Постанова

від 12.12.2024 по справі 347/1916/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/1916/22

Провадження № 22-ц/4808/863/24

Головуючий у 1 інстанції Кіцула Ю.С.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач) Василишин Л. В.,

суддів: Бойчука І. В., Максюти І. О.,

секретаря Кузнєцова В.В.

за участю представника апелянта адвоката Андрусяк Г.В.

представника позивача адвоката Козара Т.В.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішенняКосівського районногосуду Івано-Франківськоїобласті від01квітня 2024року,ухвалене ускладі суддіКіцули Ю.С.в м.Косові Івано-Франківськоїобласті,повний текстякого складено11квітня 2024року,у справіза позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усуненняперешкод вкористуванні земельноюділянкою,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Позов обґрунтовано тим, що він є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2623684801:01:001:0004, площею 0,25 га, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділягка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . До належної йому на праві власності земельної ділянки веде заїзна дорога, якою він та його сім`я користуються десятки років. Відповідач у 2008 році оформив право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, включивши до її складу зазначену заїзну дорогу. У зв`язку з цим рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2009 року, визнано недійсними державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_1 та рішення Річківської сільської ради про передачу останньому у власність земельної ділянки. Після цього відповідач залишився землекористувачем земельної ділянки, якій згодом було присвоєно кадастровий номер 2623684801:01:001:0079. У 2018 році ОСОБА_1 здійснив побудову дерев`яної споруди стодоли із вмонтованими у бетон трубами у безпосередній близькості від його господарства, чим ускладнив йому заїзд до господарства, оскільки залишив лише невеличку стежку для пішохідного проходу.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 просив усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, належною йому на праві власності, зобов`язавши ОСОБА_1 демонтувати дерев`яну побудову стодолу та звільнити проїзд до його земельної ділянки, не чинити перешкод для проходу, проїзду. Також просив стягнути із відповідача на його користь судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 усунути прешекоди в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 з кадастровим номером 2623684801:01:001:0004, загальною площею 0, 25 га, з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що на участку АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 демонтувати дерев`яну побудову - стодолу та звільнити проїзд до земельної ділянки під кадастровим номером 2623684801:01:001:0004, не чинити перешкод для проходу, проїзду до земельної ділянки згідно генерального плану забудови до земельної ділянки ОСОБА_2 по заїзній дорозі від А до Б комунальної власності Річківської сільської ради відповідно до кадастрового плану.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 992,80 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що судом достеменно встановлено факт створення відповідачем перешкод позивачу у користуванні його земельною ділянкою шляхом спорудження дерев`яної споруди стодоли у безпосередній близькості від заїзду у господарство позивача, що унеможливлює такий заїзд транспортним засобом та є підставою для зобов`язання відповідача привести земельну ділянку у придатний для використання стан, тобто демонтувати дерев`яну побудову, звільнивши таким чином проїзд до господарства позивача.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що ОСОБА_2 з присадибного фонду колгоспу було відведено земельну ділянку для будівництва житлового будинку площею 800 м.кв. Проте у подальшому останньому було передано в приватну власність земельну ділянку площею 0,25 га, тобто площа земельної ділянки збільшилася на 0,17 га.

Крім того, апелянт вважає безпідставним посилання суду на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2009 року як на факт вчинення ним перешкод у користуванні позивачем належною йому земельною ділянкою, оскільки останній досі не звертався із заявою про відкриття провадження з виконання зазначеного рішення суду. Так, згідно із інформацією, наданою Відділом № 5 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, земельна ділянка, надана йому для ведення особистого селянського господарства згідно державного акта на право власності на земельну ділянку, який рішенням суду було визнано недійсним, продовжує обліковуватися за ним.

Також суд першої інстанції проігнорував той факт, що земельній ділянці, яка належить ОСОБА_2 було присвоєно кадастровий номер через 4 роки після того, як він зареєстрував свою земельну ділянку у Державному земельному кадастрі. Поза увагою суду залишилися й покази свідка ОСОБА_3 , який вказував на те, що заїзду до господарства ОСОБА_2 через земельну ділянку його батька ОСОБА_4 станом на 1996 рік і в подальшому не було.

Щодо вимоги позивача в частині знесення господарських будівель і споруд, то апелянт вказує на те, що такі були збудовані ним відповідно до дозволу на таке будівництво, що відображено у свідоцтві на забудову садиби від 1980 року. Крім того, оскільки такі будівлі не мають фундаменту, є тимчасовими, то не потребують окремого дозволу на їх влаштування. Будь-які претензії на час їх спорудження у ОСОБА_2 були відсутні.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Козар Т.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що заїзна дорога до господарства Копчука В. І. відображена у генеральному плані, будівельній документації та документації із землеустрою, які були предметом дослідження у іншій цивільній справі між цими ж сторонами. А тому суд першої інстанції, взявши до уваги обставини, встановлені рішенням суду, а також фототаблиці на підтвердження наявності побудованої спірної дерев`яної споруди у безпосередній близькості від заїзду у господарство позивача, дійшов правильного висновку щодо створення відповідачем перешкод у користуванні позивачем його земельною ділянкою.

Заяви (клопотання) учасників справи

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Косівську міську раду Косівського району Івано-Франківської області.

У судовому засіданні представник апелянта адвокат Андрусяк Г.В. вимоги апеляційної скарги підтримала, просила скаргу задоволити.

Представник позивача адвокат Козар Т.В. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області у судове засідання не з`явився, був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта та представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Відповідно до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Івано-Франківської області, складеного у вересні 1975 року та зареєстрованого за № 273-6, ОСОБА_2 в с. Річка Косівського району надано земельну ділянку під забудову площею 800 м2, яку виділено з присадибного фонду колгоспу (а.с.17-19, том 1).

Рішенням 15 сесії 21 скликання Річківської сільської ради № 3 від 29 грудня 1993 року вирішено передати у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 16, том 1).

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га з кадастровим номером 2623684801:01:001:0004, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_1 . Право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано ним 01 грудня 2021 року (а.с. 13, том 1).

З опису меж вказаної земельної ділянки, відображеному у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельною ділянкою комунальної власності Річківської сільської ради (дорога), а також земельною ділянкою ОСОБА_1 (а.с. 9-12, том 1).

З рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 17 грудня 2009 року встановлено, що між сторонами уже виникав спір з приводу заїздної дороги до господарства ОСОБА_2 . Вказаним рішенням виданий відповідачу ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,4170 га серії ЯЕ № 840167 та рішення 6-ї сесії 5-го демократичного скликання Річківської сільської ради № 10 від 22 травня 2007 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,4170 га було визнано недійсними. Зобов?язано Річківську сільську раду при проведенні повторної приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 виключити заїздну дорогу до господарства ОСОБА_2 згідно генплану забудови садибної ділянки (а.с. 20-21, том 1).

Згідно інформації наданої ОСОБА_2 Річківською сільською радою 20 вересня 2018 року за № 37, при виготовленні технічної документації на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку ОСОБА_5 на участку «Підбрусний І», зазначена в кадастровому плані дорога загального значення до господарства ОСОБА_2 та інших господарств (а.с. 22, том 1).

Відповідно до відповіді Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 07 листопада 2018 року, наданої ОСОБА_2 , посадовою особою управління було здійснено виїзд для проведення позапланової перевірки стосовно встановлення законності будівництва господарської будівлі ОСОБА_1 за адресою: уч. Підбрусний І, с. Річка Косівського району, однак перевірку не було проведено у зв?язку із відсутністю замовника будівництва ОСОБА_1 (а.с. 23, том 1).

Згідно із відповіддю Річківського старостинського округу Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області від 28 жовтня 2024 року № 406, через земльну ділянку ОСОБА_5 є сільська заїзна дорога, якою користуються господарства ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Частиною шостою статті 106 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у коритсуванні власністю.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені вимоги.

Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Суд першої інстанції, вирішуючи спір не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що спірна дерев`яна побудова стодола, зведена відповідачем, розташована на земельній ділянці, яка належить до комунальної власності і є заїзною дорогою до господарства позивача. Крім того, позивач не довів, що спірна добудова перешкоджає чи обмежує його у користуванні належною йому земельною ділянкою.

Вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача не чинити перешкоди для проходу, проїзду до земельної ділянки згідно генерального плану забудови колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначений генплан забудови є додатком до свідоцтва на забудову садиби в сільських населених пунктах Івано-Франківської області, відповідно до якого ОСОБА_2 надано під забудову земельну ділянку площею 800 кв.м. Проте згідно правовстановлюючих документів, останній є власником земельної ділянки площею 0,25 га. Отже, зазначене свідчить, що площа земельної ділянки позивача не відповідає площі, зазначеній у генплані забудови, інформація внаслідок чого збільшилася така площа у матеріалах справи відсутня. Відповідач в суді першої інстанції зазначав про це, однак суд першої інстанції вказаним доводам належної оцінки не надав та не встановив, що саме дії відповідача призвели до зменшення заїзної дороги.

Крім того, вирішуючи питання про знесення будівлі, суд не з`ясував, яку частину земельної ділянки дороги займає така побудова, її розмір і конфігурацію, не вирішив питання щодо можливості перебудови. При цьому, вимога щодо демонтування спірної дерев`яної побудови є крайньою мірою та повинна застосуватися за наявності переконливих доказів щодо порушення такою побудовою прав інших осіб.

Поза увагою суду першої інстанції залишився і той факт, що як генеральний план забудови так і кадастровий план земельної ділянки є схематичним зображенням земельної ділянки позивача, однак не містить інформації, що є предметом дослідження у даній справі. Позначення на них проїзду не є безпосереднім доказом вимог позивача.

Зокрема, позивачем не представлено жодного доказу, який би підтверджував місце розташування спірної будови відносно дороги, що веде до позивача, які саме перешкоди вона чинить, яка частина споруди заважає проходу та проїзду. Клопотань щодо призначення експертизи сторона не заявляла, інших доказів як-то висновок спеціаліста не представляла, тоді як позивачу надавалася професійна правова допомога адвоката.

На ухвалу апеляційного суду від 19 листопада 2024 року про надання в межах наданих повноважень інформації щодо предмету спору третьою особою - органом місцевого самоврядування, такої не надано.

Посилання суду першої інстанції в обґрунтування свого висновку на фототаблиці, надані позивачем, є необгрунтованим. Такі не є належним доказом обставин, які доводить позивач, оскільки вони не містять інформації щодо предмету доказування чинення перешкод для заїзду позивача до будинку та не підкріплені документальними доказами, про які суд зазначав вище.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи, що позивач належних та допустимих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог не надав, хоча саме на нього покладено обов`язок доведення факту дійсного порушення його права, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити, а оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути, сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1488,60 грн.

Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усуненняперешкод вкористуванні земельноюділянкою.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1488,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 18 грудня 2024 року.

Суддя-доповідач Л. В. Василишин

Судді: І. В. Бойчук

І.О.Максюта