Постанова

від 23.12.2024 по справі 380/21494/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21494/23 пров. № А/857/21684/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року (суддя Морська Г.М., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перекопське 21» до Львівської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для обслуговування багатоквартирного житлового будинку,-

ВСТАНОВИВ:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перекопське 21» у вересні 2023 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Львівської міської ради, в якому просило визнати протиправними дії та бездіяльність Львівської міської ради щодо безпідставного незатвердження ОСББ «Перекопське 21» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, площею 0,1055 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Перекопська, 21; зобов`язати Львівську міську раду на найближчій сесії затвердити ОСББ «Перекопське 21» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, площею 0,1055 га у постійне користування для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Перекопська, 21; встановити судовий контроль за виконанням рішення та зобов`язати Львівську міську раду подати звіт про виконання рішення суду; судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що дії відповідача щодо організації розгляду питання затвердження проекту землеустрою, виконання судового рішення та вирішення питання передачі землі ОСББ «Перекопське 21» у відповідності до норм чинного законодавства у постійне користування для обслуговування багатоквартирного будинку не відповідають вимогам закону, є протиправними.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, площею 0,1055 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Перекопська, 21. Зобов`язано Львівську міську раду прийняти рішення про затвердження ОСББ «Перекопське 21» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, площею 0,1055 га у постійне користування для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Перекопська, 21. Стягнуто із Львівської міської ради на користь ОСББ «Перекопське 21» судовий збір у сумі 2684 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Львівська міська рада, який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що питання затвердження технічної документації та надання земельної ділянки із комунальної власності належить до виключної компетенції міської ради, через що суд не вправі перебирати на себе такі функції. Окрім цього, спірне питання ОСББ «Перекопське 21» неодноразово розглядалося на пленарних засіданнях міської ради; документи, які покладаються позивачем в основу заявлених вимог, витратили свою чинність. Також суд стягнув з апелянта суму витрат на правову допомогу, яка є неспівмірною із складністю справи, а представлені документи не підтверджують обсяг і вартість наданих послуг адвоката.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року скасовано, провадження в адміністративній справі № 380/21494/23 закрито.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року касаційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перекопське 21» задоволено. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року в адміністративній справі № 380/21494/23 скасовано. Справу направлено до Восьмого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивач - ОСББ «Перекопське 21» зареєстрований як юридична особа з присвоєнням коду ЄДРПОУ 38935188, місцезнаходження юридичної особи: 79019, м. Львів, вул. Перекопська, 21. Вказане підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (серія АВ №394883).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку земельна ділянка площею 0, 1055 га, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, що розташована по АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності; категорія земель: землі житлової та громадської забудови; цільове призначення: 02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Ухвалою ЛМР від 21.05.2015 №4743 «Про погодження ОСББ «Перекопське 21» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Перекопській, 21» позивачу погоджено місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 1055 га (у тому числі площею 0, 0092 га для влаштування проїзду та площею 0, 0014 га з обмеженнями) на АДРЕСА_1 у власність для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Сертифікованим інженером-землевпорядником Любчиком В.Л. виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСББ «Перекопське 21» для обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Перекопська, 21.

Згідно з актом узгодження меж земельної ділянки землекористувачами (землевласниками) суміжних ділянок претензій щодо існуючих меж не заявлено.

Висновком управління архітектури департаменту містобудування ЛМР про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 28.08.2015 №2401-3вих-1719 погоджено матеріали відведення земельної ділянки площею 0, 1055 га в приватну власність для обслуговування багатоквартирного житлового будинку на вул. Перекопській, 21 у м. Львові.

Відділом Держземагенства у м. Львові Львівської області висновком від 11.09.2015 319-1323-0.3-827379/9-15АП погоджено проект землеустрою щодо відведення ОСББ «Перекопське 21» з метою оформлення права власності , на земельну ділянку 0, 1055 га для обслуговування багатоквартирного житлового будинку на вул.. Перекопській, 21 у м. Львові.

Позивач 22.09.2015 та 27.04.2017 звертався до ЛМР з листами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, для обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Перекопській,21 в м. Львові, однак щодо таких органом місцевого самоврядування не було прийнято рішення та повернуто такі листи без розгляду 08.10.2015 та 16.05.2017.

ОСББ «Перекопське 21» двічі зверталося до ЛМР (09.02.2018 за №3623/АП-Л-2403 та 08.10.2018 за №2-28857/АП-2403) з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність для обслуговування багатоквартирного житлового будинку на вул. Перекопській, 21 у м. Львові.

За результатами розгляду вказаних звернень ЛМР не прийнято рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу земельної ділянки у власність для обслуговування багатоквартирного житлового будинку на вул. Перекопській, 21 у м. Львові.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2019 у справі №1340/5646/18 визнано протиправними дії Львівської міської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, оформлені листом від 24.10.2018 №2403-5357 та зобов`язано у встановленому законом порядку та строки повторно розглянути заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перекопське 21» з питань затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, для обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Перекопській, 21 в м. Львові та прийняти рішення з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки.

З 2019 року Львівська міська рада складає проекти ухвал про затвердження (відмову у затвердженні) ОСББ «Перекопське 21» проекту землеустрою, виносить їх на розгляд сесії, однак рішення, як акт органу місцевого самоврядування та результат розгляду питання в установленому законом порядку, до сих пір не прийняте, проекти ухвал системно не набирають достатньої кількості голосів депутатів (лист від 09.01.2020р. № 2403-вих-408 2-19024/АП, лист від 21.01.2020р. №4-2403-1263, від 04.03.20р. № 0001-вих-18023).

17.06.2021 ухвалою сесії ЛМР проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:03:004:0086 був затверджений, земельну ділянку площею 0,1055га передано для обслуговувань багатоквартирного житлового будинку по вул. Перекопській, 21 в м. Львові.

Проте, Львівський міський голова зупинив дію ухвали від 17.06.2021 про затвердження проекту землеустрою, повторно ухвала розглядалася міською радою на пленарному засіданні 08.07.2021, однак рада не підтвердила попереднє рішення і воно не набрало чинності.

У подальшому 24.09.2021 ОСББ «Перекопськ 21» звернулось до відповідача щодо виконання рішення суду, затвердження проект землеустрою та передачу земельної ділянки к.н. 4610137500:03:004:0086 площею 0,1055га у постійне користування позивача.

17.02.2022 проект ухвали «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.Перекопській,21» розглядався на пленарному засіданні сесії ЛМР, однак в черговий раз не набрав необхідної кількості голосів депутатів.

15.03.2022 ОСББ «Перекопське21» звернулось до відповідача про повторний розгляд проекту ухвали «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведеш земельної ділянки на вулПерекопській,21» на наступній сесії 17.03.2022.

15.04.2022 листом № 2403-ВИХ27285 з посиланням на Указ Президента України від 24.02.2022 запровадження в Україні воєнного стану, відповідач сповістив, що пленарні засідання міської ради у даний період провадитися не будуть.

02.01.2023 ОСББ вчергове звернулось до відповідача з нагадуванням про затвердження проекту землеустрою.

Департамент «Секретаріат ради» листом від 27.02.2023 сповістило позивача що проект ухвали «Про затвердження ОСББ «Перекопське 21» проекту землеустрою щодо відведені земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Перекопській 21» не включений до порядку денного 14-ї сесії Львівської міської ради 8-го скликання, яке відбудеться 02 березня 2023 року, натомість роз`яснено, що законодавство надає право оскаржувати таку відповідь чи дії у судовому порядку.

Листами від 22.06.2023 та 24.06.2023 ОСББ звернулось до відповідача, заступника міського голови з містобудування, голови комісії землекористування та агломерації, голови комісії архітектури та розвитку територій про винесення на розгляд 17-ї сесії Львівської міської ради 8-го скликання питання затвердження проекту землеустрою та передачі землі відповідності до норм чинного законодавства.

23.08.2023 проект ухвали про затвердження проекту землеустрою був винесений на розгляд 19 сесії Львівської міської ради 8-го скликання, однак питання не набрало необхідної кількості голосів.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду ЛМР звернення позивача про затвердження проекту землеустрою, відповідачем не було прийнято передбаченого законом рішення, що вказує на протиправність бездіяльності останнього. Вказав, що повноваження відповідача Львівської міської ради не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення лише конкретних дій - за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 12 Земельного кодексу України статті 42 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

Частинами 1 та 2 статті 42 ЗК України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно з частиною 2 статті 89 ЗК України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.

Отже, вказаними нормами законодавства закріплений принцип загальної цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Частинами 6-9 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України).

Таким чином на орган місцевого самоврядування покладено обов`язок у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23.11.2018 у справі №826/8844/16.

Як вже зазначалось, ЛМР ухвалою від 21.05.2015 №4743 погоджено позивачу місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прощею 0, 1055 га (у тому числі площею 0, 0092 га для влаштування проїзду та площею 0, 0014 га з обмеженнями) на АДРЕСА_1 у власність для обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Проект землеустрою земельної ділянки розроблено сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_1 та погоджено:

- позитивним висновком Управлінням архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради від 28.08.2015 № 2401-Звих- 1719;

- позитивним висновком відділу Держземагенства у м.Львові Головного управління Держземагенства у Львівській області від 11.09.2015р.№ 19-1323-0.3-8273/9-15АП.

Відтак перешкоди у затвердженні проекту відведення земельної ділянки відсутні.

Зазначене підтверджене також рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.03.2019р. у справі №1340/5646/18, яким визнано протиправними дії Львівської міської ради щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою, оформлені листом від 24.10.2018 №2403-5357 та зобов`язано у встановленому законом порядку та строки повторно розглянути заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перекопське 21» з питань затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, для обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Перекопській, 21 в м. Львові та прийняти рішення з урахуванням наданої судом у рішенні правової оцінки.

Відповідач розглянув повторно заяву Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Перекопське 21» з питань затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, кадастровий номер 4610137500:03:004:0086, для обслуговування багатоквартирного житлового будинку по вул. Перекопській, 21 в м. Львові, проте проект землеустрою не затвердив через відсутність необхідної кількості голосів для прийняття рішення.

Отже, за результатами розгляду ЛМР звернення позивача про затвердження проекту землеустрою, відповідачем не було прийнято передбаченого законом рішення, що вказує на протиправність бездіяльності останнього.

Суд звертає увагу, що інформація про те, що проект рішення не набрав достатньої кількості голосів депутатів, викладена у протоколі засідання ради, за своєю суттю не є рішенням ради (актом розпорядчого характеру), а є лише відображенням того, що органом місцевого самоврядування з невідомих причин допущено необґрунтовану бездіяльність, позаяк з витягу з протоколу видно, що певна частина депутатів взагалі не брала участь у голосуванні, а решта утримались від прийняття рішення.

У даному випадку суд звертає увагу на те, що обраний частиною депутатів ради спосіб голосування: "утримався", замість конкретних "за" або "проти" призвів до ситуації правової невизначеності та неможливості вважати прийнятим будь-яке рішення.

Таким чином, відповідач не вирішив питання за результатами звернення позивача згідно з вимогами статті 118 Земельного кодексу України.

За таких обставин, бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді заяви позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є протиправною.

Визнання судом протиправності бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення також узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 70-71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

На думку апеляційного суду, відповідач жодним чином не повідомив про причини неприйняття рішення щодо проекту землеустрою позивача.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд зазначає наступне.

Апелянт вказує, що задоволення позову у цій частині є втручанням суду у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Слід зауважити, що відповідач невмотивовано ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за наявності передбачених ЗК України правових підстав для вчинення таких дій. При цьому і ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», і Земельним Кодексом України, і ЗУ «Про землеустрій» встановлені процедури і форми прийняття рішення яких орган місцевого самоврядування повинен дотримуватися і при цьому обирати лише визначені законом засоби.

У спірних правовідносинах для прийняття Львівською міською радою рішення на користь позивача останнім виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права органу місцевого самоврядування діяти лише на власний розсуд, повноваження відповідача за таких обставин передбачені законом і не мають варіантів.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд зазначає, що у справі, що розглядається повноваження відповідача Львівської міської ради не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення лише конкретних дій - за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені Законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у цьому конкретному випадку звернення позивача із заявою, з урахуванням наведених у позові фактичних обставин, згідно із Законом існує лише один правомірний варіант поведінки органу, уповноваженого на прийняття відповідного рішення.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 20 серпня 2019 року справа №813/2273/18.

Також суд при розгляді даної справи враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.07.2023 у справі № 440/4187/19 за аналогічних обставин:

«… Щодо дискреційності повноважень, то такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, відповідач вважає свої повноваження дискреційними помилково, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно з законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. …».

У справі, що розглядається, апеляційний суд вважає ефективним способом захиступорушеного права позивача - зобов`язання відповідача затвердити позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування для обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Такий спосіб захисту відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.

Стосовно питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 10000 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов`язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав до суду: договір про надання правової допомоги від 28.08.2023, ордер серії ВС №1231776 від 27.09.2023, платіжну інструкцію про оплату витрат на правничу допомогу від 26.10.2023 № 2 та акт виконаних робіт від 24.11.2023, відповідно до якого наданими послугами є: надання консультацій та узгодження правової позиції , складення позовної заяви, відповіді на відзив, письмових пояснень. Загальна вартість витрат становить 10000,00 грн.

Варто зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд першої інстанції вірно врахував, що дана справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників сторін в письмовому провадженні; порушення є очевидними; витрати пов`язані з підготовкою, поданням позовної заяви та провадженням справи в суді становлять 10000 грн., тоді як справа є не складною, а правова позиція з даного питання є усталеною та незмінною.

Аналізуючи зміст заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи, а тому підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.

В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 січня 2024 року у справі №380/21494/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда З. М. Матковська