Постанова

від 05.09.2007 по справі 4/149

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/149

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

справа № 4/149

  "05" вересня 2007 р.                                                                                                        м.Чернівці

      11:00                                                                                                                                                                    

Господарський суд Чернівецької області в складі головуючого судді Проскурняка О.Г., при секретарі Тинок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов, де:

позивач   Прокурор м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів  

відповідач  Спільного підприємства “Леон-Док”

про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів –2588,89 грн.

Представники:

Від позивача –Симоненко О.І.      

Від відповідача –не з'явився

В засіданні приймав участь прокурор Філіпець В.П.

СУТЬ СПОРУ: Прокурор м. Чернівці в інтересах держави в особі Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся з позовом до Спільного підприємства “Леон-Док” про стягнення штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 2588,89 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Далі прокурор стверджує, що на підставі поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ “Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік” середньо облікова чисельність штатних працівників складає 9 осіб, тому норматив  робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів складає 1 особу, однак на підприємстві не працевлаштовано інваліда. Прокурор звернувшись із заявою про зміну позовних вимог зазначає, що згідно статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ  та 1,2 “Порядку сплати підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів” затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України “Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 31 січня 2007 року № 70, відповідач за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів зобов'язаний сплатити суму адміністративно-господарських санкцій  до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.  Прокурор вказує, що відповідач суму штрафу за невиконання нормативу щодо працевлаштування одного інваліда не перерахував, а тому повинен сплатити на бюджету штрафні санкції у розмірі 2588,89 грн.

5 вересня 2007 року позивач звернувся до суду з клопотанням про збільшення позовних вимог та просить стягнути адміністративно-господарські санкції у сумі 2588,89 грн. і пеню у сумі 110,29 грн. Прокурор клопотання позивача підтримав.

Відповідач пояснення на позовну заяву не надав, явку повноваженого представника вкотре у судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце засідання суду.

Не з'явлення у судове засідання представника відповідача та не надання пояснень на позовну заяву не перешкоджає вирішення спору по суті за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Згідно частини 1 статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

У відповідності до поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2005 році середньооблікова чисельність штатних працівників складає 9 осіб, тобто норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 особу.

Частиною 3 статті 18 Закону України  № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.          

Так, “Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).

Пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідач не надав суду доказів, створення та виділення одного робочого місця для працевлаштування інваліда, інформування державної служби зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення фонду соціального захисту інвалідів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

          Відповідно до частини першої статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991 року № 875-ХІІ передбачено, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Частиною 3 статті 20 Закону  № 875-ХІІ встановлено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Оскільки, відповідач не надав суду витребуваних доказів, суд дійшов висновку, що підприємство не створило та не виділило одного робочого місця для працевлаштування інваліда, у зв'язку з чим дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому порушив вимоги частини 1 статті 19 означеного Закону і самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу не сплатив штрафні санкції.

За таких обставин, відповідач зобов'язаний сплатити до користь позивача штрафні санкції у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, що становить 2588,89 грн. та пеню за прострочення платежу у сумі 110,29 грн.

За таких обставин, суд дійшов висновку позов задовольнити.   

Керуючись статтями 94, 158, 160 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд —

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Спільного підприємства “Леон-Док”, місто Чернівці, вул. Донбасівська, 1, код 25073721, р/р 26004301825589 в “ПІБ”, МФО 356165 на користь Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, р/р №31217230700002 в ГУДК в Чернівецькій області, МФО 856135, код 23246436, код призначення платежу 101 —2588,89 грн. адміністративно-господарських санкцій, 110,29 грн. пені.

3.           Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення строку. У разі подання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Відповідно до статті 185, частини першої - третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України сторони, які беруть участь у справі,  мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю  або частково шляхом подання апеляційної заяви або апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржувану постанову. Заява   про   апеляційне  оскарження  постанови  суду  першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 60 цього Кодексу—з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений  для подання заяви про апеляційне оскарження.         

Суддя                                                                                   О. Г.Проскурняк