Постанова

від 17.12.2024 по справі 3/222/09

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 3/222/09Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк: Дядюренко М.П.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС ЛТД: Євтушенко Г.І.,

від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса): не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС ЛТД

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 про задоволення скарги на постанову державного виконавця (суддя в І інстанції Смородінова О.Г.)

за скаргою: Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на постанову державного виконавця

у справі №3/222/09

за позовом: Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС ЛТД

про стягнення 1 786 373,33 грн

особа, дії якої оскаржуються: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса)

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09 скаргу Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на постанову державного виконавця у справі № 3/222/09 задоволено; визнано незаконним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковської О. В. про повернення виконавчого документу стягувану; скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковської О.В. про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2024 по виконавчому провадженню № 18647937; зобов`язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковську О.В. вжити заходи з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області про звернення стягнення на майно товариства з обмеженого відповідальністю Карс ЛТД, що знаходиться в іпотеці у AT ПУМБ за договором іпотеки від 07.08.2008р., посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, а саме: нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загального площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2, та продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Суд дійшов висновку, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації. Судом також взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.09.2024 у справі № 909/893/17, відповідно до якої ухвала слідчого судді у кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне та заставне майно, обтяження на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадженні.

Крім того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

Судом також взято до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 та від 25.05.2021 у справі № 923/971/19 про те, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження. У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.

Суд встановив, що іпотека, судове рішення та арешт органом ДВС майна виникли раніше за арешт слідчого і мають вищий пріоритет.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у даному випадку, предмет іпотеки, на який має бути звернуто стягнення, існує як об`єкт матеріального світу та належить боржнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД», державному виконавцю відомо про місцезнаходження такого майна, яке було арештоване та описане державним виконавцем у межах процедури виконавчого провадження, отже, підстави для винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2024 по виконавчому провадженню № 18647937 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» на час її прийняття у державного виконавця були відсутні.

01.11.2024 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС ЛТД, в якій скаржник просить зазначену ухвалу господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09 скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на постанову державного виконавця.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що при винесенні постанови про накладення арешту на майно 19.08.2010 року слідчим було складено ще протокол накладення арешту на його нерухоме майно, в якому слідчий передає це майно на відповідальне збереження третій особі ОСОБА_1 - засновнику ТОВ «Дока Миколаїв» первісному володарю цього майна, і хоч він не є стороною у ВП №18647937, але відповідно до вищевказаного протоколу несе обов`язок по його збереженню під дією відповідної статті КК України. Оспорювана Ухвала впливає на права і інтереси та (або) обов?язки ОСОБА_1 , в частині його відповідальності по збереженню майна, який не був залучений до розгляду скарги Позивача в суді, що є порушенням процесуального права і згідно п.4 ч.3 ст.277 ГПК України

Зазначає, що державний виконавець можливо припустилась ненавмисної помилки, пославшись на п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а не на п.9 ч.1 ст. 37 цього Закону, згідно якої Законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Додатково стверджує, що відповідно до ієрархії нормативно-правових актів, у відповідності до Закону (КПК України), виконання державним виконавцем наказу Господарського суду Миколаївської області про звернення стягнення на майно Відповідача, що знаходиться в іпотеці, у Скаржника до отримання Вироку суду у кримінальній справі №1-335/11 та визначення долі арештованого майна, за наявності процесуального рішення слідчого, винесеного в межах його дискреційних повноважень неможливо, що призведе до конфлікту між двома процесуальними документами та може розцінюватись як втручання у юрисдикцію іншого органу.

Скаржник зазначає, що розгляд питання про долю майна підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства, а не в площині цивільно-правових відносин, а тому є хибними посилання Господарського суду в оскаржуваній ухвалі на те, що продаж майна боржника з публічних торгів у ВП за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження чи визнання незаконними дій державного виконавця, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту, що накладений виконавцем, а у протилежному випадку судовий арешт може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що реалізація майна державним виконавцем виключає наявність вини у особи, якій воно передане на зберігання, та, відповідно, у суду відсутні підстави залучати до розгляду справи фізичну особу ОСОБА_2 , оскільки рішення суду жодним чином не може вплинути на його права та інтереси.

У відзиві на апеляційну скаргу Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зазначає, що у зв`язку з арештом слідчого по ВВС відділу УБОЗ УМВС України в Миколаївській області ОСОБА_3 від 19.08.2010 року, не може бути звернуто стягнення на майно боржника товариства з обмеженою відповідальністю "Карс ЛТД", що знаходиться в іпотеці у ПАТ "ПУМБ" за договором іпотеки від 07.08.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, а саме: нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертає увагу, що у постановах, на які послався суд першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, зокрема про те, що арешт майна у кримінальній справі не може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю, що і має місце у даному випадку - Позивач на протязі 14 років не має можливості реалізувати своє законне право на погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за чинним рішенням суду саме через арешт майна у кримінальній справі. Більше того, беззмістовність доводів Відповідача полягає ще й у тому, що слідчим складено протокол про накладання арешту на вказане нерухоме майно в межах кримінальної справи № 08420033 задля забезпечення цивільного позову самого ж Позивача АТ «ПУМБ» у цій кримінальній справі або ж для забезпечення подальшої конфіскації майна обвинуваченого, для відшкодування шкоди та збитків, завданих потерпілому, яким і є Позивач, або державі, що сам же Відповідач не заперечував при розгляді скарги. Крім того, твердження Відповідача про те, що при накладанні арештів, мета слідчого та мета державного виконавця не співпадали - спростовуються доказами у справі, а саме протоколом про накладання арешту у кримінальній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ КАРС ЛТД на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09 та призначено справу до розгляду на 17.12.2024 об 11:15.

В судовому засіданні 17.12.2024 прийняли участь представники Публічного акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк та Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС ЛТД.

Від Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) в судове засідання представник не з`явився, про дату ,час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м Одеса) за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, 07.08.2008 між Акціонерним товариством «ПУМБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Каре ЛТД» укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, відповідно до якого у іпотеку передано нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі №3/222/09 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД» на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» 1 261 000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 273 049,69грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 252 198,94грн. - заборгованість за пенею за порушення строків повернення основної суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, шляхом звернення стягнення на майно товариства з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД», що знаходиться в іпотеці у ПАТ «ПУМБ» за договором іпотеки від 07.08.2008р., посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, а саме: нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2, та продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД» (54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 22/2) на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 2 А) - 17862,49 грн. держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.02.2010 у справі № 3/222/09 рішення господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009р. по справі № 3/222/09 було залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Таким чином, рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі № 3/222/09 набрало законної сили 02.02.2010.

15.03.2010 на виконання вказаного рішення стягувачу було видано відповідний наказ у справі № 3/222/09.

14.04.2010 Інгульським відділом державної виконавчої служби м. Миколаїв Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області відкрито виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 по справі №3/222/09 та присвоєно йому № 18647937.

08.06.2010 державним виконавцем Інгульського відділу ДВС проведено опис та арешт майна, а саме нежитлових приміщень піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2.

19.08.2010 в межах матеріалів кримінальної справи № 08420033 слідчим по BBC відділу УБОЗ УМВС в Миколаївській області Коновальчуком С.С. ухвалено постанову про накладення арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, проспект Миру, 22/2. З мотивувальної частини постанови вбачається, що вказаний арешт накладено з метою забезпечення цивільного позову, а також забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна.

19.09.2024 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковською О.В. було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Постанова прийнята на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до описової частини постанови, державний виконавець обґрунтовує неможливість звернення стягнення на нерухоме майно у зв`язку з тим, що 19.08.2010 слідчим по BBC відділу УБОЗ УМВС в Миколаївській області Коновальчуком С.С. складено протокол про накладання арешту на вказане нерухоме майно в межах кримінальної справи №08420033, яка станом на день подання зазначеної скарги, перебуває на розгляді у Центральному районному суді м. Миколаєва.

02.10.2024 до суду від Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» надійшла скарга № КНО-61.1.3.5/136 від 02.10.2024 на постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Миколаївській області ПМУМЮ (м. Одеса) від 19.09.2024 р. по ВП № 18647937, в якій стягувач просив суд:

- визнати рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковською О.В. про повернення виконавчого документу стягувачу - незаконним;

- Постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковською О.В. про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2024р. по виконавчому провадженню № 18647937 - скасувати.

- Зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковську О.В. вжити заходи з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області про звернення стягнення на майно товариства з обмеженого відповідальністю «Каре ЛТД», що знаходиться в іпотеці у AT «ПУМБ» за договором іпотеки від 07.08.2008р., посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г.. зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, а саме; нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загального площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2, та продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

В обґрунтування скарги позивач зазначив, що державний виконавець не вжив достатніх заходів для виконання судового наказу щодо звернення стягнення на нерухоме майно та зобов`язаний був провести його реалізацію, незважаючи на складений протокол про накладання арешту слідчого по BBC відділу УБОЗ УМВС в Миколаївській області Коновальчука С.С., а не закривати виконавче провадження та повертати виконавчий документ стягувачу.

Як вже зазначалося вище, оскаржуваною ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09 скаргу Акціонерного товариства Перший Український Міжнародний Банк на постанову державного виконавця у справі № 3/222/09 задоволено.

Визнано незаконним рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковської О. В. про повернення виконавчого документу стягувану; скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковської О.В. про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2024 по виконавчому провадженню № 18647937.

Зобов`язано головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковську О.В. вжити заходи з виконання наказу Господарського суду Миколаївської області про звернення стягнення на майно товариства з обмеженого відповідальністю Карс ЛТД, що знаходиться в іпотеці у AT ПУМБ за договором іпотеки від 07.08.2008р., посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, а саме: нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загального площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2, та продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах.

При перегляді ухвали місцевого господарського суду, судова колегія апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема таких засад, як верховенство права; обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішенням тощо.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Положеннями статті 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Аналогічні положення містить стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону).

Положеннями ст. 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій приватних виконавців.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець, зокрема, здійснює заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося вище, 19.09.2024 державним виконавцем було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до описової частини постанови, державний виконавець обґрунтовував неможливість звернення стягнення на нерухоме майно тим, що 19.08.2010 слідчим по BBC відділу УБОЗ УМВС в Миколаївській області Коновальчуком С.С. складено протокол про накладання арешту на вказане нерухоме майно в межах кримінальної справи №08420033, яка станом на день подання зазначеної скарги, перебуває на розгляді у Центральному районному суді м. Миколаєва.

Разом з цим, судова колегія звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.09.2024 у справі № 909/893/17, згідно якої ухвала слідчого судді у кримінальній справі не є підставою для невиконання рішення суду про звернення стягнення на іпотечне та заставне майно, обтяження на яке зареєстроване в Державному реєстрі речових прав раніше ухвали про накладення арешту у кримінальному провадженні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами 6, 7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога мас пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог Інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 вказала, що заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно в разі задоволення позову. Іпотека або арешт нерухомого майна, що накладається виконавцем у межах виконавчого провадження, мають ту ж саму мету. Тому іпотека або арешт, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень. Якщо ж майно не буде реалізоване, а іпотека буде припинена або буде знятий арешт, накладений виконавцем (зокрема, у випадку повного виконання боржником свого обов`язку), то заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, і надалі виконуватимуть функцію забезпечення позову.

У постанові від 25.05.2021 у справі № 923/971/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що продаж майна боржника з публічних торгів у виконавчому провадженні за наявності чинного його обтяження арештом у кримінальній справі може бути підставою недійсності правочину з відчуження такого майна чи визнання незаконними дій державного виконавця у виконавчому провадженні, якщо таке обтяження має вищий пріоритет, порівняно з пріоритетом іпотеки та арешту нерухомого майна, що накладений виконавцем у межах виконавчого провадження (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19). У протилежному випадку судовий арешт майна може бути несправедливо використаний на шкоду іпотекодержателю та на користь іншого кредитора, чиї вимоги виникли пізніше.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано відповідачем, судове рішення та арешт органом ДВС майна виникли раніше за арешт слідчого, зважаючи на таку хронологію подій у спірних правовідносинах:

- 07.08.2008 - державна реєстрація обтяження нерухомого майна нежитлових приміщень піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2, яка була здійснена в день укладання договору іпотеки;

- 08.12.2009 - рішенням суду у справі № 3/222/09, яким було стягнуто з боржника на користь стягувача грошові кошти, шляхом звернення стягнення на майно товариства з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД», що знаходиться в іпотеці у ПАТ «ПУМБ» за договором іпотеки від 07.08.2008р., посвідченим приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бороздіною О.Г., зареєстрованим в реєстрі нотаріальних дій за № 2448, а саме: нежитлові приміщення піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2, та продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах;

- 14.04.2010 - відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення (ВП № 18647937);

- 08.06.2010 - проведення державним виконавцем опису та арешту майна, а саме нежитлових приміщень піцерії під літ. А-5, загальною площею 175,9 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Миру, буд. 22/2;

- 19.08.2010 - накладення слідчим по BBC відділу УБОЗ УМВС в Миколаївській області в межах кримінальної справи № 08420033 арешту на нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Миколаїв, проспект Миру, 22/2.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з тим, що зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іпотека виникла раніше за арешт слідчого, то з урахуванням ч.6,7 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» а також правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 та від 25.05.2021 у справі №923/971/19 має вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше.

У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень.

Крім того, оскаржувана постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Брушковської О.В. про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2024 по виконавчому провадженню № 18647937 винесена на підставі п. 2 ч. 1 ст. ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Разом із тим, як було вірно визначено судом першої інстанції, у даному випадку, предмет іпотеки, на який має бути звернуто стягнення, існує як об`єкт матеріального світу та належить боржнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД», державному виконавцю відомо про місцезнаходження такого майна, яке було арештоване та описане державним виконавцем у межах процедури виконавчого провадження.

Таким чином, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність на час її прийняття підстав для винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу від 19.09.2024 по виконавчому провадженню № 18647937 відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Твердження скаржника, що державний виконавець можливо припустилась ненавмисної помилки, пославшись на п.2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а не на п.9 ч.1 ст. 37 цього Закону є виключно домислами Товариства з обмеженою відповідальністю «Карс ЛТД», правдивість та реальність яких жодним чином не доведена.

Доводи відповідача, що при розгляді скарги Позивача та винесення ухвали не було залучено до розгляду фізичну особу ОСОБА_2 , а ухвала впливає на його права, інтереси та обов`язки, оскільки слідчим по ВВС відділу УБОЗ УМВС в Миколаївській області Коновальчуком С.С. складено протокол про накладання арешту на вказане нерухоме майно в межах кримінальної справи № 08420033 та призначено ОСОБА_2 зберігачем цього майна, судовою колегією відхиляються, оскільки відповідальний зберігач майна при арешті не його власником, розпорядником чи користувачем. Особа, так і лишається зберігачем до зняття арешту з майна, у тому числі, шляхом його продажу в межах виконавчого провадження. Тому жодних прав, інтересів та обов`язків згаданої особи не порушено і не могло бути порушено, оскільки не стосувалось їх, а реалізація майна державним виконавцем виключає наявність вини у особи, якій воно передане на зберігання, та, відповідно, у суду відсутні підстави залучати до розгляду справи фізичну особу ОСОБА_2 , оскільки рішення суду жодним чином не може вплинути на його права та інтереси.

Фактично доводи скаржника зводяться до його незгоди з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2009 у справі №3/222/09, яке набрало законної сили 02.02.2010. При цьому останньому вже було відмовлено у задоволенні заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.02.2023, залишеною без змін та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2023.

Обов`язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове судове рішення залишалося недіючим, на шкоду одній зі сторін. Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

Також у рішенні "Горнсбі проти Греції" (§ 40) ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільноправових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

У справі "Глоба проти України" (заява N 15729/07, § § 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01, § 84). Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі №916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі №924/315/17.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, Господарського процесуального кодексу України та практики Європейського суду з прав людини, рішення суду у справі № 3/222/09, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю КАРС ЛТД на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 16.10.2024 у справі №3/222/09 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.12.2024.

Головуючий суддяА.І. Ярош

Судді:Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська