Ухвала

від 18.12.2024 по справі 922/2738/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 922/2738/21 (922/4386/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Погребняк В. Я.

розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1

про розподіл судових витрат

у справі № 922/2738/21 (922/4386/23)

за позовом: 1. фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича,

2. ОСОБА_1

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш",

2. Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Турчина Андрія Анатолійовича

3. Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України",

4. Державного підприємства "Сетам",

5. ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Актив-В",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача1 - ОСОБА_3

про визнання недійсним правочину

в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерний центр "Енергомаш",

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верховного Суду від 26.11.2024 у справі № 922/2738/21 (922/4386/23) касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2024 у справі № 922/2738/21 (922/4386/23) в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними протоколу проведення електронного аукціону (торгів) від 03.07.2023 та акту про проведені електронні торги від 06.07.2023 скасовано, в скасованій частині ухвалено нове рішення про відмову у позові, в решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2024 у справі № 922/2738/21 (922/4386/23) залишено в силі.

05.12.2024 через систему "Електронний суд" до Верховного Суду звернувся ОСОБА_1 з заявою про розподіл судових витрат, про що ухвалити додаткову постанову, якою стягнути з скаржника судові витрати понесені на професійну правничу допомогу.

У вказаній заяві позивач просив Суд поновити строк на подання вказаної заяви та стягнути зі скаржника витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 12 000 грн.

Перевіривши матеріали поданої заяви, колегія суддів відзначає таке.

Положеннями пункту 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, відповідно до пункту 1 частини третьої зазначеної статті, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки, викладено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Враховуючи, що за результатами розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у цій справі Верховним Судом було ухвалено постанову від 26.11.2024, тому докази на підтвердження розміру судових витрат, які заявник поніс у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України мали бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тобто до 02.12.2024 включно.

Однак, позивач направив заяву про розподіл судових витрат у справі з доказами понесених витрат 15.12.2024, тобто з пропуском встановленого частиною восьмою статті 129 ГПК України строку.

В обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку, встановленого законом, заявник вказує, що тільки з повного тексту постанови йому стало зрозуміло, що по суті позовні вимоги ОСОБА_1 залишились задоволеними; адвокат Яценко А.О. зазначає, що бере участь у судових засіданнях не зважаючи на погане самопочуття через гіпертонію, підвищений тиск, що підтверджується відомостями від сімейного лікаря-терапевта, в силу обставин, що склались в нашій державі, стан погіршився через значні обстріли з боку країни агресора, фактичну відсутність електропостачання, неналежну роботу підсистеми ВКЗ електронного суду, з огляду на що просить суд поновити строк на подання даної заяви.

У розгляді даного питання колегія суддів відзначає, що згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 118 вказаного Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 119 ГПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і поновити пропущений строк, крім випадків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Отже, вирішуючи це питання, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку.

Із правового контексту наведеної норми слідує, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено заявником, та чи підлягає він поновленню. Тому, суд може поновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках.

Для поновлення процесуального строку суд має встановити відповідні обставини, для чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого визначення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Отже, підстави пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений законом процесуальний строк подання заяви. Тобто, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку з поважних причин.

Як роз`яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 03.04.2008 зі справи "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи у судовому засіданні 26.11.2024 під час розгляду касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" був присутній представник позивача - адвокат Яценко А.О. в режимі відеоконференції. Тобто останній був обізнаний з результатом розгляду касаційної скарги та відповідно з прийняттям Верховним Судом постанови від 26.11.2024.

Наведені обставини свідчать про те, що позивач та його представник мали об`єктивну можливість реалізувати свої процесуальні права, які визначені частиною восьмою статті 129 ГПК України, в порядку і строки встановлені цією нормою.

Оцінюючи доводи заявника, наведені в обґрунтування поважності пропуску процесуального строку, ураховуючи відсутність будь-яких доказів на підтвердження вказаних доводів, колегія суддів не вбачає об`єктивно непереборних обставин, які б унеможливлювали заявнику надати необхідні докази суду касаційної інстанції в межах усього п`ятиденного строку, визначеного положеннями ГПК України. Разом з тим, Суд ураховує, що фактично скаржник відзначає про неможливість подання відповідної заяви та доказів лише через триваючу хворобу з 2023 року та при цьому не відзначає, що йому заважало подати відповідні документи протягом 5 днів, визначених ГПК України.

Отже, колегія суддів вважає, що заявником не доведено обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані із істотними перешкодами чи труднощами для вчинення відповідної процесуальної дії (подання доказів в межах усіх 5 днів), тому колегія суддів визнає причини пропуску строку неповажними.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не дотримався вимог частини восьмої статті 129 ГПК України щодо строку подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, а причини пропуску строку визнано Судом неповажними, Суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку слід відмовити, а заяву про розподіл судових витрат у справі необхідно залишити без розгляду на підставі частини восьмої статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 118, 129, 234, 235, 244 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для подання заяви про розподіл судових витрат у справі № 922/2738/21 (922/4386/23) відмовити.

2. Заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у справі № 922/2738/21 (922/4386/23) залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О.В. Васьковський

Судді В.В. Білоус

В.Я. Погребняк