коштів на користь позивача на підставі статті 1212 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції вважав поважними причини пропуску позивачем позовної давності при зверненні з цим позовом, зазначивши, що порушене право (при встановленні відповідного факту) підлягає захисту.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2023 року залишено без змін.

Погодившись із висновком місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції помилково встановив, що оскільки грошові кошти за нікчемним договором були передані 11 січня 2014 року, тому на момент звернення до суду із цим позовом спливла строк позовна давність. Апеляційний суд дійшов висновку, що позовна давність не пропущена.

При цьому, суд виснував, що вказане на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не вплинуло та залишив його без змін.

Верховний Суд у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 12 грудня 2024 року за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 постанову Львівського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року змінив, виключивши з її мотивувальної частини висновки про те, що позовна давність не пропущена. У решті рішення Личаківського районного суду міста Львова від 15 червня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року залишив без змін.

З огляду на те, що апеляційний суд помилково послався на те, що позовна давність не пропущена, Верховний Суд змінив постанову апеляційного суду в частині її мотивування. У решті Верховний Суд залишив рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Однак з висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повністю погодитися не можу з таких підстав.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка заявила про застосування позовної давності.

Суд першої інстанції вважав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки обставина щодо нікчемності правочину від 11 січня 2014 року була спірною між сторонами, остаточно факт нікчемності підтверджений постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року. Суд зазначив, що складність у правовій кваліфікації спірних правовідносин та тривалість судового розгляду у справі № 463/6208/16 є тією обставиною, що вказує на наявність поважних причин пропуску позивачем позовної давності.

Апеляційний суд, погодившись із висновком місцевого суду щодо обґрунтованості позовних вимог, при цьому, зазначив, що суд першої інстанції помилково встановив, що оскільки грошові кошти за нікчемним договором були передані 11 січня 2014 року, тобто з цього часу почалося виконання цього договору, а тому на момент звернення до суду із цим позовом сплив строк позовної давності. Апеляційний суд вважав, що в цій справі відбулося переривання перебігу позовної давності, оскільки позивач звернувся з позовом про недійсність договору з дотримання строку позовної давності, потім звернувся до суду з цим позовом, а відтак строк вважав не пропущеним. Водночас суд виснував, що вказане на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не вплинуло.

Відповідно до статей 256, 257, 260 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (статті 251-254 ЦК України).

Згідно із частинам першою та третьою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

Суди попередніх інстанцій установили, що виконання договору між сторонами розпочалося з дня його укладення, тобто - з 11 січня 2014 року. Із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 10 січня 2022 року, тобто з пропуском позовної давності.

Відповідно до частин другої-четвертої статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що позов про повернення боргу у справі № 463/6208/16-ц було подано ОСОБА_1 29 грудня 2016 року (тобто в межах трирічного строку позовної давності), а рішення у зазначеній справі набрало законної сили 06 липня 2020 року.

Виходячи з того, що рішення у справі 463/6208/16-ц набрало законної сили з часу постановлення рішення Апеляційного суду Львівської області від 06 липня 2020 року, апеляційний суд вважав, що позовна давність розпочала свій перебіг заново з 06 липня 2020 року. Оскільки позов про стягнення безпідставно набутих коштів подано до суду 10 січня 2022 року, суд дійшов висновку, що позовна давність не пропущена.

Колегія суддів, змінюючи постанову апеляційного суду в частині її мотивування щодо пропуску позовної давності та залишаючи в решті судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, погодилася з висновком місцевого суду щодо поважності причин пропуску позивачем позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 виснувала, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

Питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Саме позивач повинен довести поважність характеру тієї чи іншої причини, а не інші учасники, адже це в його інтересах, щоб суд визнав поважними причини пропуску позовної давності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що питання поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17).

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності, це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2022 року у справі № 523/15572/16-ц).

Висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі (постанова Верховного Суду від 10 серпня 2022 року у справі № 303/6079/17).

З висновками суду першої інстанції, з якими погодилась колегія суддів, про те, що позовна давність пропущена за поважних причин з огляду на те, що обставина щодо нікчемності правочину від 11 січня 2014 року була спірною між сторонами, остаточно факт нікчемності підтверджений постановою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року, складності у правовій кваліфікації спірних правовідносин та тривалості судового розгляду тощо, погодитись неможливо.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). При укладенні попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна сторонами не була дотримана форму договору, оскільки він укладений в простій письмовій формі, таким чином нікчемність такого правочину встановлена законом й не потребувала визнання його недійсним судом. На виконання нікчемного правочину 11 січня 2014 року позивач передав відповідачці гроші, саме з цього часу почався перебіг позовної давності, відповідно до частини третьої статті 261 ЦК України.

Про стягнення безпідставно отриманих коштів за нікчемним правочином позивач звернувся до суду у січні 2022 року. Наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, позивач не навів. Тривалість розгляду інших вимог позивача в суді, встановлення нікчемності правочину в судовому рішенні, тощо не свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, з огляду на встановлену законом нікчемність укладеного у простій письмовій формі попереднього договору купівлі продажу нерухомого майна, що не потребувало судового рішення, та відсутність будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

Тому вважаю, що колегії суддів належало прийняти постанову про скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову через сплив позовної давності.

СуддяМ. Є. Червинська