Ухвала

від 19.12.2024 по справі 755/16011/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 755/16011/21

провадження № 61-16499ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яку подала адвокат Палій Альона Віталіївна, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соврас Олена Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до Київської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Соврас О. Ю., в якому просила встановити юридичний факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю не менше як п`ять років на момент відкриття спадщини.

Посилалася на те, що вона проживала з ОСОБА_4 останні сім років до її смерті та здійснювала за нею догляд, однак факт такого проживання для реалізації її права на оформлення спадкового майна після смерті ОСОБА_4 може бути встановлений виключно в судовому порядку.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Суд першої інстанції вказав на те, що Київська міська рада є неналежним відповідачем у цій справі, адже об`єктом спадщини є вклади у банківській установі.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення про залишення позову без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами у справах про спадкування є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Встановивши, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , станом на 31 липня 2021 року, крім ОСОБА_2 , інші спадкоємці померлої з заявами про прийняття спадщини не зверталися та спадщину не приймали, суд першої інстанції, не врахувавши приписи наведених вище норм матеріального права, прийшов до помилкових висновків про те, що Київська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі, адже об`єктом спадщини є вклади у банківській установі.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі.

ОСОБА_2 зазначала, що вона з ОСОБА_4 не є кровними родичами, проте вона проживала зі спадкодавцем однією сім`єю більше ніж п`ять років до відкриття спадщини, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, купували продукти харчування, ліки, побутову техніку в квартиру, в якій разом проживали, за спільні кошти вони робили ремонт в квартирі, в якій проживали разом, спільно харчувалися, а також вона опікувалася ОСОБА_4 , коли та хворіла, надавала їй допомогу, забезпечував ліками, а тому відповідно до статті 1264 ЦК України має право на спадкування за законом як спадкоємець четвертої черги.

Надаючи оцінку доказам, наданим позивачем на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю на час відкриття спадщини, колегія суддів виходить з того, що копія договору довічного утримання (догляду) від 27 червня 2013 року, копії квитанцій та чеків на оплату товарів, медична документація померлої (протоколи обстеження, консультативні висновки, виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого), фотокартки, письмові заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - не є належними та достатніми доказами на підтвердження того, що позивач та спадкодавець складали сім`ю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, тобто, не є доказами, що підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до смерті спадкодавця. Так, договір довічного утримання, укладений між позивачкою та ОСОБА_4 підтверджує факт існування між ними договірних, а не сімейних відносин. В наданих позивачкою копіях товарних чеків не вказано ні прізвище покупця, ні адреса доставки товару. Копії медичної документації ОСОБА_4 підтверджують наявність у неї певних захворювань та їх лікування, проте, в них відсутня будь-яка інформація про ОСОБА_2 , як члена сім`ї ОСОБА_4 .

Факт спільного проживання позивача із спадкодавцем однією сім`єю не доводять і письмові заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , оскільки ОСОБА_1 має майновий інтерес у позитивному вирішенні даної справи (так є дочкою та спадкоємцем ОСОБА_2 ), а з заяви ОСОБА_5 вбачається, що він періодично проводив ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_1 в 2014 році, в 2016 році, а тому не може засвідчити безперервність спільного проживання позивачки однією сім`єю не менш як п`ять років до смерті спадкодавця.

Обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, зокрема, про те, що у зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_4 . ОСОБА_2 особисто нею опікувалася, купляла ліки, харчі та забезпечувала всім необхідним, колегія суддів оцінює критично, оскільки такі дії позивача носять епізодичний характер, не доводять систематичність опікування ОСОБА_2 ОСОБА_4 , наявності між ними взаємних прав та обов`язків, притаманних членам сім`ї.Доводи позивача про те, що з весни до осені вони разом з ОСОБА_4 проживали у приватному будинку в АДРЕСА_2 на її, ОСОБА_2 батьківщині, не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, сам факт проживання осіб за однією адресою, за відсутності інших переконливих ознак сім`ї, не може сам по собі свідчити, що між ними існували сімейні відносини.

Тому апеляційний суд дійшов висновкупро залишення позову без задоволення за недоведеністю позовних вимог.

11 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, оскільки суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 202/2994/16-ц, від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17- ц, від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), суди не дослідили зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильних висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки матеріалами справи підтверджено факт спільного проживання позивачки з ОСОБА_4 . Оцінка доказів суперечить висновкам Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 202/2994/16-ц, від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17-ц, від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18, в яких зазначено, що достатнім доказом факту проживання однією сім`єю є ведення спільного господарства, оплата послуг, забезпечення продуктами харчування, придбання ліків, купівля майна. Позивачка надала належні та допустимі докази, що з 2013 року ОСОБА_2 здійснювала догляд за ОСОБА_4 та вони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, що підтверджує наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, що підтверджує договір довічного утримання від 27 червня 2013 року, зокрема того, що позивачка несла майнові витрати по оплаті комунальних послуг, матеріального забезпечення ОСОБА_4 щомісячно, що також підтверджує дійсність умов договору. Крім того, після смерті ОСОБА_4 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру, що підтверджує відсутність інших спадкоємців у спадкодавиці та доглядом ОСОБА_4 займалася виключно ОСОБА_2 .

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що 27 червня 2013 року між ОСОБА_4 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) укладено договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Соврас О. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 2857, відповідно до пункту 1 якого відчужувач передає у власність набувачеві належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , а набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням довічно, а у разі втрати здоров`я, також довічно доглядом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На час смерті ОСОБА_4 була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_3 .

23 червня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса КМНО Соврас О. Ю. із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_4

23 червня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Соврас О. Ю. заведено спадкову справу № 11/2020 щодо майна померлої ОСОБА_4

30 червня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Соврас О. Ю. на ім`я ОСОБА_2 надано повідомлення, у якому зазначено, що для підтвердження права на спадкування відповідно до статті 1264 ЦК України позивачу необхідно надати рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем не менше 5 років до часу відкриття спадщини.

Станом на 31 липня 2021 року спадкоємцем, який подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , є ОСОБА_2 , інших заяв не надходило.

На підтвердження спільного сумісного проживання із померлою ОСОБА_4 позивач надала до суду копію договору довічного утримання (догляду) від 27 червня 2013 року, копії квитанцій та чеків на оплату товарів, медичну документацію померлої (протоколи обстеження, консультативні висновки, виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого), фотокартки, письмові заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

21 лютого 2024 року приватним нотаріусом КМНО Краснокутською Г. О. видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , донці ОСОБА_1 .

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Згідно з частинами другою, четвертою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження

№ 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18).

З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім`єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних сім`ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.

Належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Апеляційний суд встановив, що надані позивачем докази не є належними та достатніми на підтвердження того, що позивач та спадкодавець складали сім`ю, були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, тобто не підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю не менш як п`ять років до смерті спадкодавця. Договір довічного утримання, укладений між позивачкою та ОСОБА_4 підтверджує факт існування між ними договірних, а не сімейних відносин. В наданих позивачкою копіях товарних чеків не вказано ні прізвище покупця, ні адреса доставки товару. Копії медичної документації ОСОБА_4 підтверджують наявність у неї певних захворювань та їх лікування, проте, в них відсутня будь-яка інформація про ОСОБА_2 як члена сім`ї ОСОБА_4 .

За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення за недоведеністю позовних вимог.

Доводи касаційної скарги з посиланням на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 12 серпня 2019 року у справі № 521/16365/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 202/2994/16-ц, від 03 вересня 2018 року у справі № 743/126/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17- ц, від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17, від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки не свідчать, що суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 серпня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 листопада 2024 року у справі № 755/16011/21.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

П. І. Пархоменко