Постанова

від 04.12.2024 по справі 907/349/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/349/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

позивача / Офісу ГП - Валевач М.М.

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбуд К» - Сосула О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 (у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.)

за позовом Керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави

до: 1. Ужгородської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-3»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача 2 - Приватне акціонерне товариство «Модуль М»

за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестбуд К»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. До Господарського суду Закарпатської області звернувся Керівник Ужгородської окружної прокуратури (надалі - Прокурор, Позивач, Скаржник) з позовом до Ужгородської міської ради (надалі - Рада, Відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп К-3» (надалі - ТОВ «Інвестгруп К-3», Відповідач 2) про:

- визнання незаконним та скасування пункту 1.8 рішення Ради №406 від 07.09.2021 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» (надалі - рішення Ради);

- визнання недійсним договору оренди землі б/н від 15.09.2021, укладеного між Радою та ТОВ «Інвестгруп К-3» (надалі - Договір);

- скасування державної реєстрації права користування (оренди) на земельну ділянку з одночасним припиненням права користування (оренди).

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням при прийнятті оспорюваних правочинів вимог статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з огляду на передання ТОВ «Інвестгруп К-3» в оренду земельної ділянки у розмірі, який перевищує площу забудови, за рахунок інших територій, що передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2023, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024, позов задоволено повністю.

2.2. Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування рішення ради суди виходили з того, що спірна земельна ділянка була передана ТОВ «Інвестгруп К-3» для цілей, не пов`язаних із обслуговуванням належного йому на праві власності об`єкта нерухомості, що суперечить вимогам частини другої статті 134 Земельного кодексу України. Одночасно як похідні вимоги було задоволено позов про визнання недійсним Договору та скасування державної реєстрації.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2023 у справі №907/349/22 скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено.

2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: 1) визнання незаконним та скасування рішення ради не є ефективним способом захисту порушеного права; 2) суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, заявлені до ТОВ «Інвестгруп К-3», яке не є належним відповідачем у цьому спорі.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Прокурор просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Інвестгруп К» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2023 у цій справі.

3.2. Ухвалою Суду від 28.10.2024 відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. При зверненні з касаційною скаргою Скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції:

- статей 43, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 420/1813/19, від 03.05.2020 у справі № 904/1875/19, від 02.04.2019 у справі № 922/765/15, від 23.07.2019 та від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 09.11.2020 № 420/1813/19, від 03.04.2023 у справі № 906/1357/20, від 02.10.2024 у справі № 9/41, від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 11.11.2018 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), як свідчення відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження;

- статті 272 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на невирішення питання щодо скасування раніше прийнятої постанови судом апеляційної інстанції;

- статті 16 Цивільного кодексу України, статей 152, 155 Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 06.02.2019 у справі № 246/2888/16-а, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, на підтвердження обрання ним належного способу захисту у вигляді скасування рішення органу місцевого самоврядування.

За твердженням Прокурора, судом апеляційної інстанції помилково не застосовано положення статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 13 Цивільного кодексу України при формуванні висновку щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права з підстав вирішення спору щодо речового права ТОВ «Інвестбуд К» без його залучення до участі у справі.

Одночасно Скаржник вказує про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо:

- ефективності способу захисту порушеного права держави шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яким з порушенням вимог закону затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної чи комунальної власності, на підставі якого незаконно сформовано земельну ділянку у неспівмірному з об`єктами нерухомого майна, які на ній знаходяться розмірі, з метою оформлення права користування нею в обхід встановленої законом процедури отримання права оренди на земельну ділянку державної чи комунальної власності за результатами аукціону;

- ефективності способу захисту порушеного права держави шляхом визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, за обставин укладення договору оренди, який містить ознаки недійсного правочину, а також укладення фраудаторного правочину щодо об`єктів нерухомого майна, які знаходяться на земельній ділянці комунальної власності з метою збереження незаконно отриманого права користування такою земельною ділянкою та унеможливлення виконання судового рішення;

- щодо застосування статті 66 Земельного кодексу України в частині законності формування на підставі затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, без визначення розміру земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей відповідно до затверджених в установленому законом порядку державних норм і проектної документації, відведення.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, вбачається, що приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Селехман О.А. на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна б/н від 21.12.2018, який підписаний між ТОВ «Інвестгруп К-3» та Приватним акціонерним товариством «Модуль М» (надалі - ПрАТ «Модуль М») зареєстрував 04.01.2019 за ТОВ «Інвестгруп К-3» об`єкт нерухомого майна: будівлі літ. Р, загальною площею 50,8 кв. м, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Бобяка Миколи, б. 15 ж.

4.2. Земельна ділянка на якій знаходиться зазначене вище нерухоме майно (будівля) до його відчуження ТОВ «Інвестгруп К-3» перебувала у постійному користуванні ПрАТ «Модуль М» на підставі державного акту на право користування землею серії Б№ 076204(УРСР), який виданий Ужгородською міською радою народних депутатів у 1985 році.

4.3. При цьому, ПрАТ «Модуль М» нотаріальною заявою не заперечило погодження надання дозволу ТОВ «Інверстгруп К-3» на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку для обслуговування набутого майна.

4.4. Пунктом 1.8 рішення Ради №406 від 07.09.2021 «Про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» вирішено затвердити ТОВ «Інвестгруп К-3» проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,5847 га (кадастровий номер 2110100000:70:001:0129) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Миколи Бобяка, 15ж та передати її в оренду строком на 5 років.

4.5. На підставі вказаного вище рішення 15.09.2021 між територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ради, як орендодавцем, та ТОВ «Інвестгруп К-3», як орендарем, укладено договір оренди землі, відповідно до пунктів 1-3 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м. Ужгороді, вул. Миколи Бобяка, 15ж, кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:70:001:0129. В оренду передається земельна ділянка площею 2,5847 га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: згідно землевпорядної документації розміщено будівлю літ. Р загальною площею 50,8 кв. м.

4.6. У пункті 21 Договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється одночасно з підписанням акту її приймання-передачі.

4.7. У зв`язку з цим, 15.09.2021 сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки, відповідно до якого орендарю передано в оренду земельну ділянку площею 25 847 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бобяка, 15ж.

4.8. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.05.2021, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі №260/1830/20 за позовом Ужгородської окружної прокуратури визнано незаконним та скасовано пункт 2.9 рішення Ради від 14.11.2019 за №1768 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким надано дозвіл ТОВ «Інвестгруп К-3» на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

4.9. Звертаючись з позовною заявою Прокурор зазначає, що оспорювані правочини вчинені без дотримання статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з огляду на передання ТОВ »Інвестгруп К-3» в оренду земельної ділянки у розмірі, який перевищує площу забудови, за рахунок інших територій, що передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів.

4.10. Поряд з цим, судом апеляційної інстанції встановлено, що до моменту проголошення Господарським судом Закарпатської області рішення від 12.12.2023 у цій справі, між ТОВ «Інвестгруп К-3», як продавцем, та ТОВ «Інвестбуд К», як покупцем, укладено три договори від 17.07.2023, за умовами п. 1.1, 1.3 яких, покупець придбав 1/3 частини будівлі літери «Р», що знаходиться на земельній ділянці площею 2,5847 га по вул. Миколи Бобяка, 15ж, у м. Ужгород, кадастровий номер 2110100000:70:001:0129, яка є предметом спору.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом позову є визнання незаконним та скасування п.1.8 рішення Ради, визнання недійсним Договору; скасування державної реєстрації права користування (оренди) на земельну ділянку з одночасним припиненням права користування (оренди).

Позовні вимоги мотивовані тим, що при ухваленні оспорюваних правочинів допущено порушення вимог статей 20, 120, 96, 134, 135 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, статей 5, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Зокрема, вказується на те, що передача земельної ділянки ТОВ «Інвестгруп К-3» в оренду у площі, що перевищує площу забудови, за рахунок інших територій вимагала дотримання процедури проведення земельних торгів, що не було забезпечено.

5.4. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2023, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024, позов задоволено в повному обсязі.

Суди, дослідивши докази у справі, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, підтвердивши правильність визначення Прокурором суб`єктного складу сторін.

За наслідками апеляційного перегляду спору, здійсненого в порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України, постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що 1) визнання незаконним та скасування рішення ради не може вважатися ефективним способом захисту порушеного права у розумінні положень цивільного законодавства, 2) суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, заявлені до неналежного відповідача, що суперечить положенням Господарського процесуального кодексу України щодо належного суб`єкта правовідносин у спорі.

5.5. Заперечуючи правомірність такої позиції суду апеляційної інстанції Скаржник наголошує на безпідставному відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Інвестбуд К», як особи, яка не брала участі в розгляді справи, з огляду на відсутність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

На думку Скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував обставини, що свідчать про пов`язаність ТОВ «Інвестбуд К» та ТОВ «Інвестгруп К-3» через частковий склад їхніх засновників. Зокрема, засновником ТОВ «Інвестгруп К- 3» є ОСОБА_1 (40%) та ОСОБА_2 (60%), а ТОВ «Інвестбуд К» засноване ОСОБА_2 (100%). Скаржник вважає, що це свідчить про обізнаність ТОВ «Інвестбуд К» із прийняттям Господарським судом Закарпатської області рішення від 12.12.2023. Також Скаржник звертає увагу, що відповідно до відомостей наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстрація ТОВ «Інвестбуд К» здійснена за 6 днів до укладення правочинів 11.07.2023, що, на думку Прокурора, свідчить про фраудаторний характер цих правочинів.

Сукупність наведених обставин, за позицією Скаржника, вказує на свідому та протиправну поведінку учасників, узгодженість їхніх дій, спрямовану на створення передумов для затягування судового розгляду та формування штучних підстав для скасування законного рішення суду першої інстанції, а такі дії слід кваліфікувати як зловживання процесуальними правами

У зв`язку з цим Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судом апеляційної інстанції статей 43, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, статті 13 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм, викладених у постановах Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 420/1813/19, від 03.05.2020 у справі № 904/1875/19, від 02.04.2019 у справі № 922/765/15, від 23.07.2019 та від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012, від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 09.11.2020 № 420/1813/19, від 03.04.2023 у справі № 906/1357/20, від 02.10.2024 у справі № 9/41, від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 11.11.2018 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), як свідчення відсутності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження.

5.6. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.7. Зі встановлених судом апеляційної інстанції обставин вбачається, що ТОВ «Інвестбуд К», як особа, яка не брала участі в розгляді справи, з підстав набуття ним 17.07.2023 за договорами купівлі продажу права власності на нерухоме майно, що знаходиться на спірній земельній ділянці, подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 12.12.2023. Водночас товариство заявило клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обгрунтовано тим, що ТОВ «Інвестбуд К» не брало участі в розгляді справи, а про оскаржуване рішення йому стало відомо 01.08.2024 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

5.8. Статтею 17 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

5.9. Частиною першою статті 254 Господарського процесуального кодексу України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким, зокрема розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

Отже, положеннями господарського процесуального законодавства визначено право особи подати апеляційну скаргу на судове рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову.

5.10. Аналізуючи підстави для відкриття апеляційного провадження суд врахував правову позиції, викладену у постановах Верховного Суду від 19.10.2018 у справі №910/2002/17, від 12.03.2020 у справі №910/10364/16, від 18.06.2020 №44/380-б, від 10.09.2020 у справі №Б13/115-12, згідно з якою для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи суд має встановити наявність таких умов для відкриття провадження: 1) особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду; 2) доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи.

За наслідками логічного співставлення аргументів зазначених вище апеляційних скарг та їх змістовним співпадінням, апеляційний господарський суд виснував, що апеляційні скарги «Інвестгруп К-3» та ТОВ «Інвестбуд К» не містять тотожних доводів, а аргументи цих апеляційних скарг є різними.

5.11. Досліджуючи обґрунтованість клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підставність доводів ТОВ «Інвестбуд К» щодо неможливості своєчасного ознайомлення зі змістом оскаржуваного рішення, оскільки зазначене товариство не було стороною у справі, що виключало його обізнаність про хід судового процесу та прийняте рішення. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позиції апелянта, зокрема щодо можливості отримання інформації про дану справу лише 01.08.2024 через .

Зважаючи на викладене, Західний апеляційний господарський суд зазначив, що причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є поважними. У зв`язку з цим клопотання Скаржника про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволено.

Ураховуючи зазначене, судом встановлено, що апеляційна скарга відповідає вимогам щодо форми та змісту, передбаченим статтею 258 Господарського процесуального кодексу України.

5.12. Суд зазначає, що питання поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами статті 119 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 1 якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З правового аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню. Відтак, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було би несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

5.13. У розумінні статті 86 Господарського процесуального кодексу України питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.14. Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

5.15. Частиною третьою статті 256 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

5.16. Виходячи зі змісту частин другої та тертьої статті 256 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про поновлення строку подання апеляційної скарги повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку. При цьому поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Тотожні та аналогічні правові позиції наведені у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17, від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г, від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15, від 16.04.2021 у справі № 904/3258/14, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012.

5.17. У постанові Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 904/1875/19 зазначено, що з приписів частини другої статті 261 Господарського процесуального кодексу України не вбачається безумовного обов`язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень даної статті, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.

Наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм свідчить, що подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими вищенаведеними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 909/117/17, від 03.04.2023 у справі № 906/1357/20, 02.10.2024 у справі № 9/41.

Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду. До таких причин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об`єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.

Отже, у контексті забезпечення реалізації права на оскарження судового рішення та вирішення питання поновлення строків на таке оскарження у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика, відповідно до якої поновлення строків на оскарження може бути виправданим, якщо пропуск строку є поважний, об`єктивно незалежний від волі та поведінки скаржника.

5.18. У постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 521/2816/15-ц наголошено, що саме до повноважень національних судів належить вирішувати питання про будь-яке поновлення строку на апеляційне оскарження, такі повноваження не є необмеженими. Національні суди зобов`язані навести підстави. У кожній справі суди мають перевірити, чи можуть підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження виправдати втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує свободу розсуду судів щодо часу або підстав для поновлення строків.

5.19. Таким чином, за змістом наведених норм та судової практики Верховного Суду, на яку посилається Скаржник, подання апеляційної скарги особою, яка не була повідомлена про розгляд справи або не була залучена до участі в ній, навіть у разі, якщо рішення суду стосується її прав, інтересів та (або) обов`язків, не звільняє цю особу від обов`язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд, у свою чергу, має оцінити надані стороною пояснення та докази на предмет їхньої поважності та обґрунтованості відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

5.20. У цій справі при оцінці судом апеляційної інстанції підстав для визнання поважними причин несвоєчасного звернення ТОВ «Інвестбуд К» з апеляційною скаргою ним враховано, що відповідна сторона не була залучена до участі у справі, та не приймала безпосередньої участі у судовому процесі, оцінивши її пояснення щодо можливості отримання інформації про дану справу лише 01.08.2024 через .

5.21. Отже, звертаючись до суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, ТОВ «Інвестбуд К» надало пояснення та відповідні докази, що, на його думку, підтверджують причини несвоєчасного звернення з апеляційною скаргою. У наданих матеріалах було обґрунтовано, що пропуск строку обумовлений об`єктивними причинами, які виключали можливість своєчасного ознайомлення з оскаржуваним рішенням.

5.22. У свою чергу суд апеляційної інстанції здійснив оцінку поданих пояснень і доказів у контексті їхньої обґрунтованості та поважності, керуючись вимогами процесуального законодавства. Зокрема, суд досліджував, чи дійсно наведені ТОВ «Інвестбуд К» обставини свідчать про неможливість подання апеляційної скарги у встановлений строк з причин, що не залежали від заявника.

5.23. При цьому Прокурор не скористався своїм правом на подання заперечень щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Інвестбуд К», зокрема, із посиланням на пов`язаність ТОВ «Інвестбуд К» та ТОВ «Інвестгруп К-3» або на можливе зловживання процесуальними правами з їхнього боку.

Зважаючи на це відсутність оцінки судом зазначеного питання під час дослідження доведеності поважності підстав, заявлених апелянтом для поновлення строку, не може свідчити про неповноту дослідження відповідного питання.

5.24. Також у наведених Скаржником постановах Верховного Суду відсутні вказівки на необґрунтованість визнання судом поважними причин пропуску строку на апеляційне оскарження з визначених Прокурором обставин.

5.25. У цьому касаційного оскарження є необґрунтованими, з огляду на їх нерелевантність, посилання Скаржника на:

- постанову Верховного Суду від 02.04.2019 у справі № 922/765/15. Це обумовлено тим, що предметом оцінки у зазначеній постанові була правомірність застосування судом статті 272 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) до судових рішень, переглянутих в апеляційному порядку відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.

- від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 11.11.2018 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), оскільки у відповідних справах питання фраудаторності правочину розглядалося в контексті суті позовних вимог, а не щодо наявності підстав для поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження судового рішення.

5.26. Зазначене свідчить про належне виконання судом апеляційної інстанції свого процесуального обов`язку щодо дослідження поданих апелянтом пояснень і доказів у контексті визнання поважними причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Так, Західний апеляційний господарський суд здійснив оцінку наведених обставин відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про правильне застосування норм процесуального права та дотримання принципу змагальності сторін.

5.27. З огляду на це, Скаржником не доведено неправомірного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 43, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.28. За позицією Скаржника, суд апеляційної інстанції припустився помилки, не застосувавши належним чином положення статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 13 Цивільного кодексу України при формуванні висновку щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права з підстав вирішення спору щодо речового права ТОВ «Інвестбуд К» без його залучення до участі у справі.

5.29. При цьому, Скаржник наполягає, що суд апеляційної інстанції мав оцінити наявність пов`язаності між ТОВ «Інвестбуд К» та ТОВ «Інвестгруп К-3», а також можливе зловживання процесуальними правами з їхнього боку. На думку Скаржника, зазначені обставини слід було розглянути в контексті відсутності підстав для скасування рішення суду першої інстанції виключно через незалучення ТОВ «Інвестбуд К» до участі у справі.

5.30. З приводу наведеного Суд зазначає таке.

5.31. Встановлені судом апеляційної інстанції обставини свідчать, що на момент ухвалення рішення місцевим господарським судом (до закінчення підготовчого провадження у цій справі) власником нежитлових приміщень площею 50,8 кв. м, розташованих за адресою: м. Ужгород, вул. Миколи Бобяка, 15 ж, було не ТОВ «Інвестгруп К-3», а ТОВ «Інвестбуд К», що підтверджується договорами купівлі-продажу, укладеними між сторонами 17.07.2023, тобто до закінчення підготовчого провадження у справі.

5.32. Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Тобто, особа, яка набула право власності на це нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.06.2023 у справі № 910/16433/21, від 06.09.2022 у справі № 920/591/21, від 09.02.2022 у справі № 914/3250/20, від 13.10.2020 у справі № 908/3146/19.

5.33. У розумінні наведеної норми законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови) право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, до якого переходить право оренди, набуває право оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 913/165/21, від 06.09.2022 у справі № 920/591/21, від 12.10.2021 у справі № 905/1695/19, від 26.05.2020 у справі № 921/613/17-г/17.

5.34. Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 925/1082/20, від 07.06.2022 у справі № 922/605/15, від 07.09.2022 у справі № 925/1081/20, від 15.08.2023 у справі № 903/852/21.

5.35. Отже, за вищенаведеними висновками Верховного Суду, особа, новий власник об`єкта нерухомості, до якого переходить право користування земельною ділянкою, автоматично набуває право оренди за чинним договором оренди, а відтак, і статус сторони таких орендних правовідносин.

5.36. З огляду на положення законодавства та встановлений факт набуття ТОВ «Інвестбуд К» права власності до завершення підготовчого провадження у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, заявлені до неналежного відповідача - ТОВ «Інвестгруп К-3», а спір, що стосується речового права ТОВ «Інвестбуд К», був вирішений без його залучення до участі у справі, що є істотним порушенням процесуальних норм.

5.37. Поряд із цим, Скаржник наголошує на можливому зловживанні процесуальними правами з боку ТОВ «Інвестгруп К-3» та ТОВ «Інвестбуд К», а також звертає увагу на недобросовісність їхньої поведінки. У зв`язку з цим їх дії розглядаються Скаржником як спроба виправдати та обґрунтувати своєчасне невчинення у суді першої інстанції дій, спрямованих на встановлення належного складу сторін, а також як обґрунтування недослідження цих питань місцевим господарським судом.

5.38. Аналізуючи зазначене Суд ураховує обізнаність ТОВ «Інвестгруп К-3» з фактом відчуження ним нерухомого майна ще на момент проведення попереднього судового засідання. Зазначена обставина, відповідно до принципу добросовісності поведінки особи, дійсно покладала на нього обов`язок повідомити суд та інших учасників спору про цю зміну, забезпечуючи належне виконання процесуальних обов`язків та сприяючи своєчасному вирішенню спору.

Втім, з огляду на мету господарського процесу, що передбачає ефективне та справедливе вирішення спорів, позиція Скаржника про виключну відповідальність ТОВ «Інвестгруп К-3» або нового власника майна - ТОВ «Інвестбуд К» за недослідження належного складу сторін та ухвалення рішення без залучення до участі у справі належної сторони оскаржуваного правочину, не може бути визнана обґрунтованою.

5.39. Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При цьому, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

5.40. Згідно з положеннями статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають, зокрема, право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. правами. Також учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

5.41. Приписи частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладають саме на сторін спору надати суду докази, які підтверджують обставини, на які вона посилається у позові.

5.42. Скаржник у своїй касаційній скарзі, посилаючись на недобросовісність поведінки ТОВ «Інвестгруп К-3» та зловживання ним своїми процесуальними правами, не враховує, що транспозиція учасника спірних правовідносин, відбувалась на стадії підготовчого провадження.

5.43. Відповідно до частини другої статті 182 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є, зокрема: уточнення предмета та підстав позову; визначення складу учасників справи, включаючи належних сторін.

Особливість зазначеної стадії господарського процесу полягає у тому, що виключно на ній здійснюється залучення до участі у справі співвідповідача або заміна первісного відповідача належним відповідачем. Після закінчення підготовчого провадження, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

5.44. Крім того, в контексті доводів Прокурора про фраудаторність вчиненого ТОВ «Інвестгруп К-3» та ТОВ «Інвестбуд К» правочину, колегія суддів звертає увагу й на додаткові гарантії щодо протидії недобросовісності поведінки відповідача, зокрема, шляхом закріплення можливості визнання недійсним повністю чи у певній частині пов`язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, в порядку частини третьої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, а також у зв`язку з цим забезпечення прав учасників спору відповідно до частини третьої статті 184 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, саме на позивача покладається як обов`язок визначення належного складу відповідачів при поданні позовної заяви, реагування на можливу зміну такого складу на стадіях підготовчого провадження, з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, так і недопущення їх недобросовісної поведінки, у т. ч. шляхом залучення до участі у справі співвідповідача, заміни первісного відповідача належним відповідачем, або його правонаступником, забезпечення позову, визнання недійсним договору.

Так, у разі зміни суб`єктного складу спору, зокрема внаслідок передання відповідачем своїх прав та обов`язків іншій особі, позивач зобов`язаний вжити заходів для заміни відповідача відповідно до положень статей 48 або 52 Господарського процесуального кодексу України. Невиконання цього обов`язку позивачем створює підстави для відмови у задоволенні позову, оскільки участь неналежної сторони у справі унеможливлює ухвалення судового рішення, яке відповідатиме принципам законності, обґрунтованості та ефективного захисту порушених прав.

Зважаючи на це, позивач, ініціюючи судовий процес, зобов`язаний забезпечити актуальність відомостей про учасників спору на всіх етапах розгляду справи: від моменту подання позовної заяви до завершення стадії з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, що передбачає перевірку такої інформації про учасників до кожного судового засідання.

5.45. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції Прокурором як до моменту завершення підготовчого провадження, так і до моменту завершення з`ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами не було вжито заходів для заміни ТОВ «Інвестгруп К-3» відповідно до положень статей 48 або 52 Господарського процесуального кодексу України.

5.46. У свою чергу, зазначене не звільняє також і суд від виконання процесуального обов`язку забезпечення належного складу сторін, зокрема шляхом перевірки актуальності та правильності поданих відомостей.

Так, визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі №761/23904/19, від 20.01.2021 у справі №203/2/19

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд взмозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.11.2022 у справі №754/16978/21.

Звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20.

5.47. Таким чином, обов`язок суду щодо перевірки належності визначення позивачем особи відповідача триває до завершення з`ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами.

5.48. Виключно за умови належного виконання судом своїх процесуальних обов`язків, зокрема щодо перевірки правильності визначення позивачем особи відповідача, будь-які подальші дії сторін, спрямовані на створення ситуацій, які можуть бути використані для маніпулювання процесуальними правами або обґрунтування скасування судового рішення, мають розглядатися як прояв недобросовісності. Так, недобросовісна поведінка осіб, яка полягає у свідомому створенні підстав для заявлення в майбутньому про порушення їх процесуальних прав, не може визнаватися правомірною і не має наслідком нівелювання законності процесуальних дій суду.

Отже, якщо суд сумлінно виконав свої процесуальні обов`язки, визначені Господарським процесуальним кодексом України, зокрема забезпечив належний склад сторін, перевіривши актуальність відомостей на підтвердження обґрунтованості визначення особи у статусі відповідача, за обставин спору такі дії не можуть бути підставою для визнання процесуальних дій суду неправомірними.

5.49. Фактично у підготовчому провадженні суд виступає як гарант дотримання процесуальної рівності сторін, тому невжиття ним заходів для перевірки актуальної інформації суперечить принципу повноти судового розгляду. Відсутність таких дій може призвести до участі неналежних осіб у справі, що є порушенням права кожної сторони на справедливий судовий розгляд.

Отже, Господарський суд Закарпатської області повинен був самостійно перевірити актуальність інформації щодо власника нерухомого майна на момент підготовчого засідання, для забезпечення справедливого судового розгляду та визначення належного складу сторін, використовуючи доступні інструменти, зокрема інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У такий спосіб перевірка актуальності інформації щодо власника нерухомого майна є частиною належного виконання судом своїх процесуальних функцій.

5.50. Відтак, суд першої інстанції вже на стадії підготовчого засідання мав усі необхідні процесуальні можливості для перевірки актуальності наданих Прокурором даних щодо власника нерухомого майна. Здійснення такого з`ясування дозволило б виявити невідповідність наданої інформації, зокрема щодо приналежності нерухомого майна ТОВ «Інвестгруп К-3».

5.51. Проведення такої перевірки могло бути реалізоване не лише у межах підготовчого засідання, а й до завершення встановлення всіх обставин справи та перевірки їх доказами в порядку статей 48 або 52 Господарського процесуального кодексу України (залежно від стадії судового процесу).

5.52. Проте зазначені процесуальні дії Позивачем ініційовані не були та судом першої інстанції не були здійснені відповідно, що, у свою чергу, призвело до ухвалення рішення, яке за обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції, стосується прав та обов`язків особи, не залученої до участі у справі, що є порушенням засад господарського судочинства, зокрема принципу змагальності та рівності сторін, закріпленому у статті 2 Господарського процесуального кодексу України, а також принцип забезпечення участі належної сторони у процесі.

5.53. Недотримання судом першої інстанції у повній мірі процесуальних норм унеможливило участь належної особи у судовому розгляді, фактично позбавивши її можливості реалізувати право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України.

5.54. Зважаючи на це, висновки суду апеляційної інстанції, які встановлюють порушення судом першої інстанції принципів забезпечення участі належної сторони у процесі, є обґрунтованими та такими, що відповідають закону, а аргументи Скаржника у відповідній частині Суд визнає недоведеними.

5.55. При цьому Суд враховує, що скасування рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції відбулося з підстав прийняття рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі відповідно до вимог частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача, у зв`язку з чим ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.

5.56. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 906/1175/18, від 20.06.2023 у справі № 910/5529/19, від 12.04.2023 у справі № 916/156/22, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 29.11.2022 у справі № 910/745/20, від 04.11.2021 у справі № 910/18029/16, від 15.06.2021 у справі № 910/10440/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20, від 01.09.2020 у справі № 910/14065/18, від 18.08.2020 у справі № 910/7631/18, від 16.06.2020 у справі № 922/3371/19, від 10.12.2019 у справі № 906/43/19, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 05.11.2019 у справі № 926/746/19 та від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18.

У такий спосіб, Верховним Судом запроваджено певний алгоритм, який полягає в тому, що кожна з наведених складових (а) відсутність у позивача права або законного інтересу; б) відсутність їх порушення; в) відсутність їх порушення саме відповідачем; г) обрання неналежного та/або неефективного способу захисту позивачем) є самостійною підставою для відмови в позові.

5.57. Таким чином, оскільки прийняття судом першої інстанції рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі відповідно до вимог частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, Суд не надає правову оцінку іншим аргументам Скаржника щодо правильності застосування норм права по суті вирішення спору.

Водночас зазначене не позбавляє Прокурора права звернутися з позовом до належного відповідача з відповідним обґрунтуванням позовних вимог.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. За приписами пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

6.2. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, четверта статті 311 вказаного Кодексу).

6.3. Оскільки колегія суддів вважає за необхідне змінити резолютивну частину постанови Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, касаційну скаргу Прокурора слід задовольнити частково, оскаржувану постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 907/349/22 змінити, доповнивши її резолютивну частину висновком про скасування раніше прийнятої судом апеляційної інстанції постанови.

6.4. Оскільки за наслідками касаційного перегляду Скаржником не підтверджено правомірність поданої ним позовної заяви, відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не зважаючи на результати її перегляду, витрати за подання касаційної скарги покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 907/349/22 змінити, доповнивши резолютивну частину постанови пунктом 4 такого змісту:

«Скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 907/349/22».

3. В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 907/349/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ