Постанова

від 20.12.2024 по справі 914/998/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2024 р. Справа №914/998/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддіН.М. Кравчук

І.Ю. Панова,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» б/н від 19.09.2024 року (вх. № 01-05/2631/24 від 19.09.2024 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року (суддя В.П.Трускавецький; повний текст рішення складено 20.08.2024 року)

у справі № 914/998/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Енергопромгруп»</a> (надалі ТзОВ «Виробнича компанія «Енергопромгруп»)

до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (надалі ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій»)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:Державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (надалі ДП МОУ «Укрвійськбуд»)

про стягнення 60750,00 грн боргу, 60964,10 грн пені, 24029,36 грн інфляційних втрат та 5271,36 грн трьох процентів річних,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

16.04.2024 року ТзОВ «Виробнича компанія «Енергопромгруп» звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» про стягнення 60750,00 грн боргу, 60964,10 грн пені, 24029,36 грн інфляційних втрат та 5271,36 грн трьох процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов Договору поставки №02/220421-Пс від 22.04.2021 в частині своєчасної оплати відповідачем товару на суму 60750,00 грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.05.2024 року залучено до участі у справі ДП МОУ «Укрвійськбуд» у процесуальному статусі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

Короткий зміст оскарженого судового рішення першої інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року у справі №914/998/24 частково задоволено позов ТзОВ «Виробнича компанія «Енергопромгруп».

Стягнуто з ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» на користь ТзОВ «Виробнича компанія «Енергопромгруп» 60750,00 грн боргу, 43743,33 грн пені, 24029,36 грн інфляційних втрат, 5261,38 грн трьох процентів річних та 2146,00 грн відшкодування витрат на оплату судового збору. У решті позову відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний уповноваженою особою відповідача (боржника) та підтверджений первинними документами є доказом, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати отриманого товару за договором, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 60750,00 грн боргу підлягає задоволенню.

Також суд зазначив, що останнім днем строку на оплату товару було 24.05.2021. Прострочення строку оплати розпочалось з 25.05.2021.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 ГК України, є продовженими лише до закінчення дії карантину, тобто до 30.06.2023. Отже, право позивача на нарахування пені, передбачене договором, було продовжене на період дії карантину - до 30.06.2023. Резюмуючи, суд зазначив, що правильним для нарахування пені є період з 25.05.2021 до 30.06.2023.

В частині позову щодо стягнення з відповідача трьох відсотків річних суд, перевіривши розрахунок позивача, прийшов до висновку, що три відсотки річних підлягають до стягнення у розмірі 5261,38 грн. В частині інфляційних втрат судом здійснено їх перерахунок за період з 25.05.2021 до 12.04.2024 та встановлено, що фактичний розмір інфляційних втрат є більшим, однак зважаючи на межі заявлених позовних вимог, суд виснував про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат у розмірі 24029,36 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції. Вважає його таким, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує на те, що за доводами позовної заяви позивач звернувся до ДП МОУ «ЛЗЗК» із заявою (вимогою кредитора) № 1 за вих. № 02/01/23 від 02.01.2023 щодо сплати заборгованості та зазначити її у всіх відповідних документах для правонаступника з наданням позивачу усієї необхідної інформації про стан реорганізації. Натомість у матеріалах справи відсутні докази про відмову у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду прийнятих на підставі рішення комісії з реорганізації. Стверджує, що заява кредитора № 02/01/23 від 02.01.2023, яка начебто отримана ДП МОУ «ЛЗЗК» 04.01.2023, встановлює факт розгляду позивачем такої вимоги в період не більше одного календарного місяця від дня надходження у відповідності до ч.1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян», тобто до 04.02.2023 року. Зазначає, що ДП МОУ «ЛЗЗК» критично ставиться до належності доказу, а саме отримання підприємством заяви кредитора № 02/01/23 від 02.01.2023, так як навіть при направленні претензії № 2 за вих. № 18/12/23/1 від 18.12.2023, кредитор не зазначає про існування та направлення до відповідача заяви кредитора, а також не зазначає про прийняте рішення відповідачем за фактом її розгляду. Стверджує, що в матеріалах справи відсутні будь-які інші належні докази, що підтверджують звернення позивача про надання інформації від комісії з реорганізації ДП МОУ «ЛЗЗК» за фактом розгляду заяви кредитора № 02/01/23 від 02.01.2023 року. Вказує на обрання позивачем неналежного способу захисту. Просить рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року у справі №914/998/24 скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечив проти доводів скаржника. Вважає апеляційну скаргу безпідставною, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим. Зокрема, зазначає, що заява (вимоги кредитора) № 1 вих.№02/01/23 від 02.01.2023 року подана вчасно та містить усі необхідні дані щодо його оформлення та отримання. Також щодо заяви № 1 вих.№02/01/23 позивач вказує на те, що відповідачем не надано жодних доказів, що зміна керівництва чи відповідальних працівників якимось чином вплинула на документообіг між позивачем та відповідачем. Вказує на належність обраного способу захисту. Просить рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року у справі №914/998/24 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційне провадження у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №914/998/24 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: Н.М. Кравчук, І.Ю. Панова.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року відкрито апеляційне провадження у справі № 914/998/24 та ухвалено здійснити перегляд рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи на підставі частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясовуючи обставини стосовно ознайомлення учасників справи з порядком розгляду даної справи, суд встановив таке.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року про розгляд справи № 914/998/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи 21.10.2024 року доставлено до електронних кабінетів учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем подано клопотання про розгляд справи 914/998/24 у судовому засіданні з викликом учасників справи.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів зазначає, що з урахуванням приписів ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи тих справ, які згідно процесуального закону підлягають розгляду в порядку письмового провадження, є правом суду, яке вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Враховуючи обставини вказаної справи, апеляційний господарський суд відхиляє вказане клопотання, оскільки вважає, що можливо розглянути вказану справу у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи.

Обставини справи

Як видно із наявних у справі копій документів, 22.04.2021 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 02/220421-Пс.

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та своєчасно оплатити продукцію.

Відповідно до п. 2.1 договору назва, кількість товар, завод-виробник, асортимент, що поставляється на протязі дії договору, вказуються в додатках, які є невід`ємною частиною даного договору.

За змістом п. 2.2. договору кількість товару, що поставляється, його асортимент та завод-виробник можуть корегуватись підписанням додаткових угод.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що покупець оплачує товар за ціною та на умовах, вказаних в додатках до даного договору.

За положеннями п. 4.2. договору терміни поставки за домовленістю.

У відповідності до п. 5.1. договору розрахунки за кожну партію товару здійснюється Покупцем шляхом перерахунку оплати на п/р постачальника протягом 30 днів з моменту отримання товару.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що постачальник зобов`язується поставити товар згідно з умовами договору в обумовлені сторонами терміни, асортименті, кількості і домовлених цінах.

Відповідно до п. 6.2. договору покупець зобов`язується прийняти товар по кількості і якості згідно з виписаними відвантажувальними документами постачальника і оплатити його вартість на обумовлених даним договором умовах.

Згідно п. 7.2. договору у випадку порушення умов розрахунку даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару у відповідний термін товару за кожен день прострочки.

Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 31.12.2021 року, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 9.1. договору).

Згідно до Специфікації №2 до договору сторони погодили поставку портландцементу у кількості 500,00 тон, вартістю 2430,00 за 1 тону.

Відповідно до видаткової накладної № 158 від 22.04.2021 року, підписаної сторонами без зауважень, позивач поставив відповідачу 25 тон товару вартістю 60750,00 грн.

З Акту звірки взаєморозрахунків, підписаного сторонами без зауважень, вбачається, що станом на 31.10.2022 року перед позивачем у відповідача наявний борг у розмірі 60750,00 грн.

02.11.2022 року Міністерством оборони України видано Наказ № 344 «Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», відповідно до якого наказано:

- Припинити юридичну особу державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (п. 1);

- Визначити державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (п. 2);

- Для проведення реорганізації державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» призначити комісію (п. 4);

- Забезпечити виконання вимог наказу в термін до 01 червня 2023 року (п. 7).

У заяві (вимозі кредитора) № 1 від 02.01.2023 року позивач просить відповідача здійснити усі необхідні дії щодо сплати заборгованості, у тому числі зазначити таку у всіх документах для правонаступника. Також, позивач просить надати йому усю необхідну інформацію щодо реорганізації ДП МОУ «ЛЗЗК», що стосується спірної заборгованості.

18.12.2023 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 2, у якій вимагав сплатити наявний борг.

У відповіді № 58 від 09.01.2024 року відповідач зазначив, що у зв`язку із порушенням порядку звернення з кредиторськими вимогами до юридичної особи, що перебуває в процесі припинення, вимога позивача відхиляється в повній мірі.

Відповідно до листа Управління корпоративного менеджменту Міністерства оборони України № 148 від 12.03.2024 року повідомлень про надання на розгляд заяв-вимог кредиторів не надходило.

Невиконання грошового зобов`язання з боку відповідача стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Стосовно доводів апеляційної скарги про неналежність доказів та обрання позивачем неналежного способу захисту

В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту порушеного права, заявивши позовні вимоги про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває в стані припинення, у той час як законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється, шляхом звернення з відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У цій справі суд встановив, що 02.11.2022 Міністерством оборони України видано Наказ № 344 «Про реорганізацію державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», відповідно до якого наказано: Припинити юридичну особу державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій», реорганізувавши його шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» (п. 1); Визначити державне підприємство Міністерства оборони України «Укрвійськбуд» правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (п. 2); Для проведення реорганізації державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» призначити комісію … (п. 4); Забезпечити виконання вимог наказу в термін до 01 червня 2023 року (п. 7). З відомостей щодо ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій», що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що така юридична особа перебуває у стані припинення з 04.11.2022 на підставі внесення рішення засновників щодо припинення в результаті реорганізації.

Судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Передавального акту не затверджено.

Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань») у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

У Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо ДП МОУ «Укрвійськбуд» відомості про те, що воно є правонаступником ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» відсутні.

З наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив у рішенні про те, що на момент прийняття даного рішення Передавального акту не затверджено, відомості відносно того, що ДП МОУ «Львівський завод збірних конструкцій» припинено та ДП МОУ «Укрвійськбуд» є правонаступником останнього - в реєстрі відсутні, а відтак, позивачем заявлено вимоги до належного відповідача. В апеляційній скарзі скаржник не наводить своїх заперечень стосовно висновків суду в цій частині.

Невключення кредиторських вимог позивача у передавальний акт не змінює та не припиняє його права вимагати виконання зобов`язань за договором.

Крім того, суд правомірно не погодився з твердженнями відповідача стосовно пропуску позивачем строку для звернення до суду з вимогами до ліквідаційної комісії , встановленого ст. 112 Цивільного кодексу України.

Стаття 112 Цивільного кодексу України, на яку посилається відповідач, вказуючи на пропуск позивачем строку на звернення до суду, стосується оскарження дій ліквідаційної комісії у разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду.

Суд вірно виснував, що в даному випадку має місце реорганізація, а не ліквідація юридичної особи, а тому норми статті 112 ЦК України не застосовуються до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні.

Щодо суті спору

Частиною 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 ГПК України).

У цій справі суд встановив, що 22.04.2021 року між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір поставки № 02/220421-Пс.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, уклавши договір, сторони зобов`язуються виконати зобов`язання належним чином.

За встановленими судом обставинами, відповідно до видаткової накладної № 158 від 22.04.2021 року, підписаної сторонами без зауважень, позивач поставив відповідачу 25 тон товару вартістю 60750,00 грн. Тобто наявним доказом підтверджується виконання позивачем свого обов`язку по поставці товару.

За змістом статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2. договору у випадку порушення умов розрахунку даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару у відповідний термін товару за кожен день прострочки.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, вказана норма чітко вказує на те, що законодавцем в імперативному порядку зазначено порядок нарахування штрафних санкцій, а саме законом визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 року у справі № 911/952/22 зазначила:

«Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює частина шоста статті 232 ГК України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (див., для прикладу, постанову Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду виснує, що застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує механізм її визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.

Інше тлумачення (розуміння) наведеного формулювання (ототожнення його зі строком нарахування) фактично унеможливлює застосування положень частини шостої статті 232 ГК України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, оскільки на практиці сторони під час визначення в умовах договору відповідальності у вигляді пені майже завжди використовують формулювання щодо її нарахування "за кожен день прострочення", тим самим відтворюють визначення пені, закріплене в частині третій статті 549 ЦК України».

Враховуючи ч. 6 ст. 232 ГК України та правову позицію Великої Палати, колегія суддів приходить до висновку, що в укладеному між позивачем та відповідачем договорі поставки №02/220421-Пс від 22.04.2021 року не передбачені спеціальні умови та порядок нарахування штрафних санкцій, а тому слід застосовувати загальне правило, передбачене в законі.

В оскарженому рішенні суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно з умовами договору останнім днем на оплату товару було 24.05.2021, прострочення строку оплати розпочалось з 25.05.2021.

Проте, помилково, не дотримавшись положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України щодо шестимісячного строку нарахування штрафних санкцій, суд неправильно обчислив період нарахування пені з 25.05.2021 року до 30.06.2023 року.

В розглядуваній справі правильним періодом для нарахування пені, яку належить стягнути з відповідача, є період з 25.05.2021 року до 25.11.2021 року.

Отже, враховуючи імперативні вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів приходить до висновку про необхідність перерахування штрафних санкцій.

Згідно з розрахунком, здійсненим за допомогою ІПС ЛІГА: ЗАКОН, розмір пені, яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача за період з 25.05.2021 року до 25.11.2021 року, становить 4956,53 грн.

Відтак, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача 38786,80 грн пені (43'743,33 грн. - 4956,53 грн.) не відповідає положенням ч. 6 ст. 232 ГК України, тому підлягає до скасування.

В іншій частині позовних вимог рішення суду є законним та обгрунтованим, тому суд апеляційної інстанції залишає його без змін.

Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення частково скасувати з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судові витрати

Згідно з п. 3 ч.4 ст.129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір у справі покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за розгляд позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 8, 86, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» б/н від 19.09.2024 року (вх. № 01-05/2631/24 від 19.09.2024 року) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року у справі №914/998/24 в частині стягнення з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 222, код ЄДРПОУ 08006864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Енергопромгруп»</a> (79016, м. Львів, вул. Замкнена, 3, кв. 2, код ЄДРПОУ 41159948) 38786,80 грн пені скасувати.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 12.08.2024 року у справі №914/998/24 залишити без змін.

Здійснити новий розподіл судових витрат.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги розподілити пропорційно до задоволених вимог.

Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 222, код ЄДРПОУ 08006864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Енергопромгруп»</a> (79016, м. Львів, вул. Замкнена, 3, кв. 2, код ЄДРПОУ 41159948) 1904,91 грн за розгляд позовної заяви.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробнича компанія «Енергопромгруп»</a> (79016, м. Львів, вул. Замкнена, 3, кв. 2, код ЄДРПОУ 41159948) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» (79040, м. Львів, вул. Городоцька, буд. 222, код ЄДРПОУ 08006864) 2285,90 грн за розгляд апеляційної скарги.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

СуддяН.М. Кравчук

СуддяІ.Ю. Панова