Постанова

від 17.12.2024 по справі 910/20091/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/20091/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Нечая О. Д.,

відповідача - Франюка А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 (судді: Кропивна Л. В. - головуючий, Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 (суддя Демидов В. О.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Вітряний Парк Очаківський"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення 325 518 089,97 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2023 року Приватне акціонерне товариство "Вітряний Парк Очаківський" (далі - ПрАТ "Вітряний Парк Очаківський") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець") про стягнення з відповідача 215 982 322,65 грн заборгованості, 8 029 010,87 грн - 3 % річних, 39 724 636,80 грн інфляційних втрат, 17 468 544,71 грн штрафу та 44 313 574,94 грн пені.

1.2. На обґрунтування позову позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором від 25.01.2012 № 8017/02 (з урахуванням змін) (далі - договір від 25.01.2012, спірний договір) зі сплати за отриманий обсяг електроенергії за період із 31.10.2021 по 31.08.2022.

1.3. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказував, що невиконання ним грошових зобов`язань у період 2021-2022 років сталося через обставини непереборної сили, а саме введеного на території України з 24.02.2022 воєнного стану, а отже розрахунки з оплати електричної енергії за спірним договором мають здійснюватися з урахуванням положень наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 № 140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ № 140) та від 15.06.2022 № 206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом" (далі - Наказ № 206).

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ПрАТ "Вітряний Парк Очаківський" 215 982 322,65 грн заборгованості, 22 505 128,82 грн інфляційних втрат, 8 029 010,87 грн - 3 % річних, 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 711 412,27 грн судового збору. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач зобов`язання зі сплати за отриманий обсяг електроенергії за договором від 25.01.2012 за період із 31.10.2021 по 31.08.2022 виконав лише частково, а тому за ним рахується заборгованість за спірним договором за вказаний період у сумі 215 982 322,65 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Водночас, за висновком суду, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 22 505 128,82 грн, а вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі (8 029 010,87 грн). Разом із тим, суд відхилив посилання відповідача на Накази № 140 і № 206, вказавши, зокрема, що вони не звільняють відповідача від обов`язку проведення повного розрахунку за спірним договором.

Також місцевий господарський суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені та штрафу з порушенням пункту 16 Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 25.02.2022 № 332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", яка є чинною та обов`язковою для суб`єктів спірних правовідносин, а отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу за прострочення сплати електричної енергії судом визнана безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 скасовано в частині стягнення з ДП "Гарантований покупець" на користь ПрАТ "Вітряний Парк Очаківський" суми основної заборгованості в розмірі 276 848,47 грн і в цій частині провадження у справі № 910/20091/23 в частині заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 276 848,47 грн закрито. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у цій справі залишено без змін. Здійснено розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині стягнення 276 848,47 грн заборгованості, виходив із того, що відповідачем до ухвалення судом першої інстанції було сплачено вказану суму заборгованості. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що в ході розгляду справи в апеляційній інстанції, відповідач подав докази часткового погашення заборгованості на загальну суму 3 707 495,27 грн (платіжні інструкції від 30.07.2024 № 387 123 та від 28.08.2024 № 394 167), у зв`язку із чим просив суд апеляційної інстанції закрити провадження у справі у вказаній частині. Проте, суд апеляційної інстанції, враховувавши правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ДП "Гарантований покупець" про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення боргу в розмірі 3 707 495,27 грн, з огляду на те, що зазначений предмет спору існував на момент прийняття рішення судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для закриття провадження через відсутність предмета спору в заявленій частині та, відповідно, скасування судового рішення лише з цих мотивів.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності у скаржника обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом, та акцентував на тому, що такий висновок повністю узгоджуються з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.

Крім того, суд погодився із здійсненим судом першої інстанції розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ДП "Гарантований покупець" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 і рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 у цій справі в частині задоволення позовних вимог/заяви про розподіл судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог/заяви про розподіл судових витрат.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження, скаржник посилається на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) застосування попередніми судовими інстанціями пункту 10.4 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою НКРЕКП 26.04.2019 № 641 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 641) у взаємозв`язку з Наказами № 140 та № 206 без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23; статей 13, 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, статей 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, пункту 10.4 Порядку № 641 без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21 щодо строків виконання спірних зобов`язань; висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та у постанові від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 щодо необхідності дослідження доказів, стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за помилковим розрахунком позивача; статті 126 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постановах Верховного Суду, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 19.07.2021 у справі № 910/16803/19, від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20, від 29.06.2022 у справі №161/5317/18, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, в ухвалі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 902/327/23; (2) відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у відносинах, які склалися між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за "зеленим" тарифом при здійсненні розрахунків за куповану електричну енергію в період особливого періоду (воєнний стан) у поєднанні з пунктом 10.4 Порядку № 641, Наказами № 140, № 206 у контексті висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23; (3) недослідження судами попередніх інстанцій належним чином зібраних у справі доказів (розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат, наданого позивачем).

Зокрема, за доводами скаржника, відповідач не порушив умов спірного договору, здійснив розрахунки з позивачем належним чином, з урахуванням регуляторних актів щодо обсягу оплати електричної енергії, поставленої у жовтні 2021, лютому-серпні 2022 року; судами не перевірено належним чином поданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних та періодів, за які вони нараховані, з урахуванням, зокрема, обставин оприлюднення Регулятором своїх рішень щодо затвердження вартості послуг за заявлені у позові періоди, внаслідок чого безпідставно стягнуто з відповідача вказані нарахування; позивач не довів належними і допустимими доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі.

3.2. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін як законні та обґрунтовані.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 25.01.2012 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вітряний парк Очаківський" (ВАД) укладено договір № 8017/02, за умовами якого ВАД зобов`язується продавати, а ДПЕ зобов`язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.

27.06.2019 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ), ДП "Гарантований покупець" (гарантований покупець) та ПрАТ "Вітряний парк Очаківський" (виробник за "зеленим тарифом") була укладена додаткова угода № 61/01 до договору від 25.01.2012.

У пункті 1 додаткової угоди № 61/01 сторони дійшли згоди стосовно заміни в преамбулі договору найменування "Державне підприємство "Енергоринок" (далі - ДПЕ), що діє на підставі ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії від 18.01.2012 № 579645 та має статус платника податку на прибуток на загальних умовах" на "Державне підприємство "Гарантований покупець" (далі - гарантований покупець), що діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця". Також сторони погодили статті 1-10 договору замінити статтями 1-8 у новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01) за цим договором виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за "зеленим" тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов договору та законодавства України, у тому числі Порядку № 641.

У пункті 2.1 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01), сторони визнали свої зобов`язання згідно із Законом України "Про ринок електричної енергії", Порядком № 641, Правилами ринку, затвердженими постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 307, та зобов`язалися керуватися їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.

У пункті 2.3 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01) передбачено, що виробник за "зеленим" тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець - купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.

Умовами пунктів 2.4, 2.5 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01) встановлено, що виробник за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцеві електричну енергію відповідно до Порядку № 641 за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені комісією у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку № 641 на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку № 641 (пункт 3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01)).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3 спірного договору (в редакції додаткової угоди № 61/01), розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку № 641.

У пункті 4.5 спірного договору (в редакції додаткової угоди № 61/01) визначено, що гарантований покупець зобов`язаний: 1) купувати у виробника за "зеленим" тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб; 2) у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в виробника за "зеленим" тарифом електричну енергію; 3) нараховувати розмір відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії виробнику за "зеленим" тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку № 641.

Разом із тим згідно з пунктом 4.6 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01) гарантований покупець несе відповідальність за порушення порядку оплати виробникам за "зеленим" тарифом, що визначений у главі 10 Порядку № 641. Гарантованому покупцю нараховується пеня в розмірі 0,1 % від неоплаченої згідно з цим Порядком суми (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день розрахунку) за кожен день прострочення оплати. З гарантованого покупця може стягуватися додатково штраф у розмірі 7 % від неоплаченої згідно з Порядком суми за ненадходження понад 30 днів на рахунок виробника за "зеленим" тарифом належних коштів відповідно до порядку оплати. Сплата гарантованим покупцем пені та штрафу здійснюється з поточних рахунків гарантованого покупця на поточні рахунки виробників за "зеленим" тарифом.

Відповідно до пункту 7.4 договору (в редакції додаткової угоди № 61/01) якщо виробник за "зеленим" тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії і Регулятор вже встановив "зелений" тариф виробнику, договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії "зеленого" тарифу (до 01.01.2030).

У подальшому, як установили суди, між сторонами укладені додаткові угоди до договору від 31.03.2020 № 987/01/20, від 23.04.2020 № 1220/01/20, від 05.03.2021 № 1022/01/21.

Згідно з додатковою угодою від 14.09.2023 № 3428/07/23 до договору від 25.01.2012 сторони дійшли згоди про призупинення дії договору з дня набрання чинності цією додатковою угодою. Призупинення дії договору не звільняло сторони від належного виконання ними зобов`язань щодо здійснення розрахунків, що виникли у період до зупинення дії договору.

Постановами НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117, від 31.05.2022 № 557, від 20.09.2022 № 1190 та від 14.03.2023 № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії за "зеленим" тарифом, наданої гарантованому покупцю в період із жовтня 2021 року по серпень 2022 року.

Так, згідно із цими постановами розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії за "зеленим" тарифом: у жовтні 2021 року становить 2 280 276 616,66 грн (без ПДВ), у листопаді 2021 року - 911 245 991,10 (без ПДВ), у грудні 2021 року - 181 990 876,48 грн (без ПДВ), у січні 2022 року - 664 843 785,62 грн (без ПДВ), у лютому 2022 року - 420 516 248,42 грн (без ПДВ); у березні 2022 року - 27 402 871,09 грн (без ПДВ); у квітні 2022 року - 1 103 193 902,09 грн (без ПДВ); у травні 2022 року - 1 297 969 675,72 грн (без ПДВ); у червні 2022 року - 1 337 753 069,24 грн (без ПДВ), у липні 2022 року - 1 561 428 605,39 грн (без ПДВ); у серпні 2022 року - 1 172 168 724,57 грн (без ПДВ).

Попередні судові інстанції установили, що на виконання умов спірного договору відповідач в період із 31.10.2021 по 31.08.2022 придбав у позивача на умовах договору електричну енергію на загальну суму 612 646 226,81 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними сторонами актами купівлі-продажу електроенергії, проте за отриману електроенергію не розрахувався у повному обсязі.

4.3. Предметом позову у цій справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з нього 215 982 322,65 грн заборгованості, 8 029 010,87 грн - 3 % річних, 39 724 636,80 грн інфляційних втрат, 17 468 544,71 грн штрафу та 44 313 574,94 грн пені.

4.4. Місцевий господарський суд ці вимоги задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 215 982 322,65 грн заборгованості, 22 505 128,82 грн інфляційних втрат, 8 029 010,87 грн - 3 % річних, відмовивши в решті позову. Також суд стягнув 35 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу як доведених та обґрунтованих. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язання зі сплати за отриманий обсяг електроенергії за договором від 25.01.2012 за період із 31.10.2021 по 31.08.2022.

4.5. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції установив, що в рахунок оплати вартості придбаної в період із 31.10.2021 по 31.08.2022 електроенергії відповідачем сплачено на користь позивача 396 940 752,63 грн у зв`язку з чим сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 215 705 474,18 грн. Водночас, як установив суд апеляційної інстанції, в матеріалах справи наявні докази сплати відповідачем заборгованості у сумі 276 848,47 грн (платіжна інструкція від 28.12.2023 № 332 326 на суму 70 059,52 грн і платіжна інструкція від 21.02.2024 № 348 022 на суму 206 788,95 грн), які не були враховані судом першої інстанції під час розрахунку суми основного боргу. Оскільки відповідач допустив невиконання грошового зобов`язання, чим порушив право позивача на отримання плати за електричну енергію за договором від 25.01.2012 за період із 31.10.2021 по 31.08.2022 у сумі 215 705 474,18 грн, яка існувала на момент вирішення спору судом першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у вказаному розмірі. Враховуючи, що відповідачем до ухвалення судом першої інстанції було сплачено частину основної заборгованості у загальному розмірі 276 848,47 грн, то, за висновком суду апеляційної інстанції, провадження в цій частині належить закрити з огляду на положення пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, як зазначив суд апеляційної інстанції, в ході розгляду справи в апеляційній інстанції відповідач подав докази часткового погашення заборгованості на загальну суму 3 707 495,27 грн (платіжні інструкції від 30.07.2024 № 387 123 та від 28.08.2024 № 394 167) у зв`язку із чим просив суд апеляційної інстанції закрити провадження у справі у вказаній частині. Проте, суд апеляційної інстанції, враховувавши правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі № 916/3006/23, які є обов`язковими в силу частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення боргу в розмірі 3 707 495,27 грн, з огляду на те, що зазначений предмет спору існував на момент прийняття рішення судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для закриття провадження з посиланням на відсутність предмета спору в заявленій частині та, відповідно, скасування судового рішення лише з цих мотивів.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду щодо наявності у скаржника обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом, та акцентував на тому, що такий висновок повністю узгоджуються з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23. Крім того, суд погодився із здійсненим судом першої інстанції розрахунком інфляційних втрат та 3 % річних.

4.6. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.7. Верховний Суд, переглянувши оскаржені рішення та постанову у межах доводів і вимог касаційної скарги, визнає висновки суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду про стягнення 22 505 128,82 грн інфляційних втрат, 8 029 010,87 грн - 3 % річних передчасними та погоджується з постановою суду в іншій частині і при цьому виходить із такого.

4.8. Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з пунктом 18 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, договір про купівлю-продаж електричної енергії за "зеленим" тарифом.

Закон України "Про ринок електричної енергії", наділяючи виробника електричної енергії правом на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану ним електричну енергію (пункт 2 частини третьої статті 30 Закону), водночас містить припис, що порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії за "зеленим" тарифом, порядок визначення вартості та сплати послуги за механізмом ринкової премії, що надається гарантованому покупцю суб`єктами господарювання, яким встановлено "зелений" тариф або які за результатами аукціону набули право на підтримку, визначається порядком купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджується Регулятором (частина 6 статті 65 цього Закону).

Відповідно до пункту 10.1 Порядку № 641 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію. До 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП уповноваженої особи, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641 після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів. У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.

Джерелом коштів, якими гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, є кошти, які ОСП (НЕК "Укренерго") сплачує гарантованому покупцю за послугу із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць. Зазначений механізм розрахунку відображений в главі 12 Порядку № 641.

Так, у пункті 12.5 Порядку № 641 зазначено, що ОСП протягом двох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, здійснює остаточний розрахунок із гарантованим покупцем із забезпеченням йому 100 % оплати фактично наданої послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за розрахунковий місяць відповідно до розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, затвердженої Регулятором, з урахуванням попередньо сплачених авансових платежів.

Тобто за загальним правилом гарантований покупець здійснює оплати виробникам електричної енергії за "зеленим" тарифом, в тому числі й позивачу, в 3 етапи, попередньо отримавши кошти від ОСП (НЕК "Укренерго"): до 15 числа розрахункового місяця (абз. 1 пункту 10.1 Порядку № 641); до 25 числа розрахункового місяця (абз. 2 пункту 10.1 Порядку №641); протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора (НКРЕКП) щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці (пункт 10.4 Порядку № 641).

У пункті 2.5 спірного договору (з урахуванням змін) міститься відсильна норма, відповідно до якої вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у виробників за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку № 641 на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом.

Отже, строк остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, сторони, в тому числі керуючись і принципом свободи договору, визначили з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (затвердження вартості послуги НКРЕКП) з посиланням на пункт 10.4 Порядку № 641.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Попередні судові інстанцій установили та це підтверджено матеріалами справи, що на виконання умов спірного договору позивач поставив відповідачеві в жовтні 2021 та у період із лютого 2022 року по серпень 2022 року електричну енергію на загальну суму 612 646 226,81 грн, що супроводжувалося підписанням відповідних щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.

Постановою НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у січні-травні, липні, жовтні 2021 року та у лютому-червні 2022 року.

Постановою НКРЕКП від 20.09.2022 № 1190 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" за липень 2022 року.

Постановою НКРЕКП від 14.03.2023 № 473 затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" за серпень 2022 року.

Отже, з огляду на положення статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії", статті 530 Цивільного кодексу України, пункту 10.4 Порядку № 641, умови спірного договору, грошове зобов`язання відповідача за розрахунком вартості придбаної у позивача електричної енергії за заявлені у позові періоди мало бути виконано після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів із дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Наведене відповідає висновкам, викладеним у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/15867/21, від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23.

Водночас об`єднана палата у справі № 910/4439/23 звернула увагу на те, що відповідно до частини 8 статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії" у разі введення особливого періоду електроенергетичні підприємства діють згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" і нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі, які регулюють функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду.

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в електроенергетичному комплексі є Міністерство енергетики України [пункт 1 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507 (далі - Положення № 507)].

Згідно із статтею 1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до положень частини 2 статті 11 Закону України "Про функціонування паливно- енергетичного комплексу в особливий період" забезпечення функціонування паливно-енергетичного комплексу, в особливий період покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у паливно-енергетичному комплексі.

Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні із 24.02.2022 та станом на час розгляду справи діє воєнний стан.

У зв`язку із введенням воєнного стану в Україні, з урахуванням вимог частини 8 статті 16 Закону України "Про ринок електричної енергії", Міністерством енергетики України в межах повноважень, передбачених пунктом 8 Положення № 507, видано Наказ від 28.03.2022 № 140, який був чинний до 05.07.2022 (втратив чинність на підставі Наказу від 05.07.2022 № 221) та Наказ від 15.06.2022 № 206 (втратив чинність на підставі наказу від 01.04.2024 № 136). Накази № 140 і № 206 зареєстровані в Міністерстві юстиції України і є нормативно-правовими актами.

Як убачається із нормативно-правового регулювання, яким керується гарантований покупець при розрахунках, в тому числі, з позивачем, враховуючи пункт 8 Положення № 507, Накази № 140 та № 206 є обов`язковими для виконання.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 також зазначено, що Наказом № 140 ДП "Гарантований покупець" із дати набрання чинності цим наказом на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечує перерахування коштів на сплату авансових платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням Порядку № 641, та з урахуванням таких положень:

- за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників: сума, що дорівнює значенню 15 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1.1.1 Наказу № 140);

- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктом 1.1.1 - 1.1.5, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1.1.1 - 1.1.5 (пункт 1.2 Наказу № 140);

- за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків передбачених підпунктами 1.1.1- 1.1.5 (пункт 1.3 Наказу № 140).

Аналогічний механізм розподілу коштів після втрати чинності Наказу № 140 запроваджено Наказом № 206 (діяв упродовж періоду з 24.06.2022 до 16.04.2024).

Наказом № 206 ДП "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з коштів, що наявні на поточному рахунку та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, забезпечити перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець", із дотриманням вимог Порядку № 641, та з урахуванням положень, викладених у пункті 2 наказу:

- установити, що за результатами продажу електричної енергії за перші 10 днів розрахункового місяця розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 10 число розрахункового місяця, для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з енергії сонячного випромінювання здійснюється відповідно до таких показників:

- сума, що дорівнює значенню 18 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік (підпункт 1 пункту 2);

- у випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 цього пункту 2, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам пропорційно розміру нарахувань для відповідного виробника, здійснених з урахуванням підпунктів 1-5 цього пункту, але не більше вартості товарної продукції розрахункового періоду, розрахованої за "зеленим" тарифом для такого виробника (підпункт 6 пункту 2);

- у випадку нестачі грошових коштів для забезпечення виплати сум, передбачених підпунктами 1-5 цього пункту, наявні грошові кошти розподіляються між виробниками пропорційно до показників, зазначених у підпунктах 1-5 пункту 2 (підпункти 7 пункту 2);

- установити, що за результатами продажу електричної енергії за подальші 10 днів розрахункового місяця, а також за результатами розрахункового місяця, розподіл грошових коштів, наявних на поточному рахунку ДП "Гарантований покупець" станом на 20 число (або на кінець) розрахункового місяця, здійснюється таким чином, щоб за результатами 20 днів розрахункового місяця (або за результатами розрахункового місяця) було збережено показники розрахунків, передбачених підпунктами 1-5 пункту 2 цього наказу.

У випадку наявності залишку грошових коштів, що залишився на поточному рахунку після виконання підпунктів 1-5 пункту 2 цього наказу, цей залишок розподіляється та спрямовується виробникам відповідно до підпункту 6 пункту 2 цього наказу (пункт 3).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, надаючи правову оцінку змісту вказаних Наказів та наявності/відсутності підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/6185/23, від 11.04.2024 у справі № 910/9100/22, згідно з яким у Наказах № 140 та № 206:

- мова йде про розподіл грошових коштів на оплату авансових платежів виробникам з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з ДП "Гарантований покупець";

- наказ не звільняє ДП "Гарантований покупець" від повної оплати придбаного товару;

- наказ не змінює обов`язок ДП "Гарантований покупець" здійснити остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення НКРЕКП щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці,

дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку з урахуванням уточнення такого змісту:

- Накази № 140 і № 206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.

- накази не звільняють ДП "Гарантований покупець" від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані вище накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору.

У вказаній постанові об`єднана палата зазначила, що висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині наявності у відповідача обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом у період дії воєнного стану та Наказів № 140 та № 206 є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та приписам Наказів № 140 та № 206.

4.9. Водночас, як установили суди у цій справі, що розглядається, відповідач допустив порушення виконання грошового зобов`язання за договором від 25.01.2012 та за ним рахується заборгованість.

Разом із тим суд апеляційної інстанції установив, що сума заборгованості відповідача, з урахуванням здійснених ним проплат, у тому числі, і тих, що помилково не врахував суд першої інстанції, становить 215 705 474,18 грн.

Здійснюючи апеляційний перегляд, суд апеляційної інстанції урахував висновки, викладені Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, та за встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку про наявність обов`язку у відповідача з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100 % вартості за поставлену електричну енергію за "зеленим" тарифом, які повністю узгоджуються з відповідними висновками об`єднаної палати у вказаній справі, а доводи касаційної скарги про зворотнє цього не спростовують та у цій частині ґрунтуються виключно на власному тлумаченні скаржником висновків об`єднаної палати, тому колегією суддів суду касаційної інстанції відхиляються.

4.10. Як уже зазначалося, окрім заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконанню грошового зобов`язання за спірним договором.

4.11. Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Таким чином, зобов`язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних та інфляційних втрат закріплено у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У контексті наведеного колегія суддів відхиляє посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у правовідносинах між гарантованим покупцем і виробником електричної енергії та звертає увагу скаржника на те, що у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23 суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, згідно з якими було, зокрема, стягнуто з гарантованого покупця заборгованість та нараховані на неї 3 % річних та інфляційній втрати відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (на яку посилався скаржник у касаційній скарзі)).

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги частини 5 статті 236, статей 86, 237 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, на яку посилається скаржник у касаційні скарзі, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.11.2023 у справі № 904/464/23).

Втім, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, належним чином не перевірив доводи відповідача, який у апеляційній скарзі (такі ж доводи він наводить і у касаційній скарзі) наголошував, зокрема, на помилковості здійсненого позивачем і судом розрахунку вказаних нарахувань, з огляду на вихідні дані, покладені в основу такого розрахунку, періоди прострочення, а саме здійснення таких нарахування без урахування визначеного пунктом 10.4 Порядку № 641 строку.

Зокрема, суд належним чином не визначив та не перевірив строків настання та проведення остаточних розрахунків за поставку електричної енергії спірних періодів та, відповідно, й момент прострочення боржника, зважаючи на положення пункту 10.4 Порядку № 641, умови спірного договору, приписи статей 253, 254, 530 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що грошове зобов`язання відповідача за розрахунком вартості придбаної у позивача електричної енергії за заявлені у позові періоди мало бути виконано після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів із дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці. Отже, достеменно не з`ясував обставин, пов`язаних з правильністю здійснення позивачем розрахунків інфляційних втрат і 3 % річних, не дослідив зібрані у справі докази, на яких цей розрахунок ґрунтується (у тому числі вихідні дані, періоди, методику розрахунку), тому задоволення позову у цій частині є передчасним.

Отже, в цій частині доводи скаржника знайшли підтвердження.

4.12. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність підстав для стягнення витрат на правову допомогу, то колегія суддів їх відхиляє з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 927/153/22).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Отже, розмір таких витрат має бути розумним, обґрунтованим, підтвердженим належними доказами, тобто відповідати вказаним критеріям.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22).

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як установили суди, позивач на обґрунтування понесених судових витрат у розмірі 100 000,00 грн у суді першої інстанції долучив договір про надання правової допомоги від 25.10.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 17.04.2024, свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю серії МК № 001871, ордер на надання правничої (правової) допомоги ВЕ № 1113678.

Дослідивши клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, зважаючи на положення норм процесуального законодавства, критерії пропорційності, обґрунтованості та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, принципи диспозитивності та змагальності господарського судочинства, беручи до уваги конкретні фактичні обставини справи, кількість, обсяг виконаних робіт, тривалість розгляду справи, доводи, викладені у клопотанні і запереченнях відповідача щодо такої заяви, а також надані позивачем докази на підтвердження таких витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про правомірність покладення на відповідача витрат позивача лише в сумі 35 000,00 грн, відмовивши у решті клопотання.

Заперечення скаржника стосовно достатності документального підтвердження надання правової допомоги позивачу по суті зводиться до необхідності переоцінки наданих доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України. Водночас аргументи скаржника стосуються необхідності повної відмови у відшкодуванні позивачу витрат на правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи у суді першої інстанції, що однак не свідчить про неправильно здійснений судом розподіл цих витрат, який був підтриманий судом апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі скаржник посилається на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 126 Господарського процесуального кодексу України, проте слід зазначити, що у вказаних скаржником справах суди за наслідками розгляду і вирішення позовних вимог, оцінки поданих в них доказів та доведеності понесених витрат на професійну правничу допомогу, вирішували питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, тобто за інших фактичних обставин приймали судові рішення, ніж у справі, яка розглядається. Водночас колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на ухвалу Верховного Суду, оскільки ухвала не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження за пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру тощо не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

4.13. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.14. Постанова суду апеляційної інстанції в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не відповідає вказаним вимогам законодавства. Так, на порушення вимог закону, без достеменного встановлення вказаних обставин, оцінки доводів сторін і наявних у справі доказів та без урахування відповідних висновків Верховного Суду, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 22 505 128,82 грн інфляційних втрат і 8 029 010,87 грн - 3 % річних, погодившись із рішенням суду першої інстанції у вказаній частині.

4.15. Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.16. З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених у пунктах 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.17. Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.3. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а справу передати на новий апеляційний розгляд у відповідній частині, з урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат у справі має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 910/20091/23 в частині залишення без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.05.2024 про стягнення з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Приватного акціонерного товариства "Вітряний Парк Очаківський" 22 505 128,82 грн інфляційних втрат та 8 029 010,87 грн - 3 % річних скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду. В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак