Рішення

від 26.12.2024 по справі 489/2799/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

справа № 489/2799/24 провадження №2/489/1365/24

РІШЕННЯ

Іменем України

26 грудня 2024 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засіданняКоростієнко Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Космонавтів 88/90» (далі ОСББ «Космонавтів 88/90»), про визнання протиправним та скасування рішення, визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання змінити договір найму, зустрічним позовом Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСББ «Космонавтів 88/90», про виселення без надання іншого житлового приміщення

встановив:

У квітні 2024 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом в якому просять:

-визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.02.2024 № 328 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні квартири АДРЕСА_1 ;

-визнати за позивачами право користування квартирою АДРЕСА_1 на умовах житлового найму та переважне право на отримання вказаної квартири;

-зобов`язати Виконавчий комітет Миколаївської міської ради змінити договір найму квартирою АДРЕСА_1 , шляхом заміни первісного наймача квартири ОСОБА_3 на ОСОБА_1 та відкрити на її ім`я особовий рахунок на квартиру сім`ї у складі двох осіб ОСОБА_1 із сином ОСОБА_2 та видати ордер на вселення.

Як на підставу позовних вимог вказано, що позивачі з 24.09.2004 перебувають на квартирному обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов при Виконавчому комітеті Миколаївської міської ради у загальній черзі складом з двох осіб та станом на 13.12.2023 їх номер черги 2426.

ОСОБА_1 з 12.04.2024 зареєстрована за соціальною адресою: АДРЕСА_2 без надання житлової площі.

ОСОБА_2 зареєстрований в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 . У якому житлова площа йому ніколи не надавалася, що підтверджується довідкою від 09.04.2024.

Так як позивачі не мали в м.Миколаєві місця проживання, 14.07.2003 між ЖЕУ-16 та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , що складається з двох кімнат житловою площею 29,6 кв.м, загальною площею 42,8 кв.м. на строк до повернення з психоневрологічного інтернату основного квартиронаймача ОСОБА_3 , де вона проходила лікування.

Вказана квартира знаходилася в непридатному стані, була занедбана та потребувала капітального ремонту.

У спірну квартиру позивач ОСОБА_1 вселилася із своїм неповнолітнім на той час сином ОСОБА_2 , що мав інвалідність ІІІ групи з дитинства, що підтверджується довідкою.

На теперішній час всі квартиронаймачі, остання з яких ОСОБА_3 , яка перебувала на лікуванні у Виноградівському психоневрологічному інтернаті Баштанського району, померли.

Позивач ОСОБА_1 в повній мірі виконала всі умови договору, відремонтувала квартиру повністю. Утримує її в належному стані, регулярно сплачує комунальні послуги та разом із сином відкрито і добросовісно користується нею.

Іншого житла у власності вони не мають та не мають іншого нерухомого майна, яке б могли продати та придбати житло.

ОСОБА_1 зверталася до відповідача з метою отримання ордеру на вказане житло та для можливості зареєструвати місце проживання у ньому, але листом від 01.12.2023 їй відмовив з підстав відсутні права користування таким житлом.

Квартирний облік установлення черговості на одержання житлової площі і розподіл житла здійснюється під громадським контролем і з додержанням гласності. Питання позивача було розглянуто комісією та 06.12.2023 рекомендовано розподілити квартиру позивачу. Проте рішенням виконавчого комітету міської ради від 28.02.2024 № 328 позивачу відмовлено в наданні вказаного житла та укладення договору найму житлового приміщення. Вказане рішення позивачі вважають протиправним та таким, що порушує їхні законні права на житлове приміщення, внаслідок чого звернулися до суду за захистом порушеного права.

У свою чергу, Виконавчий комітет Миколаївської міської ради подав до суду зустрічний позов про виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення та стягнення понесених витрати на оплату судового збору в сумі 3028,00 грн.

В обґрунтування зустрічного позову заначено, що позивачі за первісним позовом незаконним шляхом зайняли спірну квартиру, порушивши норми житлового законодавства України та права виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Квартира АДРЕСА_1 не приватизована, не службова, належить до комунальної власності Миколаївської міської територіальної громади, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та листом управління комунального майна Миколаївської міської ради від 16.04.2024 №8000/10.01-08/24-2.

За інформацією відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради (лист від 18.04.2024 № 8504/02.11-19/24-2) спірна квартира двокімнатна, загальною площею 42,8 кв.м, житлова 29,6 кв.м., була надана ОСОБА_4 рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 06.08.1974 № 858 на склад сім`ї із трьох осіб (він, дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_5 ).

Згідно з інформацією відділу державної реєстрації РАЦС у м.Миколаєві від 18.11.2023 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За наявною у відділ обліку та розподілу житла інформацією, виконком міської ради не надавав дозволу на зміну договору найму після смерті ОСОБА_6 .

Крім того, відповідно до листа Виноградівського психоневрологічного інтернату від 16.11.2023 № 275, ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала в інтернаті з 2001 року і 18.07.2018 знята з утримання і виписана у зв`язку із смертю.

Інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_5 згідно витягу з реєстру територіальної громади міста Миколаєва відсутня.

Згідно пояснень ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі на підставі договору з 2003 року, укладеному між нею та ЖЕК-16 на невизначений термін.

Відповідно до статті 24ЖК України для експлуатації державного і громадського житлового фонду створюються житлово-експлуатаційні організації, діяльність яких здійснюється на основі господарського розрахунку.

Житлово-експлуатаційні організації забезпечують схоронність житлового фонду і належне його використання, високий рівень обслуговування громадян, а також контролюють додержання громадянами правил користування жилими приміщеннями, утримання житлового будинку і придимової території.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 60 ЖК України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) користування житловим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

На обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при Виконавчому комітеті Миколаївської міської ради громадянка ОСОБА_1 складом сім дві особи (вона та син) перебуває з 24.09.2004 за адресою АДРЕСА_3 , відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 24.09.2004. При цьому, ОСОБА_1 уклала договір оренди квартири АДРЕСА_1 14.07.2003, тобто до постановки на квартирний облік.

Згідно акту перевірки житлових умов від 10.09.2004 комісія перевірила житлові умови ОСОБА_1 (бухгалтера ЖКП «Південь») та вказала, що остання з сином займає одну кімнату в гуртожитку по АДРЕСА_3 , житловою площею 14 кв.м та прийшла до висновку, що ОСОБА_1 потребує постановки на квартирний облік, як така, що не має житла. Хоча фактично ОСОБА_1 проживала у комунальній квартирі, про що зазначає у своєму позові.

Отже, станом на дату укладення договору оренди спірної квартири, ОСОБА_1 не перебувала на квартирному обліку, чим порушила норми статті 42 ЖК УРСР та пункти 13, 37, 38 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470.

Також позивачами не надано доказів того, що спірна квартира була в непридатному для проживання стані. Але навіть якщо квартирі дійсно була в такому стані, то вселитися у таку квартиру можливо було лише у визначеному законодавством порядку за рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради у відповідності до статті 51 ЖК України.

Крім того, за інформацією відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради ОСОБА_1 до 14.07.2003 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з питанням укладення договору оренди на спірну квартиру не зверталися (лист від 30.04.2024 № 10464/02.11-19/24-2).

Також на дату укладення договору оренди спірна квартира фактично була вільна та могла бути розподілена між особами, які перебували на квартирному обліку в порядку черговості, оскільки станом на 14.07.2003 ОСОБА_3 не була основним квартиронаймачем, а виконком міської ради дозволу на зміну договору найму після смерті ОСОБА_4 не надав.

Позивачі за первісним позовом оскаржують рішення виконкому міської ради від 28.02.2024 № 328, яким відмовлено ОСОБА_1 в наданні квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю підстав, визначених у статті 43ЖК України та пункту 38 Правил обліку громадян щодо надання жилих приміщень громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, в порядку черговості. Але в позовній заяві не доведено незаконності цього рішення.

Позивачі вказують, що іншого житла у власності не мають. При цьому, згідно інформації з державного реєстру за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 , яке припинено 11.04.2024 (реєстрація переходу права власності повне відчуження).

Стосовно посилання у первісному позові на правову позицію Верховного Суду у постанові від 24.02.2021 по справі № 296/4642/19, то встановлені в ній обставини не є тотожними даному спору, а тому вона не може бути використана при розгляді цієї справи.

На підставі наведеного виконавчий комітет міської ради просить виселити позивачів із спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, а в задоволені їх позову відмовити.

У судове засідання, призначене на 24.12.2024, сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином. Представники сторін надли до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких просили задовольнити позови сторін, яких представляють.

Враховуючи належне повідомлення сторін про судове засідання та те, що сторони надали пояснення в судовому засіданні, що відбулося раніше, а також надали суду усі наявні у них докази, суд вважає за можливе розгляд справи здійснити за відсутності сторін та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За частиною п`ятоюстатті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що згідно договору оренди житлового приміщення від 14.07.2003, укладеному між начальником ЖЕУ-16 ОСОБА_7 та ОСОБА_1 , надано дозвіл на проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_6 до повернення основного наймача ОСОБА_3 з покладенням обов`язків регулярно сплачувати квартплату і комунальні послуги та провести ремонт в квартирі.

Відповідно до Акту про проживання в квартирі від 08.04.2024, складеного в присутності сусідів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та засвідченого заступником голови правління ОСМД «Космонавтів 88/90», ОСОБА_1 з сином ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_7 проживає з 2001 (понад 20 років) по теперішній час. На постійній основі сплачує комунальні послуги, заборгованості не має.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 04.04.2024 позивачі зареєстрованого в державному реєстрі на праві власності нерухомого майна не мають.

Також із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 22.04.2024 встановлено, що за позивачем ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_5 , яке було припинено 11.04.2024 (реєстрація переходу права власності повне відчуження).

Згідно матеріалів справи та підтверджується сторонами спірна квартира належить до комунальної власності міста Миколаєва.

15.11.2023 позивач ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Миколаївської міської ради із заявою про надання ордеру на спірну квартиру в чому їй було відмовлено, так як відсутнє рішення про надання їй цього житлового приміщення, що підтверджується відповіддю Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 01.12.2023 № Д-5146/ІНГ/3675.

Згідно наданих ОСОБА_1 27.03.2024 відповідей Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради рішенням виконавчого комітету міської ради від 24.09.2004 №1844 позивача ОСОБА_1 взято на квартирний облік до загальної черги громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за адресою: АДРЕСА_3 , складом 2 особи (вона та син). Номер черги 2426.

Отже, як слідує з акту проживання в квартирі від 08.04.2024 позивач з сином вселилася до спірної квартири ще до укладення договору оренди, а на квартирний облік була взята після укладення договору оренди, так як потребувала поліпшення жилавих умов за адресою: АДРЕСА_3 , яка є відмінною від адреси спірної квартири.

Рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28.02.2024 № 328 вирішено відмовити ОСОБА_1 в наданні квартири АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю підстава, визначених у статті 43 ЖК України, пункту 38 Правил обліку громадян щодо надання житлових приміщень громадянам. Які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, в порядку черговості.

У судовому засіданні позивач та представник позивачів пояснили, що вказана відмова виконавчого комітету міської ради порушує право позивачів на житло, так як ОСОБА_1 подала всі необхідні документи згідно переліку вказаного відділом обліку та розподілу житла міської ради, а також тривалий час та постійно вони проживають в спірній квартирі, яку відремонтували і зробили придатною для проживання, в яку вселилися на підставі договору оренди.

Позивач ОСОБА_1 також пояснила, що вона не була обізнана про те, що вселення до спірної квартири мало б бути здійснюватися на підставі ордеру. Так як на той час працювала бухгалтером в ЖКП «Південь» і їй запропонували вказану квартиру, яка була розташована неподалік місця роботи, тому погодилася на до вселення і проживання в ній поки не повернеться основний квартиронаймач ОСОБА_3 .

Згідно листа відділу обліку та розподілу житла від 18.04.2024 № 8504/02.11-19/24-2 спірна квартира була надана ОСОБА_4 рішенням виконкому Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 06.08.1974 № 858 на склад сім`ї з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_3 , син ОСОБА_5 ). Згідно з інформацією відділу державної РАЦС у м.Миколаєві від 08.11.2023 № 23.19-37/1825 ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . За наявною у відділі інформацією, виконком міської ради не надавав дозволу на зміну договору найму після смерті ОСОБА_6 . Відповідно до листа Виноградівського психоневрологічного інтернату від 16.11.2023 № 275, ОСОБА_3 проживала в інтернаті з 2001 року і виписана у зв`язку із смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 . Інформація щодо місця реєстрації ОСОБА_5 , згідно з витягом з реєстру територіальної громади міста Миколаєва, відсутня.

У листі також зазначено, що попередньо, питання щодо розподілення спірної квартири для громадянки ОСОБА_1 виносилося на розгляд громадської комісії з житлових питань та було позитивно розглянуто. Однак, враховуючи вимоги чинного житлового законодавства, рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 28.02.2024 № 328 ОСОБА_1 відмовлено в надані квартири.

Відповідно до листа відділу обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради від 30.04.2024 № 10464/02.11-19/24-2 ОСОБА_1 до 14.07.2003 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради з питання укладення договору оренди на квартиру АДРЕСА_1 не зверталася, а у відділі не ведеться облік чи реєстрація договорів оренди комунальних житлових приміщень.

Додатком до вказаного листа є Акт перевірки житлових умов заявника від 10.09.2004, згідно якого ОСОБА_1 працює в ЖКП «Південь» на посаді бухгалтера та проживає в будинку АДРЕСА_3 разом з сином ОСОБА_2 з 22.05.2001 по 15.05.2003. Згідно висновку комісії ОСОБА_1 потребує в постановці на квартирний облік в загальну чергу, так як не має житла.

Згідно архівного витягу з рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22.02.2008 № 460 ОСОБА_1 , складом із 2 осіб, було включено до списків громадян, які користуються правом першочергового отримання жилих приміщень. Проте, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 30.05.2016 № 495 її виключено із списку громадян, які користуються правом першочергового отримання жилих приміщень, на підставі пункту 27 Правил обліку громадян.

Отже, на теперішній час позивачі за первісним позовом перебувають на квартирному обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у загальній черзі.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першоюстатті 16 ЦК України, частиною першоюстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Устатті 47 Конституції Українизазначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Відповідно достатті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

Статтею 9 ЖК Українивизначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів. Забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно достатті 58 ЖК Українина підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Згідно зістаттею 61 ЖК Україникористування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Заселення жилого приміщення та право користування ним виникає у особи, яку включено до ордеру та не може випливати з факту вселення у жиле приміщення.

Такий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 932/713/23 (провадження № 61-2706св24).

У постанові від 21.08.2024 у справі № 472/7300/20 (провадження № 61-3945св24) Верховний Суд вказав, що: «Ордер на вселення у жиле (зокрема й службове) приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло; лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено.

Права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.

Колегія суддів погоджується з тим, що право на видачу ордера належить органу місцевого самоврядування, водночас підставою для визнання права користування житловим приміщенням, яке перебуває у власності територіальної громади міста, може бути договір найму житлового приміщення, укладений у письмовій формі на підставі ордера на дане житлове приміщення, виданого на ім`я наймача.».

Матеріалами справи підтверджується та на це вказують самі позивачі, що в спірну квартиру вони заселилися за відсутності ордеру на підставі договору оренди від 14.07.2003, укладеного між позивачем ОСОБА_1 , яка на той час працювала бухгалтером в ЖКП «Південь», та начальником ЖЕУ-16 ОСОБА_7 на строк до повернення основного наймача ОСОБА_3 з психоневрологічного інтернату, до якого вона вибула в 2021 році, де померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Проте, як слідує з матеріалів справи основним квартиронаймачем був чоловік ОСОБА_3 ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та після якого виконком міської ради не приймав рішення про заселення до квартири інших осіб та зміну договору найму житла.

Із наданих позивачами доказів, зокрема акту про проживання від 08.04.2024, складеного за участю сусідів, ОСОБА_1 разом з сином у спірній квартирі на постійній основі проживає з 2001 року.

Отже, як підтверджує сама позивач ОСОБА_1 доданими до позову доказами, до квартири вона з сином вселилася задовго до укладення договору найму, який відповідач вважає сумнівним, не перебуваючи на квартирному обліку та за життя ОСОБА_4 основного квартиронаймача.

Крім того, звертаючись в 2004 році до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради із заявою про взяття на квартирний облік ОСОБА_1 , разом з неповнолітнім на той час сином, була зареєстрована в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3 та саме за цією адресою 10.09.2004 складався акт перевірки житлових умов заявниці та комісією зроблено висновок, що вона потребує покращення житлових умов.

Із наданої позивачем ОСОБА_1 копії паспорта встанволено, що за адресою гуртожитку вона була зареєстрована з 15.03.2003 по 24.06.2021.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини вселення ОСОБА_1 з сином до спірної квартири відбулося з порушенням вимог статті 58 ЖК України.

Стосовно тверджень позивача ОСОБА_1 про те, що вона вважала достатнім для вселення укладення договору оренди, суд їх відхиляє так як таке вселення не відповідає житловому законодавству чинному на момент її вселення. Крім того, судячи із наданих позивачами доказів, ОСОБА_1 вселилася до квартири до укладення договору оренди та за життя основного квартиронаймача ОСОБА_4 .

Також,відповідно до статті61ЖК України(вредакції на моментукладення договоруоренди) користування жилим приміщенням у будинках державного і

громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору

найму жилого приміщення. Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

На момент укладення ОСОБА_1 договору оренду діяв Типовий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.1998 № 939, якому наданий позивачем договір оренди не відповідає.

Таким чином, наявні у справі докази дають достатні підстави вважати, що позивач з сином вселилися в спірну квартиру з порушенням чинного законодавства України, оскільки ОСОБА_1 на момент вселення не перебувала на квартирному обліку та було відсутнє рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради про надання її житла та ордеру на вселення.

Стосовно наведених в первісному позові доводів про протиправність рішення виконавчого комітету міської ради від 28.02.2024 №328 в частині відмови ОСОБА_1 в наданні спірної квартири, суд вважає їх не доведеними та безпідставними.

Як вбачається із змісту вказаного рішення ОСОБА_1 було відмовлено в наданні спірної квартири з підстав, передбачених статтю 43 ЖК України, пункту 38 Правил обліку громадян щодо надання житлових приміщень громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, в порядку черговості.

Тобто з підстав того, що позивач перебуває на квартирному обліку та має право на забезпечення житлом в порядку загальної черги, номер в якій станом 13.03.2024 ОСОБА_1 становив 2426.

За такого оспорюване рішення виконавчого комітету є правомірним, а тому позовна вимоги про визнання вказаного рішення неправомірним та його скасування в частині що стосується позивача задоволенню не підлягає.

Так як судом встановлено, що позивачі вселилися до спірної квартири з порушенням встановленого законом порядку, тому в суду відсутні підстави для визнання за позивачами права користування спірною квартирою на умовах житлового найму та переважного права на отримання квартири.

Крім того, як слідує з наданого позивачем ОСОБА_1 договору оренди та як вона сама підтвердила в судовому засіданні, вона розуміла, що всилялася в квартиру тимчасово.

Суд також зазначає, що правом на отримання житла в першу чергу та позачергово наділені громадяни, перелік яких закріплено в статях 45, 46 ЖК України, до яких позивачі не відносяться, а тому посилання позивачів в своєму позові на положення статті 777 ЦК України, якою врегульовано правовідносини з переважного права на придбання переданої у найм речі, не піддягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також вимога первісних позивачів про визнання за ними права користування квартирою на умовах найму не відповідає статті 43 ЖК України, відповідно до якої громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості, що в подальшому згідно статті 61 цього Кодексу є підставою для укладення з таким громадянином договору найму житлового приміщення.

З огляду на встановлені обставини та наявні у справі докази не підлягає задоволенню позовна вимога і про зобов`язання відповідача змінити договір найму спірної квартири шляхом заміни попереднього наймача ОСОБА_3 на позивача ОСОБА_1 та відкрити на її ім`я особовий рахунок та видати ордер на вселення.

Крім того, як встановлено судом, ОСОБА_3 не була основним квартиронаймачем, а видача ордеру на вселення відповідно до приписів статей 43, 58 ЖК України здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету міської ради про надання житлового приміщення для проживання в порядку черговості.

Також суд враховує, що тривале та постійне проживання позивачів в спірній квартирі, за відсутності реєстрації в ній, відсутності в них іншого житла для проживання та за фактичного не надання їм житлового приміщення за адресами реєстрації, про що зазначено в позові, з огляду на наведенні вище положення житлового законодавства не може бути підставою для задоволення позову, оскільки вселення позивачів в спірну квартиру відбулося з порушенням встановленого законодавством порядку.

Стосовно ремонту позивачами спірної квартири та оплата квартплати і комунальних послуг то це за встановлених обставин не має значення.

Щодо посилання в первісному позові на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.02.2021 № 296/4642/19, то він зроблений за інших обставин та стосується відмови в приватизації житлового приміщення, через що не може бути використаний у даній справі.

Враховуючи наведене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову з мотивів, що наведено вище.

При вирішені зустрічного позову суд виходить з наступного.

Статтею 9 ЖК Українипередбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Частиною третьоюстатті 116 ЖК Українипередбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Із зустрічного позову вбачається, що як на підставу для виселення позивачів за первісним позовом із спірної квартири без надання іншого житла Виконавчий комітет Миколаївської міської ради вказує на те, що вони незаконним шляхом зайняли вказане житлове приміщення, порушивши норми житлового законодавства та права виконавчого комітету міської ради.

Суд погоджується із такими твердженнями відповідача, про що відповідний висновок зроблено вище, а тому в додатковому наведенні судом аргументів на підтвердження такого висновку немає необхідності.

Водночас, суд враховує, що згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Тому суду слід з`ясувати, чи є легітимна мета втручання у право на повагу до житла, а за її наявності - чи пропорційним цій меті є задоволення позову.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що іншого житла у власності позивачі не мають, а право власності на закінчений будівництвом об`єкт житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_5 , власником якого був ОСОБА_2 припинено 11.04.2024.

Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 18.10.2023 та листа ТОВ «Перша Миколаївська управляюча компанія» від 09.04.2024 № 22 ОСОБА_2 зареєстрований в гуртожитку по АДРЕСА_3 з 15.05.2003, але житлова площа за даною адресою йому не надавалася.

Інший позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , згідно копії паспорту останньої, за адресою гуртожитку по АДРЕСА_3 була зареєстрована з 15.05.2003 по 24.06.2021, а з 12.04.2024 зареєстрована за соціальною адресою в АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 15.04.2024.

У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснювала, що за адресою гуртожитку та по АДРЕСА_2 , яка є соціальною адресою, вона лише була зареєстрована, але житло їй не надавалося та вона проживала постійно в спірній квартирі, яка є її єдиним житлом.

Наведених доводів позивачів та наших ними доказів відповідачем не спростовано.

Із наданих в судому засіданні пояснень представника відповідача встановлено, що про спірну квартиру та проживання в ній позивачів виконкому міської ради стало відомо після їх звернення до суду та претендуванням на квартиру, до цього житлово-експлуатаційне підприємство не повідомляло про спірну квартиру.

У постанові від 27.08.2024 у справі № 201/193/22 (провадження № 201/193/22) Верховний Cуд вказав, що: «Тривале проживання відповідачки у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їй в розумінні статті 8 Конвенції.

Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачкою з 2012 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції».

Враховуючи передбачені законом підстави для виселення особи, а також надаючи у даній справі оцінку предмету того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві», тобто чи є таке втручання співрозмірним із переслідуваною законною метою, суд приходить до висновку, що виселення позивачів із спірної квартири без надання іншого житла, з урахуванням тривалості та постійного проживання позивачів у спірній квартирі, відсутності в них іншого житла, буде порушенням прав позивачів гарантованих статтею 8 Конвенції та не відповідатиме нагальній суспільній необхідності, а тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Так як в задоволені первісного та зустрічного позову відмовлено повністю, підстави для розподілу понесених сторонами витрати на оплату судового збору відповідно до положень статті 141ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями4,19,141,263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Космонавтів 88/90», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання змінити договір найму та зустрічному позові Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ОСББ «Космонавтів 88/90», про виселення без надання іншого житлового приміщення відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса проживання: АДРЕСА_4 ;

відповідач Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Адміральська,20;

третя особа Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Космонавтів 88/90», код ЄДРПОУ 342672005, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Космонавтів,88.

Повний текст судового рішення складено 26.12.2024.

Суддя І.В.Коваленко