Ухвала

від 24.12.2024 по справі 183/9228/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У Х В А Л А

24 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 183/9228/22

провадження № 61-16474ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» про поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, стягнення виплат та

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства «Красилівський агрегатний завод» (далі - ДП «Красилівський агрегатний завод») про звільнення його за пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) від 26 червня 2017 року № 3810к-к;

- поновити його на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху № 73

ДП «Красилівський агрегатний завод» до 19 липня 2022 року;

- зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» звільнити його 19 липня 2022 року з роботи за його заявою на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін;

- зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» після звільнення 19 липня 2022 року видати йому належно оформлену трудову книжку без запису про розірвання трудового договору за прогул;

- зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» нарахувати та виплатити заробітну плату (середній заробіток) в розмірі 474 373,86 грн за період з дня мобілізації до дня звільнення з підприємства 19 липня 2022 року;

- зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» нарахувати та виплатити компенсацію за 189 календарних днів невикористаних відпусток на загальну суму 101 166,03 грн;

- зобов`язати ДП «Красилівський агрегатний завод» нарахувати та виплатити вимушений прогул з 20 липня 2022 року до дня подачі позову до суду на загальну суму 84 365,70 грн.

Вказував, що з 24 вересня 2014 року працював слюсарем механоскладальних робіт 3 розряду на ДП «Красилівський агрегатний завод».

У грудні 2014 року був призваний на військову службу в зв`язку з мобілізацією, під час якої безпосередньо брав участь у бойових діях у зоні проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.

Під час виконання ним військового обов`язку, наказом ДП «Красилівський агрегатний завод» від 26 червня 2017 року № 381-к «Про звільнення за прогули ОСОБА_1 » з ним розірвано трудовий договір за пунктом 4 статті 40

КЗпП України за прогули без поважних причин.

Стверджував, що за період роботи на підприємстві добросовісно виконував свої трудові обов`язки, за що отримував відповідну заробітну плату, а з боку керівництва підприємства не було зауважень щодо якості виконаної роботи чи дотримання правил внутрішнього трудового розпорядку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів, зокрема, за ними під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

З 19 липня 2022 року набрали чинності зміни до статті 119 КЗпП України, внаслідок яких виключено збереження середнього заробітку за працівниками, які призвані на військову службу в зв`язку з мобілізацією, однак передбачено збереження місця роботи і посади.

Вважав, що за період з січня до березня 2015 року йому не доплачено середній заробіток на загальну суму 1 823,74 грн, за період з 01 квітня 2015 року до

19 липня 2022 року відповідач протиправно не виплатив йому середній заробіток на загальну суму 472 550,12 грн.

Його не повідомлено про звільнення належним чином, не надано під розписку наказ про звільнення та не проведено розрахунок.

Вважав, що час, коли він фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи та заробітна плата повністю або частково, належить до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а час роботи в шкідливих умовах праці, в яких він працював з 23 вересня до 12 грудня 2014 року дає право на щорічну додаткову відпустку за шкідливі умови праці.

Станом на 19 липня 2022 року у нього невикористані 188 календарних днів щорічної основної відпустки та 1 календарний день додаткової щорічної відпустки за роботу в шкідливих умовах праці, а всього 189 календарних днів, сума компенсації за які складає 101 166,03 грн.

Під час ухвалення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак з відповідача на його користь підлягає стягненню 84 365,70 грн за 114 днів вимушеного прогулу.

15 травня 2024 року рішенням Франківського районного суду м. Львова позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «Красилівський агрегатний завод» про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 статті 40 КЗпП України

від 26 червня 2017 року № 381-к.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді слюсаря механоскладальних робіт цеху

№ 73 ДП «Красилівський агрегатний завод» з 26 червня 2017 року.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» (далі - ТОВ «Красилівський агрегатний завод», яке змінило назву з ДП «Красилівський агрегатний завод») на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 квітня 2015 року до 18 липня 2022 року в розмірі 473 113, 87 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

06 листопада 2024 року постановою Львівського апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Красилівський агрегатний завод» задоволено частково.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 травня 2024 року в частині стягнення з ТОВ «Красилівський агрегатний завод» 473 113,87 грн змінено, стягнуто з ТОВ «Красилівський агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 01 квітня 2015 року до 26 серпня 2016 року в розмірі 35 615,48 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

06 грудня 2024 року ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року, в якій просить її скасувати, рішення Франківського районного суду м. Львова

від 15 травня 2024 року залишити в силі.

Необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму, що не підлягає касаційному оскарженню, з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).

Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню, а саме не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Частиною четвертою статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження, зокрема, призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Згідно з пунктом 2 частини четвертої 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);

4) справи про розірвання шлюбу;

5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України конкретизовано випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.

Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт «а»); особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи (підпункт «б»);значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункт «в»); віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково (підпункт «г»).

У справі предметом позову є поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, стягнення виплат в розмірі 659 905,59 грн, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (757 000,00 грн).

Під час вирішення питання про відкриттякасаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.

У касаційній скарзі не зазначено, що розгляд справи в касаційному суді має виняткове значення для заявника.

Верховний Суд враховує предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що справа є незначної складності і не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України, та відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд зауважує, що зазначення підстав касаційного оскарження є лише вимогою до форми та змісту касаційної скарги відповідно до цивільного процесуального закону, проте не є безумовною підставою для відкриття провадження у справі на рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Водночас, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Заявник подав касаційну скаргу на судове рішення в справі незначної складності, що виникла з трудових відносин, з ціною позову, що не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Красилівський агрегатний завод» про поновлення на роботі, зобов`язання вчинити дії, стягнення виплат.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Ситнік

В. М. Ігнатенко

І. М. Фаловська