Постанова

від 17.12.2024 по справі 810/7168/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 810/7168/14

адміністративне провадження № К/9901/36352/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Васильєвої І. А. - головуючий суддя,

судді: Юрченко В.П., Хохуляк В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 43"

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 (суддя Лиска І.Г.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 (судді Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Троян Н.М.)

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 43"

до Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона-43" (далі - позивач, ПрАТ "ПМК-43") звернулось до суду з позовом до Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ГУДФС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.07.2014 року № 0002942202 та № 0002932202.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємство відповідно до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформувало податковий кредит та визначило витрати.

Київський окружний адміністративний суд на підставі постанови від 15.01.2015, яка залишена без змін Київським апеляційним адміністративним судом згідно з ухвалою від 12.05.2015, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 червня 2016 року касаційну скаргу Вишгородської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнив частково, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 15.11.2016 позов залишив без задоволення.

Цю постанову Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31.01.2017 залишив без змін.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для скасування відповідних індивідуальних актів ґрунтуються на тому, що:

1) надані Позивачем на виконання ухвали суду першої інстанції докази є лише проектною документацією і не підтверджують реальність будь-яких господарських операцій;

2) із актів приймання виконаних будівельних робіт неможливо встановити використання відповідного товару, який придбавався позивачем у контрагентів, у господарській діяльності;

3) відповідно до актів про неможливість проведення зустрічних звірок, контрагенти не знаходяться за юридичними адресами та не мають адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов`язань;

4) у справі відсутні докази щодо фізичних, технічних, технологічних можливостей контрагентів до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема, щодо наявності кваліфікованого персоналу, основних фондів, в тому числі, й транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливості здійснення операції з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки; наявності господарської мети при вчиненні відповідної господарської операції платника податку.

Позивач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач зазначає, зокрема про те, що:

- на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій наданий достатній обсяг первинних документів: платіжних доручень, рахунків-фактур, податкових та видаткових накладних. Надана також і технічна документація по реконструкції дамб Бортницької станції аерації та технічний звіт про виконання чергового етапу нагляду;

- акти виконаних будівельних робіт підтверджують наявність та фактичне виконання господарських зобов`язань з поставки товару;

- помилковим є посилання судів попередніх інстанцій на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, у ході контрольного заходу не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Грант Тайм", ТОВ "Гатіора", як і не перевірялось наявності господарсько-правових взаємовідносин з іншими суб`єктами господарювання з оренди основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів, правовідносин зі зберігання матеріальних цінностей, укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт;

- будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх "фіктивність", відносини з іншими контрагентами) не впливає на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер;

-договори між позивачем та його контрагентами не визнавались недійсними у судовому порядку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.04.2017 (суддя Усенко Є.А.) відкрив касаційне провадження № К/800/5363/17 у цій справі.

Відповідач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (далі також - КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" та початком роботи Верховного Суду касаційні скарги були передані на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України та відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, суд звертає увагу на таке.

За результатами перевірки ГУДФС склало акт від 08.07.2014 № 1476/22-00/5408199, згідно з висновками якого позивач допустив порушення вимог пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), в результаті чого занизив податок на додану вартість на загальну суму 2700118 грн, у тому числі: за вересень 2012 року в сумі 107530 грн, за жовтень 2012 року в сумі 31750 грн, за листопад 2012 року в сумі 70795 грн, за грудень 2012 року в сумі 73100 грн, за січень 2013 року в сумі 222290 грн, за лютий 2013 року в сумі 26295 грн, за березень 2012 року в сумі 71895 грн, за квітень 2013 року в сумі 1118740 грн, за травень 2013 року в сумі 203293 грн, за червень 2013 року в сумі 36450 грн, за липень 2013 року в сумі 511440 грн, за серпень 2013 року в сумі134090 грн, за вересень 2013 року в сумі 46590 грн, за жовтень 2013 року в сумі 45860 грн.

На підставі цього акта прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.07.2014:

- № 0009242202, яким збільшена сума грошового зобов`язання за платежем "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 3890145 грн, з яких: 2593430 грн. - за основним платежем; 1296715 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0002932202, яким збільшена сума грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 4050177 грн, з яких: 2700118 грн - за основним платежем; 1350059 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали зафіксовані у акті перевірки висновки про те, що позивач безпідставно відобразив у податковому обліку наслідки операцій з ТОВ "Гатіора" та ТОВ "Грант Тайм", зустрічну звірку по яким провести не видалось за можливе та які фігурують в рамках кримінального провадження як особи, що надавали послуги по незаконному формуванню податкового кредиту.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником)

Згідно з підпунктом 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України)

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Щодо правого регулювання на час спірних правовідносин формування податкового кредиту, то підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2 названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на час спірних правовідносин було передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово наголошував, що ключовими правовими аспектами формування податкового кредиту та витрат є їх підтвердження належною доказовою базою реального вчинення господарської операції.

Правові наслідки у вигляді виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язано з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків та повинно підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою для отримання платником податків податкової вигоди, як то податковий кредит та/або зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема про наявність таких обставин, як: неможливість реального здійснення операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, господарської діяльності у зв`язку з відсутності управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність документів обліку.

У цьому контексті Верховний Суд також звертав увагу щодо обставин, які входять до предмета доказування у справі з подібними правовідносинами, та щодо оцінки судом доказів в їх сукупності.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в чинній редакції (частина друга статті 71 КАС України у редакції Закону на час розгляду справи) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Ця норма узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 ПК України, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом України, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту та витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України (частина перша статті 71 КАС України у редакції Закону на час розгляду спору), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого контролюючим органом з підстав формування платником податків даних податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Згідно зі статтею 86 КАС України у редакції на час розгляду справи суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналогічні критерії оцінки доказів закріплені і в статті 90 КАС України в чинній редакції.

Враховуючи, що спірним питанням у цій справі є саме підтвердження реальності виконання господарських операцій, а не правильність документального їх оформлення, є безпідставними доводи позивача, що надані ним належно оформлені первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні документи) є достатньою підставою для визначення податкового кредиту та витрат.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами і які в сукупності із встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником даних податкового обліку.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у ряді постанов, до прикладу, але не виключно, у постановах від 14.02.2020 (справа № 826/1255/16), від 05.03.2019 (справа №826/6902/15), від 11.10.2019 (справа № 826/2122/15), від 11.12.2018 (справа № 804/6942/16), а також в постановах від 18.05.2018 (справа № П/811/1508/16), від 12.06.2018 (справа № 802/1155/17-а), від 12.06.2018 (справа № 826/11879/13-а), від 18.11.2019 (справа № 808/3356/17), від 17.09.2019 (справа № 500/2733/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 фактично підтвердила такі висновки, зазначивши, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Велика Палата звернула увагу, що обставини у справі підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, при чому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Як установили суди попередніх інстанцій між ТОВ "Гатіора" та ТОВ "Грант Тайм" та ПАТ "ПМК-43" укладено договори поставки ґрунту суглинки-супісь.

На підтвердження фактичної поставки товару позивач надав копії платіжних доручень, податкових накладних, рахунків на оплату, видаткових накладних.

Також позивач надав до матеріалів справи договір підряду № 31 від 09 грудня 2009 року укладений між Головним управління комунального господарства виконавчого органу (Київської міської державної адміністрації) (Замовник) та ВАТ "ПМК-43" (Генпідрядник), згідно з умовами якого останнє взяло на себе зобов`язання на власний ризик виконати будівельно-монтажні роботи по об`єкту "Реконструкція дамб мулових полів № 1,2 Бортницької станції аерації" відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації в термін, встановлений календарним планом, що є невід`ємною частиною цього договору.

Визнаючи обґрунтованими доводи контролюючого органу, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що у ході розгляду справи у позивача витребовувались докази щодо товарності поставок; завантаження, вивантаження, перевезення товару; інформації щодо транспорту та супровідних документів, інформацію щодо плану виконання робіт; сертифікати, свідоцтва, страхові листи, довіреності осіб, які здійснювали перевезення; прийняття виконання будівельних робіт, кошториси, результати будівництва чи реконструкції інформації щодо економічної вигоди, чи руху активів підприємства на період будівництва використання прибутку у власній діяльності.

Проте, позивач надав лише проектну документацію, технічні звіти, креслення щодо виконання: "Реконструкції дамб мулових полів Бортницької станції аерації".

Однак, як слушно зауважили суди першої та апеляційної інстанцій, надані докази є лише проектною документацією і не підтверджують реальність будь-яких господарських операцій; так само як із актів приймання виконаних будівельних робіт неможливо встановити використання ґрунту суглинку-супісь у господарській діяльності, придбання якого у контрагентів відображав позивач у податковій звітності.

Крім того, як установили суди на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки, ТОВ "Грант Тайм" та ТОВ "Гатіора" не знаходяться за юридичними адресою та не мають адміністративно-господарських можливостей, необхідних для виконання взятих на себе зобов`язань.

Суд першої інстанції вживав заходи для витребування відповідних доказів з метою підтвердження об`єктивної можливості контрагентів поставити відповідний товару, однак позивач такі докази не надав. Відповідно у адміністративній справі відсутні докази щодо фізичних, технічних, технологічних можливостей контрагентів до вчинення дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема щодо наявності кваліфікованого персоналу, основних фондів, в тому числі й транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливості здійснення операції з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки; наявності господарської мети при вчиненні відповідної господарської операції платника податку (відомості щодо подальшого продажу, використання придбаного товару тощо).

У касаційній скарзі позивач наводить довід, що виходячи із принципу індивідуальної відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або витрат, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Дійсно, чинне податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на витрати та/або податковий кредит від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на витрати та податковий кредит є безпідставною. Такий висновок Верховний Суд неодноразово зробив в ряді постанов в такій категорії справ, зокрема (але на виключно) в постановах від 28.12.2022 (справа № 520/1284/19), від 15.11.2022 (справа № 440/2831/19).

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо характеру діяльності ТОВ "Грант Тайм" та ТОВ "Гатіора", а також ненадання доказів щодо фактичної можливості контрагентів поставити відповідний товар, а також ненадання відповідних доказів, що витребовувались під час розгляду справи, стверджувати, що позивач проявив належну обачність при виборі цих контрагентів, а також що у позивача не могло бути обґрунтованих підстав сумніватись у добросовісності зазначених суб`єктів господарювання, не можна.

Як підсумок, немає підстав для застосування принципу індивідуальної відповідальності платника податку, адже на противагу доводам ДПІ позивач не довів, що він діяв з належною обачністю при виборі контрагентів та розумними заходами пересвідчився у достовірності первинних документів, на підставі яких сформував показники свого бухгалтерського та податкового обліку.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не протирічить вище наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19, оскільки суди встановили обставини у справі на підставі оцінки доказів у їх сукупності відповідно до правил статті 86 КАС України у редакції на час розгляду справи (стаття 90 КАС України в чинній редакції).

Фактично доводи позивача у касаційній скарзі стосуються переоцінки доказів, тобто позивач не згодний з оцінкою доказів судами, про що свідчить зміст касаційної скарги. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, ухвалені у справі судові рішення відповідають вимогам статті 159 КАС України в редакції закону, чинного на час розгляду справи (стаття 242 КАС України у чинній редакції), щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона - 43" залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 у справі № 810/7168/14 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєв

Cудді В.П. Юрченко

В.В. Хохуляк