Постанова

від 12.12.2024 по справі 521/2338/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6298/24

Справа № 521/2338/23

Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Крупської М.Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Професійна спілка робітників морського транспорту України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційними скаргами Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» та ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 травня 2024 року,

за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Професійна спілка робітників морського транспорту України

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого зазначила, що вона працювала на посаді інженера 1-ой категорії з обліку та аналізу доходів по портовим зборам розрахункового центру Херсонській філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

29 грудня 2022 року на підставі наказу № 324-К від 28 грудня 2022 року вона звільнена з роботи за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, відповідно до наказу від 15 грудня 2022 року № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Вважає, що її звільнення є незаконним, проведено з чисельними порушеннями процедури звільнення, оскільки роботодавець у порушення ч. 3 ст. 41 КЗпП України не забезпечив можливість її переведення на іншу роботу та у день звільнення, а саме 29 грудня 2022 року у порушення ч. 1 ст. 47 КЗпП України не видав їй належним чином копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

ОСОБА_1 в позові зазначила, що від можливості переведення на іншу роботу не відмовлялася, хоча в повідомленні про заплановане вивільнення було зазначено про необхідність повідомити роботодавця про відмову від переведення на вакантну посаду.

Крім того, після її звільнення, 30 грудня 2022 року, у неузгоджений із нею спосіб месенджером направлене зображення оригіналу наказу про звільнення, хоча відповідно до вимог КЗпП України, роботодавець зобов`язаний видати належним чином засвідчену копію наказу про звільнення.

Вона є членом професійної спілки робітників морського транспорту України з перебуванням на обліку в первинній профспілковій організації Херсонського МП, то відповідно до ст. 22 Закону України «Про професій спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту (застосування яких не обмежено у період дії воєнного стану), роботодавець, який планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру, повинен завчасно надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень. Дані вимоги закону, відповідач проігнорував.

Обов`язковою умовою для звільнення у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій є обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Вважає, що у відповідача була відсутня обґрунтована об`єктивна неможливість забезпечити її в подальшому роботою.

Крім того, на дату її звільнення дія трудового договору з нею відповідачем призупинена, хоча відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Вважає, що припинення простою та натомість призупинення трудових договорів (наказ від 10 травня 2022 року №28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії під час воєнного стану», введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 (зі змінами)"), відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного вище Закону знімає з роботодавця обов`язок забезпечувати працівників роботою і виключає можливість звільнення працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України без належних обґрунтувань та доказів об`єктивної неможливості забезпечити в подальшому працівника роботою, у зв`язку з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

ОСОБА_1 просила суд, з урахуванням уточнених позовних вимог, скасувати п. 1 наказу про припинення трудових договорів з працівниками від 15 грудня 2022 року №53-ОП в частині її звільнення; скасувати наказ №324 -К про припинення трудового договору (контракту) із нею від 28 грудня 2022 року; поновити її на посаді інженера 1-ой категорії з обліку та аналізу доходів по портовим зборам розрахункового центру ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП); стягнути з ДП «АМПУ» в особі ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів; допустити негайне виконання рішення в частині поновлення її на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 23344,23 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 21 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про поновлення на роботі та виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, задовольнив частково.

Поновив ОСОБА_1 на посаді інженера 1-ої категорії з обліку та аналізу доходів по портовим зборам розрахункового центру Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України».

В задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Рішення суду в частині поновлення на роботі допустив до негайного виконання.

Стягнув з підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в дохід держави судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення погодився із доводами позивача, що відповідачем не дотримані вимоги ч. 4 ст. 41 КЗпП України, ч. 1 ст. 47 КЗпП України, ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівника відповідно до п. 6 ч.1 ст. 41 цього Кодексу, тобто звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

При скасуванні наказу про звільнення позивач повертається в первісне положення, а саме до статусу працівника з яким призупинення дія трудового договору. За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що позивачем не заявлено вимогу щодо стягнення середнього заробітку за період призупинення з нею трудового договору. Зазначає, що її позовними вимогами є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що настав внаслідок її незаконного звільнення. Позивач в апеляційній скарзі посилається на судову практику стосовно розгляду тотожних справ в судах першої та апеляційної інстанції. Посилається на позицію Верховного Суду, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. В зв`язку з чим, позивач вважає, що її звільнення відбулося саме внаслідок протиправних, винних дій відповідача.

Апеляційна скарга Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» мотивована тим, що рішенням спільного засідання адміністрації і профкому від 25.06.2022 № 5 «Щодо внесення доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Херсонської філії ДП «АМПУ (адміністрація Херсонського морського порту) від 14.06.2013 року» (зі змінами) доповнено правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників ХФ ДП «АМПУ» від 14.06.2013 року (зі змінами), визначений порядок обміну інформацією та/або документами між Адміністрацією та працівниками під час дії воєнного стану. Відповідно до п. 8.1 згаданих правил у період воєнного стану Адміністрація з працівниками обмінюється кадровими документами (наказами, повідомленнями, заявами, пояснювальними та доповідними записками тощо) через засоби електронного зв`язку.

Крім того, чинне законодавство України передбачає необхідність персонального повідомлення, але не визначає форму та зміст персонального повідомлення, а також алгоритм доведення його змісту до працівника. Також, законодавство України не забороняло роботодавцю поряд з традиційним поштовим зв`язком використовувати для персонального повідомлення працівника про заплановане вивільнення засоби електронної комунікації.

Перелік вакантних посад в ДП «АМПУ», який включає в себе вакансії по всіх філіях ДП «АМПУ», направлявся позивачу разом з повідомленням про заплановане вивільнення від 16.12.2022 № 45 засобами поштового зв`язку та месенджером Viber на номер телефону НОМЕР_1 .

Також зазначає, що відповідачем дотримано встановленого порядку повідомлення первинної профспілки, центр зайнятості та позивача.

Вважає, що ХФ ДП «АМПУ» належно виконало обов`язок, передбачений ст. 49-2 КЗпП України щодо повідомлення про вивільнення та пропонування працівнику вакантних посад на підприємстві.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.08.2024 року позивачу роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, а третій особі - пояснень.

Відповідач копію ухвали про відкриття провадження отримав 16.08.2024 року о 18:40:04 годині в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Представник позивача копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав в особистому кабінеті Електронного суду 19.08.2024 року о 18:14:22 годині, що підтверджується довідками.

Третя особа копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала в особистому кабінеті Електронного суду 19.08.2024 року о 18:14:22 годині та 09.07.2024 року о 9:25:19 годині відповідно, що підтверджується довідками.

До суду надійшов від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що доказів ознайомлення позивача з означеними спільними рішеннями відповідачем надано не було. Так само, як і не надано доказів домовленості між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації. Матеріали справи не містять будь-яких кадрових документів, що знаходилися в особовій справі позивача, в яких були б зазначені контактні дані останньої, зокрема номер телефону, на який відповідач месенджером направляв документи по її звільненню. Факт ознайомлення позивача з кадровими документами по її вивільненню не зафіксований відповідачем жодним чином, в т.ч. протоколом чи актом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що листами № 28/09-25 від 12.12.2022 року та № 01-135 від 28.12.2022 року професійна спілка висувала вимогу відповідачу припинити та скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для вивільнення працівників, а також ненадання раніше витребуваних документів і інформації, що підтверджували б дотримання роботодавцем процедури вивільнення працівників, - для проведення предметних консультацій.

Також, суд першої інстанції вірно встановив, що такий альтернативний спосіб обміну кадровими документами, як застосунок Viber не погоджений між сторонами та не оформлений належним чином, зокрема позивачем не подано заяву про направлення їй кадрових документів на застосунок Viber, так і з боку відповідача не направлено жодної пропозиції позивачу про можливість направлення їй кадрових документів через засоби телефонного зв`язку. Таким чином, домовленостей між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, не було.

Отже, судом першої інстанції зроблений правильний висновок про неналежне виконання відповідачем встановленого ч. 4 ст. 41 КЗпП України обов`язку та, відповідно, про незаконність звільнення позивача з роботи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.08.2024 року відповідачу роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі, а третій особі - пояснень.

Представник позивача копію ухвали про відкриття провадження отримав 20.08.2024 року 3:50:42 годині в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Відповідач копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримав в особистому кабінеті Електронного суду 20.08.2024 року 3:50:42 годині та 06.07.2024 року о 4:19:51 годині відповідно, що підтверджується довідками.

Третя особа копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримала в особистому кабінеті Електронного суду 20.08.2024 року 3:50:42 годині та 06.07.2024 року 4:19:51 годині відповідно, що підтверджується довідками.

До суду надійшов від Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається, що позивач безпідставно вимагає виплати середнього заробітку, нехтуючи нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та навмисно неправильно застосовуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином і в установленому законом порядку відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України. Представник ОСОБА_1 - адвокат Собіров С.Ш. надав заяву про розгляд справи за відсутності позивача.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Собіров С.Ш. в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги позивача, просив апеляційну скаргу задовольнити, а апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

ДП «Адміністрація морських портів України» про дату, час та місце розгляду справи повідомлене належним чином і в установленому законом порядку шляхом отримання судової повістки за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС «Електронний суд» в Електронному кабінеті 28.09.2024 року, що підтверджується довідкою.

Представник ДП «Адміністрація морських портів України» - Учень О.О. підтримав доводи апеляційної скарги відповідача, а апеляційну скаргу позивача просив залишити без задоволення.

Професійна спілка робітників морського транспорту України про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином і в установленому законом порядку шляхом отримання судової повістки за допомогою підсистеми (модуля) ЄСІТС «Електронний суд» в Електронному кабінеті 28.09.2024 року, що підтверджується довідкою.

Представник Професійної спілки робітників морського транспорту України - Єріненко І.С. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги позивача підтримав, а апеляційну скаргу відповідача просив залишити без задоволення.

До відзиву ОСОБА_1 долучено докази.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 12.12.2024 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання позивача про приєднання доказів доданих до відзиву на апеляційну скаргу, з огляду на те, що скаржником не зазначено обставини як в клопотанні про приєднання доказів до матеріалів справи, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що перешкоджало надати докази під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів знищення виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій, неможливості переведення позивача за її згодою на іншу роботу. Відповідні акти інвентаризації майна, експертні висновки, офіційні висновки установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна на час звільнення позивача, відсутні.

Позивачці не були запропоновані вакантні посади на підприємстві, від можливості переведення вона не відмовлялася.

Відповідач порушив вимоги ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професій спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Суд вважав, що відповідачем не дотримані вимоги ч. 4 ст. 41 КЗпП України, ч. 1 ст. 47 КЗпП України, ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівника відповідно до п. 6 ч.1 ст. 41 цього Кодексу, а отже і звільнення ОСОБА_1 з роботи проведено без достатніх на те правових підстав, тобто є незаконним, а тому позов в частині поновлення позивачки на роботі підлягає задоволенню.

Разом з тим, враховуючи, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були зупинені з об`єктивних причин та на підставі закону і вона не працювала не з вини роботодавця, а всі компенсаційні збитки за таких обставин покладаються на державу, що здійснює збройну агресію проти України, суд першої інстанції вважав, що стягнення середнього заробітку при виниклих правовідносинах неможливе.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи, з огляду на таке.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (пункт 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України).

Судом першої інстанції встановлено, що Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» є юридичною особою та дії на підставі Статуту, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 1 Закону України «Про морські порти України» визначено, що адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Херсонська філія ДП «Адміністрація морських портів України» дії на підставі Положення, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури від 28 травня 2019 року №404.

Судом встановлено, що на підставі наказу №34/к від 29 січня 2016 року ОСОБА_1 зарахована з 01лютого 2016 року провідним інженером розрахункового центру ДП ХМТП, що підтверджується записами у трудовій книжці, виданої на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , заповненої 01.08.1995 року.

Наказом №671-к від 01 листопада 2019 року позивачка переведена на посаду інженера 1 категорії з обліку та аналізу доходів по портовим зборам ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрація Херсонського МП).

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 28 лютого 2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивачку та самого керівника Філії) з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 10 травня 2022 року № 28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії" у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11 травня 2022 року призупинена дія трудових договорів з працівниками Філії (за переліком до наказу, включаючи позивача) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Наказ начальника ХФ ДП «АМПУ» від 10 травня 2022 року № 28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії" позивачкою не оскаржувався.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 08 грудня 2022 року № 48-ОП на підставі п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП "Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні"), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року року № 28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022" (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 "Про закриття морських портів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248) наказано припинити трудові договори 19 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 12 грудня 2022 року №50-ОП внесені зміни до наказу від 08 грудня 2022 року №48-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Наказом начальника ХФ ДП «АМПУ» від 15 грудня 2022 року №53-ОП на підставі п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності ХФ ДП «АМПУ», з виведенням Філії з 01 березня 2022 року у простій (наказ від 28 лютого 2022 року № 27-ОП "Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні"), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10 травня 2022 року року № 28-ОП "Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022" (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28 квітня 2022 року № 256 "Про закриття морських портів", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2022 року № 470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28 жовтня 2022 року № 248) наказано припинити трудові договори 29 грудня 2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

Наказом керівника ХФ ДП «АМПУ» від 29 грудня 2022 року №324-к звільнено інженера 1 категорії з обліку та аналізу доходів по портовим зборам ОСОБА_4 на підставі п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; наказу від15 грудня 2022 року № 53-ОП «Про припинення трудових договорів з працівниками».

Наказ про припинення трудових договорів з працівниками від 15 грудня 2022 року № 53-ОП, повідомлення про заплановане вивільнення від 16 грудня 2022 року №57, перелік вакантних посад від 12 грудня 2022 року надіслані позивачці роботодавцем месенджером VIBER на його номер 20 грудня 2022 року підтверджується наданим представником відповідача протоколом про направлення документів та копіями скриншотів екрана телефону.

Водночас судом встановлено, що такий альтернативний спосіб обмінну кадровими документами, як застосунок VIBER не погоджений між сторонами та не оформлений належний чином, зокрема позивачем не подано заяву про направлення йому кадрових документів на застосунок VIBER, так і з боку відповідача не направлено жодної пропозиції позивачу про можливість направлення йому кадрових документів через засоби телефонного зв`язку. Отже домовленостей між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, не було. Факт ознайомлення позивачки з кадровими документами по її вивільненню відповідачем не зафіксований, в тому числі протоколом чи актом.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами другою та третьою статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 13 Закону Заон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

При цьому на час призупинення дії трудового договору за працівником зберігається робоче місце, сам трудовий договір не припинений, разом з тим, заробітна плата та інші виплати не сплачуються, оскільки відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2136-ІХ відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Відповідно до статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 40 Кодексу законів про працю України визначено підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.

Додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов визначено статтею 41 Кодексу законів про працю України.

Трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадках, зокрема неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (пункт 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України).

Частиною 7 статті 49-2 Кодексу законів про працю України визначено, що вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу здійснюється в такому порядку:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів;

не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. У разі якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Враховуючи зміст вказаних вище норм, послідовне та логічне їх тлумачення дають підстави стверджувати, що обов`язковою умовою для звільнення за цією підставою (пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України) має бути об`єктивна неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22 (провадження № 61-5654св23), від 17 липня 2024 року у справі № 521/2212/23 (провадження № 61-1108св24), від 28 серпня 2024 року у справі № 521/8323/23 (провадження № 61- 17687св23).

Повідомленням про заплановане вивільнення від 16 грудня 2022 року № 59 позивачці пропонується ознайомитися з переліком вакантних посад від 12 грудня 2022 року в ДП "Адміністрація морських портів України" та у разі прийняття пропозиції про переведення на вакантну посаду - протягом трьох робочих днів з дня отримання даного повідомлення повідомити адміністрацію Філії у зручний спосіб: текстовим повідомленням на електронну скриньку або месенджером на номер телефону, та листом; у разі відмови від переведення на вакантну посаду - повідомити протягом трьох робочих днів у вищезазначений спосіб (т. 1 а.с. 15, 16, 119, 120, 142-145, 146-147).

Суд зазначив про порушенням відповідачем ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: повідомлення про наступне вивільнення було надіслано позивачці у неузгоджений із нею спосіб месенджером VIBER з порушенням встановленого законодавством строку (не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення); факт ознайомлення позивачки з вказаним повідомленням не зафіксований, доказів отримання позивачкою поштового відправлення із вкладенням повідомлення про наступне вивільнення - відповідачем не надано.

Доказів наявності листа або повідомлення позивачки з відмовою від запропонованих вакансій відповідачем надано не було.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачка не відмовлялася від переведення на вакантну посаду.

З наявного в матеріалах справи листа Одеського обласного центру зайнятості від 20 січня 2023 року № 296/06-01-20/42-23 вбачається, що станом на 05 грудня 2022 року (дата, станом на яку було сформовано перелік з вакансіями), станом на 12 грудня 2022 року, станом на 22 грудня 2022 року, станом на 29 грудня 2022 позивачці не були запропоновані деякі вакантні посади в ДП «АМПУ» (т. 1 а.с. 81).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не проводив консультації з профспілковою стороною за визначеною законодавством процедурою, оскільки матеріали справи таких доказів не містять.

Суд першої інстанції вважав, що відповідач порушив вимоги ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професій спілки, їх права та гарантії діяльності», п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2023 року по справі № 523/11673/22 зазначив, що факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим. Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що п. 6 ч.1 ст. 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

У законодавстві відсутня заборона щодо припинення трудових відносин під час призупинення дії трудового договору. Тому, у працівника є можливість звільнитися за власним бажанням або ж роботодавець має право звільнити працівника за іншими підставами, передбаченими КЗпП України, зокрема за угодою сторін.

Ураховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при звільненні позивача відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 47 КЗпП України, частини сьомої статті 49-2 КЗпП України про вивільнення працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури, а тому є незаконним.

Звільнення ОСОБА_1 відбулось в період дії наказу про зупинення з нею трудових відносин та, за відсутності належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів повного знищення (відсутності) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій, у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України. Вказане свідчить про невідповідність наказу про звільнення вимогам закону.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Факт введення в Україні з 24 лютого 2022 року воєнного стану є загальновідомим.

Існування воєнного стану автоматично не означає знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому суд зауважує, що пункт 6 частини першої статті 41 КЗпП України не містить умов за яким трудовий договір може бути розірваний з ініціативи роботодавця у зв`язку із нерентабельністю внаслідок того, що установа фактично не працює чи неможливістю роботодавця організувати безпеку працівникам тощо.

Суд першої інстанції відхилив надані відповідачем докази на підтвердження унеможливлення забезпечення позивачки роботою, оскільки такі є підтвердженням унеможливленням виконання нею своїх трудових функцій, однак не є підтвердженням факту повного знищення виробничих, організаційних та технічних умов, тобто настання таких обставин, що мають незворотний характер і свідчать про те, що згодом робота порту не може бути відновленою.

Так, самі по собі витяги з ЄРДР щодо порушення кримінальних проваджень не доводять факт знищення майна роботодавця на час звільнення позивача.

З долучених до справи довідок, фотоматеріалів наслідків обстрілів дійсно вбачається пошкодження майна роботодавця, однак доказів знищення майна суду не надано. Відповідні акти інвентаризації майна, експертні висновки, офіційні висновки установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна на час звільнення позивача, відсутні.

Судом першої інстанції враховано, що на час виникнення спірних правовідносин позивачка перебувала на обліку в первинній профспілковій організації Херсонського МТП та була членом професійної спілки робітників морського транспорту України, що підтверджується довідкою Первинної профспілкової організації Херсонського МТП від 15 березня 2023 року та спростовує твердження відповідача, що позивачка не була членом професійної спілки робітників морського транспорту України.

На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідач 19 грудня 2022 року повідомив первинну профспілкову організацію Херсонського МП про заплановане звільнення працівників ХФ ДП «АМПУ» (т. 1 а.с. 157-158).

Листом від 28 грудня 2023 року відповідач звернувся до професійної спілки робітників морського транспорту України з проханням надати згоду на звільнення членів профкому первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту.

Постановою Президії Центральної Ради Професійної спілки робітників морського транспорту України від 26 грудня 2022 року було відмовлено в надані згоди на це (т. 1 а.с. 74-77).

Відповідно до пояснень представників позивачки та третьої особи, роботодавцем не проведено консультації з профспілковою стороною як того вимагають положення ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, ст. 22 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Доказів дійсного проведення таких консультацій відповідачем не надано (зокрема, в порядку, визначеному ч. 3 ст. 8 Закону України "Про соціальний діалог в Україні").

Встановлено, що листами №28/09-25 від 12 грудня 2022 року та № 01-135 від 28 грудня 2022 року профспілкова сторона висувала вимогу відповідачу припинити та скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для вивільнення працівників, а також ненадання раніше витребуваних документів і інформації, що підтверджували б дотримання роботодавцем процедури вивільнення працівників для проведення предметних консультацій

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність звільнення ОСОБА_1 та необхідність поновлення її на роботі.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що трудові відносини з ОСОБА_1 на час видачі наказу про звільнення були зупинені, тому вона не працювала не з вини роботодавця, а відшкодування позивачу сум заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за цей період має бути проведено відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

За правилами ч. 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул означає невиконання працівником роботи та неотримання ним оплати за виконану працю внаслідок незаконного звільнення.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є компенсацією працівнику сум, які б він отримав у разі, якщо б він працював та не був незаконно звільнений.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначено, що «середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин…

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства».

Судом першої інстанції встановлено, що 11 травня 2022 року згідно наказу ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрації Херсонського МП) від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» з позивачкою призупинено дію трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Отже на час звільнення позивачка не працювала та не отримувала заробітну плату, наказ ХФ ДП «АМПУ» (Адміністрації Херсонського МП) від 10 травня 2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» в установлений законом строк не оскаржила, та з ним погодилася.

При скасуванні наказу про звільнення позивач повертається в первісне положення, а саме до статусу працівника з яким призупинення дія трудового договору.

Відповідно до ч. ч.1, 4 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 в силу приписів частини четвертої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не позбавлена можливості отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу у повному обсязі за рахунок держави, що здійснює збройну агресію проти України.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що у справах № 521/8323/23 та 521/2975/23 Одеській апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в цій частині задовольнив позовні вимоги колегія суддів не приймає оскільки постановою Верховного Суду від 06.11.2024 року у справі № 521/2975/23 постанова Одеського апеляційного суду від 25 червня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасована, залишено в цій частині в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2024 року.

Також постановою Верховного Суду від 28.08.2024 року у справі № 521/8323/23 постанова Одеського апеляційного суду від від 07 грудня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасована, залишено в цій частині в силі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06 липня 2023 року.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

О.Ю. Карташов