Рішення

від 17.10.2011 по справі 22/330

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/330

17.10.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг»

до                  1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»

                     2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон»

про                визнання недійсним договору поруки

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:             не з’явились;    

від відповідача 1:     ОСОБА_1 (довіреність № 501-ГО/10 від 27.12.2010р.);

від відповідача 2:     ОСОБА_2 (довіреність від 17.01.2011р.);    

17.10.2011р. в судовому засіданні, у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг»(надалі ТОВ «Техноторг», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договору поруки № 04/Zпор-08-8 від 28.02.2008р., що був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг», Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»(надалі ТОВ «Укрпромбанк», відповідач-1), Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг-Дон»(надалі ТОВ «Техноторг-Дон», відповідач-2).   

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що укладений між сторонами договір поруки  суперечить чинному законодавству та суті інституту поруки в цивільному законодавстві, у зв’язку з чим позивач вважає наявними підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.

Позивач на розгляд справи не з’явився, у телеграмі отриманій судом викладено клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість забезпечення явки юриста товариства на розгляд справи.

Судом взято до уваги зазначене, натомість, клопотання про відкладення судом відхилене, оскільки позивачем у справі являється товариство (ТОВ «Техноторг»), а не конкретний представник, ГПК України передбачає ведення справи через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену особу.

Неявка представника позивача не є перешкодою для розгляду справи в даному судовому засіданні, при цьому суд насамперед враховує інтереси позивача, оскільки метою звернення до суду є вирішення спору в судовому порядку, а не відкладення розгляду справи чи непроведення судового засідання на відповідну дату. У позовній заяві викладені підстави з яких позивач звернувся до суду з даним позовом, які суду є зрозумілими, не потребують додаткового роз’яснення представником, а необхідні для вирішення спору документи наявні в матеріалах справи дозволяють прийняти рішення у справі.

Відповідачем-1 позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучений до матеріалів справи.

Клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі 22/260, судом відхилене, оскільки підставою для зупинення провадження, згідно з положеннями ст. 79 ГПК України є саме неможливість вирішення спору до розгляду судом відповідної пов’язаної справи, а не сам факт розгляду пов’язаної справи в судовому порядку. З огляду на підстави зазначені у позовній заяві, вирішення спору у справі 22/260 не перешкоджає вирішенню по суті заявленого у даній справі позову.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2008р. між ТОВ «Укрпромбанк», ТОВ «Техноторг»та ТОВ «Техноторг-Дон»укладено договір поруки № 04/Zпор-08-8, який за твердженням позивача суперечить чинному законодавству та суті інституту поруки в цивільному законодавстві, у зв’язку з чим має бути визнаний недійсним в судовому порядку.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У п. 4.1.4 договору про надання гарантії № 04/Г-08 від 28.02.2008р. сторони погодили, що виконання принципалом зобов’язань за цим договором забезпечується порукою ТОВ «Техноторг».

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у зв’язку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Посилання позивача на наявність підстав для визнання недійсним договору поруки через суперечність п. 11 договору вимогам ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України суд визнає необгрунтованими та безпідставними, оскільки положення закону не містять заборони щодо неможливості погодження в договорі умов відповідальності в іншому розмірі.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

          Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України»у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

У п. 11 договору поруки № 04/Zпор-08-8 від 28.02.2008р. сторони погодили відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, що повністю відповідає вимогам ст. 551 ЦК України. Зазначена стаття надає визначення предмету неустойки та передбачає, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частина 2 статті).

Питання відповідальності сторін при укладенні договору погоджувались, тобто в цьому питанні сторонами досягнуто згоди на їх врегулювання шляхом викладення в договорі саме таких положень, а при виконанні договору сторони керуються нормами закону.

В силу положень ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Жодних суперечностей вказаним нормам закону, положення п. 11 договору не містять, оскільки в договорі розмір штрафних санкцій визначено обліковою ставкою НБУ, у подвійному її розмірі.

Таким чином обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки при укладенні договору сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах, врегулювання яких шляхом внесення змін до договору не заборонено законом, а питання які виникли при виконанні умов договору сторонами не свідчать про недійсність договору, не є предметом оцінки при вирішенні даного спору.

Посилання позивача на суперечність укладення договору статті 79 Господарського кодексу України, оскільки цей правочин у порушення вимог пункту 2.1 статуту товариства є для нього неприбутковим, суд відхиляє з урахуванням наступного.

За частиною 1 статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ГК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут.

Відповідно до пункту 2.1 статуту позивача метою його діяльності є одержання прибутку в інтересах учасників шляхом торгівельної діяльності, виробництва і збуту продукції, виконання робіт та послуг.

В силу положень статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суду не представлено документів, які б свідчили про неможливість товариства укладати договори поруки в процесі своєї господарської діяльності, а ствердження про укладення договору всупереч статутним цілям товариства викладене позивачем у позовній заяві, свідчить про фактичне звинувачення особи якою такий договір підписано у перевищенні наданих повноважень.

У ст. 92 ЦК України зазначено, що  юридична  особа  набуває  цивільних  прав  та обов'язків і здійснює їх через свої органи,  які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч. 3 вказаної статті кодексу, орган або особа,  яка відповідно до установчих  документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в  інтересах  юридичної особи,  добросовісно  і  розумно  та не перевищувати своїх повноважень.

Органи юридичної особи –це призначені або обрані посадові особи. Таким чином наявність прямого умислу та корисливої мети на укладення угоди суперечної статуту товариства, може бути встановлено виключно у фізичних осіб. Фізична особа (посадова особа) визнається винною тільки судом загальної юрисдикції.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Станом на час вирішення даної справи, позивачем не надано суду обвинувального вироку чи відомостей про порушення кримінальної справи у відношенні ОСОБА_3 чи ОСОБА_4 за встановленим фактом перевищення вказаними особами наданих їм статутом повноважень при укладенні договору поруки № 04/Zпор-08-8 від 28.02.2008р., підписанні додаткових договорів до нього, а відтак усі заяви позивача з цього приводу є безпідставними та не підтверджені належними доказами.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

В даному випадку метою звернення позивача з позовом до суду є не захист порушених прав, а необхідність вирішення певних питань (в тому числі і можливість уникнення виконання договору, затягування вирішення питання про виконання договірних зобов’язань тощо) шляхом створення судового процесу, що не узгоджується з нормами чинного законодавства.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання його недійсним з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 19.10.2011