Рішення

від 24.12.2007 по справі 2/69-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/69-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.12.07           Справа № 2/69-07.

За позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії«Хліб України» «Кролевецький комбінат хлібопродуктів», Сумська область,

м. Кролевець

до                         Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» в особі Сумської філії відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Украгролізінг» м. Суми

про визнання правочину фінансового лізингу недійсним

                                                                          СУДДЯ   М.С. ЛУЩИК

Представники сторін:

Від позивача        Каскевич С.П. (дор. від 01.05.07 р.)

Від відповідача    Шевляков С.В.  (дов. № 16/136-06 від 27.12.07 р.)

Секретар судового засідання Молодецька В.О.

Суть спору: позивач просить суд визнати правочин фінансового лізингу від 25.06.07 року про передачу двох роторних компресорів ВР 75-20/2,0 з елементом автоматики та чотирьох  а також стягнути з відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом справи. Роторних компресорів ВР 46-17,46/14 з елементами автоматики та шлюзовими живильниками загальною вартістю 624700 грн. Лізингодавцем – Відкритим акціонерним товариством Національної акціонерної компанії «Украгролізинг» Лізингоодержувачу  - Державому підприємству Дочірньої акціонерної компанії «Хліб України» Кролевецький комбінат хлібопродуктів» - недійсним; судові витрати, пов'язані з розглядом справи покласти на відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву № 719 від 24 грудня 2007 року, в якому проти позову заперечує і просить суд в задоволенні позову відмовити посилаючись, на те, що договір лізингу виконується сторонами, а повернення предмету лізингу ускладнено здійсненням позивачем монтажем майна у складі бетонної конструкції, крім цього позивач на даний час не виконав вимогу суду відносно повернення шести компресорів, які він повинен був повернути згідно рішення господарського суду Сумської області від 31.08.2006 року по справі № 3/398-06. Відповідач вважає, що повернути використане позивачем майно може бути неможливим у зв'язку з ймовірністю втрати майном своїх корисних властивостей після демонтажу.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд встановив:

25.05.04 р. сторонами у справі був укладений договір фінансового лізингу № 18-04-843 фл. На суму 624700 грн., який виконувався сторонами, відповідно до його умов.

Лізингодавець передав майно, а лізингоодержувач прийняв та використовує таке майно протягом трьох років. На підтвердження умов виконання договору лізингу позивачем, свідчать декілька платежів здійснені ним.

Крім того, набуло законної сили рішення господарського суду Сумської області №3/398-06 від 11.09.2006 р., згідно якого, з позивача стягується за спірним договором заборгованість, штрафні санкції та повертається з користування майно (предмет лізингу). Зазначеним рішенням встановлено дію та дійсність спірного договору, встановлено обґрунтованість нарахування платежів.

Позивач у своєму позові стверджує, що Сумська філія має право виступати в якості відповідача від імені ВАТ НАК „Украгролізинг", що зазначений факт підтверджується в Статуті НАК „Украгролізинг" та Постанові КМУ №354 від 11.04.2001 р. Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Оскільки в статуті НАК „Украгролізинг" та Постанові КМУ № 354 про Сумську філію та будь-яку іншу конкретну філію не згадується. Договір лізингу укладено в м. Києві, між юридичними особами, Сумська філія НАК „Украгролізинг" не є стороною по договору та не є юридичною особою. Крім того, згідно Роз'яснення Арбітражного суду України № 02-5/492 від 28.07.1994 р., стороною в господарському процесі може бути лише юридична особа, стягнення здійснюється лише на користь юридичної особи або з неї. Позивач же, визначив в позовній заяві відповідачем фактично Сумську філію НАК „Украгролізинг", зазначив її ідентифікаційний код та банківські реквізити. Юридична особа - НАК „Украгролізинг" має інший код, іншу адресу та інші банківські рахунки. Таким чином, позивач не вірно визначив реквізити відповідача та не навів докази повноважень Сумської філії НАК „Украгролізинг".

Відповідно до ст. 227 Цивільного кодексу України, може бути визнаний судом недійсний правочин юридичної особи вчинений без відповідного дозволу. Зазначена норма визначає підстави недійсності правочинів у відношеннях між державою та юридичною особою відносно наявності або відсутності спеціального державного дозволу (ліцензія, патент, реєстрація тощо).

На підтвердження недійсності договору лізингу, позивач наводить норму статуту ДП ДАК „Хліб України" „Кролевецький комбінат хлібопродуктів". Згідно останньої частини п. 5.4. зазначеного статуту, директор підприємства „укладає угоди за погодженням з Компанією на суму, що перевищує 30000 гривень з одним контрагентом". Натомість, між сторонами у судовій справі укладено договір лізингу, а не угоду. За Цивільним та Господарським кодексами України, законодавцем встановлено відмінність договорів від угод. Директору позивача висунуто обмеження саме щодо укладення угод. Обмежень щодо укладення договорів не встановлено. Статтею 806 ЦК України, цивільно-правові відносини в сфері лізингу визначаються як договір. Угодою, визначається наприклад цивільні відносини в сфері цінних паперів, а саме статтею 359 ГК України у разі прийняття доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за дорученням і за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів. Таким чином, статутом позивача не передбачено обмежень директору щодо укладення договорів.

Крім того позивачем в особі директора Зеленського Віктора Володимировича була підтверджена дійсність договору, шляхом підписання додаткового договору № 1 від 17.12.2005 року.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але позивач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б обєктивно, і у визначеному законом порядку, підтвердили його позицію.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки вони суперечать вимогам чинного законодавства України та фактичним обставинам справи, і суд у позові відмовляє.

Тому, керуючись ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В позові - відмовити.

СУДДЯ                                                                                  М.С. ЛУЩІК