Рішення

від 16.12.2024 по справі 755/11695/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/11695/23

Провадження №: 2/755/6940/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» про зміну формування звільнення, стягнення вихідної допомоги платі та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду із позовом до ТОВ «Фертіліті Солюшенз» про зміну формування звільнення, стягнення вихідної допомоги та стягнення моральної шкоди посилаючи на те, що позивач працювала у відповідача на посаді оператора диспетчерської служби у ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі». Наказом ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» № 22-к від 15.05.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » була звільнена з займаної посади на підставі ч.1 ст. 38 КЗПП України за власним бажанням. Вона не згодна зі звільненням з причин, вказаних в наказі ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» № 22-к від 15.05.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 » на підставі п.1 ст. 38 КЗПП України за власним бажанням, оскільки відповідачу нею була подана заява про звільнення з підстав, зазначених в частині третій статті 38 КЗПП України у зв`язку із порушенням трудового договору та законодавство про працю. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» періодично затримував виплату заробітної плати, порушуючи законодавство про працю, а саме вимоги частини першої статті 115 КЗПП України та частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці». В наслідок цього, для того, щоб організувати своє життя (організація харчування, купівля ліків, оплата житла), при тому що вона працює, була вимушена звертатися до банківських установ з проханням надати їй кредит. В свою чергу, кошти на обслуговування кредиту їй доводилось сплачувати зі свого власного доходу. Факт затримки виплати нарахованої заробітної плати відповідачем підтверджується випискою із банку, через який відповідач зараховував заробітну плату. Наслідком звільнення за ч. 3 статті 38 КЗПП є застосування статті 44 КЗПП України, а саме - внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, відповідно до якої мені має бути виплачена вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, яку вона оцінюю у 20 000,00 грн., оскільки з записом про звільнення по ч.1 ст. 38 КЗПП України їй було дуже важко знайти роботу, формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню. Вона була вимушена додавати додаткових зусиль для організації свого життя, постійно шукаючи де дістати грошей, звертатися до знайомих за позиками.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23.08.2023 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.11.2023 року за клопотанням представника відповідача позов залишено без руху.

20.11.2023 року до суду позивач подала заяву про усунення недоліків. В цій заяві позивач уточнила свої вимоги та просить суд визнати формулювання причини звільнення мене, ОСОБА_1 , по п.1 ст. 38 КЗПП України за власним бажанням невірною та змінити формулювання звільнення ОСОБА_1 , вказавши формулювання звільнення - у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю по ч.3 ст. 38 КЗпП України; стягнути з ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» на її користь відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн., вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (у розмірі 22 135,68 грн.); судові витрати на сплату судового збору в повному обсязі (на загальну суму 3 864,96 грн.) та понесені мною поштові витрати на відправку позовної заяви та додатків відповідачу в розмірі 50,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18.12.2023 року у зв`язку з тим, що недоліки не усунуті в повному обсязі, позов залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 01.05.2024 року ухвалу суду від 18.12.2023 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду.

15.10.2024 року до суду подано відзив на позов ну заяву, який прийнятий судом.

Позивач в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. До суду направила заяву про розгляд справи у її відсутність.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала з підстав викладених у відзиві. В останнє судове засідання 16.12.2024 року представник відповідача не з`явилась, подала заяву про розгляд справи у відсутність.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, що позивач працювала в ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» на посаді оператора диспетчерської служби.

15.05.2023 року ОСОБА_1 подала заяву про звільнення з 15.05.2023 року за власним бажанням згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням трудового договору та законодавства про працю, а саме порушення норм статті 115 КЗпП України щодо строків виплати заробітної плати та виплатити їй згідно ст. 44 КЗпП України вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Наказом № 22-к від 15.05.2023 року звільнено ОСОБА_1 , оператора диспетчерської служби, за основним місцем роботи, з 15.05.2023 року за власним бажанням п.1 ст. 38 КЗпП України. Наказано виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку 34 календарних днів за період роботи з 01.09.2021 року по 15.05.2023 року.

15.05.2023 року з позивачем було здійснено розрахунок при звільнені.

Судом встановлено, що за час роботи у позивача ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» порушувало строки виплати заробітної плати.

Так, 01.05.2023 року позивачу була виплачена заробітна плата за лютий 2023 року в розмірі 5885 грн., 12.05.2023 року позивачу була виплачена заробітна плата за березень 2023 року в розмірі 6810,56 грн., 15.05.2023 року позивачу була виплачена заробітна плата за квітень 2023 року в розмірі 5608,93 грн.

Заперечуючи проти позову представник відповідача пояснила, що затримка виплати належних грошових сум сталася у зв`язку з виникненням об`єктивних причин. Так, у зв`язку з відсутністю 2022-2023роках стабільних надходжень грошових коштів за надані послуги відповідачем,зменшення кількості замовлень, відповідач опинився в скрутному фінансовому становищі, що призвело до формування заборгованості із виплати заробітної плати персоналу та несвоєчасної виплати грошових сум.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з пунктом 4 частиною першою статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до статті 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, що спонукають працівника до розірвання цього договору, їх працівник визначає самостійно. У разі якщо зазначені працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, він може відмовити в розірванні трудового договору, але не має права розірвати цей договір на інших підставах, які працівником не вказувалися.

Таким чином, обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі №199/8766/18 (провадження № 61-797св20) та від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

При вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61 -2375св23)).

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Судом встановлено, що відповідач не виконав вимоги законодавства про працю щодо строків виплати заробітної плати позивачу.

Виходячи з того, що подана позивачкою заява від 15.05.2023 року містила чітку підставу для звільнення - частину третю статті 38 КЗпП України, а відповідач самостійно змінив формулювання причини розірвання трудового договору, вказавши таку, як звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, що порушує права позивачки, тому суд приходить до висновку, що в даному випадку формулювання причин звільнення позивачки, зазначене у наказі ТОВ «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» від 15.05.2023 року № 22-к є неправильним, та підлягає зміні формулювання причини звільнення.

У відповідності до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38і39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Розділу ІІ вказаного Порядку, у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Розділу IV Порядку).

Згідно з Пунктом 8 Розділу IV Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

За таких обставин, з урахуванням положень вищезгаданого Поряду обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995, вихідна допомога, яка має бути виплачена ОСОБА_1 при звільненні на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, становить 22 135,68 грн. (8 460,32 грн. +6 296,80 грн. / 2 міс. * 3 міс. = 22 135,68 грн.).

Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, позивач зазначила, що діями відповідача їй спричинено моральну шкоду, оскільки з записом про звільнення по ч.1 ст. 38 КЗПП України їй було дуже важко знайти роботу, формулювання причин звільнення перешкоджало працевлаштуванню. Вона була вимушена додавати додаткових зусиль для організації свого життя, постійно шукаючи де дістати грошей, звертатися до знайомих за позиками, а відтак позивач оцінює нанесену їй відповідачем моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за умови порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Отже, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що вимога щодо відшкодування моральної шкоди позивачем підлягає частковому задоволенню, а саме в розмірі 1 000 грн.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши оцінку їм та наданим доказам за своїм внутрішнім переконанням, врахувавши наведені вище правові висновки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України, Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. 3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3 864,96 грн. судового збору та 50 грн. на відправку поштової кореспонденції, що є витратами пов`язаними з підготовкою справи до її розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. 47 Конституцією України, ст. 21,36,38, 44, 237-1 КЗпП України, ст. 5, 12-13, 76, 81, 133, 141, 263-265 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» про зміну формування звільнення, стягнення вихідної допомоги платі та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Змінити формулювання звільнення з «звільнити ОСОБА_1 , оператора диспетчерської служби, за основним місцем роботи, 15.05.2023 року за власним бажанням п.1 ст. 38 КЗпП України» вказавши формулювання звільнення «звільнити за власним бажанням згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 22 135,68 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3 914,96 грн.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 16.12.2024 року.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фертіліті Солюшенз Ейдженсі», ЄДРПОУ 39444896, адреса місцезнаходження: місто Київ, вулиця Раїси Окіпної, 8-б.

Суддя Н.О.Яровенко