Ухвала

від 18.12.2024 по справі 910/1152/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.12.2024Справа № 910/1152/24Господарський суд міста Києва у складі судді Карабань Я.А., за участі секретаря судового засідання Севериненко К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні

клопотання Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс»

про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу в справі

за позовом Міністерства соціальної політики України

до 1) Belintech Ltd,

2) Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс»,

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс»,

4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс Карт Сервіс»

про визнання договору недійсним

Представники учасників справи:

від позивача: Глущенко Д.В.;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідачів 1, 3, 4: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство соціальної політики України (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Belintech Ltd (надалі - відповідач-1), 2) Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс» (надалі - відповідач-2), 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс» (надалі - відповідач-3), 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс Карт Сервіс» (надалі - відповідач-4) про визнання недійсним договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018, що укладений між позивачем та відповідачами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 позов Міністерства соціальної політики України до 1) Belintech Ltd, 2) Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс», 3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс», 4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс Карт Сервіс» про визнання договору недійсним залишено без розгляду.

18.11.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 26 000, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 розгляд клопотання відповідача-2 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу призначено на 27.11.2024.

25.11.2024 від представника позивача надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги.

У судове засідання 27.11.2024 з`явився представник відповідача-2, представники позивача та відповідачів 1, 3, 4 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 відкладено судове засідання по розгляду клопотання відповідача-2 про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу на 18.12.2024.

09.12.2024 від представника відповідача-2 надійшли додаткові пояснення до клопотання про стягнення витрат на правову допомогу.

17.12.2024 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу.

17.12.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про проведення судового засідання по розгляду клопотання про стягнення витрат на правову допомогу без його участі.

У судовому засіданні 18.12.2024 представник позивача заперечувала щодо задоволення клопотання відповідача про стягнення витрат на правову допомогу в повному обсязі, представники відповідачів 1, 2, 3, 4 в засідання не з`явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.

Розглянувши клопотання Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс», суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі та у тому самому порядку, що й судове рішення.

Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

В силу приписів частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі залишення позову без розгляду.

Так, відповідно до частин 5 та 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, дає підстави для висновку, що у разі залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 в справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 в справі № 922/592/17.

У разі залишення позову в справі без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, що і зумовили відповідні витрати відповідача під час розгляду справи та пов`язані з цим розглядом.

Водночас Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача. Разом із тим, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 в справі №905/121/19, від 13.05.2021 в справі №910/16777/20, від 15.09.2021 в справі №902/136/21, від 18.01.2022 в справі №922/2017/17, від 14.03.2023 в справі №911/1201/22, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина п`ята статті 130 Господарського процесуального кодексу України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Так, обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідно до приписів частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача тощо.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 в справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 в справі № 922/592/17, від 24.03.2021 в справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 в справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 в справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 в справі № 924/804/20.

При цьому, суд зазначає, що не можна виходити лише з буквального розуміння терміну "необґрунтовані", тобто такі, для яких не має достатньо фактів чи доказів. Необґрунтованими можуть бути визнані такі дії, які свідомо спрямовані на перешкоджання нормальному перебігу судового провадження та явно свідчать про зловживання правами.

За результатами дослідження змісту заяви відповідача-2 суд встановив, що заявником не було належним чином доведено необґрунтованості дій позивача, у той час як саме лише подання позову в даній справі, не може бути розцінене судом як таке, що свідчить про необґрунтованість дій позивача, оскільки останній має право на звернення до суду та реалізував таке право на свій розсуд.

Суд наголошує, що позов у даній справі був залишений судом без розгляду відповідно до п.7 ч.1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно з положеннями пункту 7 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України залишення позову без розгляду на підставі цієї норми реалізується лише у випадку, якщо від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору, надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді.

У свою чергу, наведені в п. 7 ч.1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 ст.8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" норми передбачають саме імперативний обов`язок суду залишити позов без розгляду не просто по факту, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, а саме, якщо будь-яка із сторін цієї угоди, зокрема і відповідач, попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору і не пізніше початку розгляду справи по суті.

Тобто, позов судом було фактично залишено без розгляду в зв`язку із запереченнями відповідача-2 щодо розгляду справи Господарським судом міста Києва та за відсутності таких заперечень справа підлягала би розгляду по суті

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, положення чинного законодавства свідчать про те, що право будь-якої особи звернутися до суду за захистом своїх прав є беззаперечним. Домовленість сторін в договорі про вирішення спору третейським судом не позбавляє права жодної із сторін подати позов до місцевого суду і отримати судове рішення по суті спору, якщо інша сторона не буде заперечувати проти розгляду справи в цьому суді.

Отже, факт звернення позивача до суду в даному випадку не можна вважати необґрунтованими діями, оскільки право звернення до суду залишається незмінним навіть при наявності арбітражного застереження.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 02.12.2024 у справі №904/217/24.

Суд зазначає, що обставини викладені відповідачем-2 щодо необґрунтованості дій позивача в частині того, що сам позов є необґрунтованим та позивач шляхом подання такого позову намагається уникнути від обов`язку щодо виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, фактично зводяться до незгоди відповідача-2 з позовними вимогами по суті, однак не свідчать про необґрунтованість дій позивача в межах справи №910/1152/24.

Відтак, суд не вбачає наявність у справі необґрунтованих дій позивача, що є необхідною умовою для компенсації здійснених відповідачем-2 витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до приписів частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та диспозитивність.

При цьому, суд наголошує, що в силу положень статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, а також беручи до уваги недоведеність відповідачем-2 обставин необґрунтованості дій позивача в ході розгляду справи № 910/1152/24, суд у даному випадку не вбачає підстав для висновку про необґрунтованість дій позивача та стягнення з останнього компенсації понесених відповідачем-2 витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, в зв`язку із залишення позову без розгляду.

За таких обставин, у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс» про стягнення з Міністерства соціальної політики України витрат на правову допомогу в розмірі 26 000,00 грн слід відмовити.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129, 130, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій «Інфоплюс» про стягнення витрат на правову допомогу задовольнити частково відмовити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 24.12.2024.

Суддя Я.А.Карабань