Постанова

від 17.12.2024 по справі 727/1511/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 року м. Чернівці Справа № 727/1511/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,

секретар: Скулеба А.І.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , комунальне підприємство «Чернівецьке тролейбусне управління»,

при розгляді справи за апеляційною скаргою Лисака ПетраОлексійовича,який дієв інтересахКомунального підприємства«Чернівецьке тролейбуснеуправління»,на рішенняШевченківського районного судум.Чернівці від25вересня 2024року, ухваленого під головуванням судді Чебан В.М., дата виготовлення повного тексту рішення 04 жовтня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.

В обґрунтування позову посилалася на те, що 25 липня 2023 року о 15:00 год ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Vito 115», д.н.з. НОМЕР_1 , по вул. Каспрука в бік вул. Героїв Майдану в м. Чернівці здійснила виїзд з другорядної дороги на головну, не переконавшись у безпеці здійснення такого маневру, чим змусила водіїв інших транспортних засобів різко гальмувати та змінювати напрямок руху, в той же час, по вул. Героїв Майдану, 174 водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «Skoda 14 TR» №275, не дотримався безпечного бокового інтервалу та безпечної швидкості руху, скоїв наїзд на транспортний засіб марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Зазначала, що у зв`язку із вищевикладеним постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 серпня 2023 року ОСОБА_2 було визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КпАП України і накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу, а постановою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 вересня 2023 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні адміністративного Провадження №22-ц/822/995/24

правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП України, та на підставі ст.22 КУпАП звільнено останнього від адміністративної відповідальності, а саме у зв`язку з малозначністю вчиненого правопорушення.

Вказувала, що відповідно до звіту №42-2692 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 08 вересня 2023 року, вартість матеріального збитку, що був завданий власнику автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , становить 176945,15 грн.

Стверджувала, що на підставі її заяви до ПрАТ «СК «ВУСО», в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 , їй було відшкодовано шкоду заподіяну в результаті ДТП в розмірі 37826,40 грн, а згідно заяви до ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», в якій була застрахована цивільна відповідальність КП «Чернівецьке тролейбусне управління», їй було відшкодовано шкоду заподіяну в результаті ДТП в розмірі 24 000 грн.

Таким чином, позивачка вважає, що розмір матеріальної шкоди, що був завданий їй внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, а саме водієм автомобіля «Mercedes-Benz Vito 115», д.н.з. НОМЕР_1 та водієм тролейбусу «Skoda 14 TR» №275, з урахуванням виплачених їй страхових сум становить 115 118,75 грн, які просила стягнути на свою користь з відповідачів.

Також зазначала, що внаслідок пошкодження її автомобіля вона зазнала моральних страждань, зокрема, був порушений її звичний порядок та спосіб життя, створились перешкоди для ведення її повноцінної життєдіяльності.

Вказувала, що через неможливість експлуатації пошкодженого автомобіля позивачка та члени її сім`ї змушенні були вносити корективи в особисте життя, відміняти особисті та робочі плани, користуватися громадським транспортом та послугами таксі, що тягло за собою матеріальні витрати, психологічні переживання, стан пригніченості та дратівливості, а тому просила стягнути з відповідачів на її користь 30 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та КП «Чернівецьке тролейбусне управління» на користь позивачки ОСОБА_1 матеріальну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 79 283,10 грн.

Стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та КП «Чернівецьке тролейбусне управління» на користь позивачки ОСОБА_1 моральну шкоду спричинену останній внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 15 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду КП «Чернівецьке тролейбусне управління» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.

Щодо матеріальної шкоди, апелянт вказує таке.

Вказує, що 17 листопада 2023 року позивач подав до страхової компанії заяву про погодження суми страхового відшкодування у розмірі 24 000 грн, як наслідок, було врегульовано питання страхового випадку за договором добровільного страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів шляхом підписання такої заяви страховиком та потерпілої особи, тобто, остання самостійно погодилась на виплату страхового відшкодування в обумовленому розмірі, який є меншим за встановлений ліміт відповідальності та відповідно особисто надала згоду на визначення такого розміру шкоди.

Звертає увагу суду на те, що виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він менше страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону N 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі.

Щодо моральної шкоди, апелянт зазначив наступне.

Суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини справи в частині того, що позивачка не надала жодного доказу стосовно понесеної моральної шкоди.

Зокрема, не надано доказів щодо погіршення стану здоров`я (відсутні будь-які медичні висновки, консультації лікарів, купівля медичних препаратів), тому погіршення стану здоров`я не підтверджено. Аналогічно, не надано доказів про додаткові витрати сімейного бюджету понесених витрат на таксі, тощо.

А тому вважає, що моральна шкода не підтверджується жодними доказами, окрім самого факту ДТП, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог в силу статті 81 ЦПК України.

Також, до позовної заяви не було додано жодного доказу, що прямо чи опосередковано підтверджує заподіяння позивачу душевних страждань, або дає можливість оцінити ступінь порушення його нормального способу життя, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань. Зазначене свідчить, що позивачем не наведено та переконливо не доведено фактів завдання йому моральної шкоди, що є його процесуальним обов`язком.

На підставі наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу КП «ЧТУ» без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1)керує ходомсудового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Задовольняючи позовні вимоги частково щодо матеріальної шкоди суд першої інстанції вказував, що із винних водіїв підлягає стягненню різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, а тому з ОСОБА_2 , КП «Чернівецьке тролейбусне управління» необхідно солідарно стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 шкоду завдану внаслідок пошкодження її транспортного засобу марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 25.07.2023 року, яку згідно вимог закону визначив як різницю між фактичною шкодою завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (шкоди без урахування коефіцієнту фізичного зносу) та матеріальним збитком (сумою страхового відшкодування, яка визначається з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) у розмірі 79283,10 грн.

В частині стягнення моральної шкоди суд дійшов висновку, що порушення правил безпеки руху з боку відповідачів дійсно заподіяло позивачці моральних страждань, викликали дискомфорт та змусили останню змінити її повноцінний ритм життя, зокрема позивачка та члени її сім`ї вимушені були відміняти робочі та особисті плани, користуватись громадським транспортом та послугами таксі, що також зумовили додаткові витрати для сімейного бюджету та конфлікти в межах сім`ї, у зв`язку з чим дійшов висновку задовольнити вимогу частково, стягнувши солідарно з відповідачів ОСОБА_2 , КП «Чернівецьке тролейбусне управління» на користь позивачки ОСОБА_1 завдану їй моральну шкоду у розмірі 15000 грн, який на переконання суду зможе компенсувати позивачці завдані їй внаслідок дорожньо-транспортної пригоди незручності.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції та частково погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача, з огляду на наступне.

Обставини скоєння ДТП 25 липня 2023 року, визнання винною ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення (постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 серпня 2023 року, справа №727/8049/23), визнання винним ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та звільнення від адміністративної відповідальності у зв`язку із малозначністю вчиненого правопорушення, обмежившись усним зауваженням (постанова Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 вересня 2023 року, справа №727/8051/23), - сторонами визнається та не спростовується (т.1 а.с.14-16).

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Mercedes-Benz Vito 115», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «ВУСО», поліс №215242299 (т.1 а.с.42, т.2 а.с.4).

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Skoda 14 TR» (тролейбуса) №275, на момент ДТП, була застрахована в ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», договір №007-0184698/01 ДЦВ (т.1 а.с.74-81).

27.07.2023 року ОСОБА_1 здійснено повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», а 02 серпня 2023 року представником страхової компанії проведено огляд транспортного засобу (дефектна відомість), що підтверджується актом, який підписано сторонами (т.1 а.с.165-166).

17.11.2023 року ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» складено страховий акт №110254/1, здійснено розрахунок страхового відшкодування та на підставі наказу №110254/1/1 здійснено перерахунок (виплату) коштів ОСОБА_1 у розмірі 24000 грн, який остання згідно своєї заяви від 17 листопада 2024 року погодила зі страховою компанією та вказала, що після отримання вказаної виплати жодних претензій матеріального та морального характеру мати до страховика не буде (т.1 а.с.161-163, 167).

23.10.2023 року ОСОБА_1 подала заяву до ПАТ СК «ВУСО» про відшкодування збитків заподіяних в наслідок ДТП, а 25.10.2023 року подала необхідні документи (т.2 а.с.69-71).

16.11.2023 року ПАТ «СК «ВУСО» складено страховий акт №2308866-1 та погоджено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 37826,40 грн, повідомлено про вказане потерпілу та сплачено вказану суму на підставі платіжної інструкції №55036 (т.2 а.с.132-134).

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №42-2692 від 08.09.2023 року, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, складає 176945, 15 грн (т.1 а.с.17-40).

Згідно висновку експерта №52-10-23 авто-товарознавчої експертизи про вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , виготовленого 04.10.2023 року судовим експертом Павлишиним Я.Д., на замовлення КП «Чернівецьке тролейбусне управління» вбачається, що матеріальний збиток (збиток з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу), завданий власнику автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження внаслідок ДТП, що мала місце 25.09.2022 року, станом на дату виконання експертизи, складає 161262,36 грн, а вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 240545,46 грн (т.1 а.с.102-136).

Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 03 червня 2024 року у справі №161/8822/19 зробив висновок, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Щодо вимоги про стягнення майнової шкоди.

В силу ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені ст.1166 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

В силу ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Як роз`яснено у пунктах 16, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» при відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Статтею 25 ЗУ «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою особою, у формі, що визначається страховиком.

В силу ст.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі ст.6 вказаного Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Відповідно до ст.9 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до п.22.1 ст.22 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на це, подає страховику відповідну заяву. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу (ст.35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Так, п.36.1 ст.36 ЗУ «Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.

Згідно п.36.2. ст.36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку ( частина друга статті 1187 ЦК України).

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17).

Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація).

За обставин цієї справи у страховика ПрАТ «СК«ВУСО» (цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Mercedes-Benz Vito 115», д.н.з. НОМЕР_1 ) та страховика ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» (цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Skoda 14 TR» (тролейбуса) №275) виник обов`язок щодо виплати страхового відшкодування в наслідок настання страхового випадку за участі застрахованих транспортних засобів.

Згідно з положеннями ч.1 та ч.3 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно частин 1, 2 ст.51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц.

За наявних в матеріалах справи звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №42-2692 від 08.09.2023 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 176945, 15 грн та висновку експерта №52-10-23 авто-товарознавчої експертизи про вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Camry», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 161262,36 грн.

Тобто,вказані сумиматеріального збитку,завданого власникуавтомобіля марки«ToyotaCamry»,д.н.з. НОМЕР_2 внаслідоктакого ДТП,перебуває вмежах лімітівстрахового відшкодуванняПрАТ «СК«ВУСО» в розмірі 160 000 грн та ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» в розмірі 100000 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 17.11.2023 року ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС» здійснено перерахунок (виплату) коштів ОСОБА_1 у розмірі 24000 грн, а 16.11.2023 року ПАТ «СК «ВУСО» здійснено виплату страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 37826,40 грн, що в сукупності складає 61 826,40 грн.

Отже, невідшкодованою залишилась завдана позивачу внаслідок ДТП майнова шкода за її вимогою у розмірі 115118,75 грн.

Проте, оскільки вказана сума знаходиться в межах ліміту страхового відшкодування в розмірі 160000 грн передбачених полісом №215242299 (ПрАТ «СК «ВУСО») та 100 000 грн передбачених полісом №007-0184698/04ДЦВ (ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС»), в якому обумовлена вказана сума (т.1 а.с.160), що судом береться до уваги, а тому належними відповідачами за цим позовом щодо відшкодування майнової шкоди мали бути зазначені страхові компанії, а не ОСОБА_2 та КП «Чернівецьке тролейбусне управління», як помилково вважала позивач.

Однак, стороною позивача не заявлялося клопотання про залучення вищевказаних юридичних осіб в якості відповідачів.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов з підстав обґрунтованості та доведеності позову, не звернув уваги на те, що до участі у справі в якості відповідачів не залучено ПрАТ «СК «ВУСО» та ПАТ «СК «БРОКБІЗНЕС», а висновок про доведеність чи недоведеність позову, підставність чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участі у справі належного відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 9 вересня 2020 року у справі №466/2931/15-ц.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відмови в позові.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 5 лютого 2020 року у справі №440/1376/13-ц.

Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц, від 05 травня 2019 року у справі №554/10058/17.

За таких обставин, в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди слід відмовити у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст.376 ЦПК України).

Щодо стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 та КП «Чернівецьке тролейбусне управління», то колегія суддів відзначає таке.

Суд першої інстанцій визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно, у сумі 15 000 грн.

Вимога позивача була обґрунтована тим, що через неможливість експлуатації пошкодженого автомобіля позивачка та члени її сім`ї змушенні були вносити корективи в особисте життя, відміняти особисті та робочі плани, користуватися громадським транспортом та послугами таксі, що тягло за собою матеріальні витрати, психологічні переживання, стан пригніченості та дратівливості

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою 2 цієї статті.

Таким чином, ч.1 ст.1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Відповідно до ст.541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» особи вважаються такими, що спільно завдали шкоди, якщо вони завдали неподільну шкоду взаємопов`язаним сукупними діями або діями з єдністю наміру. Як правило таке завдання шкоди має місце при скоєнні злочину кількома особами або в разі завдання шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Солідарний характер відповідальності осіб, що спільно завдали шкоди, пояснюється неподільністю результату їх шкідливих діянь та необхідністю створення умов для відновлення порушених прав потерпілого.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Пунктом 9 вказаної постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові від 5 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 Об`єднана палата КЦС зазначила, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Також у цій постанові Об`єднана палата КЦС зазначила, що відбувається такий розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Крім того вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди.

При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц).

Моральна шкода, відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим мають однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція завдавача шкоди.

Тобто, особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання.

При цьому, відсутність вини водія транспортного засобу та закриття кримінального провадження стосовно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №184/1461/20-ц.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Отже, законодавець наділив саме суд правом визначати розмір грошового відшкодування. Однак, оскільки поняття моральної шкоди оціночне, то і визначити розмір моральних страждань в край важко, адже їх неможливо «виміряти» за аналогією з матеріальною шкодою.

Так, у п.6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 року №35-13/797) зазначено, що «моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.

Крім критеріїв, визначених у ст.23 ЦК України (характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи), при визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Доводи апеляційноїскарги зводятьсядо того,що позивачкою не надано доказів щодо погіршення стану здоров`я (відсутні будь-які медичні висновки, консультації лікарів, купівля медичних препаратів), тому погіршення стану здоров`я не підтверджено. а моральна шкода не підтверджується жодними доказами, окрім самого факту ДТП. Також, до позовної заяви не було додано жодного доказу, що прямо чи опосередковано підтверджує заподіяння позивачу душевних страждань, або дає можливість оцінити ступінь порушення його нормального способу життя, з яких суд міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.

Однак, що стосується доводів скарги з приводу відсутності доказів погіршення стану здоров`я позивачки, тощо, то такі є безпідставними, оскільки остання при обґрунтуванні вимоги не наводила мотивів з приводу погіршення стану свого здоров`я, тощо.

Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

А розмір відповідного відшкодування повинен встановити суд, враховуючи вимоги розумності та справедливості.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (постанова Об`єднаної палати КЦС ВС від 22.04.2024 року, справа №279/1834/22.

Як встановлено матеріалами справи, 25.07.2023 року ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Vito 115», д.н.з. НОМЕР_1 , порушила п.2.3-д та п.16.11 «Правил дорожнього руху», чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП, в той самий час, ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом «Skoda 14 TR» (тролейбус) №275, порушив п.13.3 «Правил дорожнього руху», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, що в сукупності та взаємопов`язаність дій відповідачів призвело до пошкодження автомобіля позивачки ОСОБА_1 , як наслідок, потягло за собою внесення корективів в особисте життя сім`ї позивачки, їх особисті та робочі плани, додаткові матеріальні витрати, психологічні переживання, стан пригніченості та дратівливості, а отже нанесення їй моральної шкоди.

За таких обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо визначення розміру моральної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги в частині вирішення вимог щодо стягнення моральної шкоди не знайшли свого підтвердження, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.375 ЦПК України).

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В силу п.2 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги КП «ЧТУ» сплатило судовий збір в розмірі 1741,42 грн, а тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги щодо однієї з вимог КП «ЧТУ» слід компенсувати 870,71 грн сплаченого судового збору за рахунок ОСОБА_1 .

Крім того, слід відмовити в задоволенні стягнення з відповідачів на користь ОСОБА_5 витрат, пов`язаних із виготовленням експертного висновку, та вказані витрати залишити за позивачем.

Що стосується додаткового рішення суду, колегія суддів відзначає наступне.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі №756/4441/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №904/8884/21 зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також не вирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Тобто, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі №911/956/17 (361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі №922/3289/21.

Так, додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21.10.2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з відповідачів КП «ЧТУ» та ОСОБА_2 на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі по 2500 грн з кожного.

З урахуванням викладеного, а також, що апеляційну скаргу КП «ЧТУ» задоволено частково, рішення суду в частині вимоги про стягнення матеріальної шкоди скасовано і в цій частині вимог відмовлено, тому беручи до уваги пропорційність колегія суддів вважає за необхідне зменшити стягнуті із КП «ЧТУ» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу з 2500 грн до 1250 грн, в решті додаткове рішення суду залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Лисака Петра Олексійовича, який діє в інтересах Комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління», задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного судум.Чернівці від25вересня 2024року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства«Чернівецьке тролейбуснеуправління» та ОСОБА_2 простягнення матеріальноїшкоди скасувати та ухвалити в цій частині нову постанову із перерозподілом судових витрат.

У задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» та ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, відмовити.

Змінити розподіл судових витрат. Відмовити ОСОБА_1 у стягненні з Комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» та ОСОБА_2 судових витрат розміром 4000 грн, понесених за виготовлення експертного висновку.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 жовтня 2024 року змінити, визначивши до стягнення з Комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1250 (одну тисячу двісті п`ятдесят) грн.

В решті додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 21 жовтня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства«Чернівецьке тролейбуснеуправління» судові витрати в розмірі 870 (вісімсот сімдесят) грн 71 копійку.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: Н.К. Височанська

І.Б. Перепелюк