Постанова

від 10.11.2010 по справі 22/330

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10.11.2010                                                                                           № 22/330

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Корсака В.А.

 суддів:             

 За участю представників:

 від позивача: Мітіна Т.В. (за дов.),

 від відповідача: Цигарьов О.О. (за дов.),

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Готельний комплекс "Либідь"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.09.2010

 у справі № 22/330 ( .....)

 за позовом                               ВАТ "Готельний комплекс "Либідь"

 до                                                   Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"

 про                                                   визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

В липні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним Кредитного договору №519 від 26.09.2006, укладеного між сторонами.

Позов обґрунтовано тим, що зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. В силу статтей 192, 524 та 533 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є гривня. Зобов’язання має бути виражене у грошовій валюті України – гривні. Стаття 198 Господарського кодексу України передбачає, що грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Для здійснення кредитування в іноземній валюті обов’язковою умовою є наявність у банку і контрагента індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Однак, у сторін спірного договору відповідна індивідуальна ліцензія відсутня. Таким чином, є підстави вважати, що сторони не мали повного обсягу цивільної дієздатності на вчинення правочину, що відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою недійсності Кредитного договору №519 від 26.09.2006.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 у даній справі в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов, з посиланням на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Окрім обставин, викладених в позовній заяві. апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято за відсутності представника позивача. Скаржник зазначає, що відповідно до вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції повинен був відкласти розгляд справи, у зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання.

10.11.2010 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме, довіреності, видану на ім’я ОСОБА_1, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М., зареєстрованою за №3005 від 06.07.2006, на підставі якої ОСОБА_1 було підписано спірний Кредитний договір. Клопотання обґрунтовано тим, що у особи, яка підписала спірний договір відсутній обсяг необхідних повноважень на його підписання.

Відповідно до частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Розглянувши клопотання позивача, судова колегія прийшла до висновку про його безпідставність, оскільки заявлення вимоги про визнання недійсним спірного договору у зв’язку з відсутністю повноважень особи, яка підписала договір зі сторони відповідача не було предметом розгляду у суді першої інстанції, тому даний доказ не може бути прийнятий судом до уваги.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегією суддів встановлено наступне.

26 вересня 2006 року між ЗАТ «ТАС-Інвестбанк» (правонаступником якого є відповідач у справі) (банк), та ВАТ «Готельний комплекс «Либідь» (позичальник) було укладено Кредитний договір № 519 (далі – Кредитний договір), відповідно до пункту 1.1. якого банк відкриває позичальнику мультивалютну кредитну лінію, що відновлюється, відповідно до якої надає позичальнику кредит у доларах США та/або Євро, та/або гривнях на умовах, передбачених договором, а позичальник (позивач у справі) зобов’язується одержувати кошти кредиту, а також повернути кошти кредиту у строки, визначені у графіку встановлення та зменшення ліміту заборгованості за кредитною лінією (додаток № 1 до договору), сплатити проценти за користування ними та виконати інші зобов’язання передбачені договором.

Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на думку позивача видача банками кредитів та сплата процентів за їх користування в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України є порушенням валютного законодавства, що у свою чергу є підставою для визнання недійсним кредитного договору у якому зобов’язання між сторонами виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню у валюті, відмінній від гривні України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з частиною 1 статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України за всіма видами платежів.

Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті (стаття 524 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 вищевказаного Закону визначено поняття «банківської ліцензії», а саме, це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів Украяли «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Одночасно Національний Банк України в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 зазначив, що нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 №279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті. При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 №406 «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, є правонаступником ПАТ «Сведбанк-Інвест» (до цього ЗАТ «ТАС-Інвестбанк), якому НБУ видано банківську ліцензію № 40 яка зареєстрована 07.06.1996 за номером 260 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.

Невід’ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 25.12.2007 за № 40-3 (№ 40-2) з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати ЗАТ (ПАТ) «Сведбанк-Інвест» з валютними цінностями.

Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачено, що банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов’язання в іноземній валюті.

Посилання позивача на підпункти «в», «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є безпідставним, оскільки, в ньому зазначено, що індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують становленні законодавством межі. Однак чинним законодавством України такі межі не встановлені.

Враховуючи наведене, Договір кредитної лінії не суперечить законодавству України.

Згідно зі статтями 202, 203, 205 та 207 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004.

У спірному договорі зазначені всі істотні умови кредитного договору, що передбачені чинним законодавством України, а доводи позивача якими обґрунтовуються вимоги щодо недійсності спірного договору спростовуються вищенаведеним. Надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Посилання відповідача на те, що оскаржуване рішення прийнято за відсутності представника позивача, що порушує норми процесуального права, судова колегія вважає необґрунтованим, з врахуванням наступного.

Відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду (пункт 2 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України).

Як зазначає сам позивач в своїй апеляційній скарзі, про час та місце судового засідання, на якому було прийнято оскаржуване рішення, він був повідомлений, тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права.

Окрім того, посилання позивача на необхідність відкладення розгляду справи у зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання 06.09.2010 є безпідставним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2010 у зв’язку з неявкою представника позивача в судове засідання, розгляд справи вже відкладався.

Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 по справі № 22/330 є обґрунтованим та таким, що прийнято у повній відповідності до чинного законодавства України, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Готельний комплекс «Либідь» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2010 у справі №22/330 залишити без змін.

Матеріали справи № 22/330 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді