Ухвала

від 17.12.2024 по справі 922/1839/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/1839/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі», скаржник)

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон прилади та обчислювальна техніка»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Прокарус»;

2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Посад Рітейл»

про стягнення 397 167,64 грн,

ВДСТАНОВИВ:

КП «Харківські теплові мережі» 09.12.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить, зокрема, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1839/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон прилади та обчислювальна техніка» (далі - ТОВ «Салон прилади та обчислювальна техніка») в повному обсязі стягнувши: 69 113,44 грн заборгованість за використану теплову енергію без укладання договору; 304 241,18 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії; 917,96 грн абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з 01.12.2021 до 31.08.2023; 18 188,10 грн технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором з 01.07.2022 до 31.08.2023, та судовий збір у розмірі 4621,58 грн. Крім того, у прохальній частині касаційної скарги просить поновити строк на касаційне оскарження.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №922/1839/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Салон прилади та обчислювальна техніка» заборгованості у сумі 397 167,64 грн, з яких: 73 820,40 грн заборгованість за використану теплову енергію без укладання договору за період з 01.02.2021 до 31.12.2021 рік; 304 241,18 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 до 30.04.2023; 917,96 грн абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з 01.12.2021 до 31.08.2023; 18 188,10 грн технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором з 01.07.2022 до 31.08.2023.

Господарський суд Харківської області рішенням від 06.08.2024 у справі №922/1839/24 у позові відмовив частково. Стягнув з ТОВ «Салон прилади та обчислювальна техніка» на користь КП «Харківські теплові мережі» 69 113,44 грн заборгованості за використану теплову енергію, 304 241,18 грн заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, 917,96 грн абонентської плати за послуги з постачання теплової енергії з 01.12.2021 року до 31.08.2023 року, 18 188,10 грн технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, та судовий збір у розмірі 4621,58 грн. В частині стягнення заборгованості за використану теплову енергію у розмірі 4 706,96 грн відмовив.

Зі змісту судового рішення вбачається, що:

факт отримання відповідачем послуги підтверджується актами включення та відключення до джерела теплової енергії №173/30396 від 27.10.2021, №173/32592 від 25.10.2022, №173/32235 від 06.04.2023, №173/17933 від 23.10.2022, №172/379 від 06.04.2023 та актами готовності до опалювального сезону №173/8648 від 12.05.2021, №173/9738 від 12.05.2022. Також у матеріалах справи наявні рахунки за спірний період, які були направлені позивачем на адресу відповідача; за розрахунком позивача, заборгованість відповідача на технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором з 01.07.2022 року до 31.08.2023 року, складає суму у розмірі 18 188,10 грн; відповідачу направлялися відповідні рахунки-фактури, проте відповідач рахунки-фактури не оплатив у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, а саме: 304 241,18 грн заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 року до 30.04.2023 року; 917,96 грн абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з 01.12.2021 року до 31.08.2023 року; 18 188,10 грн на технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором з 01.07.2022 року до 31.08.2023 року;

судом здійснено перевірку нарахованих позивачем сум боргу, а саме:

304 241,18 грн заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 року до 30.04.2023 року, відповідно до рахунків-фактур, та встановлено, що позивачем невірно визначено період. Також судом здійснено перевірку заявленої до стягнення суми із урахуванням періодів відповідно до рахунків - фактур, із урахуванням перерахунків, та встановлено, що такі нарахування здійснено правильно, та сума боргу за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії складає суму у розмірі 304 241,18 грн;

917,96 грн абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з 01.12.2021 року до 31.08.2023 року відповідно до виставлених позивачем рахунків - фактур та 18 188,10 грн на технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором з 01.07.2022 року до 31.08.2023 року відповідно до виставлених позивачем рахунків - фактур, відповідно до наданого позивачем розрахунку нарахувань та встановлено, що такі нарахування здійснено вірно;

щодо стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за використану теплову енергію без укладання договору за період з 01.02.2021 року до 31.12.2021 року у розмірі 73 820,40 грн, суд зазначав те, що: за твердженнями позивача, відповідачем було здійснено споживання теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень за адресою м. Харків, вул. Шатилівська, 1 без укладання договору за період з 01.02.2021 року до 31.12.2021 року; 12.07.2021 року споживачу направлено договір про постачання теплової енергії для підписання, але відповідачем не було здійснено його підписання. Факт споживання відповідачем теплової енергії підтверджується актом обстеження системи теплоспоживання об`єкта №173/5025 від 14.01.2022, та №173/4538 від 10.03.2021, які стали підставою для нарахування за теплову енергію, а також актами №173/8239 від 14.05.2020 готовності до опалювального періоду 2020-2021, №173/8648 від 12.05.2021, та актами про підключення та відключення опалення до будинку №173/30396 від 27.10.2021; №173/32592 від 25.10.2022; №173/32235 від 06.04.2023; №173/17933 від 23.10.2022; №172/379 від 06.04.2023, які підписані представниками позивача та балансоутримувачем будинку. За твердженнями позивача, відсутність письмового договору між відповідачем та позивачем не є підставою для не оплати заборгованості за спожиту теплову енергію, при цьому, відповідачу були направлені рахунки-фактури за спожиту теплову енергію, проте вартість спожитої теплової енергії на потреби опалення без укладання договору відповідачем сплачені не були; відповідно до наданого позивачем розрахунку сума заборгованості за використану теплову енергію без укладання договору за період з 01.02.2021 до 31.12.2021 складає суму у розмірі 73 820,40 грн; судом здійснено перевірку нарахованої позивачем суми боргу за використану теплову енергію без укладання договору за період з 01.02.2021 до 31.12.2021 та встановив безпідставне нарахування позивачем за використану теплову енергію без укладання договору за період грудень 2021 року відповідно до виставленого відповідачу рахунку - фактури №17300-4540 від 14.01.2022 на суму 4 706,96 грн, оскільки як вбачається із матеріалів справи, починаючи з 01.12.2021 року постачання теплової енергії відповідачу за адресою м. Харків, вул. Шатилівська, 1 здійснюється саме на підставі індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії. При цьому, суд прийняв до уваги, що у наданому рахунку - фактури №17300-4540 від 14.01.2022 на суму 4 706,96 грн (без укладання договору) взагалі відсутні будь-які відомості щодо періодів теплопостачання, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заборгованості за використану теплову енергію без укладання договору за період грудень 2021 року нарахованої відповідно до рахунку - фактури №17300-4540 від 14.01.2022 у розмірі 4 706,96 грн та наявності підстав для стягнення 69 113,44 грн заборгованості за використану теплову енергію без укладання договору, 304 241,18 грн заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії, 917,96 грн абонентської плати за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з 01.12.2021 року до 31.08.2023 року, 18 188,10 грн технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором з 01.07.2022 року до 31.08.2023 року.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 19.11.2024 рішення Господарського суду Харківської області від 06.08.2024 у справі №922/1839/24 скасував. Прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю.

Зі змісту постанови апеляційного суду вбачається, що суд виходив з того, що: відповідач є власником нежитлових приміщень підвалу №3-6, І, №0-1-:-0-15, 0-46-:0-56, 0-І-:0-IV, 1-го поверху №1-2-:-1-4, 1-6-:1-28, 1-33-:-1-36 в літ. А-9 загальною площею 1588,2 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Шатилівська, 1; на вводі до єдиної системи опалення житлового будинку за адресою: м. Харків, вул. Шатилівська, 1 встановлено прилад обліку теплової енергії Supercal 531, який обліковує теплоспоживання житлових квартир та нежитлових приміщень. Сторонами визнається, що на вводі системи опалення до приміщень відповідача встановлений прилад обліку SHARKY 775, про що також свідчить акт обстеження системи теплоспоживання об`єкту №173/5055 від 29.12.2021. Позивачем до позову наданий акт обстеження системи теплоспоживання об`єкту №173/5025 від 14.01.2022, який складений в порядку здійснення контролю за режимами споживання теплової енергії представником КП «Харківські теплові мережі» Шевченківської філії техніками експертами та акт обстеження системи теплоспоживання об`єкту №173/4538 від 10.03.2021, який складений в порядку здійснення контролю за режимами споживання теплової енергії представником КП «Харківські теплові мережі» Шевченківської філії служби «Теплозбут» техніком експертом. Акт обстеження системи теплоспоживання об`єкта №173/5025 від 14.01.2022, акт обстеження системи теплоспоживання об`єкта №173/4538 від 10.03.2021 складені позивачем без залучення відповідача, а наведені в них дані не підтверджені жодними документами (відсутні як загальні проектні схеми (документація) щодо теплопостачання всього будинку, так і проектна документація щодо встановленого лічильника SHARKY 775, тощо). Суд апеляційної інстанції виходячи з того, що не може прийняти вказані акти на підтвердження обставин розповсюдження дії загальнобудинкового теплолічильника Supercal 531 на (якусь) частину приміщень відповідача та не може встановити і ті обставини, що розподільчий лічильник SHARKY 775 не розповсюджує сферу своєї дії на всі належні відповідачу приміщення, а якщо це так, то неможливо достеменно встановити, на які саме; розрахунок вартості спожитої теплової енергії по нежитлових приміщеннях ґрунтується на даних загальнобудинкового лічильника пропорційно до опалюваної площі (об`єму) відповідача, за встановлених судом обставин недоведеності позивачем площі обслуговування приміщень відповідача лічильником Supercal 531, а також площі розповсюдження дії окремого приладу обліку SHARKY 775, площі (об`єму) будинку вцілому, не можна вважати такий розрахунок обґрунтованим; позивачем здійснено розрахунок нарахувань за опалення за період грудень 2021 - квітень 2023 по особовим рахункам 17301-4540-1, 17301-4540-2 за формулами Sоп= Qоп*тариф; Sоп= Qоп1*тариф1+ Qоп2*тариф2, а надані позивачем пояснення жодним чином не доводять такий показник як Qоп споживання тепла на опалення (показання ПУ); при розрахунку абонентної плати позивачем враховано розмір абонентної плати, який встановлено відповідними наказами по КП «ХТМ» від 17.12.2021 №1063 та від 01.02.2022 №104. Проте, таких наказів позивачем до матеріалів справи не надано. Апеляційний суд зазначив, що позивачем не доведено розмір абонентної плати, який заявлено до стягнення; з розрахунку позивача, доданого до позову вбачається, що вартість технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання (площа приміщення 1 588,20 кв.м.) за особовим рахунком 17301-3047-0 у період липень 2022- серпень 2023 визначена у розмірі 18 188,10 грн. При цьому враховано, що у період з 01.07.2022 вартість на місяць за 1 кв.м. (з ПДВ) складала 0,818 грн, документ, яким встановлено вартість технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання наказ по КП «ХТМ» від 08.12.2021 №1026. Проте, в матеріалах справи відсутній відповідний наказ по КП «ХТМ» від 08.12.2021 №1026, яким встановлено вартість технічного обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Отже позивачем не доведено розмір вартості технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, який заявлено до стягнення.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги КП «Харківські теплові мережі» в контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №922/1839/24 є стягнення 397 167,64 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

КП «Харківські теплові мережі» у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вважає постанову апеляційного господарського суду від 19.11.2024 незаконною, необґрунтованою, відступаючою від практики Верховного Суду в таких справах та такою, що підлягає скасуванню.

Крім того скаржник у касаційній скарзі зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, що узгоджується з підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Водночас у поданій касаційній скарзі скаржник хоча й процитував підпункт «а» підпункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, проте не навів жодних та належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, який передбачає випадок як виключення із загального правила для відкриття касаційного провадження у справі, з огляду на те, що ціна позову у цій справі менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Посилання скаржником у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України є підставою касаційного оскарження судових рішень, тоді як можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України та належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а»-«г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника, а підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України не є самі пособі, без належних аргументів та обґрунтувань, випадками, які передбачені підпунктами «а»-«г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.

Скаржником у касаційній скарзі не наведено жодних аргументів та доводів, які б відповідали вказаним вище критеріям, та не наведено жодних доказів якісного і кількісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Верховний Суд виходить з того, що скаржником у касаційній скарзі аргументовано не наведено випадку щодо оскарження судових рішень у справі №922/1839/24 за підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд оцінюючи доводи касаційної скарги, зазначає, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Касаційна скарга КП «Харківські теплові мережі» не містить обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а зводиться лише до незгоди із оскаржуваним судовим рішенням, та запереченням результатів її розгляду.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Отже, наведені доводи скаржника зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів у справі, а також встановлення інших обставин у справі, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, касаційна скарга КП «Харківські теплові мережі» у контексті оскаржуваного судового рішення у цій справі не дає підстав для висновку про те, що вона (касаційна скарга) стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже випадків, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою КП «Харківські теплові мережі» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1839/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, клопотання скаржника не розглядається.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №922/1839/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Жайворонок