Постанова

від 13.11.2024 по справі 357/14323/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 357/14323/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Білоцерківської міської ради - Голуб В. О.,

ОСОБА_1 - ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023

(суддя Конюх О. В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024

(судді Михальська Ю. Б., Іоннікова І. А., Скрипка І. М.)

у справі за позовом Білоцерківської міської ради

до ОСОБА_1 та ОСОБА_2

про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про готовність об?єкта до експлуатації, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, усунення перешкод у користуванні комунальною власністю.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Білоцерківська міська рада (далі - Міськрада, позивач) звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-1), Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач-2), державного нотаріуса другої Білоцерківської міської державної нотаріальної контори Київської області Приймак А. П., приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуб Н. М., в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:

- скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 18.07.2016 № КС 082162000685;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26.08.2016 № КС 142162391045 щодо будівництва магазину;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03.09.2016 за ОСОБА_1 на магазин та запис про право власності від 01.09.2016 № 16206211 за ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу магазину, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.12.2017 за ОСОБА_2 на магазин та запис про право власності від 28.12.2017 № 24219064 за ОСОБА_2 ;

- усунути перешкоди в користуванні комунальною власністю територіальної громади, а саме земельною ділянкою площею 0,0117 га шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок знести об`єкт самочинного будівництва.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що:

- у користуванні ОСОБА_1 перебувала земельна ділянка комунальної власності, надана на підставі договору оренди для розміщення павільйону із влаштуванням літнього майданчика; відповідачу-1 також було видано паспорт прив`язки тимчасової споруди за цією адресою для здійснення підприємницької діяльності, строк дії якого закінчився 17.09.2017;

- на порушення умов договору оренди, чинного законодавства та без згоди Міськради ОСОБА_1 побудувала об`єкт нерухомості - магазин, який було зареєстровано за нею на праві власності, та на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу відчужила його ОСОБА_2 ;

- будівництво об`єкта та його реєстрацію проведено за відсутності правових підстав.

1.3. Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 11.11.2019, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.06.2020, у задоволенні позову відмовив.

1.4. Постановою від 02.12.2020 Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду скасував судові рішення, провадження в справі закрив. Ухвалою від 03.02.2021 справу передав для продовження розгляду до Господарського суду Київської області.

1.5. Господарський суд Київської області рішенням від 02.08.2021, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2022, у задоволенні позову відмовив.

1.6. Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду постановою від 21.12.2022 скасував судові рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

1.7. Ухвалою від 23.05.2023 Господарський суд Київської області здійснив заміну неналежних відповідачів.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Міськради від 18.09.2014 № 1283-63-VI "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям" (підпункт 6.7 пункту 6) ФОП ОСОБА_1 поновлено договір оренди землі під розміщення павільйону з влаштуванням літнього майданчика у м. Білій Церкві на бульв. Комсомольському в районі автостоянки, загальною площею 0,0117 га, строком на три роки, за рахунок земель населеного пункту м. Білої Церкви (кадастровий номер 3210300000:07:016:0025).

2.2. Міськрада (орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (орендар) 10.10.2014 уклали договір оренди землі № 133 під розміщення павільйону з влаштуванням літнього майданчика, що знаходиться за адресою: м. Біла Церква, бульв. Комсомольський в районі автостоянки.

2.3. За умовами договору:

- договір укладено на три роки (пункт 8);

- в оренду передана земельна ділянка загальною площею 0,0117 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0025, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (пункт 15);

- функціональне використання земельної ділянки - землі комерційного використання (павільйон з влаштуванням літнього майданчика) (пункт 16);

- орендовану земельну ділянку необхідно використовувати відповідно до мети, визначеної у пункті 15 цього договору, дотримуватися при цьому вимог чинного земельного та екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання (пункт 17);

- на орендовану земельну ділянку встановлено обмеження: використання земельної ділянки за цільовим призначенням з дотриманням обов`язків землекористувача згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України); дотримання режиму використання земель для охоронних і санітарно-захисних зон існуючих на земельній ділянці інженерних мереж (пункт 26);

- орендар, зокрема, зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі (пункт 32);

- орендар має право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за письмовою згодою орендодавця, а пунктом 21 договору оренди передбачений обов`язок орендаря після припинення дії договору оренди повернути земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав в оренду (пункт 31).

2.4. Відповідно до паспорта прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (павільйон з продажу продовольчих товарів, 29,8 м2 з літнім майданчиком, 20,1 м2 на бульв. Комсомольському в районі автостоянки), виданого Управлінням містобудування та архітектури Міськради 05.04.2012 № 62/06, ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,0117 га терміном на 3 роки відповідно до договору оренди землі від 10.10.2011 № 244; паспорт прив`язки, що був дійсний до 17.08.2014, продовжено до 17.09.2017.

2.5. 18.07.2016 Департамент ДАБІ у Київській області зареєстрував Декларацію про початок виконання будівельних робіт № КС 082162000685 щодо будівництва магазину на бульв. Комсомольському в районі автостоянки у м. Білій Церкві, відповідно до якої замовником та генеральним підрядником будівництва є ФОП ОСОБА_1

2.6. 26.08.2016 Департамент ДАБІ у Київській області за № КС 143162391045 зареєстрував Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорій складності, за підписом замовника ОСОБА_1 , відповідно до якої завершено будівництво магазину на бульв. Комсомольському в районі автостоянки у м. Білій Церкві - об`єкт загальною площею 31,5 м2, фундамент залізобетонний стрічковий, стіни - сандвіч-панелі, обладнаний холодним водопостачанням та водовідведенням; кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста за договором від 22.07.2016, укладеним з Міськрадою, внесені у повному обсязі за квитанцією від 26.07.2016 № 2421 у сумі 3 600,00 грн.

2.7. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.09.2016 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 31218028 від 03.09.2016) зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на магазин за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 16206211. Підставою виникнення права власності зазначено декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 26.08.2016 № КС 143162391045.

2.8. ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) 28.12.2017 уклали договір купівлі-продажу магазину, за умовами якого продавець передав у власність покупця магазин загальною площею 32,5 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною та умовах, визначених цим договором. Зокрема, відповідно до пунктів 1.3, 1.4 договору купівлі-продажу магазин розташований на земельній ділянці площею 0,0117 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0025, яка перебуває в користуванні продавця згідно із договором оренди землі № 133, укладеним між ОСОБА_1 та Міськрадою 10.10.2014, право оренди на земельну ділянку зареєстроване за продавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису 9034124 від 10.03.2015), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.03.2015 № 34877558; право власності на магазин зареєстроване за продавцем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису 16206211 від 01.09.2016, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1016604132103, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.09.2016 № 67244433.

2.9. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 39027186 від 28.12.2017) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на магазин загальною площею 32,5 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

2.10. 30.01.2018 ОСОБА_1 та Міськрада уклали договір № 665 про пайову участь забудовників у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста, яким передбачено сплату забудовником ОСОБА_1 внеску за об`єктом "Будівництво магазину по АДРЕСА_1 (в районі автостоянки) у м. Біла Церква Київської області ". Відповідно до розрахунку (додаток № 1 до договору) внесок визначений у сумі 6 260,80 грн, який згідно з графіком оплати мав бути сплачений протягом січня 2018-грудня 2019 року по 780,00 грн кожен квартал та 800,80 грн в останній квартал 2019 року. Проте ОСОБА_1 сплатила кошти на виконання договору частково, загалом у сумі 4 680,00 грн (останній платіж 07.02.2018).

2.11. 29.03.2018 Міськрада прийняла рішення № 2056-48-VII "Про припинення терміну дії договору оренди землі ФОП ОСОБА_1", яким припинено договір оренди землі з ФОП ОСОБА_1 під розміщення павільйону з влаштуванням літнього майданчика за адресою: м. Біла Церква, бульв. Княгині Ольги (Комсомольський) в районі автостоянки, площею 0,0117 га з кадастровим номером 3210300000:07:016:0025, укладений 10.10.2014 № 133 на підставі рішення міської ради від 18.09.2014 № 1283-63-VII "Про оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки юридичним особам та фізичним особам-підприємцям" та зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як інше речове право від 10.03.2015 за № 9034124.

2.12. Доказів повернення земельної ділянки орендодавцю відповідно до пункту 21 договору від 10.10.2014 матеріали справи не містять.

3. Короткий зміст судових рішень

3.1. Справа слухалася судами неодноразово. Постановою Верховного Суду від 21.12.2022 судові рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та, обмежившись констатацією набуття ОСОБА_1 права власності на спірний об`єкт, не надали належної правової оцінки наявним у справі доказам.

3.2. Господарський суд Київської області рішенням від 18.07.2023 позовні вимоги задовольнив повністю:

- скасував реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт від 18.07.2016 № КС 082162000685 щодо будівництва магазину на бульв. Комсомольському, в районі автостоянки в м. Білій Церкві Київської області , зареєстровану департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області;

- скасував реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 26.08.2016 № КС 142162391045 щодо будівництва магазину на бульв. Комсомольському, в районі автостоянки в м. Білій Церкві Київської області , зареєстровану департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області;

- скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 31218028 від 03.09.2016, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на магазин загальною площею 32,5 м2 та запис про право власності від 01.09.2016 № 16206211 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 ;

- визнав недійсним договір купівлі-продажу магазину між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39027186 від 28.12.2017, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на магазин загальною площею 32,5 м2 та запис про право власності від 28.12.2017 № 24219064 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- усунув перешкоди у користуванні комунальною власністю територіальної громади міста Білої Церкви, а саме земельною ділянкою площею 0,0117 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0025, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 за власний рахунок знести об`єкт самочинного будівництва - магазин загальною площею 32,5 м2 ;

- розподілив судові витрати,

3.3. Мотивував так:

- спірна будівля самовільно побудована на земельній ділянці, відведеній для іншої мети, будівництво здійснене без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проєкту, який дає право виконувати будівельні роботи. Отже, спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, у зв`язку з чим до правовідносин застосовуються наслідки, передбачені статтею 376 ЦК України;

- державна реєстрація права власності на магазин за ОСОБА_1 здійснена всупереч статті 14 Конституції України, не у порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та всупереч частині другій статті 376 ЦК України, а твердження про те, що ОСОБА_1 набула право власності на об`єкт самочинного будівництва, а відтак, і право на розпорядження вказаним об`єктом, не відповідає дійсним обставинам;

- з огляду на встановлену судом протиправність державної реєстрації права власності на спірний об`єкт за продавцем - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не набув права власності (а отже, і права розпорядження) на спірний об`єкт самочинного будівництва, відтак, тому на дату укладення договору купівлі-продажу продавець не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження спірним об`єктом, у зв`язку з чим вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2017 є законною та підлягає задоволенню на підставі частини другої статті 213, статті 215 ЦК України;

- позовна вимога про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт є обґрунтованою з огляду на внесені до декларації недостовірні дані, що мало б бути підставою для прийняття органом державного архітектурно-будівельного контролю розпорядчого документа про скасування такої декларації;

- позовна вимога про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації підлягає задоволенню, оскільки така декларація є правовстановлюючим документом, який надає право звертатися до державного реєстратора для здійснення державної реєстрації права і не містить строку, протягом якого можливе таке звернення, а тому з огляду на встановлені обставини справи підлягає скасуванню.

3.4. Північний апеляційний господарський суд постановою від 06.02.2024 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 24.03.2024 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 (повний текст складений та підписаний 27.02.2024), в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4.2. Підставою звернення з касаційною скаргою скаржник зазначив випадок, передбачений пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вважаючи, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 05.10.2022 у справі № 357/9167/19, правовідносини в якій є аналогічними до правовідносин у цій справі. Зокрема, суди дійшли помилкового висновку щодо того, що здійснене ОСОБА_1 будівництво є самочинним, оскільки відбулося без згоди Міськради та на земельній ділянці, яка не була відведена для будівництва магазину, оскільки передана в оренду під розміщення павільйону з влаштуванням літнього майданчика.

4.3. Посилається також на відсутність підстав стверджувати про здійснення будівництва без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, адже таким документом є декларація про початок виконання будівельних робіт, яка наявна в матеріалах справи.

4.4. Зазначає, що, оскільки декларація про початок виконання будівельних робіт втратила свою чинність після завершення будівництва, а декларація про готовність об`єкта до експлуатації вичерпала свою дію з моменту первинної реєстрації права власності на її підставі, тому скасування зазначених документів не має правових наслідків і не призводить до відновлення порушених прав позивача, про які він стверджує.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін.

5.2. Відповідач-2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

6.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Неправильним застосуванням норм матеріального права є неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

6.4. У цій справі позивач припинив договір оренди землі, укладений для розміщення павільйону з влаштуванням літнього майданчика за адресою: м. Біла Церква, бульв. Княгині Ольги (Комсомольський) в районі автостоянки, площею 0,0117 га з кадастровим номером 3210300000:07:016:0025, що зумовлює обов`язок повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

6.5. Щодо змісту прав орендаря земельної ділянки, то відповідно до статті 25 Закону України "Про оренду землі" орендар має право, зокрема, самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження. При цьому орендар зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

6.6. Позивач стверджує, що в цьому випадку його права як власника земельної ділянки порушуються неправомірним обтяженням цієї земельної ділянки нерухомим майном, збудованим за відсутності правових підстав, тож позовні вимоги є такими, що спрямовані на усунення цих порушень.

Щодо вимог скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації

6.7. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.8. За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку Суд спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17).

6.9. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити також із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57)), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 72- 76)).

6.10. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

6.11. У цій справі позивач просить скасувати реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації.

6.12. Водночас у цьому випадку скасування декларацій, які є індивідуальними актами одноразового застосування, не призведе до поновлення прав позивача, адже декларації вичерпали свою дію після реєстрації за відповідачем-1 права власності на об`єкт будівництва (спірну будівлю) (декларація про початок виконання будівельних робіт діяла до завершення будівництва і втратила свою чинність після його завершення та реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а декларація про готовність об`єкта до експлуатації діяла до реєстрації права власності на об`єкт за відповідачем-1 на її підставі).

6.13. При цьому, як вже зазначалося вище, позивач вбачає порушення своїх прав саме у реєстрації права власності та зайнятті земельної ділянки спірною будівлею.

6.14. Тому з огляду на наведене, зважаючи на підстави позову та вказане порушення, колегія суддів вважає, що скасування декларацій не має будь-яких правових наслідків та не призведе до поновлення прав або інтересів позивача, тому в частині позовних вимог про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації слід було відмовити. Оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню у цій частині.

Щодо вимог визнати недійсним договір купівлі-продажу

6.15. Суди дійшли висновку, що з огляду на протиправність державної реєстрації права власності за продавцем - ОСОБА_1 , вказана особа не набула права власності (а отже, і права розпорядження) на спірний об`єкт самочинного будівництва, відтак, станом на дату укладення договору купівлі-продажу продавець не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження спірним об`єктом, у зв`язку з чим вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2017 № 1927 є законною та підлягає задоволенню.

6.16. Колегія суддів не погоджується з цими висновками, адже відповідно до статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

6.17. Питання щодо властивостей предмета договору купівлі-продажу, його оборотоздатності тощо жодним чином не стосуються та не впливають на обсяг цивільної дієздатності фізичної особи, що пов`язана з формальними критеріями, які застосовуються саме до фізичної особи.

6.18. Наявність чи відсутність у продавця права власності (а отже, і права розпорядження) на предмет договору також жодним чином не впливає на обсяг його цивільної дієздатності.

6.19. Так, відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За висновками Великої Палати Верховного Суду вислів у цій нормі "передає або зобов`язується передати", "приймає або зобов`язується прийняти" не означає, що договір купівлі-продажу може бути реальним або консенсуальним за вибором сторін, залежно від того, чи визначили сторони в договорі, що продавець передає майно, чи що він зобов`язується його передати. Натомість це означає, що договором може бути передбачено виконання зобов`язання, що виникає з договору купівлі-продажу, одночасно з укладенням договору або в майбутньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (пункт 7.32)).

6.20. Отже, необхідно розрізняти укладення зобов`язального договору купівлі-продажу та передання права власності на предмет договору, яке здійснюється на виконання зобов`язального договору. Відповідно до частини першої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Тому та обставина, що право власності на предмет зобов`язального договору не належить покупцю, не впливає на його дійсність, а тягне інші наслідки відповідно до закону. При цьому саме дійсність договору купівлі-продажу, на підставі якого було передане майно покупцю, забезпечує покупцю можливість притягнення продавця до відповідальності у разі відсудження товару у покупця (стаття 661 ЦК України).

6.21. Таким чином, у частині задоволення позовної вимоги про визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним судові рішення слід скасувати, а в позові відмовити.

Щодо вимог скасувати рішення реєстраторів про державну реєстрацію права власності за відповідачем-1 і за відповідачем-2 та усунути перешкоди у користуванні комунальною власністю територіальної громади міста Білої Церкви, а саме земельною ділянкою площею 0,0117 га, кадастровий номер 3210300000:07:016:0025, шляхом зобов`язання відповідача-1 ( ОСОБА_1 ) за власний рахунок знести об`єкт самочинного будівництва - магазин

6.22. Велика Палата Верховного Суду послідовно та неодноразово виснувала про те, що, як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55)).

6.23. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

6.24. Суди попередніх інстанцій встановили, що пунктом 31 Договору оренди землі було передбачено право орендаря зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди за письмовою згодою орендодавця, а пунктом 21 Договору оренди був передбачений обов`язок орендаря після припинення дії договору оренди повернути земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав в оренду.

6.25. Наявності письмової згоди орендодавця судами не встановлено, отже, здійснене відповідачем 1 будівництво є самочинним.

6.26. Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

6.27. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

6.28. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (аналогічні висновки сформульовано в пунктах 6.30-6.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13).

6.29. При цьому попри державну реєстрацію права власності на самочинно збудоване майно таке право виникає не у забудовника чи іншої недобросовісної особи, а у власника земельної ділянки, оскільки, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності набуває той, хто має речове право на землю. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 94).

6.30. Також Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що недобросовісний відповідач не має підстав скаржитися на непропорційність повернення спірних земельних ділянок у комунальну власність; у суду ж внаслідок задоволення вимоги про таке повернення немає підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, територіальної громади, яку представляє позивач, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 81.2).

6.31. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду: 1) у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права; 2) діє як суд апеляційної інстанції у справах, розглянутих Верховним Судом як судом першої інстанції; 3) аналізує судову статистику та вивчає судову практику, здійснює узагальнення судової практики; 4) здійснює інші повноваження, визначені законом.

6.32. Таким чином, саме Велика Палата Верховного Суду є спеціально створеним колегіальним органом Верховного Суду, метою діяльності якого є забезпечення однакового застосування судами норм права.

6.33. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункти 111-113) виснувала, що "якщо нерухоме майно є самочинним будівництвом, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно у будь-який інший спосіб, окрім визначеного статтею 376 ЦК України (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за особою, яка його побудувала, або за власником земельної ділянки), є такою, що не відповідає вимогам цієї статті. Можливість настання інших правових наслідків, ніж передбачені статтею 376 ЦК України, як у випадку самочинного будівництва, здійсненого власником земельної ділянки, так і у випадку самочинного будівництва, здійсненого іншою особою на чужій земельній ділянці, виключається.

За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно".

6.34. Відповідно якщо власник землі вважає, що йому доцільно використати результат самочинного будівництва, тобто вважає корисним його розміщення на земельній ділянці та дійшов висновку про недоцільність знесення такого об`єкта, то на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, а особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво відповідно до частини шостої статті 376 ЦК України).

6.35. Якщо ж об`єкт будівництва не потрібен власнику земельної ділянки, не відповідає його намірам щодо її використання, то будівництво спричиняє погіршення характеристик земельної ділянки, оскільки для відновлення її попереднього стану об`єкт необхідно знести. Саме у таких випадках застосовується частина четверта статті 376 ЦК України, відповідно до якої власник вправі вимагати знесення об`єкта самочинного будівництва.

6.36. Приписи частини четвертої статті 376 ЦК України встановлюють спосіб захисту власника земельної ділянки від особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, який є різновидом негаторного позову, за яким здійснюється захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (стаття 391 ЦК України), які існують на час вирішення спору.

6.37. Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні комунальною власністю територіальної громади, а саме земельною ділянкою площею 0,0117 га, шляхом скасування ланцюгу рішень реєстратора про державну реєстрацію права власності зобов`язання відповідача-1 - ОСОБА_1 за власний рахунок знести об`єкт самочинного будівництва як збудований на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, та за відсутності відповідних дозвільних документів.

6.38. Разом з тим, суди з`ясували, що на час вирішення спору спірне майно зареєстровано за відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ).

6.39. Відповідно до частини другої та пункту "б" частини третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

6.40. Так, статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

6.41. Отже, законодавець визначив, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має; до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить.

6.42. Функцією державної реєстрації права є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Подібні висновки неодноразово формулювалися Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 96), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 48).

6.43. Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)). Отже, фактичне володіння нерухомим майном здійснюється шляхом оголошення в реєстрі права на нерухоме майно.

6.44. Володіння, оголошення (як і будь-який факт) не можуть бути скасовані. Тому вимога скасувати державну реєстрацію права власності не відповідає належному способу захисту. Водночас реєстрація права власності на об`єкт самочинного будівництва призводить до заволодіння такою особою цим об`єктом внаслідок реєстрації права на нього (за принципом реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном).

6.45. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

6.46. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ця стаття містить три окремі норми: перша, виражена у першому реченні першого абзацу, - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном. Друга, закладена у другому реченні того ж абзацу, - охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя, закріплена у другому абзаці, - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ''East/West Alliance Limited'' проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

6.47. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

6.48. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

6.49. У справі, що переглядається, втручання держави у право власності шляхом знесення самочинного будівництва має нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; легітимна мета такого втручання з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів полягає у захисті права власності, порушеного відповідачами.

6.50. Водночас спосіб захисту, про застосування якого просив позивач і який застосований судами - скасування ланцюгу рішень реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, - спрямований не на усунення дійсних порушень, які існували на час вирішення спору (що характеризує негаторний позов), а на відновлення попереднього становища щодо особи-порушника та захисту від попередніх, а не дійсних порушень.

6.51. Обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

6.52. Аналізуючи наведене вище, колегія суддів звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовну вимогу про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення ОСОБА_1 об`єкта самочинного будівництва, не врахували, що за встановленими ними обставинами особою, що володіє самочинно збудованим об`єктом, перешкоджаючи у використанні земельної ділянки належним відповідачем, за заявленою вимогою є саме ОСОБА_2 . Проте таких вимог до ОСОБА_2 заявлено не було, що виключає можливість застосування судами щодо нього зазначених вище критеріїв.

6.53. Звичайно, таке знесення було б цілком прийнятним (незалежно від того, хто насправді є власником об`єкту чи земельної ділянки та за ким зареєстроване право власності на цей об`єкт чи земельну ділянку) у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил (частина сьома статті 376 ЦК України), але таке знесення відбувається не в інтересах власника земельної ділянки, а в публічних інтересах за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування як суб`єкта владних повноважень і розглядається за правилами адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 826/12543/16).

6.54. Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

6.55. Таким чином, у господарському судочинстві реалізується принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формулювання змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

6.56. Позивач, звертаючись до суду з позовом, вільно, на власний розсуд визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

6.57. За змістом цієї засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими позивачем у його позовній заяві вимогами, тому вирішення спору судом перебуває в безпосередній залежності від вимог, сформульованих позивачем. Таким чином, межі судового розгляду судів усіх інстанцій корелюються підставами та предметом пред`явленого позивачем позову.

6.58. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що попри обов`язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (постанови Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 06.11.2019 у справі № 909/51/19, від 25.03.2020 у справі № 5023/1123/12, від 16.09.2021 у справі № 922/3059/16).

6.59. Пред`явлення позовної вимоги про знесення майна до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в цій частині позовних вимог позові та виключає необхідність надання Верховним Судом оцінки іншим аргументам учасників справи (схожий за змістом висновок сформульовано в пункті 8.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20).

6.60. Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги Міськради у цій справі задоволенню не підлягали, а тому оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги, є такими, що прийняті з неправильним застосуванням і порушенням правових норм.

6.61. Тому оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій підлягають скасуванню у зазначеній частині.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

7.2. Згідно із частиною першою статті 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

7.3. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на приписи статті 129 ГПК судові витрати належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.07.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2024 у справі № 357/14323/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3. Стягнути з Білоцерківської міської ради (09117, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, буд. 15, код ЄДРПОУ 26376300) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) 21 144 (двадцять одну тисячу сто сорок чотири) грн 00 коп. судових витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді Н. Волковицька

С. Могил