Окрема думка

від 16.12.2024 по справі 260/1060/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Наталії КОВАЛЕНКО

16 грудня 2024 року

м. Київ

справа №260/1060/24

адміністративне провадження №К/990/44886/24

1. Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2024 року, постановленою у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Рибачука А.І., суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В., відмовив у відкритті касаційного провадження у справі № 260/1060/24 за позовом Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» до виконавчого комітету Берегівської міської ради Закарпатської області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал Карпати», про визнання протиправною та скасування реєстрації, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, касаційна скарга у якій подана Акціонерним товариством «SOTRA HOLDING AG» на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року.

2. Постановляючи таку ухвалу, Верховний Суд виходив з того, що касаційна скарга Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» не містить обґрунтувань щодо новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, у зв`язку з чим колегія суддів констатувала, що позивачем не наведено доводів на підтвердження того, що судове рішення Верховного Суду за наслідками розгляду його скарги матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

3. Суд, провівши аналіз ухвалених у цій справі судових рішень і доводів касаційної скарги, не знайшов підстав для висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики з питань застосування відповідних норм права, а тому констатував відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у вказаній справі.

4. З таким висновком Верховного Суду не погоджуюсь. Вважаю, що відмова у відкритті касаційного провадження у справі № 260/1060/24 з викладених вище підстав є помилковою та не ґрунтується на дотримання норм процесуального права.

5. У зв`язку з цим та в порядку частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаю окрему думку щодо вищезгаданої ухвали Верховного Суду.

6. Так, частини друга, четверта статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7. За правилами частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

8. Предметом касаційного оскарження у цій справі охоплювалась залишена без змін апеляційним судом ухвала суду першої інстанції, якою було повернуто позовну заяву Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» у зв`язку з недолученням до неї документів, які підтверджують, що особа, яка підписала позовну заяву, має право на підписання та подання такої заяви.

9. За правилами частини дев`ятої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

10. Згідно з положеннями статті 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

11. 5 жовтня 1961 року в Гаазі вчинена Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція), до якої приєдналися більше ніж 90 країн (Австрія, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії, Данія, Італія, Іспанія, Греція, Німеччина, Португалія, Південна Корея, США, Франція, Швейцарія, Швеція та інші).

12. До вказаної Конвенції Україна приєдналась на підставі Закону України від 10 січня 2002 року № 2933-III. Набрання чинності для України цього міжнародного договору, відбулась 22 грудня 2003 року.

13. Статтею 1 Конвенції визначено, що вона поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: а) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; в) адміністративні документи; с) нотаріальні акти; б) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

14. Стаття 3 цієї ж Конвенції закріплює, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

15. За вимогами статті 4 Конвенції передбачений в частині першій статті 3 апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, що додається до цієї Конвенції.

16. У статті 5 Конвенції передбачено, що заповнений належним чином апостиль засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичність відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ. Підпис, відбиток печатки або штампа на апостилі не потребують ніякого засвідчення.

17. Зміст оскаржених позивачем судових рішень та матеріали касаційної скарги підтверджують, що позовна заява від імені Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» (Швейцарська Конфедерація) підписана головою Ради директорів Петер Котт, на підтвердження повноважень якого до надано копію витягу від 21 липня 2023 року з Торговельного реєстру кантону Аппенцель-Ауссерроден, який засвідчено апостилем та забезпечено нотаріально посвідченим (українським нотаріусом) перекладом українською мовою.

18. Висновок судів попередніх інстанції про недоведення підписантом позовної заяви права на її підпис від імені Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» обґрунтований наявністю формальних недоліків у поданих на підтвердження повноважень документів (зазначені вище) та тим, що позовна заява підписана Петер Котт як головою Ради директорів вказаного Товариства, тоді як документів, які б підтверджували саме такий його статус, до суду першої інстанції не були надані.

19. Суди відзначали, що відповідно до перекладу наданої копії витягу з Торгового реєстру від 21 липня 2023 вбачається, що Петер Котт зазначений як член Ради директорів Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG», а не як її голова.

20. Заперечуючи такі висновки судів, позивач покликався на те, що аркуші (не сторінки) цілого документа пронумеровані нотаріусом при посвідченні справжності підпису перекладача, а сам переклад був прошитий нотаріусом разом з оригіналом - і наявна у суду копія чітко візуально показує послідовність сторінок цього документа.

21. Стверджував, що підписант є єдиним членом Ради директорів, вказаним у торговому реєстрі, відповідно не має і не могло бути нікого іншого, хто міг би виконувати функції Голови Ради, а отже ставити під сумнів статус підписанта суд не повинен був. Інша особа, також з правом одноосібного підпису від імені товариства - Рене Гайсслер - є лише підписантом, але не членом Ради директорів, що чітко видно з витягу, де напроти його імені така посада не значиться. Наявність окремого статусу підписанта, без формальної посади, не є унікальним досвідом законодавства Швейцарії - український Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань так само передбачає можливість зазначення не лише керівника, але і підписанта, тобто особи, яка має право на вчинення юридичних дій від імені товариства і при цьому не є його формальним керівником.

22. Тому скаржник вважав, що оскільки Петер Котт є єдиним членом Ради директорів (що у акціонерному товаристві з незначною кількістю акціонерів допускається згідно швейцарського законодавства) то одночасно є і головою Ради директорів. А крім того у витязі з реєстру зазначено його право одноосібного підпису документів від імені Товариства.

23. Подібні за змістом аргументи заявляються й у касаційній скарзі, поданій у цій справі на вищезгадані судові рішення судів попередніх інстанцій.

24. Суди попередніх інстанцій не надали оцінки таким аргументам позивача (скаржника), не спростували їх і в порушення норм процесуального права не відобразили з цього приводу жодних мотивів у оскаржених судових рішеннях.

25. Більше того, суд першої інстанції, як на висновки щодо наявності у поданих на підтвердження повноважень підписанта позову документах формальних недоліків, покликався у своїй ухвалі Правила проставлення апостилю на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 17 березня 2023 року № 125/209/293/139/999/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21 березня 2023 року за № 478/39534, не врахувавши, що ці Правила, відповідно до їх пункту 1, регулюють порядок проставлення спеціальної відмітки «Apostille» (Convention de la Haye du 5 octobre 1961)» (далі - апостиль) на офіційних документах, які були складені на території України, а не Швейцарії, як це мало місце у цьому конкретному випадку.

26. Суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи такі недоліки не виправив і не взяв до уваги те, що вищезгаданий Порядок не може застосовуватись для перевірки дотримання формальних вимог під час проставлення апостилю на документах, виданих іноземними державами.

27. При цьому апеляційний суд, з урахуванням додатково поданих у справі доказів щодо повноважень підписанта позову та апеляційної скарги, дійшов висновку про наявність у Петера Котта права підписувати такі процесуальні документи від імені Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» (Швейцарська Конфедерація), однак залишив без змін постановлену судом першої інстанції ухвалу про повернення позову з підстав відсутності такого права у вказаної особи, чим фактично відмовив у доступі до правосуддя зазначеному Товариству.

28. Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію про те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

29. Виходячи зі змісту вказаних вище положень Конвенції, норм Закону України «Про міжнародне приватне право» та частини дев`ятої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України, ці документи могли бути взяті до уваги судами попередніх інстанцій як такі, що засвідчували дійсний правовий і фактичний статус Петера Котта як особи, яка має право підписувати позовну заяву, а саме - як члена Ради директорів Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» (Швейцарська Конфедерація) з правом одноосібного підпису усіх без виключення документів від імені вказаного Товариства.

30. Тож за таких обставин у суду першої інстанції не виникло підстав беззаперечно стверджувати про відсутність у Петера Котта повноважень на підписання позову від імені Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG» (Швейцарська Конфедерація). Очевидність такого висновку не ґрунтується на фактичних обставинах справи та наявних у ній матеріалах.

31. У разі наявності сумніву у праві Петера Котта на підписання позову, поданого у цій справі, суд першої, маючи у своєму розпорядженні належним чином оформлені документи щодо повноважень підписанта позову, не був позбавлений можливості скористатись нормами пункту 2 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України й залишити позов без розгляду вже після відкриття провадження у справі, достовірно встановивши обставини щодо повноважень підписанта позову та остаточно пересвідчившись у їх відсутності у такої особи.

32. Відмова у перегляді в касаційному порядку ухвалених у цій справі судових рішень й, відповідно, відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування вищезгаданих норм, створюють загрозливий судовий прецедент на рівні судових рішень судів апеляційної ланки, який може зумовлювати безпідставне повернення не тільки позовних заяв, а й інших процесуальних документів, поданих фізичними та юридичними особами - нерезидентами України (суб`єктами міжнародного права).

33. Очевидно, що такі випадки не сприятимуть зміцненню авторитету національного правосуддя в очах міжнародної спільноти, створюватимуть загрози для міжнародного іміджу України, підриватимуть довіру до неї та до її судових інституцій, не сприятимуть закріпленню прогресу, досягнутого проведенням відповідних реформ у сфері судочинства.

34. З метою недопущення настання таких негативних наслідків, а також зважаючи на значну кількість випадків звернення до національних судів та інших органів іноземних компаній, організацій, іноземців та різноманітних суб`єктів міжнародного права, яким може бути безпідставно відмовлено у доступі до правосуддя (що є порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї) з покликанням на судову практику, яка наведена у оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, вважаю, що ці судові акти належало переглянути у касаційному порядку Верховним Судом та сформувати відповідні висновки щодо застосування норм права з метою формування єдиної правозастосовчої практики з вказаного питання та забезпечення однакового правозастосування усіма судами першої та апеляційної інстанцій.

35. Ухвалене у цій справі судове рішення за результатом розгляду поданої Акціонерним товариством «SOTRA HOLDING AG» касаційної скарги, на мою думку, мало б фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях підтвердження повноважень підписантів процесуальних документів, які є нерезидентами України, дозволило б виробити єдиний у подібних ситуаціях підхід до застосування норм права та забезпечити їх правильне і однакове застосування національними судами усіх інстанцій.

36. У зв`язку з вищенаведеним висновую, що ухвала Верховного Суду від 11 грудня 2024 року про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 260/1060/24, яка постановлена без оцінки та перевірки заявлених у скарзі аргументів та висновків судів попередніх інстанцій, є передчасною, і не ґрунтується наявності передбачених процесуальним законом підстав.

37. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «SOTRA HOLDING AG», за умови виконання скаржником усіх необхідних вимог процесуального закону щодо форми та змісту такого процесуального документа, належало прийняти до провадження Верховним Судом.

Судді: Наталія КОВАЛЕНКО