Рішення

від 16.12.2024 по справі 490/5407/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

н\п 2/490/383/2024 Справа № 490/5407/23

Центральний районний суд м. Миколаєва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого - судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерне товариство "Оксі Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юніон капітал", треті особи - Мурська Наталія Василівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Пономарьова Дар`я Володимирівна, приватний нотаріус Київського нотаріального округу про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права власності ,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року позивач звернувсядо суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.06.2020 року, укладений між ТОВ "ФК "Юніон Капітал" та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Пономарьовою Д.В., за реєстровим № 1161, предметом якого є купівля-продаж квратири АДРЕСА_1 ; скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру, дата державної реєстрації 04.06.2020 року, номер запису 36764347.

Свої вимогипозивач обґрунтовував тим,щоу 2007 році між АТ "Райффайзен Банк Аваль" з однієї сторони та позивачем з другої сторони укладено іпотечний договір. Предметом договору іпотеки є ціла квартира АДРЕСА_2 .23.03.2009 року між позивачем,з однієїсторони та АТ"РайффайзенБанк Аваль"з другої сторониукладено додатковуугоду №1до кредитногодоговору про зміну умов погашення кредиту: дату остаточного погашення кредиту було змінено на 19.10.2026 рік; розмір кредиту було збільшено шляхом видачі додаткового траншу за кредитом в розмірі 139,37 доларів США.24.03.2009 року між ними укладено додатковий договір до іпотечного договору від 19.12.2007 року.

В травні2023року позивачустало відомо,що вінне євласником спірноїквартири.Про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням ТОВ «Фінансова компанія «Юніон капітал» позивачу не відомо.Жодного повідомлення про відступлення прав за іпотечним договором і відступлення права вимоги за основним зобов`язанням позивачем від відповідачів не отримано. Вимог про усунення порушень позивачем від жодного з відповідачів ним не було отримано.Письмового повідомлення від іпотекодержателя про намір продати предмет іпотеки позивачем не отримано.

Письмового повідомлення від іпотекодержателя про намір продати предмет іпотеки позивачем не отримано.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, законодавцем чітко передбачений порядок набуття права власності на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання по договору перед іпотекодержателем, такий порядок передбачено і п. 5.1 Договору іпотеки. Проте, договором іпотеки не передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Позивач зазначає,що недотримання вимог частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»щодо належного надсиланняіпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.Отже, ненаправлення вимоги згідно із частиною першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку», є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, оскільки вказаний закон встановлює пріоритетність дотримання вимогстатті 35 Закону України «Про іпотеку»перед виконанням частини першоїстатті 38 Закону України «Про іпотеку».

З матеріалівцивільної справи № 490/5157/15-ц позивачу відомо, що 29.08.2014 року Райффайзен банк Аваль йому було надіслано вимогу про дострокове виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Після відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, нові кредитори, у тому числі останній набувач права вимоги не направляли позивачу повідомлення про усунення порушень основного зобов`язання.

Враховуючи те, що кредитор ТОВ «Фінансова компанія «Юніон капітал» не виконало обов`язку щодо повідомлення боржника про усунення порушення основного зобов`язання, у порядку вказаної статті,Товариство не мало права відчужувати іпотечне майно.(Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в постановах ВП ВС від 23.01.2019 року у справі № 306/1224/16-ц, від 24.04.2019 року у справі № 521/18393/16-ц, постанові ВС від 03.02.2021 року у справі № 278/3367/19.

Також, державний реєстратор не має права вчиняти реєстраційні дії щодо проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі інших документів, ніж визначенні у вказаних нормах та без документів, які визначенні в Порядкудержавної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.Аналогічні правові висновки викладено у постановах ВП ВС від 20.11.2019 року у справі № 802/1340/18-а, від19.05.2020 року у справі № 644/3116/18, від26.07.2023 року у справі № 759/5454/19.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.06.2023 року відкрито загальне позовне провадження у справі , призначено підготовче судове засідання на 13.09.2023 року .Одночасно витребувано від:

- Мурської Наталі Василівни, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу належним чином засвідчені копії всіх документів на підставі яких 30.08.2019 року були укладені та нотаріально посвідчені договори про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, які зареєстровані в реєстрі за №№ 1476, 1477, 1479 та належним чином засвідчені копії договорів про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 03.08.2019 року, які зареєстровані в реєстрі за №№ 1476, 1477, 1479;

- ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу від 04.06.2020 року, який зареєстрований в реєстрі за № 1161 та належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких був укладений та посвідчений зазначений договір купівлі-продажу.

17жовтня 2023 року від представника позивача адвокатки Сидоренко Т.В. до суду надійшла позовна заява, в якій зазначено про зміну часткову предмету позову , в якій позивач остаточно просить: - визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.06.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніон Капітал», з однієї сторони та ОСОБА_2 , з другої сторони, посвідчений Пономарьовою Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1161, предметом якого є купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; припинити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 04.06.2020 року, номер запису про право власності 36764347 ;стягнути з відповідачів на користь позивача всі судові витрати.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 15.11.2023 року прийнято заяву представника позивача про часткову зміну предмету позовних вимог - позовну заяву в новій редакції та продовжено підготовче засідання у справі.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 26.03.2024 року закрито підготовче провадження по справі .

25.10.2024 року до суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо позовної заяви , в яких він зазначає , що він дотримався всіх процедур , щодо державної реєстрації права власності.Він не мав і не міг мати підстав вважати, що квартира може бути предметом спору оскільки правочин було зареєстровано в установленому законом порядку.Також вказує на те , що він є добросовісним набувачем і не міг знати про можливі порушення попередніх власників або кредиторів. Враховуючи вищенаведені обставини, просить суд відхилити позовні вимоги та залишити договір купівлі-продажі у силі.

10.12.2024 року від предстаника позиваач надійшли додаткові пояснення по справі.

Представник позивача до суду не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю,позов просить задовольнити.

Відповідачі усудове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені

Треті особи в судове засідання не з`явились,про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Положеннями ст. 174 ЦПК України, визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу чиїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.12.2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» , з однієї сторони та позивачем, з другої сторони укладено кредитний договір

№ 014/08-112/74040, на умовах якого, банк надав позивачу кредит у розмірі 40000,00 доларів США на споживчі цілі строком 120 місяців з датою остаточного погашення кредиту 19.12.2017 року з урахуванням 14 % річних.

19.12.2007 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль`та позивачем укладено іпотечний договір, посвідчений 19.12.2007 року Горбуровим К.Є., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 3454.

Предметом договору іпотеки є ціла квартира АДРЕСА_1 .

23.03.2009 року між позивачем та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору про зміну умов погашення кредиту: дату остаточного погашення кредиту було змінено на 19.10.2026 рік; розмір кредиту було збільшено шляхом видачі додаткового траншу за кредитом в розмірі 139,37 доларів США.

24.03.2009 року між позивачем та АТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено додатковий договір до іпотечного договору від 19.12.2007 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 04.06.2020 року, посвідчений Пономарьовою Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1161.

Право власності ОСОБА_2 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.06.2020 року, номер запису про право власності 36764347.

Також з інформації отриманої із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо наступне:

-30.08.2019 року між АТ «Райффайзен Банк Аваль» з однієї сторони та Акціонерним товариством «Оксі Банк» з другої сторони укладений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Зазначений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки 30.08.2019 року посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1476. Реєстрація відступлення прав іпотеки зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.08.2019 року.

-30.08.2019 року Акціонерним товариством «Оксі Банк» з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з другої сторони укладений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Зазначений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки 30.08.2019 року посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1477. Реєстрація відступлення прав іпотеки зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.08.2019 року.

-30.08.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» з однієї сторони та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніон капітал» з другої сторони укладений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки.

Зазначений договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки 30.08.2019 року посвідчений Мурською Н.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1479. Реєстрація відступлення прав іпотеки зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.08.2019 року.

Також з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва з 2015 року перебувала цивільна справа № 490/5157/15-цза позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням суду від 21.10.2022 року з позивача на користь ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» стягнута заборгованість за кредитним договором № 014/08-112/74040 від 19.12.2007 року. В мотивувальній частині рішення суду зазначено - ухвалою суду від 05.03.2020 року заяву представника АТ "Райффайзен Банк Аваль" - про залучення до участі у справі правонаступника позивача було задоволено, залучено до участі у справі за позовом ПАТ "Райффайзен банк Аваль" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, правонаступника позивача АТ "Райффайзен Банк Аваль" - АТ "Оксі Банк".

Ухвалою суду від 07.09.2020 року заяву представника АТ "Оксі Банк" - про залучення до участі у справі правонаступника позивача було задоволено, залучено до участі у справі за позовом АТ "Оксі Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, правонаступника позивача АТ "Оксі Банк" - ТОВ "Фінансова компанія Довіра та Гарантія".

Так, 04 червня 2020 року між ТОВ "ФК "Юніон Капітал" як прдавцем та правником О.П, як покупцем укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири № 86 за адресою: АДРЕСА_2 .В договрі зазначено, що ця квратира належить на праві власності ОСОБА_1 , а право на прдаж вказаного нерухомого майна будь-якій особі належить іпотекодержателю на підставі Іпотечного договру , укладеного 19.12.2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 , та Договораом про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 30.08.2019 року. Продавець діє відповідно до ст. 38 ЗУ "Про іпотеку".

Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягненняє примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

До додаткових пояснень відповідачем ТОВ «Юніон капітал» долучено копію вимоги від 08.10.2019 року, яка була направлена на адресу позивача; повідомлення про вручення поштового відправлення, яке містить інформацію про отримання поштового відправлення 23.10.2019 року особисто позивачем.

Як стверджуєпредставник позивача, позивач ніколи не мешкав за адресою: АДРЕСА_3 ;підпис на повідомленні про вручення поштового відправлення не належить позивачу; відповідачем не надано суду опису вкладення до поштового відправлення нібито направленого позивачу;відповідачем оригіналу поштового повідомлення суду не надано, а надана копія викликає сумнів щодо справжності відправлення вимоги на адресу позивача.

Щодо зазначених заперечень, то суд ставиться до них критично , адже позивач і всвоєму позові зазначає свою адресу проживання саме АДРЕСА_3 , ця ж адреса ззаначена і вдоговрі іпотеки як належна адреса кореспонденції.

Шодо відсутності опису вкладення до поштового відправлення , то суд погоджується з азпереченнями предстанвик апозивача щодо наявності сумнівіу справжності направлення на адресу іпотекодавця вказаної вимоги.

Також, до матеріалів справи приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округуМурською Н.В. на вимогу суду наданіналежним чином засвідчені копії всіх документів на підставі яких 30.08.2019 року були укладені та нотаріально посвідчені договори про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, які зареєстровані в реєстрі за №№ 1476, 1477, 1479 та належним чином засвідчені копії договорів про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 03.08.2019 року, які зареєстровані в реєстрі за №№ 1476, 1477, 1479.Проте, надані матеріали не містятьписьмових вимог про усунення порушення.

В матеріалах наданих нотаріусом відсутні письмові вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

Таким чином, державний реєстратор Мурська Н.В. не мала права вчиняти реєстраційні дії щодо проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі інших документів, ніж визначенні у вказаних нормах та без документів, які визначенні в Порядку.

Щодо твердження відповідача ОСОБА_2 про неможливість витребування спірного майна в нього саме як від добросовісного набувача, то суд вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що останній станом на дату укладання та підписання договору купівлі-продажу нерухомого майна був засновником та керівникомТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» , особисто підписував договір відступлення пррава вимоги за цим іпотечним договором, отже йому достовірно було відомо про обставини переходу прав вимоги за цим іпотечним договором та була наявна можливість перевірити всі умови укладення вказаного договору купівлі-продажу, в тому числі і достовріно відомі були положення догвору іпотеки.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Як викладено у Постанові КЦС ВС від 01.03.2023 у справі № 442/3663/20, застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна, а також враховувати висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону.

Отже, якщо нерухоме майно придбаває добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, вона може покладатися на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №233/4365/18.

Отже, посилання відповідача на власну добросовісність суд не може прийняти до уваги з вищенаведених мотивів.

Також судвраховує,що договором іпотеки не передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Відповідно достатті 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідностатті 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно дост. 33 Закону України «Про іпотеку», іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Частиною 1статті 36 Закону України «Про іпотеку»визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону(ч. 2ст. 36 Закону України «Про іпотеку»).

При цьому, можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку визначені частиною третьоюстатті 36 Закону України «Про іпотеку».

Так, за приписами ч. 3ст. 36 Закону України «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, встановленомустаттею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38 цього Закону.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, законодавцем чітко передбачений порядок набуття права власності на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання по договору перед іпотекодержателем.

Відповідно до частини першоїстатті 317 ЦК України,власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Отже, за загальним правилом право розпоряджатися майном належить власнику, а особа, яка не є власником, таким правом не наділена. Особа, яка не є власником майна, вправі розпоряджатися цим майном лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першоїстатті 33 Закону України «Про іпотеку»,у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із частиною першоюстатті 35 Закону України «Про іпотеку»,у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина другастатті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті33та частини першої статті35 Закону України «Про іпотеку»,реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку».

Умови договору іпотеки та вимоги частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»,іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»щодо належного надсиланняіпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

При цьому, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Відповідно до частини першоїстатті 38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

У разі направлення іпотекодержателем іпотекодавцю вимоги про усунення порушення основного зобов`язання відповідно до частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»з одночасним повідомленням про обраний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до частини першоїстатті 38 Закону України «Про іпотеку»(одним документом)необхідно виходити з пріоритету дотримання саме частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку». (Правова позиція викладена у постанові ВПВС від29.09.2020 року у справі № 757/13243/17).

Отже, ненаправлення вимоги згідно із частиною першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку», є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки, оскільки вказаний закон встановлює пріоритетність дотримання вимогстатті 35 Закону України «Про іпотеку»перед виконанням частини першоїстатті 38 Закону України «Про іпотеку».

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

П. 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, абозасвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, абозасвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, абозасвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк.

Таким чином, для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем, окрім встановлення факту щодо переходу такого права до іпотекодержателя, з`ясуванню підлягають обставини, що підтверджують: 1) факт надсилання іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржнику вимоги про усунення порушень, 2) факт отримання іпотекодавцем та боржником вказаної вимоги, а також докази того, що завершився 30 - денний строк з моменту отримання іпотекодавцем та боржником зазначеної вимоги.

Викладеною вище нормою Порядку передбачено вичерпнийперелік документів, що підлягають поданню у разі проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що саме по собі є імперативною вимогою.

Державний реєстратор не має права вчиняти реєстраційні дії щодо проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі інших документів, ніж визначенні у вказаних нормах та без документів, які визначенні в Порядку.

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.Аналогічні правові висновки викладено у постановах ВП ВС від 20.11.2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19.05.2020 року у справі № 644/3116/18, від 26.07.2023 року у справі № 759/5454/19.

Відповідно до п. 5.1 договору іпотеки, у разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпокодержатель надсилає позивальнику або іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушенного зобов`язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до п. 5.4 договору іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 5.5.1 договору іпотеки цей договір є відповідно до ст. 36,37 ЗУ «Про іпотеку» вважається договром про задоволення вимог іпотекодержателяі є правовою підставою ля реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки за на підставі цього догвору іпотеки який в даному випадку є правовостановлювальним документом.

Відповідно до п.5.5.3 іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення догвору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем , який укладається за письмовою згодою з іпотекодержателем в порядку , визначеному законмо.

Згідно пункту 5.6 вказаного Договору іпотеки право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя встановлених пунктом 5.5 цього договору та вибір способу задоволення таких вимог належить іпотекодержателю.

Відповідно до ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленомустаттею 37цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленомустаттею 38цього Закону.

У договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або у відповідному застереженні в іпотечному договорі зазначаються:

умови, у разі настання яких іпотекодержатель може використати своє право на позасудове стягнення;

порядок визначення вартості, за якою іпотекодержатель набуває право власності/спеціальне майнове право на предмет іпотеки;

прийнятні та належні способи обміну повідомленнями між сторонами договору.

Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація права власності (спеціального майнового права) на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням:

за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність (набуття спеціального майнового права) іпотекодержателем);

за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі).

Відповідно до положень ст. 38 цього Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Розподіл коштів від продажу предмета іпотеки між іпотекодержателем та іншими особами, що мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, здійснюється відповідно до встановленого пріоритету та розміру цих прав чи вимог. Решта виручки повертається іпотекодавцю.

Іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, надсилає іпотекодавцю, боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, та іншим іпотекодержателям звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки.

Отже, укладеним між сторонами Договором іпотеки не передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві від свого імені.

Пр цьому, як вбачається з відомостей з Державного реєстру прав на нерухоме майно правов власності на спірний предмет іпотеки за останнім іпотекодержателем ТОВ «Юніон капітал» не реєструвалося.

За змістом статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, тому правомірним та ефективним способом захисту права є саме вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову (шляхом постановлення рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння) є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20).

Тож, якщо позивач вважає, що останній покупець не набув права власності на спірне нерухоме майно, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності.

У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України. Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, що оскільки спірне майно є об`єктом нерухомості, тому для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, потрібно застосовувати спеціальне правило пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідно до наведеного правила державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому через незазначення в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Також Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки добросовісність належить до загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), то вона презюмується.

Останній правовий висновок Верховного Суду має бути застосований до оцінки набуття права на спірну квартиру відповідачем ОСОБА_2 .

Учасниками справи не заперечується, що на момент придбання спірної квартири ОСОБА_2 право власності щодо неї було зареєстроване за ОСОБА_1 , відомостей про права інших осіб на це майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був уповноваженою особою-керівником учасника правочину щодо відступлення прва вимоги за вказаним Іпотечним догвором, отже мав можливість ознайомитися з його змістом. Також, при укладенні договору купівлі-продажу йому не могло бути невідомо, що право власності на спірну квартиру яка є предметом нерухомості, не зареєстровано за останнім іпотекодежателем, який виступав фактично продавцем .

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Також судвраховує,що станом на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу 04.06.2020 року дійсно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були зареєстровані обтяження від 09.08.2019 року, номер запису про обтяження 32764755, вид обтяження арешт нерухомого майна та від 30.01.2020 року, номер запису про обтяження 32255430, вид обтяження арешт нерухомого майна, які були накладени приватним виконавцем Баришніковим А.Д, та державним виконавцем Центарльного відділу ДВС у місті Миколаєві.

Пункт 2.1. Глави 2 Наказу МЮ України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» передбачає, що при посвідченні правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для відмови в державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяженняречових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом. Відмова за даних обставин є обов`язковою.

Таким чином, приватний нотаріус Пономарьова Д.В. мала обов`язково перевірити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно заборони та встановив їх наявність, прийняти вмотивоване рішення про можливість державної реєстрації права власності на спірну квартиру за новим покупцем.

Таким чином, договір купівлі-продажу не відповідав вимогам частини першої статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Оцінюючи вказані обставини та враховуючи наведені у мотивувальній частині рішення суду висновки, суд доходить висновку, що оскільки матеріалами справи підтвердужється, що під час вчинення дій з продажу іпотечного майна на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, іпотекодержатель неналежним чином виконав встановлені Законом України "Про іпотеку" вимоги, а отже, наявні підстави для часткового задоволення позову.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судове рішення про задоволення позову про витребування нерухомого майна є підставою для державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Тож у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними та є зайвими. Отже, вимоги позову про припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 , дата державної реєстрації 04.06.2020 року, номер запису про право власності 36764347 задволенню не підлягають. Аналогічні висновки викладені і у постанові ВС від 05 квітня 2023 року у справі № 202/841/18.

Відповідно до ч.1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставівищевикладеного такеруючись ст. ст. 18, 79-81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль", Акціонерне товариство "Оксі Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юніон капітал", треті особи - ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, Пономарьова Дар`я Володимирівна, приватний нотаріус Київського нотаріального округу про витребування майна з чужого незаокнного володіння та скасування запису про державну реєстрацію права власності задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.06.2020 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Юніон Капітал», з однієї сторони та ОСОБА_2 , з другої сторони, посвідчений Пономарьовою Д.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 1161, предметом якого є купівля-продаж квартири АДРЕСА_1 .

Витребувати на користь ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юніон капітал" (код ЄДРПОУ 42114646) по 1382 грн 61 коп судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 17.12.2024 року

Суддя Гуденко О.А.