Постанова

від 04.12.2024 по справі 537/5353/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/5353/23 Номер провадження 22-ц/814/2388/24Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О.В. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючий суддя: Триголов В.М.

Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.

Секретар: Старчик Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 14 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", третя особа Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як орган опіки та піклування, про усунення перешкоди у користуванні кімнатою у гуртожитку, шляхом вселення та зустрічним позовом акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод" до ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 про розірвання договору найму жилого приміщення, визнання особи такої, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки (шість місяців), виселення з гуртожитку , -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, відповідно до якої просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_1 , шляхом вселення до неї ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Свої вимоги обгрунтовує тим, що згідно ордеру № 79 від 17.04.1995 її разом з синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було заселено до гуртожитку по АДРЕСА_2 . 17 липня 2023 року позивач повернулася до свого місця проживання та дізналася від коменданта, що вона знята з місця проживання та не може користуватися кімнатою. На дверях кімнати АДРЕСА_1 змінені замки та встановлені металеві решітки.

Вважає, що оскільки вона разом з дітьми вселилася у спірну квартиру, тривалий час там проживала, не має іншого житла, то їй чиняться перешкоди в користуванні спірним житловим приміщенням, зокрема щодо доступу до кімнати. Просить усунути перешкоди у користуванні кімнатою АДРЕСА_3 , шляхом вселення її до та доньки ОСОБА_2 до цієї кімнати.

У січні 2024 від відповідача Акціонерного товаристваКременчуцький сталеливарний заводнадійшла зустрічна позовна заява, в якій просять розірвати договір найму жилого приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та Акціонерним товариствомКременчуцький сталеливарний завод. Визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки (шість місяців). Виселити ОСОБА_1 з гуртожитку власності Акціонерного товаристваКременчуцький сталеливарний завод.

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 14 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 до акціонерного товаристваКременчуцький сталеливарний завод, третя особа Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області як орган опіки та піклування, про усунення перешкоди у користуванні кімнатою у гуртожитку, шляхом вселення відмовлено в повному обсязі.

Зустрічну позовну заяву акціонерного товаристваКременчуцький сталеливарний заводдо ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 про розірвання договору найму жилого приміщення; визнання особи такої, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки (шість місяців); виселення з гуртожитку - задоволено частково.

Визнано ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 , внаслідок відсутності понад встановлені строки (шість місяців).

В задоволенні інших вимог зустрічної позовної заяви відмовлено.

В апеляційному порядку рішення оскаржила ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального і процесуального права.

Апелянит вказує, що згідно ордеру №79 від 17.04.1995 ОСОБА_1 заселено до гуртожитку та виділено кімнату АДРЕСА_1 для проживання її сім`ї. Даний ордер був єдиною підставою для вселення.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з 25.07.1986 року по 02.09.1998 ( звільнена згідно п.1 ст.40 КЗпП у зв`язку із скороченням чисельності працівників). Тобто звільнення відбулось з ініціативи роботодавця.

Скаржник зазначає, що АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» не надано належних доказів того, що ОСОБА_1 не проживає у спірному житловому приміщенні більше ніж шість місяців або вибула на інше постійне місце проживання. У вказаному житлі залишилися речі ОСОБА_1 а також її доньки ,окрім того позивач за первісним позовом робила ремонт у кімнаті №45.

Також ОСОБА_1 зауважує, що добровільно сплачувала борги за комунальні послуги, позивач тим самим підтверджувала їх споживання під час проживання за адресою АДРЕСА_2 , в тому числі і період з 2020 по липень 2023 , коли її позбавили доступу до приміщення.

Більше того, ОСОБА_1 було звільнено з ініціативи роботодавця, АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» не має права на виселення скаржника без надання іншого житлового приміщення.

Зважаючи на вказане ОСОБА_1 просить скасувати рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 14 березня 2024 року , та ухвалити нове яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнти , у задовленні вимог АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» відмовити в повному обсязі.

Від АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» надійшов відзив на апеляційну скаргу , у якому товариство вказує, що не проживання позивача у гуртожитку підтверджується Актами про не проживання . Просить рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 14 березня 2024 року залишити без змін.

Судовим розглядом встановлено, що 17 квітня 1995 року ОСОБА_1 видано ордер на жилу площу в гуртожитку № НОМЕР_1 , відповідно до якого вона має право на заняття з сім`єю у чисельності три особи, зайняти кімнату АДРЕСА_1 , як така що працює в ДК 26 (виховетель).

Членами сім`ї позивачки, згідно ордеру зазначені ОСОБА_3 , 1986 року народження та ОСОБА_4 , 1987 року народження.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 03 липня 2021 року, ОСОБА_1 є ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 44 від 01.02.2021 у кімнаті АДРЕСА_1 було зареєстровано четверо осіб ОСОБА_1 -наймач, ОСОБА_3 - син, ОСОБА_4 - син, ОСОБА_2 - донька.

В матеріалах справи наявна відповідь Крюківської районної адміністрації Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області надано відповідь № 4788/01-27 від 15.08.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зняти з реєстрації місця проживання за заявою власника житла 12.05.2023.

ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зняті із зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_2 з 12.05.2023 на підставі заяви власника житла. (повідомлення № 163 про зняття з реєстрації місця проживання за заявою власника від 12.05.2023).

Відповідно до Витягу з реєстру Кременчуцької територіальної громади № 2023/006150680 від 08.08.2023 ОСОБА_4 , знятий з реєстрації місця проживання з 12.05.2023.

У власності Акціонерного товариства"Кременчуцький сталеливарний завод"перебуває гуртожиток по АДРЕСА_4 , загальною площею 6445,3 м2для проживання робітників, які працюють на даному підприємстві, відповідно до рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради депутатів трудящих № 667 від 26.11.1975 та № 869 від 03.10.1977.

Позивачу, ОСОБА_1 , яка працювала у дитячому садочку № 26 вихователем, на склад сім`ї: син ОСОБА_3 , син ОСОБА_4 , на підставі розпорядження КСЗ № 11 від 17.04.1995, був виданий ордер № 79 від 17.04.1995 на право заняття жилого приміщення площею 17,8 м2в гуртожитку по АДРЕСА_4 .

Договір про користування жилою площею у гуртожитку між позивачем ОСОБА_1 та Акціонерним товариствомКременчуцький сталеливарний заводне укладався.

ОСОБА_1 та її неповнолітня донька ОСОБА_2 в гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 не проживає з 2020 року, про що були складені відповідні акти про не проживання від 24.07.2020, 01.12.2020, 25.01.2021.

Відповідно до змісту повідомлення АТКременчуцького сталеливарного заводу№ 40-35/12 від 19.09.2022 між ОСОБА_4 та Акціонерним товариствомКременчуцький сталеливарний завод01.08.2022 було укладено договір найму житла в гуртожитку № НОМЕР_3 .

Пунктом 2.2.6 договору найму житла у гуртожитку передбачено обов`язок вносити плату за користування житловою площею, комунальні послуги, енергоносії через бухгалтерію Наймодавця, шляхом утримання грошових засобів із заробітної плати згідно витрат на утримання гуртожитку за наданою заявою Наймача. У випадку об`єктивних причин, що не дають можливості проводити відрахування із заробітної плати, вносити зазначені платежі в касу Наймодавця на протязі 10 днів місяця, наступного за звітним. Станом на 19.09.2022 заборгованість за комунальні послуги складає 13 214,70 грн.

Договір найму житла в гуртожитку № 71/2022 від 01.08.2022 було розірвано в односторонньому порядку, у зв`язку з порушенням умов договору.

04.10.2022 між ОСОБА_6 та Акціонерним товариствомКременчуцький сталеливарний заводукладено договір найму житла в гуртожитку № НОМЕР_4 .

Відповідно до п.1.1. договору, наймодавець надає наймачу у користування житлову площу загальною площею 29,4 м2, а саме кімнату № НОМЕР_5 корпус Б площею 17,8 м2та кімнату № НОМЕР_6 корпус Б площею 11,6 м2у гуртожитку, який розташований за адресою АДРЕСА_4 .

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина першастатті 16 ЦКУкраїни).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другоїстатті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та другастатті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України).

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбаченихКонституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження (частина другастатті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).

Устатті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свободзакріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції,залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четвертастатті 9 ЖК УРСР).

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (стаття 64 ЖК УРСР).

Статтею 9 ЖК Українипередбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно достатті 71 ЖК Українипри тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зістаттею 72 ЖК Українивизнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Частина першастатті 81 ЦПК Українивизначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першоїстатті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі «Gillow v. the U.K.» від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі «Larkos v. Cyprus» від 18 лютого 1999 року).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.

Отже, при вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. ( правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17)

У справі, що переглядається, судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_1 разом із донькою не проживають у спірному житлі з 2020 року. Матеріали справи не містять доказів їх повернення до житлового приміщення починаючи з липня 2020 року, що було б підставою для переривання шестимісячного строку їх відсутності .

ОСОБА_1 вказує на незаконність її виселення та посилається на законодавство , щодо службового житла. Зокрема зазначає, що позивач за зустрічним позовом не має права на її виселення без надання іншого жилого приміщення в силу вимог ст. ст. 125 , 132 ЖК України .

Та суд апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи відсутнє рішення відповідного органу про включення гуртожитку , що знаходиться за адресою АДРЕСА_4 до числа службового.

Відтак посилання ОСОБА_1 на відсутність права у АТ «КСЗ» виселити її без надання іншого жилого приміщення є безпідставним та не доведеним.

Разом з тим, позивач за первісним позовом не долучила до справи доказів проживання у спірному житловому приміщені у період часу з 2020 року , та на моменти складання відповідних актів про її непроживання у кімнаті АДРЕСА_3 .

Доказів направлення заяв до АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» про продовження шестимісячного строку тимчасової відсутності наймача ОСОБА_1 суду не надала. Окрім того , до справи не долучено і доказів на пітверження поважності причин відсутності ОСОБА_1 у спірному житлі протягом такого тривалого проміжку часу.

Позивачем за зустрічним позовом надано Інформацію з Державного реєстру речових прав , згідно якої з грудня 2018 року за ОСОБА_1 зреєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_5 . Відповідно, неможливо здійснити висновок , що кімната АДРЕСА_3 , є єдиним житлом ОСОБА_1 .

Тому судправомірно відмовиву задоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні кімнатою у гуртожитку, шляхом вселення , та задовольнив частково зустрічні позовні вимоги АТ «Кременчуцький сталеливарний завод» про визнання особи такою , що втратила право користування жилим приміщенням.

Судова колегіязауважує,що підчас розглядусправи,як всуді першоїінстанції такі всуді апеляційноїінстанції позивачза первіснимпозовом незмогла довестифакту,що вонапроживала успірному майні,чи повідомляла АТ«Кременчуцький сталеливарнийзавод» протимчасову відсутністьу зв`язкуіз поважнимипричинами за адресою АДРЕСА_2 , чи те що вона поверталася до вказаного жилого приміщення перериваючи шестимісячний сток відсутності її за вищезазначною адресою.

Отже, на підставі вищевикладеного судова колегія підстав для задоволення первісного позову та апеляційної скарги не встановила, доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки вони повністю спростовуються сукупністю наявних в матеріалах справи доказів , які були досліджені і оцінені судом апеляційної інстанції у відповідності з вимогами закону.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимогст.. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст.374,375,381- 384,389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду міста Кременчука від 14 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя: В. М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов