Постанова

від 11.12.2024 по справі 760/18839/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 760/18839/23

провадження № 61-5451св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача Литвиненко І. В.,

суддів Ігнатенка В. М., Петрова Є. В., Пророка В. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «САП Україна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року під головуванням судді Українця В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А. та касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» до ОСОБА_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «САП Україна» (далі - ТОВ «САП Україна») звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 8 214 249,95 грн безпідставно набутих нею за рішенням Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня

2022 року у справі № 757/22127/22-ц та збережених нею без достатньої правової підстави.

Короткий зміст вимог заяв про забезпечення позову

У вересні 2023 року ТОВ «САП Україна» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просило:

- накласти арешт на грошові кошти в сумі 8 214 249,95 грн на рахунках ОСОБА_1 ;

- накласти арешт на майно, що належать на праві власності ОСОБА_1 в межах різниці між сумою ціни позову та сумою арештованих грошових коштів, а саме, квартиру, загальною площею 126,5 кв. м, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 та квартиру загальною площею 54,3 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом позову є стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у сумі 8 214 249,95 грн, які ОСОБА_1 набула за наслідками стягнення при виконанні рішення Печерського районного суду міста Києва від 15 грудня 2022 року у справі № 757/22127/22, яке було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 15 червня 2023 року. Відповідач у листі від 13 лютого 2023 року висловила відмову від повернення коштів та наміри їх подальшого утримання. Вказувала, що у неї є можливість розпоряджатися зазначеними коштами на власний розсуд, а тому ця обставина може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

18 липня 2023 року відбулась державна реєстрація ТОВ «СТАР ІКС КОНСАЛТИНГ», одним із засновників якого є відповідач, яка одноособово взяла на себе зобов`язання щодо внесення до статутного капіталу товариства 2 000 000 грн у якості вкладу засновника (учасника).

У вересні 2023 року ТОВ «САП Україна» звернулося до суду із заявою про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на всіх наявних рахунках ОСОБА_1 у всіх банківських установах, які будуть виявлені в процесі примусового виконання ухвали суду, в межах ціни позову в сумі 8 214 249,95 грн.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року у цій справі заява позивача про забезпечення позову була задоволена частково та заборонено відчуження квартири АДРЕСА_1 і заборонено відчуження квартири АДРЕСА_2 .

Представник заявника вказувала, що ухвалою Солом`янського районного суду

м. Києва від 25 вересня 2023 року у цій справі повторну заяву позивача про забезпечення позову було задоволено частково та накладено арешт на банківські рахунки відповідача в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», зокрема, на рахунок № НОМЕР_1 .

Разом з тим, у процесі примусового виконання цієї ухвали приватним виконавцем було виявлено, що грошові кошти в сумі 8 214 249,95 грн, які 26 січня 2023 року були перераховані на цей рахунок, вже відсутні. Вважала, що такі дії відповідача свідчать про наявність ризику невиконання рішення суду, оскільки відповідач продовжує вчиняти умисні дії щодо відчуження свого майна, зокрема, грошових коштів, на які могло б бути звернуте стягнення.

Представник позивача вказувала, що арешт рахунку чинним законодавством не передбачений, а арешт підлягає накладенню саме на грошові кошти, які будуть виявлені на всіх наявних у відповідача рахунках в усіх банківських установах в межах ціни позову, а не лише того рахунку, щодо якого позивач має інформацію.

Ненадання суду інформації щодо наявних у відповідача рахунків не може бути підставою для відмови у застосуванні заходу забезпечення у вигляді арешту на грошові кошти. Жодних вимог щодо зазначення такої інформації у заяві як передумови накладення судом арешту на кошти ЦПК України не містить. Вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти має бути вжитий відносно всіх наявних у відповідача рахунків в усіх банках в межах ціни позову.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Солом`янський районний суд міста Києва ухвалою від 06 вересня 2023 року під головуванням судді Українця В. В. заяву ТОВ «САП Україна» про забезпечення позову задовольнив частково.

Заборонив відчуження квартири, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 .

Заборонив відчуження квартири, що розташована за адресою:

АДРЕСА_2 .

У задоволенні інших вимог заяви відмовив.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення вимог заяви про забезпечення позову місцевий суд вважав, що продаж належного на праві власності відповідачу майна може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а тому вимога заяви про вжиття заходів забезпечення в частині нерухомого майна є обґрунтованою.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не надав доказів необхідності забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно. Тому з урахуванням вимог розумності, суд вважав за можливе вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартир, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні заяви про накладення арешту на грошові кошти у сумі

8 214 249,95 грн на рахунках відповідача, суд першої інстанції вважав, що у заяві позивач не визначив які конкретно рахунки належать відповідачу та в яких банківських установах, а також не надав докази, які це підтверджують. Зазначена вимога є абстрактною, оскільки не дозволяє визначити на яких саме рахунках знаходяться кошти, на які заявник просить накласти арешт.

Київський апеляційний суд постановою від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року в частині заборони відчуження квартири, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 , скасував та ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.

В іншій частині ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року залишив без змін.

Приймаючи оскаржену постанову суд апеляційної інстанції вказував, що суд першої інстанції, задовольняючи заяву про забезпечення позову в частині заборони відчуження квартири, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 належним чином не з`ясував хто є її власником на час вжиття заходів забезпечення позову, не встановив таким чином коло осіб, права яких може бути порушено при вчиненні такої процесуальної дії, внаслідок чого було порушено норми процесуального права та права особи, яка не залучалася до участі у розгляді справи, а саме - ТОВ «СТАР ІКС КОНСАЛТИНГ».

В решті апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції.

Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 03 жовтня 2023 року заяву ТОВ «САП Україна» про забезпечення позову задовольнив частково.

Наклав арешт на грошові кошти на банківських рахунках, відкритих на ім`я

ОСОБА_1 у АТ «Райффайзен Банк» у межах ціни позову в розмірі 8 214 249,95 грн, зокрема, і на грошові кошти на рахунку № НОМЕР_1 . У задоволенні інших вимог заяви відмовив.

Київський апеляційний суд постановою від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «САП Україна» залишив без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року без змін.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що представник позивача надала суду відомості про те, що відповідач має відкриті банківські рахунки в АТ «Райффайзен Банк», зокрема, рахунок

№ НОМЕР_1 .

Відомостей про наявність відкритих рахунків відповідача та їх номери в інших установах, представник позивача суду не надала.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення заяви представника ТОВ «САП Україна» про забезпечення позову та наклав арешт на грошові кошти на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 в АТ «Райффайзен Банк» у межах ціни позову в розмірі 8 214 249,95 грн, зокрема, й на грошові кошти на рахунку

№ НОМЕР_1 .

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг

У квітні 2024 року представник ТОВ «САП Україна» адвокат Прохур К. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду

від 12 березня 2024 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким вимоги заяви про забезпечення позову задовольнити та накласти арешт на грошові кошти на усіх рахунках ОСОБА_1 , в усіх банківських установах, які будуть виявлені в процесі примусового виконання ухвали суду в межах ціни позову 8 214 249,95 грн.

Наведені у касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції допустили порушення норм процесуального права, а тому дійшли помилкового висновку про часткове задоволення заяви про забезпечення позову та накладення арешту на кошти відповідача тільки в межах банківського рахунку, номер якого був відомий.

Вважає, що відповідач свідомо вживає дій для уникнення виконання судового рішення, яким імовірно суд задовольнить позовні вимоги ТОВ «САП Україна». Зауважує, що заявник надав достатній обсяг інформації для постановлення ухвали про накладення арешту на грошові кошти на всіх рахунках відповідача у всіх банківських установах, які будуть виявлені у процесі виконання ухвали суду в межах ціни позову.

У квітні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Перемежко А. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду

від 12 березня 2024 року в якій просив оскаржену постанову скасувати, провадження у справі в частині часткового задоволення заяви ТОВ «САП Україна» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, а саме заборони відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та заборони відчуження квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 закрити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги представник відповідача зазначає, що Солом`янський районний суд ухвалою від 03 жовтня 2023 року скасував заходи забезпечення позову, які були вжиті на підставі ухвали цього ж суду від 06 вересня 2023 року. Вказана ухвала не була оскаржена та набрала законної сили 19 жовтня 2023 року.

З огляду на наведене, на час прийняття апеляційним судом оспорюваної постанови від 12 березня 2024 року заходи забезпечення позову щодо квартир були скасовані.

Аргументом касаційної скарги представника заявника також є те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012,

від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі

№ 705/4132/19.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у травні 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Перемежко А. О. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, а оскаржені ТОВ «САП Україна» ухвалу та постанову залишити без змін.

Вказує, що порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржених позивачем рішень допущено не було. Вважає, що касаційна скарга ТОВ «САП Україна» не містить належного обґрунтування того, що суди неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалами від 03 травня 2024 року та 13 травня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Солом`янського районного суду м. Києва.

23 травня 2024 року цивільна справа № 760/18839/23 надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 04 грудня 2024 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ТОВ «САП Україна» підлягає задоволенню, а у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо касаційної скарги ТОВ «САП Україна»

Суди встановили, що між ТОВ «САП Україна» та ОСОБА_1 виник майновий спір, предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення 8 214 249,95 грн.

Представник ТОВ «САП Україна» звернувся до суду із заявою про забезпечення вказаного вище позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на всіх наявних рахунках ОСОБА_1 у всіх банківських установах, які будуть виявлені в процесі примусового виконання ухвали суду, в межах ціни позову у сумі 8 214 249,95 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном, а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року у cправі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року у справі № 916/10/18.

Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 11 грудня 2023 року у cправі № 904/1934/23, на яку, зокрема, посилався й представник позивача в касаційній скарзі, виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі

№ 905/448/22).

За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20,

від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.

У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та

від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.

Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року у справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).

Разом з тим, залишаючи без змін ухвалу місцевого суду про накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 , в АТ «Райффайзен Банк» у межах ціни позову в розмірі 8 214 249,95 грн, зокрема, й на грошові кошти на рахунку № НОМЕР_1 , апеляційний суд, як і суд першої інстанції залишив поза увагою те, що предметом позову є стягнення грошових коштів і що сума арештованих судом першої інстанції коштів обмежується розміром позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Суди не врахували, що накладення арешту на грошові кошти відповідача є співмірним з позовними вимогами, сприятиме позивачу в можливості захистити свої права та інтереси шляхом забезпечення належного виконання рішення в разі задоволення позову.

За обставин цієї справи Верховний Суд вказує на наявність підстав для накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках у банківських та фінансових установах в межах суми, про стягнення якої подано позов, оскільки такий захід забезпечення позову є обґрунтованим, адекватним і співмірним із заявленими позовними вимогами та дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення у разі задоволення позову і, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Наведене також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 361/3446/21.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Як вже зазначалось вище, згідно з пунктами 1, 2 частини першої, частиною третьою статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З матеріалів справи відомо, що місцевий суд ухвалою від 06 вересня 2023 року заяву представника позивача про забезпечення позову задовольнив частково, заборонив відчуження квартири, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_1 та квартири, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 .

Відповідно до статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

28 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва

від 06 вересня 2023 року та ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва

від 25 вересня 2023 року.

03 жовтня 2023 року суд першої інстанції постановив ухвалу, якою заяву

ОСОБА_1 про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ТОВ «САП Україна» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнив частково.

Скасував заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали Солом`янського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року, якою заборонено відчуження квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

У поданій представником ОСОБА_1 касаційній скарзі міститься вимога про скасування оскарженої постанови та вимога про закриття провадження у справі в частині часткового задоволення заяви ТОВ «САП Україна» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, а саме заборони відчуження квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборони відчуження квартири, яка розташована за адресою АДРЕСА_2 .

Статтею 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

2) відсутній предмет спору; 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; 7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Враховуючи, що представник ОСОБА_1 не довів існування жодної із передбачених статтею 255 ЦПК України обставин, колегія суддів вважає аргументи її касаційної скарги про наявність підстав для скасування постанови з закриттям провадження у справі необґрунтованими.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на таке.

Доктрина римського права «venire contra factum proprium» (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов`язків. Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб`єкта права як добросовісної або недобросовісної.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається (постанова Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 914/1954/20).

Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17 січня 2013 року у справі «Карабет та інші проти України» (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви № № 38906/07 і 52025/07, пункт 276).

Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин (постанова Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19).

З матеріалів справи відомо, що 03 жовтня 2023 року, тобто в той же день, коли місцевий суд постановив ухвалу про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою від 06 вересня 2023 року, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва

від 06 вересня 2023 року.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила поновити строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду від 06 вересня 2023 року, а оскаржену ухвалу скасувати. В обґрунтування вимог вказувала, що заходи забезпечення позову порушують законні права третьої особи, яка не має жодного відношення до цієї справи, оскільки квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ,

з 07 серпня 2023 року (тобто до постановлення оскаржуваної ухвали) перебуває у власності ТОВ «СТАР ІКС КОНСАЛТИНГ». В свою чергу, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з 08 вересня 2023 року (тобто до реєстрації заборони на відчуження та обізнаності про неї заявника) перебуває у власності ТОВ «СТАР ІКС КОНСАЛТИНГ».

Тобто, отримавши процесуальне рішення місцевого суду про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 у цей же день ініціювала апеляційний перегляд ухвали суду першої інстанції, яким такі заходи були вжиті, що з точки зору стороннього спостерігача викликає сумніви у добросовісності процесуальної поведінки відповідача у справі, оскільки, очевидно, всі її дії направлені на уникнення виконання можливого рішення суду.

Щодо аргументу касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 2610/27695/2012, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 колегія суддів доходить таких висновків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі

№ 2610/27695/2012 виклала правовий висновок, відповідно до якого скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи, що у наведеній представником ОСОБА_1 постанові у справі

№ 2610/27695/2012 та у справі, яка є предметом касаційного перегляду відмінними є не тільки предмет та підстави звернення, а і предмет правового регулювання, колегія суддів відхиляє посилання на означену постанову Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі

№ 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що під забезпеченням позову потрібно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19 дійшов висновку про те, що у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи. Враховуючи, що розгляд справи не завершений, судове рішення по суті не прийнято, а отже й потреба у забезпеченні позову не відпала, підстави для скасування заходів забезпечення позову, про що зазначено у частині дев`ятій статті 158 ЦПК України, у зв`язку із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, відсутні, оскільки розгляд справи не завершений.

Оскільки висновки апеляційного суду, викладені за наслідками перегляду ухвали місцевого суду від 06 вересня 2023 року наведеним висновкам Верховного Суду не суперечать, колегія суддів відхиляє цей аргумент касаційної скарги також.

Висновок за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану постанову без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на наведене та викладені у мотивувальній частині цієї постанови висновки ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року слід скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким заяву ТОВ «САП Україна» про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити, накласти арешт на грошові кошти в межах суми 8 214 249,95 грн, які належать ОСОБА_1 та перебувають на всіх її рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом наведеної правової норми, а також статті 142 ЦПК України (якою врегульовано питання розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті. Якщо суд касаційної інстанції скасовує судове рішення і ухвалює нове, яким не закінчено розгляд справи по суті, то цей суд не може вирішувати питання про розподіл судових витрат, у тому числі пов`язаних з розглядом апеляційної та/або касаційної скарги, а розподіл таких витрат здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи по суті згідно із загальними правилами статті 141 ЦПК України, тобто залежно від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Судовим рішенням щодо забезпечення позову розгляд справи по суті не закінчується, а тому в цьому випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом апеляційної та касаційної скарг, мають бути перерозподілені судом першої інстанції за загальними правилами розподілу судових витрат залежно від задоволення чи відмови в задоволенні позову.

Керуючись статтями 406, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року про скасування ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року в частині заборони відчуження квартири АДРЕСА_2 та прийняття в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову і про залишення без змін в іншій частині ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 06 вересня 2023 року залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» задовольнити частково.

Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках, відкритих на ім`я ОСОБА_1 в Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк», скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «САП Україна» до ОСОБА_1 про стягнення коштів задовольнити частково.

Накласти арешт на грошові кошти в межах суми 8 214 249,95 грн, які належать ОСОБА_1 та перебувають на всіх її рахунках у всіх банківських або інших фінансово-кредитних установах України.

Стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «САП Україна», код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України - 31242924, адреса реєстрації: 03150, м. Київ, вул. Ділова, 5.

Боржник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Литвиненко

Судді: В. М. Ігнатенко

Є. В. Петров

В. В. Пророк

В. В. Сердюк