Ухвала

від 17.12.2024 по справі 910/10970/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/10970/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Пилипенко А.Л. (адвокат), Почекай М.В. (адвокат);

відповідача 1 - Скопич Ю.В. (адвокат);

відповідача 2 - Данкевич М.С. (адвокат), Панчишин А.В. (адвокат)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ"

до: Акціонерного товариства "Укргазвидобування";

Компанії "Ворекс ЛЛС" (Vorex LLC)

про визнання недійсним та скасування рішення, оформленого протоколом від 24.05.2023 № 380, визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" (далі - ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", позивач) з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування", відповідач 1) про визнання недійсним та скасування рішення, оформленого протоколом від 24.05.2023 № 380 визначення переможця відкритих торгів, про визнання недійсним договору поставки трубної продукції від 07.08.2023 UGV 420/30-23, укладеного між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" та Компанією VOREX LLC (далі - Vorex LLC, відповідач 2), за результатами закупівлі 23Т-155_44160000-9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні 0339,72мм (13-3/8 дюймів) з муфтовим різьбовим з`єднанням Buttress), ідентифікатор закупівлі № UA-2023-05-03-009327-a; про застосування наслідків недійсності договору поставки трубної продукції UGV 420/30-23 від 07.08.2023 у вигляді: 1) стягнення з Компанії з обмеженою відповідальністю Vorex LLC на користь АТ "Укргазвидобування" суми грошових коштів, сплачених на виконання визнаного недійсним договору поставки трубної продукції UGV 420/30-23 від 07.08.2023; 2) повернення АТ "Укргазвидобування" на користь Vorex LLC обсягу продукції, поставленої на виконання визнаного недійсним договору поставки трубної продукції UGV 420/30-23 від 07.08.2023 (з урахуванням заяви про зміну предмета позову).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на переконання позивача, відповідачем 1, у порушення законодавства щодо об`єктивного розгляду при аналізі та врахуванні наданих Vorex LLC документів та положень тендерної документації, порушено норми Закону України "Про публічні закупівлі", що вплинуло на об`єктивність прийнятого рішення і визначення переможцем відкритих торгів Vorex LLC та перешкодило розгляду тендерної пропозиції позивача.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 (суддя Удалова О.Г.) позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення замовника АТ "Укргазвидобування", оформлене протоколом від 24.05.2023 № 380 визначення переможця відкритих торгів, проведених у порядку визначеному "особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2022 № 1178 щодо закупівлі № 23Т-155_44160000-9 - Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні Ш339,72мм (13-3/8 дюймів) з муфтовим різьбовим з`єднанням Buttress) ідентифікатор закупівлі № UA-2023-05-03-009327-а.

Визнано недійсним договір поставки трубної продукції від 07.08.2023 UGV 420/30-23 між АТ "Укргазвидобування" та Vorex LLC, укладений за результатами закупівлі № 23Т-155_44160000-9-Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби (Труби обсадні, безшовні 0339,72мм (13-3/8 дюймів) з муфтовим різьбовим з`єднанням Buttress), ідентифікатор закупівлі № UA-2023-05-03- 009327-a.

Стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" 2 856,00 грн (дві тисячі вісімсот п`ятдесят шість грн 00 коп) судового збору.

Стягнуто з Vorex LLC на користь ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" 2 856,00 грн (дві тисячі вісімсот п`ятдесят шість грн 00 коп.) судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 (колегія суддів: Коротун О.М., Майданевич А.Г., Сулім В.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі № 910/10970/23 (в частині задоволення позовних вимог та судових витрат) - скасовано з прийняттям нового в цій частині рішення - про відмову в позові.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі № 910/10970/23 (мотивувальну частину щодо позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено) - змінено, викладено мотивувальну частину в редакції даної постанови.

В решті (п. 6 резолютивної частини рішення) Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 у справі № 910/10970/23 - залишено без змін. А апеляційні скарги в цій частині Vorex LLC та АТ "Укргазвидобування" залишено без задоволення.

Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, покладено на позивача.

Стягнуто з ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" на користь Vorex LLC 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Стягнуто з ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" на користь АТ "Укргазвидобування" 8 052 (вісім тисяч п`ятдесят дві) 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі і залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 11.03.2024.

У відзиві на касаційну скаргу АТ "Укргазвидобування" просило Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Vorex LLC просило Суд залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Відповідач 2 також зазначив про нерелевантність справ, на які звертає увагу позивач у своїй касаційній скарзі. Крім того, відповідач 2 зазначає про попередній орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 200 000,00 грн.

Касаційна скарга ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо застосування норми права, без урахування висновку щодо застосування якої викладено у постанові Верховного Суду, Суд зазначає, що наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ", обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме висновку, викладеного у:

- постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі № 910/6642/18 в частині обов`язку суду з`ясувати характер спірних правовідносин, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, визнання або оспорювання відповідачем;

- постанові Касаційного господарського Суду від 21.05.2024 у справі № 922/4933/21 (в частині застосування до подібних обставин умови наявності порушень норм закону, що вплинули на результат торгів; порушення прав і законних інтересів учасника таких торгів, способом захисту яких є визнання їх результатів недійсними);

- постанові Касаційного господарського Суду від 13.03.2024 у справі № 916/2119/22 (в частині визначення захисту легітимного інтересу як відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом);

- рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004 (в частині визначення поняття "охоронюваний законом інтерес");

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 (в частині встановлення впливу наслідків вчинення правочину на права та законні інтереси заінтересованої особи, яка просить визнати правочин недійсним).

Колегія суддів, у контексті доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

Приймаючи постанову, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18 дійшла висновку, що зі змісту статті 16 ЦК України та завдання господарського судочинства, викладеного у частині першій статті 2 ГПК України, випливає, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Справа № 910/6642/18 розглядалася за позовом Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про визнання за позивачем права на споживання природного газу. Позовна заява мотивована тим, що в період опалювального сезону 2017/2018 року, який розпочато у жовтні 2017 року, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" мало обов`язок забезпечити безперебійне безумовне постачання природного газу виробникам теплової енергії. За доводами позивача, в період з січня по березень 2018 року він отримував обсяги газу, які були йому необхідні, однак відповідачі не визнають права на споживання газу у зазначений період, вважаючи, що позивач здійснив несанкціонований відбір природного газу, внаслідок чого відповідач 2 вимагає від позивача оплату спожитого газу у подвійному розмірі.

У справі № 922/4933/21 порушення прав 2-м відповідачем - ТОВ "Люпін" та 4-им відповідачем - ТОВ "Е-Тендер" позивач вбачав в тому, що в порушення частини третьої статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», пункту 65 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.06.2020 № 483, 2-ий відповідач не подав в Електронну торгову систему заяву на участь в електронному аукціоні, яка повинна містити закриту цінову пропозицію та подаватись починаючи з дати оприлюднення відповідного оголошення в електронній торговій системі до закінчення кінцевого строку подання заяв на участь в електронному аукціоні.

Верховний Суд у справі № 922/4933/21 зазначив, зокрема, що внаслідок встановлення обставин, суди дійшли правомірного висновку, що вчиненням ТОВ "Люпін" та ФОП Луговського М.М. антиконкурентних узгоджених дій, спотворено результати аукціону, а змагання, як такого, між зазначеними суб`єктами господарювання під час підготовки та участі в аукціоні не відбувалося, тобто суб`єкти господарювання не намагалися здобути завдяки власним досягненням переваги над іншими учасниками торгів. Замовник був змушений обрати найкращу запропоновану цінову пропозицію, яка склалася, не завдяки економічній конкуренції, а в результаті узгодженої неконкурентної поведінки.

У справі № 916/2119/22 розглядався спір про стягнення 1 594 501,97 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належним чином оформленого права користування.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/23097/17 підтримала правовий висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підтвердження факту вчинення правочину та проведення господарських операцій на його виконання для виникнення в платника податку права на податковий кредит, визначивши, що податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У своїй касаційній скарзі позивач також звертає увагу на постанову від 14.05.2024 у справі № 910/2128/20 (910/16719/21) щодо визнання недійсним договору фінансової допомоги (висновки Верховного Суду стосувалися оскарження фраудаторних правочинів).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Мотивуючи судові рішення у справі, що розглядається, суди зазначили таке.

Рішення місцевого суду мотивовано, зокрема, тим, що Vorex LLC не підтверджено наявність досвіду виконання аналогічного за предметом закупівлі договору. Невиконання відповідачем 2 вимог тендерної документації в частині документального підтвердження досвіду виконання аналогічного договору є підставою для висновку, що учасник не подав повний пакет документів для участі у торгах. Тобто, тендерна пропозиція Vorex LLC не відповідала кваліфікаційним критеріям, зазначеним у тендерній документації, та в силу положень пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про публічні закупівлі" повинна була бути відхилена АТ "Укргазвидобування", що, у свою чергу, стало підставою для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення уповноваженої особи про визнання переможцем процедури закупівлі, оформленого протоколом від 24.05.2023 № 380.

Місцевий господарський суд зазначив, що ним не беруться до уваги посилання відповідачів на наявність у відповідача 2 документально підтвердженого досвіду виконання аналогічного договору від 04.04.2018 №UGV8860/30-18, укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2, оскільки, як встановлено судом під час дослідження такого договору (від 04.04.2018 № UGV8860/30-18), який міститься в складі тендерної документації відповідача 2, погодженим строком поставки за специфікацією до нього було "протягом 180 днів з дати укладення договору", в той час як в межах оскаржуваної процедури закупівлі замовником (відповідачем 1) такий строк поставки встановлено "протягом 90 днів з дати укладення договору", тобто такий строк є вдвічі меншим, ніж за договором від 04.04.2018 № UGV8860/30-18.

Судом також встановлено відсутність оригіналу листа-відгуку від 21.03.2023 № 228 та відсутність факту його видачі особою, яка вказана автором листа - Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтавська бурова компанія". Також судом відхилено посилання відповідачів на те, що скаргу позивача з аналогічних підстав розглянуто та відмовлено в її задоволенні рішенням Постійнодіючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 14.06.2023 з огляду на те, що станом на момент прийняття такого рішення (про відмову в задоволенні скарги) від ТОВ "Полтавська бурова компанія" відсутня відповідь на зазначений запит органу оскарження.

Щодо вимоги про застосування наслідків недійсності договору суд, відмовляючи в цій частині, зазначав, що повернення сторін оскаржуваного договору поставки у попередній стан покладе надмірний тягар на Замовника, якому товар був необхідним у стислі строки для провадження власної господарської діяльності. Так, АТ "Укргазвидобування" вірогідно зазнає негативних результатів у вигляді ускладнення повернення використаних труб, а у разі неможливості повернення отриманого товару в натурі - призведе до непередбачених надмірних фінансових втрат. Місцевий господарський суд вказав на те, що позивач не позбавлений можливості доводити в установленому законом порядку право на отримання відшкодування упущеної вигоди за обставин недобросовісних дій особи, визнаної переможцем торгів, у порядку статті 22 Цивільного кодексу України.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого суду, звернув увагу на те, що суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивач фактично не захищає жодного свого права або інтересу, позивачем самостійно підтверджено подання позову у справі на захист його "потенційних прав" на майбутнє, а також на сприяння проведенню нової закупівлі. Поданий позов у цій справі не сприятиме захисту потенційно порушених прав або інтересу позивача, що фактично також свідчить і про неефективність обраного способу захисту. Вказане є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові, що позбавляє права суд розглядати інші доводи апеляційних скарг по суті спору. А тому суд апеляційної інстанції не розглядав доводи як апеляційних скарг, так і відзивів на них щодо результатів проведеного тендера, оцінки доказів тощо.

Суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, зазначив, зокрема, що дослідивши документи тендерної документації, а також звіту про результати проведення процедури закупівлі № UA-2023-05-03-009327-а від 07.08.2023 вбачається, що кількість учасників закупівлі визначено - три. При цьому, зазначено, що VOREX LLC із ціновою пропозицією 659 550 600,00 грн відповідає кваліфікаційним критеріям, встановленим в тендерній документації. Відсутні підстави для відмови, установлені статтею 17 Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому тендерна документація ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" із ціновою пропозицією 669 077 442,00 грн - не розглядалась, як і тендерна документація ТОВ "Нафтосервіс" із ціновою пропозицією 732 834 000,00 грн.

Більше того, суд апеляційної інстанції зазначав, що тендерна документація позивача не розглядалась на предмет відповідності кваліфікаційним критеріям згідно зі статтею 16 ЗУ "Про публічні закупівлі" та наявності або відсутності обставин, установлених статтею 17 вказаного Закону.

На стадії апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції (в контексті з`ясування порушеного права) поставлено питання щодо того, яке саме право позивач у цьому спорі захищає, на що позивачем письмово викладено пояснення щодо порушеного права та ефективності способів захисту.

У контексті наданих пояснень, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем самостійно підтверджено подання позову у цій справі на захист його "потенційних прав" на майбутнє, а також на сприяння проведенню нової закупівлі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що звертаючись з позовом, позивач має звертатись за захистом конкретного порушеного права, а не абстрактного чи інтересу на майбутнє. Хоча в даному аспекті суд апеляційної інстанції і зазначає, що у позивача (як учасника тендеру) є законний інтерес (тобто певне прагненням, наміри, мета, потреба чи необхідність особи, які мотивують особу вчинити певні дії, зокрема і ті, які здійснюються завдяки праву. Інтерес є тим, що передує дії (вчинкам особи), але ними не є, тому право не може регулювати інтереси. Вказані поняття не є тотожними, а тому, зазначаючи про законний інтерес, в даному випадку відсутні підстави для висновку про наявність порушеного права позивача (яке б підлягало захисту шляхом подання та задоволення такого позову) в розумінні статті 4 ГПК України. В даному випадку, позивач (з урахуванням ймовірного "потенційного інтересу" до результатів проведення публічної закупівлі) як учасник таких закупівель, звертаючись з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) - фактично не захищає жодного свого права або інтересу, оскільки його тендерна документація не розглядалась і навіть у разі задоволення позову - позивач не стане автоматично переможцем тендера.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача у цій справі з посиланням на порушення його прав в розумінні статті 4 ГПК України через невідповідність поданої відповідачем 2 тендерної документації кваліфікаційним критеріям, оскільки поданий позов у цій справі не сприятиме захисту потенційно порушених прав або інтересу позивача, що фактично також свідчить і про неефективність обраного способу захисту.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду у постановах від 14.06.2019 у справі №910/6642/18, від 21.05.2024 у справі № 922/4933/21, від 13.03.2024 у справі № 916/2119/22, Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17 та рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, колегія суддів відхиляє, оскільки скаржник лише цитує загальні висновки і не обґрунтовує та не конкретизує в чому полягає невідповідність висновків суду апеляційної інстанції. Такі посилання скаржника носять суто декларативний характер і також не свідчать про неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права у цій справі.

Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судового рішення.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків суду апеляційної інстанції Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах не є схожими за матеріально-правовим регулюванням, за предметом позову, підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб`єктним, об`єктним критеріями.

Отже, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за змістовним критерієм із наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, як за предметом і підставою позову, так і за доводами і доказами, наданими сторонами, предметом їх доказування, способом захисту, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Посилання скаржника на не врахування судом апеляційної інстанції зазначених в касаційній скарзі постанов Верховного Суду відхиляється, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі його повноважень.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/10970/23.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі № 910/10970/23.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРПАЙП НІКО ТЬЮБ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 у справі № 910/10970/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова