Постанова

від 03.12.2024 по справі 260/9721/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Гебеш С.А.

03 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/9721/23 пров. № СК-А/857/8368/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Слободян І.М.

представників апелянта:Гецко В.В. Глаголич І.І.;

позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закарпатського апеляційного суду на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 260/9721/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Закарпатського апеляційного суду, третя особа - Державна казначейська служба України, - про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості ,-

ВСТАНОВИВ:

13.11.2023р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної судової адміністрації України, Закарпатського апеляційного суду, у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Закарпатського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків із виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року - 28 вересня 2023 року, а також вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з установленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481,00 гривні та на 01 січня 2023 року - 2684,00 гривні;

- визнати протиправними дії Закарпатського апеляційного суду щодо нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року - 28 вересня 2023 року, а також вихідної допомоги обчислених виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні;

- стягнути із Закарпатського апеляційного суду заборгованість із недоплаченої суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року - 28 вересня 2023 року, а також вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1 227 435,00 гривень, із відрахуванням обов`язкових платежів.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.02.2024р. позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Закарпатського апеляційного суду бюджетними асигнуваннями для проведення видатків із виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період із 01.01.2021 року - 28.09.2023 року, а також вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з установленого на 01.01.2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01.01.2022 року - 2481,00 грн., на 01.01.2023 року - 2684,00 грн.

Одночасно, суд визнав протиправними дії Закарпатського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період із 01.01.2021р. - 28.09.2023р., а також вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, обчислених виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.

При цьому, суд також стягнув за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація України на користь ОСОБА_1 недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. - 28.09.2023 року та вихідної допомоги у зв`язку із відставкою у сумі 1 227 435,00 гривень (один мільйон двісті двадцять сім тисяч чотириста тридцять п`ять гривень 00 копійок), з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Закарпатський апеляційний суд подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.02.2024р. скасувати та прийняти нову постанову, якою в позові відмовити.

Представники апелянта, ОСОБА_2 Глаголич І.І. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали з підстав у ній зазначених.

Позивач, ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу просила суд, залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

ч.4 ст.229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється..

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 28.09.2023р. № 942/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Закарпатського апеляційного суду на підставі заяви про відставку від 12.09.2023р.

29.09.2023р. Наказом Закарпатського апеляційного суду №227/ос припинено ОСОБА_1 , судді Закарпатського апеляційного суду, з 29 вересня 2023 року виплату всіх доплат до посадового окладу судді у зв`язку із тим, що 29 вересня 2023 року не здійснювала правосуддя та відраховано зі штату Закарпатського апеляційного суду з 29 вересня 2023 року, у зв`язку з поданням заяви про відставку та звільненням з посади судді Закарпатського апеляційного суду.

Із матеріалів справи видно, що суддівська винагорода ОСОБА_1 визначена із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (1 січня 2021 р. - 2102 гривні).

ОСОБА_3 вважає, що суб`єктами владних повноважень протиправно для розрахунку розміру посадового окладу судді не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, що призвело до зменшення розміру суддівської винагороди у 2021, 2022 та 2023 роках, а також розрахунку вихідної допомоги судді у зв`язку із відставкою, у зв`язку з чим звернулася до суду.

ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.130 Конституції України видно, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Із змісту ч.2, ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

ст.7 Закону України від 15.12.2020р. № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

В ст.7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік від 02.12.2021 № 1928-ІХ установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Згідно ст.7 Закону Про Державний бюджет України на 2023 рік у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

В межах спірного періоду суддівська винагорода ОСОБА_1 розраховувалась із урахуванням приписів ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021, 2022 та 2023 рік» відповідно виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Колегія суддів звертає увагу, що при затверджені прожиткового мінімуму на рік Кабінет Міністрів України виходив саме з фінансових можливостей держави та дотримання збалансованості Державного бюджету. Встановлення прожиткового мінімуму виходячи з фінансових можливостей держави відповідає конституційному принципу прагнення до збалансованості Державного бюджету.

У свою чергу, Верховною Радою України затверджено Державний бюджет України на відповідний рік та прожитковий мінімум, проект якого був розроблений Урядом виходячи із наявних коштів у Державному бюджеті, принципів збалансованості, обґрунтованості та ефективності та з врахуванням прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди та аналізу виконання бюджету у попередніх та поточному бюджетних періодах.

Приймаючи Закон України «Про Державний бюджет України», із запропонованим (встановленим) Урядом розміром прожиткового мінімуму, Верховна Рада України визнала їх законність, обґрунтованість та надала їм обов`язкового характеру.

Затвердження розміру прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період є виключною компетенцію Верховної Ради України.

Колегія суддів наголошує, що невідповідність Закону України «Про державний бюджет України» на кожен рік положенням Конституції України може бути підставою для прийняття виключно Конституційним Судом України рішення щодо їх неконституційності.

Однак, положення ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» наразі є чинними, неконституційними у встановленому законодавством порядку не визнавались.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 03.12.1998р. № 17-рп/98, Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, діяльність якого передусім спрямована на забезпечення народного представництва, прийняття законів та здійснення інших повноважень відповідно до Конституції України.

ст.147 Основного Закону питання про відповідність Конституції України, законів України віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 Конституції України, до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

ч.1 ст. 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Аналогічні положення закріплені у ст. 1 Закону України «Про Конституційний Суд України», якою регламентовано, що Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів ВРУ, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (пункт 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України»).

До повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, перевірка на предмет відповідності Конституції України всіх без винятку правових актів ВРУ і Президента України як за їх юридичним змістом, так і за дотриманням конституційної процедури їх розгляду, ухвалення та набрання ними чинності. Разом з тим такі повноваження Конституційного Суду України обмежуються виключно вирішенням питань щодо відповідності цих актів Конституції України, а не щодо їх законності.

Таким чином, питання про відповідність Конституції України положень Закону України «Про Державний бюджет України », у тому числі, щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду України.

Подібний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024р. у справі №990/189/24, який, необхідно врахувати під час надання оцінки спірним правовідносинам.

Здійснюючи розгляд спірних правовідносин колегія суддів також акцентує увагу на рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014р., у якому зазначено таке: «Дійсно, як стверджували заявники, у 2007 та 2008 роках Конституційний Суд України дійшов висновків, що зміни та доповнення до основного законодавства не могли вноситися за допомогою відповідних законів про Державний бюджет України, оскільки ці закони стосувалися радше фінансування, ніж матеріальних прав. Суд не погоджується із твердженнями заявників про те, що згідно із рішеннями Конституційного Суду України до відповідних нормативно-правових актів не можна вносити зміни. Конституційний Суд України розкритикував юридичну техніку, що використовувалася Парламентом для внесення таких конкретних змін та доповнень, проте демократично обраний Парламент зберігає право щодо виконання своїх законодавчих функцій відповідно до Конституції та зміни встановлених розмірів виплат на певний період часу. Заявники також не довели, що внаслідок ухвалення рішень Конституційного Суду України виникають сумніви щодо законності рішень національних судів…» (див. п.37 рішення).

З наведеного видно, що демократично обраний парламент зберігає право змінювати встановлені розміри виплат на певний період часу, що він і зробив, приймаючи Закони України «Про Державний бюджет України».

Згідно рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002р. № 17-рп/2002 парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях парламенту під час її сесій.

З метою роз`яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у ст.91 Конституції України, Конституційним Судом України 14.10.2003р. прийнято рішення № 16-рп/2003, в якому зазначено, що прийняття рішень Верховною Радою України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення Верховної Ради України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення Верховної Ради України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у ст.91 Конституції України, треба розуміти рішення Верховної Ради України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.

Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.

Отже, застосування у досліджуваних правовідносинах показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб віднесено саме до виключної компетенції Верховної Ради України.

Варто також зауважити, що згідно ст.95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства; виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків; держава прагне до збалансованості бюджету України. (див. постанову Верховного Суду від 24.07.2023р. у справі № 420/6671/18).

Тож, враховуючи, що ст.95 Конституції України містить імперативну норму щодо видатків і встановлює, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків, апеляційний адміністративний суд уважає за необхідне зазначити, що здійснення перерахунку суддівської винагороди з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні на певний бюджетний рік не застосовується до суддівської винагороди, призведе до порушення положень ст.75 Конституції України.

Крім того, слід врахувати низьку економічну спроможність держави здійснювати соціальні виплати в умовах повномаштабної збройної агресії російської федерації та введення в Україні воєнного стану, адже в першу чергу видатки Державного бюджету України повинні бути спрямовані на забезпечення обороноздатності України та захисту її суверенітету.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018р. у справі №5-р/2018 зазначено, що держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства.

З даного приводу Конституційний Суд України чітко зазначив, що в умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації, проти України (див. абз.2 п. 5. п.2 п.5 мотивувальної частини рішення від 12.10.2022р. № 7 р(ІІ)2022).

Тобто, в умовах воєнного стану та у зв`язку з досягненням інших суспільних цілей розсуд держави є істотно ширшим.

У рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020р. № 10-р/2020 зазначено, що обмеження суддівської винагороди є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану.

Колегія суддів повторно звертає увагу та наголошує, що здійснення перерахунку суддівської винагороди як ОСОБА_1 так і інших суддів, призведе до розбалансованості Державного бюджету, адже в ньому не закладено виплату суддівської винагороди виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на відповідний рік складає чітко визначену суму.

Для виконання такого рішення суду потрібно буде залучення коштів із інших напрямків фінансування (у тому числі й у сфері військового забезпечення), що призведе до дефіциту коштів у них.

Крім того, під час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції досліджено питання чи відбулось, у даному випадку, зменшення суддівської винагороди та чиє воно сумісним з незалежністю судді.

Перш за все слід зазначити, що такі обставини залежать від кількох факторів, одним із яких є фактично мінімальний рівень заробітної плати.

У п.57 Рекомендації КМ РЄ (2010) 12 стверджується, що «відповідний рівень оплати праці є ключовим елементом у боротьбі з корупцією суддів і його метою є захист їх від будь-яких подібних спроб» [27]. Незалежно від відносного розміру зменшення заробітної плати вона не повинна опускатися нижче рівня, який в Україні може вважатися відповідним рівнем для судді у суді найвищого рівня в країні.

Другим фактором розгляду питання про зменшення суддівської винагороди є те, чи таке зменшення є частиною загальної реформи або ж воно спрямоване проти суддів загалом чи проти конкретних суддів.

З даного приводу необхідно вказати, що оплата роботи суддів на належному рівні тісно пов`язана із безпекою роботи та незмінюваністю суддів, які мають важливе значення для захисту незалежності суддів. Проте, зниження суддівської винагороди саме по собі не є несумісним із незалежністю суддів.

Беручи до уваги наведене, в системному зв`язку із фактичними обставинами справи, колегія суддів вказує, що розрахункова величина для визначення розміру суддівської винагороди ані в 2021р, 2022р. 2023р., та навіть в 2024 р. не змінювалась, а тому розмір самої суддівської винагороди не зменшився та був значно вищим за розмір середньої заробітної плати по Україні (у тому числі порівняно з іншими держслужбовцями). Вказані обставини свідчать про підтримку ідеї більш щедрої схеми соціального забезпечення для суддів та жодним чином не вказує на обмеження суддівської незалежності.

Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування під час розрахунку суддівської винагороди такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні, не є скасуванням чи звуженням змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод позивачки.

Аналогічний підхід щодо еквівалентності спеціального права судді висвітлено у рішення ЄСПЛ у справі "Хонякіна проти Грузії" (Khoniakina v. Georgia) від 19.06.2012р., заява № 17767/08 (пунктах 77,78 ), рішення ЄСПЛ у справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09, від 15.10.2013р. (п.94).

У п.91 рішення Європейського суду з прав людини по справі Savickas and others v/ Lithuania, Application no. 66365/09 Суд зазначив, що ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції не може бути тлумачиться як надання людині права на заробітну плату в певному розмірі.

У досліджуваних правовідносинах немає законних сподівань та легітимних очікувань в призмі підвищеного розміру суддівської винагороди, які підпадають під захист ст.1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції з прав людини (див. також п.38 рішення ЄСПЛ у справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та 71378/10) від 26.06.2014р.).

Отже, встановлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні висновки та викладені позивем в позовній заяві доводи.

Відповідно до п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Державної судової адміністрації України та Закарпатського апеляційного суду діяли в межах повноважень та у спосіб передбачений законами та Конституцією України.

Згідно ч.2 с.6 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 308,310,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закарпатського апеляційного суду задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 260/9721/23 скасувати та прийняти нову постанову.

В позові ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Закарпатського апеляційного суду про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості по суддівській винагороді і вихідній допомозі, відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель У зв`язку із перебуванням члена колегії судді Хобор Р.Б. в період з 13.12.2024р. по 14.12.2024р. включно у відрядженні, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 16.12.2024р.