Постанова

від 11.12.2024 по справі 179/687/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 179/687/21

провадження № 61-13245св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

треті особи: Царичанська районна державна адміністрація, Фермерське господарство «КМС», Магдалинівська селищна рада, ОСОБА_13 , Фермерське господарство «Неміров Агро»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними заявами до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи: Царичанська районна державна адміністрація (далі - Царичанська РДА), Фермерське господарство «КМС» (далі - ФГ «КМС»), Магдалинівська селищна рада, ОСОБА_13 , Фермерське господарство «Неміров Агро» (далі -

ФГ «Неміров Агро»), які ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2022 року об`єднані в одне провадження, а яких з урахуванням уточнень просила:

скасувати накази ГУ Держгеокадастру «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», а саме:

від 26 листопада 2020 року № 4-12444/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1277, державна реєстрація права власності якої проведена 04 грудня 2020 року за № 39575284;

від 12 листопада 2020 року № 4-11936/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1271, державна реєстрація права власності якої проведена 22 листопада 2020 року за № 39365164;

від 12 листопада 2020 року № 4-11932/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_14 передано у власність земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1272, державна реєстрація права власності якої проведена 20 листопада 2020 року за № 39338592;

від 03 грудня 2020 року № 4-12752/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_11 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1282, державна реєстрація права власності якої проведена 10 грудня 2020 року за № 39680709;

від 26 листопада 2020 року № 4-12447/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_10 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1278, державна реєстрація права власності якої проведена 04 грудня 2020 року за № 39579796;

від 03 грудня 2020 року № 4-12750/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1281, державна реєстрація права власності якої проведена 10 грудня 2020 року за № 39691647;

від 12 листопада 2020 року № 4-11957/15-20-сг, згідно з яким

ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1273, державна реєстрація права власності якої проведена 22 листопада 2020 року за № 39364500;

від 17 грудня 2020 року № 4-13335/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1293, державна реєстрація права власності якої проведена 24 грудня 2020 року за № 39976729;

від 12 листопада 2020 року № 4-11948/15-20-сг, згідно з яким

ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 1,3228 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1269, державна реєстрація права власності якої проведена 22 листопада 2020 року за № 39363703;

від 12 листопада 2020 року № 4-11935/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_9 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1267, державна реєстрація права власності якої проведена 20 листопада 2020 року за № 39347057;

від 03 грудня 2020 року № 4-12753/15-20-сг, згідно з яким ОСОБА_8 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1280, державна реєстрація права власності якої проведена 10 грудня 2020 року за № 39680902.

Зобов`язати Царичанську РДА внести зміни до Державного земельного реєстру та скасувати записи у реєстрі про право власності на земельні ділянки.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_15 , після смерті якого відкрилась спадщина за законом, до складу якої увійшли усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, а саме, права засновника та голови селянського (фермерського) господарства «Зоря» (далі - СФГ «Зоря») та права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення фермерського господарства. Спадкоємцями першої черги, які на момент відкриття спадщини проживали спільно із спадкодавцем, є дружина ОСОБА_1 , син ОСОБА_16 і син ОСОБА_17 , які звернулись до державного нотаріуса Магдалинівської державної нотаріальної контори із заявами щодо одержання свідоцтва про право на спадщину СФГ «Зоря» як цілісного майнового комплексу та права постійного користування двома земельними ділянками площею 17,49 га і 5,1 га, на що 16 березня

2020 року отримали відмову у видачі свідоцтва у зв`язку з відсутністю майна, переданого до капіталу СФГ «Зоря», та прав власності на земельні ділянки.

14 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом про визнання права власності на СФГ «Зоря» та права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування. 29 травня 2020 року, під час підготовчого судового засідання у зазначеній цивільній справі позивачу стало відомо про існування розпорядження голови Магдалинівської районної державної адміністрації (далі -Магдалигівська РДА) від 28 листопада 2003 року № 877-р «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_15 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради», яким державні акти були скасовані.

Зазначала, що 03 листопада 2003 року зверталась до Магдалинівської РДА із заявою, в якій просила надати їй дозвіл на переоформлення СФГ «Зоря» на неї в порядку спадкування після смерті чоловіка, проте листом

ГУ Держгеокадастру № 29-4-0.221-5133/2-20, отриманим 31 липня 2020 року, їй повідомлено, що у Магдалинівському відділі відсутні будь-які відомості щодо внесення змін до Державного реєстру земель, і станом на 31 липня

2020 року інформації про скасування державних актів немає, внаслідок чого, на думку позивача, земельні ділянки мали б значитись як такі, що перебувають в постійному користуванні.

Незважаючи на ці обставини, ГУ Держгеокадастру видало накази про розпаювання вказаних земельних ділянок, які фактично перебувають

в користуванні позивача, та передання їх у власність відповідачів.

ОСОБА_1 вважала, що спірні накази є незаконним, оскільки відповідно до розпорядження голови Магдалинівської РДА від 22 грудня

2003 року № 959-р «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Олександрійської сільської ради» їй було надано дозвіл на складання проєкту відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради, загальною площею 22,59 га, яке не скасоване і є чинним, не містить строку дії чи строку, протягом якого проєкт відведення має бути виготовленим, як і не містило вимог щодо таких строків.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

13 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 26 листопада 2020 року

№ 4-12444/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1277, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11936/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_7 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1271, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11932/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_12 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1272, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2020 року

№ 4-12752/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_11 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1282, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 26 листопада 2020 року

№ 4-12447/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_10 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1278, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2020 року

№ 4-12750/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_3 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1281, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11957/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_4 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1273, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 17 грудня 2020 року

№ 4-13335/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1293, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11948/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку площею 1,3228 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1269, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11935/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_9 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1267, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

Скасовано наказ ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2020 року

№ 4-12753/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», яким ОСОБА_8 надано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1280, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Магдалинівської селищної ради.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на статті 81, 118, 122, 186, 186-1 ЗК України, статтю 321 ЦК України

і статтю 28 Закону України «Про землеустрій», вважав доведеним, що на момент надання у власність земельних ділянок на підставі оспорюваних наказів ГУ Держгеокадастру вже було видано розпорядження голови Магдалинівської РДА від 22 грудня 2003 року № 959-р «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельних ділянок в оренду

ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Олександрійської сільської ради», яким позивачу надано дозвіл на складання проєкту відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради, загальною площею 22,59 га. Виданням пізніше спірних наказів ГУ Держгеокадастру, на думку суду, порушило право позивача на отримання земельної ділянки

в оренду для ведення фермерського господарства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_13 , ФГ «КМС» і ФГ «Неміров Агро» задоволено.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

від 13 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким

в задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд, з посиланням на висновок, зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від

17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц (провадження № 14-301цс18), про те, що рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою

є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не

є правовстановлювальним актом, дійшов висновку, що ОСОБА_1 втратила можливість подавати на затвердження проєкт землеустрою, розроблений за попередньою процедурою на підставі розпорядження голови Магдалинівської РДА від 22 грудня 2003 року № 959-р з 14 жовтня 2010 року

у зв?язку із втратою чинності цим розпорядженням, а тому, і втратила право на захист за таких обґрунтувань, враховуючи, що після 14 жовтня 2010 року відповідного рішення, як це передбачено статтями 123, 186 ЗК України

(в редакції на той час) ані державні органи, ані органи місцевого самоврядування не ухвалювали, що мало б початок дозвільної функції органом державної влади вже в межах нової встановленої процедури.

Апеляційний суд також вказав про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки, розглянувши справу по суті із задоволенням частково позовних вимог ОСОБА_1 , не було враховано пред`явлення позовних вимог, зокрема, до Царичанської РДА, якій і належить ухвалювати відповідні рішення про надання земельної ділянки у користування, якими затверджується проєкт землеустрою щодо відведення ділянки, водночас вимог до відповідачів - фізичних осіб ОСОБА_1 не пред`являла.

При цьому колегія суддів не встановила недобросовісної поведінки власника земельної ділянки та надання згідно зі спірними наказами земельних ділянок відповідачам, які звертались в порядку, встановленому для надання цих земельних ділянок, у власність вже у листопаді-грудні 2020 року, тоді як позивач досить тривалий час не вживала жодних заходів для продовження процедури набуття земельної ділянки або в користування, або у власність щонайменше з моменту прийняття розпорядження 22 грудня 2003 року і до

14 жовтня 2010 року та втратила таке право після втрати чинності розпорядженням голови Магдалинівської РДА від 22 грудня 2003 року

№ 959-р, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування наказів, як і є належною підставою для відмови у задоволенні похідної вимоги - про скасування державної реєстрації майнових прав відповідачів на земельні ділянки, надані їм згідно зі спірними наказами ГУ Держгеокадастру.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 вересня 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_18 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року та залишити в силі рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

13 грудня 2022 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про втрату чинності розпорядженням голови Магдалинівської РДА від 22 грудня

2003 року № 959-р є неправильним, оскільки відповідно до пункту 10 частини першої розділу І Закону України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю» статтю 151 ЗК України викладено в новій редакції, яка набрала чинності 10 грудня 2009 року, тобто з моменту опублікування цього Закону, та яка не містила і не містить на сьогодні

будь-яких обмежень щодо строку дії дозволів на розроблення проєктів відведення земельних ділянок. Отже, ця норма щодо встановлення строку дії дозволу на розроблення проєкту відведення земельної ділянки була скасована з 10 грудня 2009 року, тобто до 14 жовтня 2010 року, коли розпорядження мало втратити чинність. А тому розпорядження не може вважатись таким, що втратило чинність, оскільки в цьому випадку має застосовуватись норма статті 58 Конституції України щодо зворотньої дії закону в часі, лише коли Закон скасовує або пом?якшує відповідальність особи. Решта доводів суду апеляційної інстанції, зазначена в мотивувальній частині, є свідченням неналежного ознайомлення з матеріалами справи. Висновки суду апеляційної інстанції щодо неналежного відповідача

є неправильним.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 вересня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу

Русинчуку М. М.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано її матеріали з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.

03 січня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 квітня 2024 року касаційну скаргу і матеріали справи

№ 179/687/21 передано судді-доповідачу Коротуну В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

Розпорядженням Магдалинівської РДА від 22 грудня 2003 року № 959-р «Про надання дозволу на складання проекту відведення земельних ділянок

в оренду ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства на території Олександрійської сільської ради» позивачу надано дозвіл на складання проєкту відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради, загальною площею 22,59 га.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 26 листопада 2020 року

№ 4-12444/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1277. 04 грудня

2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39575284.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11936/15-20-сг від 12 листопада 2020 року «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1271. 22 листопада 2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39365164.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11932/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_14 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1272. 20 листопада 2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39338592.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2020 року

№ 4-12752/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_11 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1282. 10 грудня

2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39680709.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 26 листопада 2020 року

№ 4-12447/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_10 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1278. 04 грудня

2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39579796.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2020 року

№ 4-12750/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1281.

10 грудня 2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39691647.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11957/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1273. 22 листопада 2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39364500.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 17 грудня 2020 року

№ 4-13335/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1293. 24 грудня

2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39976729.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11948/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 1,3228 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1269.

22 листопада 2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39363703.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 12 листопада 2020 року

№ 4-11935/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_9 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1267. 20 листопада 2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39347057.

Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру від 03 грудня 2020 року

№ 4-12753/15-20-сг «Про затвердження документації із землеустрою та надання у власність», ОСОБА_8 передано у власність земельну ділянку площею 2,00 га, кадастровий номер 1222380500:01:001:1280. 10 грудня

2020 року державний реєстратор Царичанської РДА здійснив державну реєстрацію права власності на цю земельну ділянку за номером 39680902.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

13 грудня 2022 року у справі № 179/604/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 до ГУ Держгеокадастру, треті особи: державний нотаріус Магдалинівської державної нотаріальної контори, Магдалинівська РДА, про визнання права власності та права постійного користування в порядку спадкування, визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 по 1/3 частині кожному в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_15 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , право засновника СФГ «Зоря». В задоволенні вимоги про встановлення права постійного користування земельними ділянками

в порядку спадкування відмовлено.

У справі № 179/604/20 суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_15 , після смерті якого залишилася спадщина, що складається із СФГ «Зоря», засновником і власником якого він був. Для ведення селянського господарства ОСОБА_15 на праві постійного користування було надано земельні ділянки площею 17,490 і 5,1 га.

Відмовлячи в задоволенні позову в частині вимог про встановлення права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування, суд, врахувавши правову позицію, зроблену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16 (провадження № 14-63цс20), зазначив, що оскільки ОСОБА_15 отримав право постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства, він заснував та зареєстрував СФГ «Зоря», яке і є постійним користувачем цих ділянок, а не сам

ОСОБА_15 , якому вони надавались, тому право постійного користування земельними ділянками не входить до складу спадщини і не може бути успадкованим.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року, у справі № 179/1470/20

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новомосковської РДА Магдалинівського району Дніпропетровської області про скасування розпорядження Магдалинівської РДА від 28 листопада 2003 року 877-р «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_15 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради» та визнання державних актів на право постійного користування землею площею 17,49 га та площею 5,1 га чинними відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Логойдою О. В., залишено без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року залишено без змін.

У справі № 179/1470/20 суди встановили, що на підставі державних актів від

09 квітня 1993 року та від 24 квітня 2001 року ОСОБА_15 належало право постійного користування земельними ділянками площею 5,1 га

і 17,490 га, наданими для ведення фермерського господарства.

14 серпня 1993 року зареєстровано СФГ «Зоря», головою якого зазначено ОСОБА_15 .

04 листопада 2003 року ОСОБА_1 звернулась до Магдалинівської РДА із заявою від 03 листопада 2003 року, в якій зазначалось таке: «В зв`язку зі смертю мого чоловіка, ОСОБА_15 , голови селянського фермерського господарства «Зоря», яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради, прошу надати дозвіл на переоформлення селянського фермерського господарства «Зоря» на мене, ОСОБА_1 , як спадкоємицю».

Розпорядженням Магдалинівської РДА від 28 листопада 2003 року № 877-р «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_15 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олескандрівської сільської ради» вилучено земельні ділянки, які були надані ОСОБА_15 в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 22,59 га; державні акти на право постійного користування землею, видані 09 квітня 1993 року і 24 квітня

2001 року ОСОБА_15 визнано такими, що втратили чинність.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний і касаційний суд, виходив із того, що оскільки після державної реєстрації СФГ «Зоря» як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, наданою ОСОБА_15 для ведення такого господарства, набуло це господарство, то смерть засновника селянського (фермерського) господарства не призвела до виникнення

у ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем засновника, права успадкувати право постійного користування земельною ділянкою, яку засновник отримав для ведення зазначеного господарства, яке створив (зареєстрував) відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року «Про селянське (фермерське) господарство», чинного на час створення селянського (фермерського) господарства «Зоря» (свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи № 217 від 24 липня

1995 року).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону повною мірою не відповідає.

Із матеріалів справи відомо, що спірні правовідносини виникли щодо земельної ділянки, яка згідно з державними актами від 09 квітня 1993 року

і від 24 квітня 2001 року була надана ОСОБА_15 для ведення (селянського) фермерського господарства.

14 серпня 1993 року зареєстровано СФГ «Зоря», головою якого був ОСОБА_15 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 помер.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області

у справі № 179/604/20 визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_16

і ОСОБА_17 по 1/3 частини кожному в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_15 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право засновника СФГ «Зоря». В задоволенні вимоги про встановлення права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування відмовлено.

Відмовлячи в задоволенні позову в частині вимог про встановлення права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування, суд, врахувавши правову позицію, зроблену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16 (провадження № 14-63цс20), зазначив, що оскільки ОСОБА_15 отримав право постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства, заснував та зареєстрував СФГ «Зоря», яке і є постійним користувачем цих ділянок, а не сам

ОСОБА_15 , якому вони надавались, тому право постійного користування земельними ділянками не входить до складу спадщини та не може бути успадкованим.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від

03 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року і постановою Верховного Суду від 17 серпня 2022 року, у справі № 179/1470/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новомосковської РДА про скасування розпорядження Магдалинівської РДА від 28 листопада 2003 року 877-р «Про вилучення земельних ділянок, які були надані ОСОБА_15 для ведення (селянського) фермерського господарства на території Олександрівської сільської ради» та визнання державних актів на право постійного користування землею площею 17,49 га та площею 5,1 га чинними відмовлено.

На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року (далі - ЗК України 1990 року), який

у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного Кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК України 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися

в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного Кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК України 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК України 1990 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня

1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення СФГ «Зоря»; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала

у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості)

і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК України 1990 року).

З наведеного нормативного регулювання випливає, що на момент надання земельних ділянок ОСОБА_15 земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 22 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16 (провадження № 14-63цс20) зазначила, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство (як самостійна юридична особа), а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16 (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача,

і його обов`язки переходять до селянського (фермерського) господарства

з дня його державної реєстрації.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких

є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Таким чином підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи, як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство).

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Колегія суддів ураховує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23 червня 2020 року у справі

№ 179/1043/16, після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що правом на звернення до суду за захистом порушеного права у зв?язку з вилученням земельних ділянок, які були надані для ведення селянського (фермерського) господарства, наділене саме селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, або його спадкоємець.

ОСОБА_19 , звертаючись до суду з позовом, вважаючи своє право порушеним, просила скасувати накази про надання земельних ділянок

у власність та скасувати реєстрацію права власності на них.

Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд зробив висновок, що ОСОБА_1 втратила можливість подавати на затвердження проєкт землеустрою, розроблений за попередньою процедурою на підставі розпорядження голови Магдалинівської РДА від 22 грудня 2003 року № 959-р з 14 жовтня 2010 року у зв?язку із втратою чинності цим розпорядженням,

а, тому і втратила право на захист за таких обґрунтувань, враховуючи, що після 14 жовтня 2010 року відповідного рішення, як це передбачено статтями 123, 186 ЗК України (в редакції на той час) ані державні органи, ані органи місцевого самоврядування не ухвалювали, що мало б початок дозвільної функції органом державної влади вже в межах нової встановленої процедури.

Проте колегія суддів Верховного Суду не може повністю погодитися з таким висновком з огляду на таке.

У частині першій статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені,

а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Із цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права та можливість його захисту в обраний позивачем спосіб.

Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна зазначити суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, при вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності

в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Тобто, встановивши, що права або інтереси позивача не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову за безпідставністю, недоведеністю чи необґрунтованістю.

У постановах від 09 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (провадження

№ 12-45гс21) та від 16 листопада 2022 року у справі № 911/3135/20 (провадження № 12-10гс22) Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановлено, що з цим позовом звернулась ОСОБА_19 , яка

є спадкоємцем засновника СФГ «Зоря» ОСОБА_15 , рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_19 про встановлення права постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування відмовлено. СФГ «Зоря» з позовом про захист порушеного права не зверталося. А тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв?язку з недоведеністю ОСОБА_19 порушення її права.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, що не вплинуло на правильність вирішення спору по суті, а тому оскаржувану постанову слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно, але апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року слід змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня

2023 року необхідно залишити без змін.

Оскільки зміна судового рішення не вплинула на обсяг вирішених позовних вимог, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня 2023 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 липня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов