Рішення

від 17.12.2024 по справі 513/145/24

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/145/24

Провадження № 2/513/351/24

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року Саратський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Рязанової К.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Филипчук Л.В.,

представника відповідача адвоката Давиденка К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Сарата Одеської області в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Нівня Михайла Івановича до ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним,

у с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Нівня М.І. звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати недійсними договори про право користування земельними ділянками 5124583900:01:001:0349 та 5124585700:01:001:0419 укладені 13 липня 2018 року, що посвідчені приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. Припинити наступні речові права, які зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: номер запису про інше речове право: 27107989 від 13 липня 2018 року; номер запису про інше речове право: 27106557 від 13 липня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладання договорів відповідач ввів його у оману стосовно дійсних умов договорів, але він не має можливості довести факт того, що відповідач умисно це зробив. Також він усвідомлює свою відповідальність за те, що проявив недбальство і не ознайомився належним чином із Договорами за допомогою перекладача або адвоката, що призвело до такої помилки, яка має наслідком втрату можливості отримувати дохід від своїх ділянок протягом 49-ти років.

Таким чином вважає, що укладаючи договори він помилявся стосовно прав та обов`язків сторін, а саме щодо умов оплати за договорами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 січня 2024 року справа передана на розгляд головуючій судді Рязановій К.Ю.

Ухвалою суду від 01 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до провадження, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в загальному порядку.

05 вересня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Давиденка К.В. до канцелярії суду надійшло клопотанні про долучення доказів, у якому представник просив долучити до матеріалів справи копії декларацій за 2016 рік та за 2020 рік (з 2016 року по 2021 рік у відкритому доступі на сайті НАЗК), які позивач без знань української мови просто б не зміг подати. Також в своєму клопотанні представник просив долучити до матеріалів справи відповідь на адвокатський запит 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області, яка підтверджує те, що ОСОБА_1 , дійсно проходив службу за контрактом на посаді пожежного-рятувальника 33 ДПРЧ 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області, крім того в зазначеній відповіді було повідомлено, що мова діловодства в 33 ДПРЧ 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області українська. Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Давиденко К.В. зазначив, що це підтверджує, що позивач не зміг би без знання української мови працювати на зазначеній посаді (необхідність подавати звіти, рапорти, тощо). На думку представника, позивач по справі прекрасно володіє українською мовою та соціалізований в україномовне суспільство, проживши все свідоме життя в Україні.

Ухвалою суду від 24 вересня 2024 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним. Призначено справу до судового розгляду по суті на 12 листопада 2024 року на 10:00 годину

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Нівня М.І. у судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача адвоката Нівня М.І. про розгляд справи у відсутності позивача та його представника.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Давиденко К.В. у судовому засіданні проти позову заперечив та зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки пройшло більш ніж п`ять років з моменту укладення договору. Крім того, позивач проживає у незалежній Україні 33 роки, працював пожежником, де офіційною мовою діловодства є українська мова, заповнював декларації як посадова особа. Крім того, відповідно до умов договору він укладений без будь якого тиску, після того як позивач ознайомився з його змістом. Пункт п.6.6 договору вказує, що було роз`яснено наслідки та умови укладання договору.

Суд дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача адвоката Давиденка К.В., дійшов до таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).

У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору оренди землі та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок із кадастровими номерами 5124583900:01:001:0349 та 5124585700:01:001:0419, належні йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого ОСОБА_4 , приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області.

13 липня 2018 року були укладені договіри про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (площа 7.6889 га, кадастровий номер: 5124583900:01:001:0349) (договір емфітевзису) № 1200 від 13 липня 2018 року та про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (площа 8.3716 га, кадастровий номер: 5124585700:01:001:0419) (договір емфітевзису) № 1199 від 13 липня 2018 року, які посвідчені приватним нотаріусом Саратського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І., про, що здійснено записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач обґрунтував позов тим, що під час укладання договорів відповідач ввів його у оману стосовно дійсних умов договорів, він проявив недбальство і не ознайомився належним чином із Договорами за допомогою перекладача або адвоката, що призвело до такої помилки, яка має наслідком втрату можливості отримувати дохід від своїх ділянок протягом 49-ти років.

У преамбулі оспорюваних договорів наголошено, що при його укладенні сторони розуміючи значення своїх дій, діючи добросовісно та розумно, без будь-якого примушення, як фізичного, так і морального, та без збігу тяжких обставин, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють вчинюваний ними правочин (зокрема вимога з вимогами щодо недійсності правочину), уклали цей договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Відповідно до п.6.6. Зміст ст.ст.407-412 ЦК України, ст.81, 102-1, 126 Земельного Кодексу України, розділу 13 (плати за землю) Податкового кодексу, ст.57, 65 Сімейного кодексу України сторонам роз`яснено.

Відповідно до 6.8. До підписання цього договору сторони ознайомились з його повним текстом.

Грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5124583900:01:001:0349 відповідно до витягу № НВ-9925820352023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 10 серпня 2023 року, становить 245585.9 грн.

Грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5124585700:01:001:0419 відповідно до витягу № НВ-5100708562023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 10 серпня 2023 року, становить 234298.34 грн.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів. Відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 370/207/15 (провадження № 61-5140св21), від 06 квітня 2020 року в справі № 293/780/18 (провадження № 61-10328св19), від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19), від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).

Верховний Суд у своїй постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зробив висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказав, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229, статті 230 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими».

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (пункти 4, 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині другій статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Відповідно до довідки від 13 липня 2023 року №69 ОСОБА_5 , він дійсно у 1999 році закінчив Новоселівську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів та навчався у класі зі молдовської мови навчання.

Представником відповідача на спростування доводів позивача надано копії декларацій за 2016 рік та за 2020 рік (з 2016 року по 2021 рік у відкритому доступі на сайті НАЗК), які позивач без знань української мови просто б не зміг подати. Також представником долучено до матеріалів справи відповідь на адвокатський запит 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області, відповідно до якої ОСОБА_1 , дійсно проходив службу за контрактом на посаді пожежного-рятувальника 33 ДПРЧ 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області, крім того в зазначеній відповіді було повідомлено, що мова діловодства в 33 ДПРЧ 2 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Одеській області українська.

Так, правові підстави для визнання недійсним договору емфітевзису як такого, що вчинений внаслідок обману, відсутні. Позивач належними та допустимими доказами не довів, що укладення ним оспорюваних договорів відбулося під впливом помилки, у зв`язку з обманом зі сторони відповідача.

Підписуючи договір емфітевзису, позивач надав свою згоду з його умовами, в тому числі, з розміром, формою та порядком виплати за користування земельною ділянкою, які були чітко прописані в договорі.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що на час укладення договору емфітевзису волевиявлення учасників правочину не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі та те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту введення його в оману відповідачем при укладенні спірного договору, передбачені статтями 233, 229, 230 ЦК України правові підстави для визнання недійсним договору відсутні.

Крім того, позовні вимоги про припинення державної реєстрації речового права №27107989, 27106557 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не підлягають також задоволенню, оскільки зазначені позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання договору недійсним, у задоволенні яких було відмовлено.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність за ст.257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача просив суд застосувати до вимог позивача у даній справі строк позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Вказаний висновок щодо позовної давності наведено у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.

Ураховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у позові з підстав його необґрунтованості, тому підстави для застосування строків позовної давності відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст. ст. 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в особі представника адвоката Нівня Михайла Івановича до ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним, - відмовити.

Повний текст рішення складено 17 грудня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_3 , рнокпп НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №004317 від 23 листопада 2020 року.

Відповідач: ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Представник відповідача: адвокат Давиденко Костянтин Вікторович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ОД № 002979 від 19 квітня 2017 року, адреса: вул. Центральна, 37, м. Татарбунари, Білгород-Дністровського району Одеської області.

Суддя К. Ю. Рязанова