Постанова

від 17.12.2024 по справі 904/5407/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/5407/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І. С.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Амбразевич О. С. (адвокат),

відповідача - Осадчого А. В. (адвокат),

третя особа - не з`явилися,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 (суддя Загинайко Т. В.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (судді: Іванов О. Г. - головуючий, Парусніков Ю. Б., Мороз В.Ф.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут"

до Комунального підприємства "Новомосковськтеплоенерго",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Комунальне підприємство "Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради",

про визнання недійсним договору від 14.04.2018 № 16/04-18 транспортування теплової енергії.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" (далі - ТОВ "Теплотрансзбут") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Новомосковськтеплоенерго" (далі - КП "Новомосковськтеплоенерго"), в якій просить визнати недійсним договір 14.04.2018 № 16/04-18 транспортування теплової енергії, укладений між ТОВ "Теплотрансзбут" та КП "Новомосковськтеплоенерго".

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що теплові мережи, за якими повинно було здійснюватися транспортування теплової енергії за договором від 16.04.2018 № 16/04-18, перебувають на балансі Комунального підприємства "Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради", про що позивач дізнався тільки в листопаді 2019 року, тобто зазначений договір було укладено позивачем з відповідачем під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення для його укладання та виконання, тому оспорюваний договір просить визнати недійсним на підставі статті 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовано тим, що:

- докази, надані відповідачем на спростування твердження позивача про вчинення останнім спірного правочину під впливом помилки, є достатньо вірогідними;

- позивач не надав належних та достатніх доказів, що саме мережами, зазначеними у позовній заяві та поясненнях до неї, які на думку позивача не належать відповідачу, здійснювалося транспортування теплової енергії за спірним договором;

- наданими позивачем доказами не можуть бути встановлені обставини, які б підтвердили вчинення з боку відповідача дій, спрямованих на примушення позивача до укладення договорів, створення умов щодо психологічного дискомфорту, підбурювання на проведення дій, які спонукали позивача укласти договір на умовах, невигідних позивачу, ні позивач, ні третя особа, не заявляли претензій стосовно якості доставленої до кінцевого споживача транспортованої теплової енергії.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі ТОВ "Теплотрансзбут" просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 скасувати; справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на застосування в оскаржуваних судових рішеннях судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21, оскільки суди, на думку скаржника, при розгляді справи не здійснили правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та не врахували того, що станом на дату укладання спірного договору територіальна громада м. Новомосковськ не була власником, а КП "Новомосковськтеплоенерго" не було балансоутримувачем нерухомого майна - теплових мереж та розподільчих теплових камер, які розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., с. Новотроїцьке, вул. Герасименка, 94, в момент укладення договору транспортування теплової енергії від 16.04.2018 № 16/04-18, що свідчить про недотримання вимог цивільного законодавства під час укладенні спірного договору, а саме положень статей 317, 320 ЦК України, Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 та Ліцензійних умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами, затверджених постановою НКРЕЛП від 22.03.2017 № 308, а суд апеляційної інстанції не застосував положень статей 203, 215 ЦК України та безпідставно не врахував зазначені висновки Верховного Суду щодо визнання недійсним договору, що свідчить про неправильну правову кваліфікацію спірних правовідносин;

- від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20 щодо належності саме такого способу захисту як визнання договору недійсним, тому висновок суду апеляційної інстанції про неможливість визнання недійсним частково виконаного договору позбавляє позивача можливості захистити порушене право;

- від 06.12.2022 у справі № 904/738/22, від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, оскільки суди не застосували принцип рівності перед законом, змагальності, що спричинило такі наслідки:

1) суд не встановив усіх обставин справи, а саме чи мав відповідач у власності/ користуванні інші мережі, яким виконувалось транспортування теплової енергії за спірним договором;

2) суд не дослідив доказів, які є важливими у спірних правовідносинах - належності права власності зазначених мереж до спільної власності територіальних громад Дніпропетровської області та закріплення їх на балансі Комунальне підприємство "Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради".

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду з питання визнання недійсним договору транспортування теплової енергії від 16.04.2018 № 16/04-18 з підстав частини 1 статті 215 ЦК України, як такого, що укладено з недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог частини 1 статті 203 ЦК України, а саме зміст правочину суперечить статтям 317, 320 ЦК України, пункту 5 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198.

При цьому скаржник наголошує на тому, що ТОВ "Теплотрансзбут" за договором від 16.04.2018 № 16/04-18 є замовником послуги транспортування теплової енергії, тому не може мати документи, які підтверджують право власності на теплові мережі, якими здійснювалось транспортування теплової енергії за договором, тому саме КП "Новомосковськтеплоенерго" (транспортуюча організація), яке надавало послуги з транспортування теплової енергії за оспорюваним договором, зобов`язано надати докази, що мережі, якими здійснювалося транспортування, належать йому на праві власності/користування.

Наведені обставини, на думку скаржника, свідчать про суперечливість поведінки відповідача, оскільки: з одного боку, він впродовж розгляду справи № 904/3823/19 (щодо оскарження пункту 13 рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 № 389-14/VII) та розгляду справи № 904/5407/19 (щодо визнання договору недійсним) доводив, що теплові мережі та розподільчі теплові камерами, які розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., с. Новотроїцьке, вул. Герасименка, 94, були передані територіальній громаді м. Новомосковськ на підставі рішення Дніпропетровської обласної ради 17.08.2012 № 327-14/VI, а з іншого боку в момент розгляду справи по суті зазначає, що ТОВ "Теплотрансбут" не надало суду доказів, що транспортування теплової енергії за договором від 16.04.2018 № 16/04-18 здійснювалось через теплові мережі зазначені в пункті 13 рішення Дніпропетровської обласної ради від 19.10.2018 № 389-14/VII, які розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, с. Новотроїцьке, вул. Герасименка, 94.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. КП "Новомосковськтеплоенерго" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Теплотрансзбут" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 904/5407/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 17.12.2024.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. 16.04.2018 між ТОВ "Теплотрансзбут" (замовник) та КП "Новомосковськтеплоенерго" (транспортуюча організація) було укладено договір № 16/04-18 транспортування теплової енергії, за умовами якого:

- транспортуюча організація надає замовнику послуги транспортування теплової енергії на умовах, визначених цим договором, а замовник сплачує транспортуючій організації встановлену у цьому договорі вартість таких послуг (пункт 1.1);

- межа розподілу балансової належності та експлуатаційної відповідальності щодо технічного обслуговування визначається в додатку № 1 (пункт 1.2);

- транспортуюча організація зобов`язується забезпечити передачу прийнятої в мережу теплової енергії (підпункт 2.1.3 пункту 2.1);

- замовник передає транспортуючій організації в точці приймання (додаток № 1) теплову енергію в гарячій воді, згідно узгодженого сторонами температурного графіку, для транспортування її до точки постачання (додаток № 1) для подальшого постачання теплової енергії споживачам (підпункт 2.3.1 пункту 2.3);

- замовник оплачує послуги транспортуючої організації з транспортування теплової енергії у відповідності з тарифами, затвердженими рішенням Новомосковського виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 15.11.2017 № 588 (пункт 3.1);

- тариф на послуги з транспортування теплової енергії станом на 01.03.2018 становить 76,62 грн. за 1 Гкал, крім того ПДВ - 15,32 грн, разом 91,94 грн. Тариф на послуги з транспортування теплової енергії з 01.09.2018 становить 338,55 грн за 1 Гкал, крім того ПДВ - 67,71 грн, разом 406,26 грн (пункт 3.2 у редакції додаткової угоди від 27.08.2018 № 1);

- розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (пункт 3.4);

- транспортуюча організація, не пізніше 10 числа, що слідує за розрахунковим, надає замовнику рахунок та акт наданих послуг, які оформлюються відповідно до чинного законодавства України. Замовник протягом 2 днів з дати одержання акта наданих послуг, зобов`язується повернути транспортуючій організації один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг транспортування теплової енергії здійснюються відповідно до даних транспортуючої організації. Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника та транспортуючої організації (пункт 3.5);

- замовник не пізніш 15 числа місяця, що слідує за розрахунковим, на підставі рахунку (рахунків) та узгодженого акту (актів) наданих послуг здійснює на користь транспортуючої організації оплату наданих послуг (пункт 3.6);

- цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків за надані послуги - до їх повного здійснення. Дія договору автоматично продовжується на наступні 12 місяців, якщо жодна із сторін письмово не попередить іншу сторону про його розірвання, не пізніше як за 30 днів до закінчення строку дії договору (пункт 7.1);

- невід`ємною частиною цього договору є додаток № 1 "Точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від замовника транспортуючій організації та від транспортуючої організації до замовника" (пункт 9.1).

10. Позивач стверджує, що ним 13.11.2019 від Комунального підприємства "Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради були отримані копії документів, згідно з якими теплові мережі, якими відбувалось транспортування теплової енергії за договором, перебувають на балансі Комунального підприємства "Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради, що, на думку позивача, свідчить про невідповідність укладеного між сторонами договору вимогам чинного законодавства України та неможливість фактичного надання відповідачем послуг з транспортування енергії, та надає на підтвердження зазначеного копії таких документів:

- наказу Управління охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.01.2001 № 5, яким зобов`язано головного лікаря фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" в 10-ти денний термін, починаючи з 15.01.2001 прийняти на баланс закладу будівлі та споруди: водогрязелікарні з фізіотерапевтичним корпусом на 1000 відвідувань за добу з інженерними мережами, забору лікувальних грязей та мінеральної води, їдальні на 200 місць, спального корпусу № 1 на 120 місць з приймальним відділенням, спального корпусу № 2 на 120 місць та господарчого корпусу з обов`язковим оформленням належної документації з бухгалтерського обліку згідно з чинним законодавством України та проведенням інвентаризації вищеназваних будівель, приміщень та технологічного обладнання, що передаються;

- акта прийняття-передачі основних засобів, згідно з яким на підставі наказу Управління охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 10.01.2001 № 5 Управління капітального будівництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації передає, а обласна фізіотерапевтична лікарня "Солоний лиман" приймає інженерні мережі первісною вартістю 4 047 220,58 грн, розташовані в с. Новотроїцьке Новомосковського району;

- інвентарної картки обліку основних засобів № 15, згідно з якою на балансі Дніпропетровської обласної фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" перебувають інженерні мережі теплові, в тому числі підземні водопровідні комунікації опалення, гарячого водопостачання, пару (інвентарний номер 10330015);

- інвентарної картки обліку основних засобів № 23, згідно з якою на балансі Дніпропетровської обласної фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" перебуває тепломережа опалення від котельної до споживачів (інвентарний номер 10330023);

- інвентарної картки обліку основних засобів № 24, згідно з якою на балансі Дніпропетровської обласної фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" перебуває тепломережа гарячої води до споживачів (інвентарний номер 10330024);

- інвентарної картки обліку основних засобів № 30, згідно з якою на балансі Дніпропетровської обласної фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" перебувають зовнішні теплові мережі, в тому числі рамки управління в підвальному приміщенні (інвентарний номер 10330030/а);

- інвентарної картки обліку основних засобів № 31, згідно з якою на балансі Дніпропетровської обласної фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" перебувають інженерні мережі дитячого корпусу блок А, в тому числі інженерні комунікації підвальних приміщень (інвентарний номер 10330031);

- передавального акта, затвердженого рішенням Дніпропетровської обласної ради від 22.06.2018 № 342-13/VII, за яким комісія з припинення комунального закладу Дніпропетровської обласної фізіотерапевтичної лікарні "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради у зв`язку з його реорганізацією шляхом перетворення в Комунальне підприємство "Дніпропетровська обласна фізіотерапевтична лікарня "Солоний лиман" передає правонаступнику, зокрема, інженерні мережі теплові (інвентарний номер 10330015), інженерні мережі дитячого корпусу блок А (інвентарний номер 10330031), зовнішні теплові мережі дитячого корпусу блок А (інвентарний номер 10330030), теплові мережі опалення (інвентарний номер 10330023), теплові мережі гарячої води (інвентарний номер 10330024).

11. Позивач наголошує на тому, що оскільки про перебування теплових мереж, за якими повинно було здійснюватись транспортування теплової енергії за договором від 16.04.2018 № 16/04-18 транспортування теплової енергії, на балансі Комунального підприємства "Дніпропетровський обласний спеціалізований реабілітаційний центр "Солоний лиман" Дніпропетровської обласної ради позивач дізнався тільки в листопаді 2019 року, зазначений договір був укладений позивачем з відповідачем під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення для його укладання та виконання, та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 229 ЦК України; відповідач проти цього заперечує, що і стало причиною спору та звернення з позовом до суду.

Позиція Верховного Суду

12. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

13. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

14. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

15. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

16. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладений у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

17. Колегія суддів звертає увагу на те, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див. зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

18. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

19. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що докази, надані відповідачем на спростування твердження позивача про вчинення останнім спірного правочину під впливом помилки є достатньо вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору від 16.04.2018 № 16/04-18 транспортування теплової енергії з підстав вчинення його позивачем під впливом помилки, є більш вірогідними порівняно з доказами, наданими позивачем на їх спростування.

20. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- рішенням Новомосковської міської ради від 26.12.2011 № 399 "Про надання згоди на прийняття майна" надано згоду на прийняття із спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Дніпропетровської області цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Новомосковськтеплоенерго" з балансовою вартістю 6 000 000 грн, який закріплений на праві господарського відання за Комунальним підприємством ОКП "Дніпротеплоенерго", до комунальної власності територіальної громади м. Новомосковська;

- рішенням Дніпропетровської обласної ради від 17.08.2012 № 327-14/VI "Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області" вирішено передати зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області юридичну особу - Дочірнє підприємство ОКП "Дніпротеплоенерго" "Новомосковськтеплоенерго" та її цілісний майновий комплекс до комунальної власності територіальної громади м. Новомосковська;

- актом від 04.09.2012 приймання-передачі, складеного на виконання рішення Дніпропетровської обласної ради від 17.08.2012 № 327-14/VI "Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області", рішення Новомосковської міської ради від 26.12.2011 "Про надання згоди на прийняття із спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Дніпропетровської області цілісний майновий комплекс ДП ОКП "Дніпротеплоенерго" - "Новомосковськтеплоенерго" до комунальної власності територіальної громади м. Новомосковська, відповідно до розпорядження голови обласної ради від 12.03.2012 № 68-р "Про утворення комісії з питань приймання та передачі об`єктів" та розпорядження голови міської ради від 28.08.2012 № 276-р комісія провела обстеження цілісного майнового комплексу ДП ОКП "Дніпротеплонерго" - "Новомосковськтеплоенерго", за яким юридична особа та її цілісний майновий комплекс передається зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області до спільної власності територіальних громад м. Новомосковська;

- рішенням Новомосковської міської ради від 10.12.2012 № 678 "Про затвердження передавального акта ДП ОКП "Дніпротеплоенерго" - "Новомосковськтеплоенерго" у зв`язку з перетворенням в комунальне підприємство "Новомосковськтеплоенерго" затверджено передавальний акт майна, всіх кредиторів та боржників юридичної особи дочірнього підприємства обласного комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" - "Новомосковськтеплоенерго" до юридичної особи - КП "Новомосковськтеплоенерго", яке є правонаступником щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється;

- рішенням Новомосковської міської ради від 10.12.2012 № 679 "Про створення комунального підприємства "Новомосковськтеплоенерго" шляхом перетворення з ДП ОКП "Дніпротеплоенерго" - "Новомосковськтеплоенерго" та затвердження статуту комунального підприємства "Новомосковськтеплоенерго" вирішено створити КП "Новомосковськтеплоенерго" шляхом перетворення з дочірнього підприємства "Дніпротеплоенерго" - "Новомосковськтеплоенерго" та затверджено статут КП "Новомосковськтеплоенерго".

- зі змісту довідки від 21.10.2019 № 1608/0/2-19 виконавчого комітету Новомосковської міської ради вбачається, що на підставі пункту 8 рішення Дніпропетровської обласної ради № 327-14/VI "Про деякі питання управління майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області" зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області до комунальної власності територіальної громади міста Новомосковська було передано юридичну особу - Дочірнє підприємство ОКП "Дніпротеплоенерго" та її цілісний майновий комплекс. Зазначене майно цілісного майнового комплексу, до складу якого входили й теплові мережі та розподільчі теплові камери, які розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Новотроїцьке, вул. Герасименка, 94, було передано 10.12.2012 на баланс КП "Новомосковськтеплоенерго". З цього моменту та до теперішнього часу зазначене майно ані Дніпропетровській обласній раді, ані іншим особам Новомосковською міською радою не передавалося та залишається на балансі КП "Новомосковськтеплоенерго". Відповідно до довідки від 16.12.2019 № 1220 КП "Новомосковськтеплоенерго" на балансі відповідача станом на 01.12.2019 перебуває майно під інвентарними номерами 38, 84, 113 - теплові мережі Солоного лиману;

- КП "Новомосковськтеплоенерго" здійснює свою діяльність на підставі діючих Ліцензій НКРЕКП на господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії № 041953, 041954, 041955 від 11.01.2013 та довідки департаменту ЖКГ Дніпропетровської ОДА від 10.11.2017 № 4238/0/112-17 про безстроковість ліцензії, дані ліцензії є діючими, НКРЕКП перед видачою ліцензій було перевірено наявність мереж на балансі відповідача, в подальшому органом НКРЕКП не вносилося жодних змін та не скасовувалася жодна із ліцензій, на момент отримання ліцензій НКРЕКП на господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії № 041953, 041954, 041955 від 11.01.2013 та укладання спірного договору з позивачем 16.04.2018 відповідач мав повний обсяг правоздатності та дієздатності для укладання правочину щодо транспортування теплової енергії мережами, які перебувають у нього на балансі на праві господарського відання.

21. Суди попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях також зазначили, що з наданих позивачем доказів не вбачається вчинення з боку відповідача дій, спрямованих на примушення позивача до укладення договорів, створення умов щодо психологічного дискомфорту, підбурювання на проведення дій, які спонукали позивача укласти договір на умовах, невигідних позивачу, як і не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення протиправних дій з боку відповідача.

22. Суди попередніх інстанцій встановили, що Додаток № 1 "Точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від замовника транспортуючій організації та від транспортуючої організації до замовника" до договору сторонами не підписаний впродовж дії всього договору, проте послуги транспортування теплової енергії надавалися належним чином і частково оплачувалися ТОВ "Теплотрансзбут" як замовником за відповідними підписаними обома сторонами актами надання послуг. Отже, за висновками судів, договір є виконаним частково щодо оплати зі сторони позивача, тому не може бути визнаний недійсним з підстав, зазначених у статті 229 ЦК України (під впливом помилки).

23. Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (спір про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).

24. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (спір про стягнення збитків, завданих територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

25. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (спір про відшкодування майнової та моральної шкоди), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) викладено аналогічний висновок щодо обов`язку суду з надання правової кваліфікації відносин сторін: "Обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм".

26. Позивач вважає, що суди при розгляді справи не здійснили правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та не врахували ту фактичну обставину, що станом на дату укладання спірного договору територіальна громада м. Новомосковськ не була власником, а КП "Новомосковськтеплоенерго" не було балансоутримувачем нерухомого майна - теплових мереж та розподільчих теплових камер, які розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., с. Новотроїцьке, вул. Герасименка, 94, в момент укладення договору транспортування теплової енергії від 16.04.2018 № 16/04-18, тобто під час укладення спірного договору не було дотримано вимог цивільного законодавства, а саме статей 317, 320 ЦК України, Правил користування тепловою енергією затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 та Ліцензійних умови провадження господарської діяльності з транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами затверджених постановою НКРЕЛП від 22.03.2017 № 308.

27. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що більш вірогідними є ті обставини, на які посилається відповідач, ніж доводи, викладені позивачем, тобто доводи касаційної скарги фактично направлені на спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.

28. Скаржник посилається на те, що судами у цій справі не було враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (спір про визнання недійсним на майбутнє договору оренди), а саме про те, що розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним, однак у справі, яка розглядається (№ 904/5407/19), позивач не заявляв вимоги про визнання недійсним договору на майбутнє.

29. Щодо посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, колегія суддів враховує таке. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові (з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц) уточнила висновок, сформульований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювавши свій висновок таким чином: "Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача. Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові".

Зважаючи на зазначене, колегія суддів відхиляє за безпідставністю аргументи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, оскільки висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зроблений у контексті неефективності обраного прокурором способу захисту порушених прав держави у правовідносинах, що очевидно не є подібними до спірних правовідносин у цій справі.

30. Скаржник також зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 2, 7, 13 ГПК України (завдання та основні засади господарського судочинства, принципи рівності та змагальності), викладених у постановах Верховного Суду від 06.12.2022 у справі № 904/738/22 (спір про визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту в частині), від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (спір про визнання протиправною бездіяльність ВРП), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (спір про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (спір про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення завданої шкоди), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (спір про визнання договору поруки припиненим), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (спір про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акта про проведені електронні торги), від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21 (спір про визнання незаконними та скасування рішення про державну реєстрацій права власності та наказу, недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння), однак висновки суду у цій справі не суперечать загальним висновкам щодо застосування зазначених процесуальних норм права, викладеним у зазначеній постанові Верховного Суду, та по суті є констатацією процесуальних норм, а тому доводи касаційної скарги в цій частині не беруться до уваги.

31. Таким чином, Верховний Суд вважає, що висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам судів попередніх інстанцій, які викладені у оскаржуваних судових рішеннях. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

32. Отже, Верховний Суд констатує, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

33. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

34. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

35. ТОВ "Теплотрансзбут" стверджує, що відсутній висновок Верховного Суду з питання визнання недійсним договору транспортування теплової енергії від 16.04.2018 № 16/04-18 з підстав частини 1 статті 215 ЦК України, як такого, що укладений з недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог частини 1 статті 203 ЦК України, а саме зміст правочину суперечить статтям 317, 320 ЦК України, пункту 5 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198.

36. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

37. Судові рішення мотивовано тим, що наданими позивачем доказами не можуть бути встановлені обставини, які б підтвердили вчинення з боку відповідача дій, спрямованих на примушення позивача до укладення договорів, створення умов щодо психологічного дискомфорту, підбурювання на проведення дій, які спонукали позивача укласти договір на умовах, невигідних позивачу, ні позивач, ні третя особа, не заявляли претензій стосовно якості доставленої до кінцевого споживача транспортованої теплової енергії.

38. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України зібрані у справі докази у їх сукупності, застосувавши статті 76- 79 ГПК України, та з урахуванням встановлених конкретних обставин справи дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

39. Верховний Суд підкреслює, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

40. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236-238 ГПК України, визначено обов`язковість всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження судом під час вирішення спору доказів, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову.

41. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

42. Колегія суддів вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди оцінили подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності. Суди попередніх інстанцій дали оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності, що відповідає приписам статей 73-80, 86 ГПК України.

43. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

44. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.

45. Скаржник у касаційній скарзі лише висловлює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

46. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування судових рішень. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом.

Висновки Верховного Суду

47. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

48. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

49. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

50. Скаржник в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування останніми норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень.

51. З огляду на викладене касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Теплотрансзбут" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплотрансзбут" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 904/5407/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

І. С. Берднік