Постанова

від 27.11.2024 по справі 917/2035/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

Cправа № 917/2035/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Рогач Л. І.,

секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Білицької селищної ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 (колегія суддів: Хачатрян В. С., Гетьман Р. А., Россолов В. В.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства «Луценко» до Білицької селищної ради про визнання недійсним рішення,

за участю представників:

позивача - Дроменко Л. В.,

відповідача - Бабчука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Луценко» (далі - ПАТ «Луценко») про визнання недійсним рішення тридцять сьомої сесії восьмого скликання Білецької селищної ради від 30.08.2023 № 92 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПАТ «Луценко» (далі - рішення про припинення права постійного користування).

2. На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Луценко» посилалося на те, що оскаржуване рішення Білицької селищної ради про припинення права постійного користування позивача земельною ділянкою площею 101,5 га, яке прийнято у зв`язку з систематичною несплатою земельного податку, є незаконним та підлягає скасуванню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. Відкритому акціонерному товариству «Луценко» (далі - ВАТ «Луценко») Марківською сільською радою Кобеляцького району Полтавської області видано Державний акт на право постійного користування землею серії І-ПЛ-№000394 від 05.09.2000, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 42 (далі - державний акт).

4. Відповідно до державного акта ВАТ «Луценко» надано у постійне користування 101,5 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, а саме в межах Марківської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

5. Згідно з планом зовнішніх меж землекористування, що є додатком до державного акта, до 101,5 гектарів землі, переданої у постійне користування ВАТ «Луценко», входило п`ять окремих земельних ділянок площею відповідно 70,8 га, 8,1 га, 6,0 га, 7,5 га, 9,1 га кадастрові номери земельних ділянок в державному акті відсутні.

6. Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Луценко», зареєстрованого 04.04.2012, ПАТ «Луценко» є правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ «Луценко», яке засновано рішенням регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській області від 05.03.1997 № 78-АТ шляхом перетворення державного радгоспу ім. Луценка Полтавського об`єднання по садівництву, розсадництву та виноробній промисловості «Полтавасадвинпром», у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Закону України від 10.07.1996 «Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі» та перейменовано в ПАТ «Луценко» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008.

7. Отже, ПАТ «Луценко» є правонаступником всіх прав та обов`язків ВАТ «Луценко».

8. У подальшому земельна ділянка площею 70,8 га була поділена наступним чином: 44,8001 га розподілені між громадянами та передані їм у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, а 25,9999 га надані Кобеляцькою районною державною адміністрацією - розпорядником земель за межами населених пунктів на підставі договору оренди від 21.02.2008 в користування строком на 10 років селянському (фермерському) господарству «Анкор» (далі - СФГ «Анкор»). Починаючи з грудня 2020 року, оренда відповідної земельної ділянки з СФГ «Анкор» продовжена не була і позивач розпочав користування та сплату земельного податку.

9. Як підтверджується матеріалами справи, із земельної ділянки державної власності площею 25,9999 га, що перебувала в оренді СФГ «Анкор», була виділена окрема земельна ділянка площею 1,0000 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0850 та передана у приватну власність, речове право на яку зареєстровано 01.09.2021, а інша частина площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 залишилася у державній власності.

10. На виконання пункту 58 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-ІХ земельна ділянка площею 24,9998 га кадастровий номер 5321884600:00:011:0849 передана у комунальну власність Білицькій селищній раді.

11. Шістнадцятою сесією Білицької селищної ради восьмого скликання від 23.12.2021 прийнято рішення № 95 про проведення державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 за територіальною громадою в особі Білицької селищної ради.

12. 19.01.2022 проведено державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до якої власником земельної ділянки площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 є Білицька селищна рада.

13. Рішенням сімнадцятої позачергової сесії восьмого скликання від 28.01.2022 № 42, зазначена земельна ділянка передана у постійне користування комунальному підприємству Білицької селищної ради «Білики-Агро» (далі - КП «Білики-Агро»).

14. 23.02.2022 проведено державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до якої правокористувачем права постійного користування земельною ділянкою площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 є КП «Білики-Агро».

15. Листами від 01.04.2022 № П-03.3-11/548 та від 01.04.2022 № П-03.3-11/550 Білицька селищна рада повідомила відповідача про те, що відповідну земельну ділянку передано на праві постійного користування КП «Білики-Агро», яке буде здійснювати на ній весняно-польові роботи.

16. ПАТ «Луценко» не погодилося і звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом про визнання права користування земельною ділянкою та усунення перешкод у її користуванні (справа № 917/338/22).

17. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі № 816/1194/18 адміністративний позов ПАТ «Луценко» до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15.03.2018 № 28-16-0.3-1503/2-18 у наданні дозволу ПАТ «Луценко» на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на частину земельної ділянки, яка була надана ПАТ «Луценко» відповідно до державного акта. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ПАТ «Луценко» від 23.02.2018 №23 з урахуванням висновків суду.

18. Крім того, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2020 у справі № 440/2110/20 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 16.03.2020 № 7493-СГ. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати дозвіл ПАТ «Луценко» на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель згідно із заявою від 12.02.2020.

19. Як зазначає позивач, не зважаючи на те, що він є єдиним та законним користувачем земельних ділянок, які розміщені за адресою с. Свічкареве, Кобеляцького району Полтавської області в загальному розмірі 101,5 га, що підтверджується державним актом, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області вчинило незаконні дії з розподілу (поділу) земель, зокрема, поділило земельну ділянку площею 25,9999 га кадастровий номер 5321884600:00:011:0791, яка перебуває у фактичному користуванні ПАТ «Луценко».

20. Так, вказана земельна ділянка була поділена ГУ Держгеокадастром у Полтавській області на дві земельні ділянки: площею 24,9998 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0849 форма власності - державна та площею 1,0000 га з кадастровим номером 5321884600:00:011:0850, форма власності - приватна.

21. Незаконний поділ та передання на праві приватної власності частини земельної ділянки (1 га) було оскаржено ПАТ «Луценко» до Кобеляцького районного суду Полтавської області (справа № 532/71/22).

22. Листом від 08.09.2023 № 03.1-29/558 Білицькою селищною радою було направлено копію рішення тридцять сьомої сесії восьмого скликання Білицької селищної ради від 30.08.2023 № 92. Так, рішенням Білицької селищної ради від 30.08.2023 № 92 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ПАТ «Луценко» селищною радою припинено право позивача постійною користування земельною ділянкою площею 101,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Білицької селищної ради за межами населених пунктів і надана в постійне користування ПАТ «Луценко» відповідно до державного акта, у зв`язку із систематичною несплатою земельного податку.

23. З метою перевірки дотримання умов користування ПАТ "Луценко" землями, наданими в постійне користування відповідно до державного акта, Білицькою селищною радою направлено запит, зокрема, до Центру обслуговування платників ДПІ ГУ ДПС у Полтавській області щодо сплати ПАТ «Луценко» земельного податку за землю комунальної власності.

24. Головне управління ДПС надано відповідь від 20.01.2023 за вих. № 819/5/16-31-04-01-08 відповідно до якої ПАТ «Луценко» за даними інформаційних систем ДПС України за 2011- 2022 роки були подані податкові декларації зі сплати за землю (земельний податок) за 2020- 2021 роки, в яких задекларована земельна ділянка площею 25,9999 га, річна сума земельного податку за кожен рік - 3936,90 грн. За даними інформаційно-комунікаційної системи ДПС України по ПАТ «Луценко» обліковуються наступні відомості: 2020 рік - сплата до бюджету Марківської сільської ради відсутня; 2021 рік - до бюджету Білицької селищної територіальної громади сплачено 4 593,0грн; 2022 рік - до бюджету Білицької селищної територіальної громади сплачено 328,02 грн.

25. Відповідно до квитанції, наданої позивачем, останнім в особі ОСОБА_1. 17.11.2021 сплачено земельний податок у сумі 4 593,06 грн.

26. За період з 2013 рік по 2022 рік ПАТ «Луценко» були подані дві податкові декларації зі сплати за землю за 2020 та 2021 роки, в яких задекларовані податкові зобов`язання зі сплати земельного податку за земельну ділянку площею 25,9999 га в постійному користуванні (1-ПЛ № 000343 від 05.09.2000).

27. Враховуючи річну суму розрахованого земельного податку на задекларовану земельну ділянку площею 25,9999 га в сумі 3936,90 грн, позивачем переплачено суму земельного податку за 2020 рік на суму 656,16 грн.

28. За 2021 рік позивач сплатив земельний податок за задекларовану земельну ділянку площею 25,9999 га в сумі 328,02 грн. Враховуючи, що річна сплата повинна становити 3 936,90 грн, позивачем, з урахуванням суми податку переплаченого в 2020 році, недоплачена сума земельного податку за 2021 рік складає 2 952,72 грн.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

29. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.05.2024 відмовлено у задоволенні позову.

30. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що ПАТ «Луценко» з моменту набуття права постійного користування земельною ділянкою відповідно до державного акта систематично не сплачувало земельний податок, не виконуючи тим самим приписи статті 96 ЗК України, що спричинило недоотримання органом місцевого самоврядування надходжень до місцевого бюджету.

31. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 рішення місцевого господарського суду скасоване та прийняте нове - про задоволення позову.

32. Апеляційний господарський суд виходив з того, що матеріалами справи не підтверджується систематичність несплати позивачем податку, а відтак у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення про припинення права, у зв`язку із чим останнє підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст касаційної скарги та відзиву

33. 30.08.2024 Білицька селищна рада звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції.

34. З урахуванням уточнень до касаційної скарги, які надійшли на виконання ухвали Верховного Суду від 16.09.2024, касаційне провадження було відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

35. На обґрунтування зазначеної підстави Білецька селищна рада зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 11.04.2023 у справі № 911/2580/21, від 07.06.2022 у справі № 925/518/18 щодо підстави для припинення права користування у випадку систематичної несплати за землю; судом апеляційної інстанції було порушено, зокрема, підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 та пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України в частині визначення об`єкта оподаткування та моменту виникнення у землекористувача обов`язку здійснювати плату за землю.

36. У встановлений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

37. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

38. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.

39. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги ПАТ «Луценко» про визнання недійсним рішення про припинення права постійного користування. Позов обґрунтований тим, що підстав для прийняття відповідачем такого рішення не було, а тому воно є незаконним.

40. Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

41. Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань із врегулювання земельних відносин.

42. Згідно із частиною десятою статті 59 цього Закону акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

43. Частиною першою статті 155 ЗК України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

44. Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він визнається недійсним у судовому порядку.

45. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

46. Згідно із частиною першою статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

47. Відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

48. Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначив, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

49. Тобто право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 924/482/21.

50. Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 цього Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/392/18).

51. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 ЗК України.

52. Згідно з пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

53. Тобто, за наявності передбачених у частині першій статті 141 ЗК України підстав, припинення права користування земельною ділянкою проводиться за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування.

54. Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, а саме здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем лише на земельну ділянку площею 24,9998 га, підстави для прийняття ним рішення про припинення права постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 101,5 га у нього були відсутні.

55. У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

56. Верховний Суд зазначає, що аналіз наведених положень законодавства (пункт "д" частини першої статті 141 ЗК України) дає можливість зробити висновок, що підставою для припинення права постійного користування є саме систематична несплата земельного податку (два та більше випадки).

57. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що земельна ділянка площею 24,9998 га, передана на праві постійного користування позивачу, спочатку перебувала в оренді СФГ «Анкор», а потім була передана у постійне користування КП «Білики-Агро».

58. Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що у позивача були відсутні підстави для сплати земельного податку за відповідну земельну ділянку як за період орендного користування нею СФГ «Анкор», яке на підставі укладеного з ГУ Держгеокадастру договору оренди сплачувало орендну плату в бюджет сільської ради, такі і за 2022 рік із врахуванням тієї обставини, що рішенням сімнадцятої позачергової сесії восьмого скликання Білицької селищної ради від 28.01.2022 № 42, відповідна земельна ділянка була передана у постійне користування КП «Білики-Агро».

59. Враховуючи те, що за користування земельною ділянкою СФГ «Анкор» та КП «Білики-Агро» саме на них як фактичних користувачів покладається обов`язок сплати за землю, то підстав для нарахування за той саме період земельного податку ПАТ «Луценко» не було, а права сільської ради не могли бути порушені.

60. Апеляційний господарський суд на підставі власної оцінки доказів виснував, що матеріалами справи не підтверджується систематичність несплати позивачем податку на землю. Зокрема, у листі ГУ ДПС у Полтавській області від 20.01.2023 № 819/5//16-31-04-01-08 зазначено про сплату ПАТ «Луценко» земельного податку у 2020- 2022 роках, а інформація щодо несплати земельного податку два і більше рази відсутня.

61. Виходячи з таких встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що відповідачем не доведено наявність підстави для припинення права постійного користування позивача.

62. Що стосується посилань скаржника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 11.04.2023 у справі № 911/2580/21 та від 07.06.2022 у справі № 925/518/18, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

63. Перевіривши та надавши оцінку таким доводам скаржника, Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 911/2580/21 була ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства «Київгума» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аскар Тау Інвест» про розірвання договору та зобов`язання повернути земельну ділянку. У зазначеній постанові Верховного Суду міститься наступний висновок: господарські суди попередніх інстанцій, зосередившись на дослідженні питання повної сплати «Аскар Тау Інвест» заборгованості за договором суборенди земельної ділянки напередодні звернення ПАТ «Київгума» із позовом, не надали правової оцінки доводам позивача про неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки щодо повної та своєчасної сплати орендної плати, не встановили обставини щодо наявності чи відсутності факту порушення відповідачем умов договору оренди у вигляді систематичного невнесення орендної плати. Наведене (не встановлення обставини щодо наявності чи відсутності факту порушення відповідачем умов договору оренди у вигляді систематичного невнесення орендної плати) слугувало підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд.

64. Однак, як зазначалося вище, апеляційним судом у даній справі, що переглядається, було встановлено відсутність факту порушення позивачем своїх обов`язків у вигляді систематичного невнесення земельного податку.

65. Постановою Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 925/518/18, на яку посилається скаржник, було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими позов про розірвання договору оренди було задоволено. Судові рішення у зазначеній справі були мотивовані тим, що відповідач не сплачував орендну плату у встановленому розмірі та у визначені договором строки, тобто, систематично порушував умови стосовно сплати орендних платежів, а саме: за п`ять місяців 2016 року, протягом всього 2017 року та за п`ять місяців 2018 року, що є достатньою підставою для розірвання договору. Саме систематичне порушення договору стало підставою для його розірвання в судовому порядку.

66. Постанова Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, на яку також посилається скаржник, була ухвалена у справі за позовом фізичної особи до ТОВ «Агро-Віта 2000» про розірвання договору оренди земельної ділянки. Цією постановою було залишено в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, яким було встановлено, що в порушення умов вказаного договору, орендарем здійснювалася орендна плата лише у грошовій формі та з простроченням такої виплати, а орендна плата у частині оранки та/або культивації присадибної ділянки позивача й поставки 1 тони соломи до садиби не здійснювалася, що свідчить про систематичну несплату у цій частині орендної плати, визначеної договором.

67. Отже, постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, від 11.04.2023 у справі № 911/2580/21 та від 07.06.2022 у справі № 925/518/18, на які посилається скаржник, були прийняті за інших встановлених фактичних обставин, зокрема, за встановлення систематичної несплати орендної плати (два та більше випадки), а відтак у судів були підстави для застосування норми, передбаченої пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України.

68. Проте, у даній справі, що переглядається, подібних обставин встановлено не було, а систематичність несплати позивачем податку на землю (два та більше випадки) не підтверджується.

69. Отже, у цій справі аналіз висновків, зроблених у постанові апеляційного господарського суду, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах Верховного Суду, і ці висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

70. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови апеляційної інстанції з цієї підстави.

71. Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції, до того ж у цій справі надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникли у спірних відносинах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

73. За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

74. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційну скаргу Білицької селищної ради необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

75. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 ГПК України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Білицької селищної ради залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 у справі № 917/2035/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя Л. І. Рогач