Постанова

від 17.12.2024 по справі 730/440/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

17 грудня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 730/440/22

Головуючий у першій інстанції Данько О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1505/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Шитченко Н.В., Онищенко О.І.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Приватне підприємство Союз+,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та Приватного підприємства «Союз+» на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 серпня 2024 року (місце ухвалення м. Борзна, повний текст рішення складено 09.09.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна; позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства Союз+ про визнання правочину недійсним; позовом Приватного підприємства Союз+ до ОСОБА_1 про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділ майна. В обґрунтування позову посилався на те, що за час шлюбу з відповідачкою сторонами було придбано за спільні кошти нежиле приміщення, магазин загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу нежилого приміщення сторони уклали на відповідачку, на що в договорі позивач надав згоду. Проте з часом сімейні відносини між сторони стали погіршуватися і позивач звернувся до суду з заявою про розірвання шлюбу. На добровільний поділ магазину відповідачка не погоджується, обґрунтовуючи, що магазин є виключно її власністю, оскільки нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину, оформлено саме на неї. Позивач у позові посилається, що магазин було придбано за спільні кошти подружжя та договір купівлі-продажу формально був укладений на відповідачку в інтересах сім`ї, а тому вважає, що права позивача щодо майнового права порушено та він має право на виділ в натурі 1/2 частки магазину.

У позові ОСОБА_1 просить:

визнати нежиле приміщення магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77 кв.м. об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину нежилого приміщення, магазину загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши рішення № 28180087 від 11.02.2016 приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Лиман Т.О. про ОСОБА_3 реєстрацію прав та їх обтяжень на нежиле приміщення, магазин за ОСОБА_2 ;

поділити в натурі нежиле приміщення, магазин загальною площею 77 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши ОСОБА_1 1/2 частину нежилого приміщення, магазину загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи;

стягнути 30 000,00 грн з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу та стягнути судовий збір.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28.09.2024 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні спільної сумісної власності та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні накладено арешт на нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться в АДРЕСА_1 та зареєстрований за ОСОБА_2 , шляхом заборони його відчуження.

У листопаді 2022 року представник ПП Союз+ - адвокат Луєнко Ю.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності. В обґрунтування посилався на те, що 19.09.2016 було створено та зареєстровано ПП Союз+, згідно з п. 1.1. статуту якого його засновником є ОСОБА_2 . Рішенням № 2 від 11.08.2022 ОСОБА_2 , як засновником ПП Союз+ внесено до складу статутного капіталу ПП Союз+ нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з цим збільшено розмір статутного капіталу підприємства до 22 100 грн.

11.08.2022 було затверджено нову редакцію статуту ПП Союз+ та зазначене нежитлове приміщення передано до статутного капіталу підприємства згідно акту приймання передачі від 11.08.2022.

Таким чином, оскільки спірне нежитлове приміщення передано до статутного капіталу ПП Союз+, яке за своєю правовою природою є товариством з обмеженою відповідальністю, і з моменту передачі є власністю то об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є частка в статутному капіталі цього підприємства, а не зазначене конкретне майно, яке, в даному випадку, не підлягає поділу в натурі між сторонами.

У позові ПП Союз+ просить визнати за ПП Союз+ право власності на нежитлове приміщення, магазин, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 08.12.2022 прийнято до розгляду позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ПП Союз+ до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності.

Позовні вимоги за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ПП Союз+ до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності об`єднати в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПП Союз+, про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні спільної сумісної власності та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні.

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ПП Союз+ про визнання правочину недійсним. В обгрунтвання посилався на те, що під час зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який було розірвано рішенням суду від 19.08.2022, сторони на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбали за спільні кошти у власність нежитлове приміщення магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 посилається, що 11.08.2022 відповідачка ОСОБА_5 незважаючи на відсутність згоди ОСОБА_1 прийняла рішення № 2 від 11.08.2022 внести до складу статутного капіталу ПП Союз+ нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та збільшився у зв`язку з цим розмір статутного капіталу підприємства до 22 100 грн. Вказаним рішенням було змінено юридичну адресу підприємства та у зв`язку зі збільшенням статутного капіталу підприємства було затверджено нову редакцію статуту ПП Союз+ від 11.08.2022, та цього ж дня нежитлове приміщення магазин, передано до статутного капіталу ПП Союз+ згідно акту приймання-передачі.

У позові ОСОБА_1 зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 внесла спірне нежитлове приміщення до статутного фонду ПП Союз+ без згоди іншого співвласника під час розгляду справи судом про розірвання шлюбу, що дає підстави вважати, що ОСОБА_2 діяла не в інтересах сім`ї, намагалась таким чином не дійсно передати до статутного фонду ПП Союз+ майно, а намагалася уникнути розподілу спірного приміщення. Позивач вказує, що при укладенні правочину передачі нежитлового приміщення до статутного капіталу ПП Союз+ стороною правочину ОСОБА_2 порушені вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо відповідності цього правочину нормам ЦК України, а саме вимогам ч. 2 ст. 369 ЦК України.

У позові ОСОБА_1 просить:

визнати недійсним рішення загальних зборів ПП Союз+ від 11.08.2022 в частині внесення до статутного капіталу ПП Союз+ нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 77 кв.м;

визнати недійсним акт прийому-передачі від 11.08.2022 ОСОБА_2 до статутного капіталу ПП Союз+ нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 77 кв.м;

визнати недійсними Статут ПП Союз+ в редакції від 11.08.2022 в частині створення статутного капіталу за рахунок передачі ОСОБА_2 до статутного капіталу об`єкту нерухомого майна нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 77 кв.м;

скасувати державну реєстрацію змін до юридичної особи ПП Союз+ від 05.10.2022 року 1000421070006000767 пов`язану зі зміною розміру статутного (складеного капіталу (пайового фонду) юридичної особи. Реєстратор Заєвська В.П., Височанська сільська рада Ніжинського району Чернігівської області.

Ухвалою Борзнянського районного суду Чернігівської області від 21.07.2023 об`єднано в одне провадження цивільну справу № 730/614/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП Союз+ про визнання правочину недійсним з цивільною справою № 730/440/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні спільної сумісної власності та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ПП Союз+, присвоївши об`єднаній цивільній справі № 730/440/22.

Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28.08.2024 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ПП Союз+, про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні спільної сумісної власності та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні задоволено.

ОСОБА_1 виділено у нежилому приміщенні (магазині), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (перший співвласник варіанту розподілу згідно Таблиці 9) приміщення №6а «Торгівельний зал» площею 29,9 м2, приміщення №3 «Санвузол» площею 3,3 м2, приміщення №4 «Приміщення» площею 4,8 м2, всього загальною площею 38,0 м2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на вказану 1/2 частину нерухомого майна.

ОСОБА_2 виділено у нежилому приміщенні (магазині), що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (другий співвласник варіанту розподілу згідно Таблиці10) приміщення №6б «Торгівельний зал» площею 30,0 м2, приміщення №7 «Санвузол» площею 2,9 м2, приміщення №5 «Приміщення» площею 5,1 м2, всього загальною площею 38,0 м2, визнавши за ОСОБА_2 право власності на вказану 1/2 частину нерухомого майна.

Для забезпечення ізольованого користування приміщеннями, які виділяються співвласникам, необхідно провести такі ремонтно-будівельні роботи:

1) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно влаштувати у приміщенні №6 «Торгівельний зал» перегородку, внаслідок чого будуть утворені два приміщення (№6а та №6б); демонтувати дверні блоки та закласти дверні прорізи: між приміщеннями №4 «Приміщення» та №5 «Приміщення»; між приміщенням №3 «Санвузол» та приміщенням №6 «Торгівельний зал»; демонтувати віконний блок та закласти віконний проріз в приміщення №6 «Торгівельний зал»;

2) ОСОБА_1 : влаштувати дверні прорізи між приміщенням №6 «Торгівельний зал» та приміщеннями №3 «Санвузол», №4 «Приміщення»;

3) ОСОБА_2 : влаштувати у приміщенні №6 «Торгівельний зал» перегородку із вхідним дверним прорізом, внаслідок чого буде утворено приміщення №7 «Санвузол»; закласти дверний проріз між приміщенням №6 «Торгівельний зал» та №5 «Приміщення»; влаштувати дверні прорізи: між приміщеннями №6 «Торгівельний зал» та №5 «Приміщення»; вхідний до приміщення №6 «Торгівельний зал».

Покладено на кожну із сторін обов`язок за власний рахунок провести облаштування автономних систем опалення, водопостачання, електропостачання, каналізації, вентиляції з додержанням будівельних норм і стандартів та правил пожежної безпеки.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП Союз+ про визнання правочину недійсним відмовлено.

У задоволенні позову ПП Союз+ до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі пов`язані зі сплатою судового збору у сумі 1 488, 60 грн, витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 30 000 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 у рахунок сплати судового збору на користь держави 1 210, 10 грн.

Заходи забезпечення позову, застосовані на підставі ухвали Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28.09.2022 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Судом першої інстанції встановлено, що нежитлове приміщення (магазин) загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 придбане у період перебування у шлюбі сторін у справі та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що не оспорюється сторонами у справі. За висновком суду, майно, яке набуте за час перебування у зареєстрованому шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності, тому, для розпорядження таким майном, зокрема, і під час внесення його до статутного капіталу одним з подружжя, необхідне отримання згоди іншого з подружжя. Таким чином, оскільки акт приймання передачі нежилого приміщення магазину, від 11.08.2022 є одностороннім правочином, спрямованим на відчуження нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, недотримання нотаріальної форми такого правочину, а також відсутність згоди іншого з подружжя, вказує на те, що такий правочин є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків. Тому суд дійшов висновку, що позов ПП Союз+ до ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення магазин не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів ПП «СОЮЗ +» від 11.08.2022, в частині внесення до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» спірного нежитлового приміщення, визнання недійсним акт прийому-передачі від 11.08.2022 року вказаного нерухомого майна; статуту ПП «СОІОЗ+» в редакції від 11.08.2022 в частині збільшення статутного капіталу за рахунок передачі нерухомого майна та скасування державної реєстрації змін до юридичної особи ПП «СОЮЗ +» пов`язану зі зміною розміру статутного капіталу, суд першої інстанції пришов до висновку, що обраний спосіб захисту порушеного права є неефективним, тому у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Разом з тим, місцевий суд прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання за ними право власності по 1/2 частині нерухомого майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки можливий поділ вказаного нерухомого майна в ідеальних частках, та поділ приміщення слід провести відповідно до запропонованого експертом варіанту розподілу.

Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_2 та ПП «СОЮЗ +» - адвокат Луєнко Ю.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28.08.2024 в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ПП «Союз+», про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні спільної сумісної власності та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні та в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП «Союз+» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності та в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ПП «Союз+», про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні спільної сумісної власності та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні відмовити;

позовні вимоги ПП «Союз+» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання права власності - задовольнити в повному обсязі;

понесені ОСОБА_2 та ПП «Союз+» під час розгляду справи в суді першої інстанції судові витрати стягнути на їх користь з ОСОБА_1 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ПП «Союз+» судові витрати, пов`язані з розглядом справи в апеляційному суді.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав їм не правильну оцінку, допустився порушень вимог норм матеріального та процесуального права.

У скарзі апелянти посилаються, що спірне нежитлове приміщення магазину, було придбане для здійснення у ньому підприємницької діяльності, на той час, ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_1 як фізичні особи-підприємці зареєстровані не були, проте 24.03.2016 ОСОБА_2 зареєструвалася як фізична особа-підприємець, а ОСОБА_1 як підприємець не реєструвався. З того часу господарська діяльність у спільному приміщенні почала здійснюватися у формі ФОП ОСОБА_2 .

Вказують, що у подальшому виникла необхідність одержання ліцензій на торгівлю алкогольними та тютюновими виробами. Для цього сторони за спільною згодою вирішили створити ПП «СОЮЗ+», засноване на основі приватної власності, та дійшли згоди, що в установчих документах засновником буде визначено ОСОБА_2 , та 19.09.2016 це підприємство було створене та зареєстроване, а вже 23.12.2016 було зареєстровано припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 .

Заявники посилаються, що вся підприємницька діяльність сім`ї фактично почала здійснюватися у формі ПП «СОЮЗ+», яке здійснювало торгівлю виключно у спірному приміщенні продовольчою групою товарів та автозапчастинами. Торгівлею продуктами харчування, алкоголем та тютюновими виробами займалася ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 - торгівлею автозапчастинами, паливно-мастильними матеріалами та іншими супутніми товарами. ПП «СОЮЗ+» також використовувало працю найманих працівників.

Разом з цим, зазначають, що ОСОБА_1 здійснюючи спільну зі ОСОБА_2 господарську діяльність у спірному приміщенні у формі ПП «СОЮЗ+», не будучи зареєстрованими як ФОП, погоджувався з тим, що це майно фактично було покладене в матеріальну основу цієї господарської діяльності як її статутний капітал, і таким чином, майно цього підприємства належить йому на праві приватної власності, а об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є не майно цього підприємства, а частка в його статутному капіталі.

Отже, оскільки спірне нежитлове приміщення було придбане для використання у підприємницькій діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 невдовзі після його придбання прийнято рішення про здійснення такої діяльності у формі приватного підприємства зі створенням юридичної особи, а сама діяльність була пов`язана саме з цим приміщенням та фактично заснована і здійснювалася на його основі, ОСОБА_2 у межах своїх статутних повноважень та у відповідності до положень чинного законодавства було прийнято рішення № 2 від 11.08.2022, справжність підпису на якому посвідчено Лиман Т.О., приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області за реєстровим № 123, про внесення до складу статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» цього нерухомого майна та збільшення у зв`язку з цим розміру статутного капіталу підприємства до 22 100 грн. Новою редакцією статуту ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022 спірне нежитлове приміщення передане до статутного капіталу підприємства згідно акту прийому-передачі майна до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022.

Таким чином, на думку апелянтів, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є частка в статутному капіталі ПП «СОЮЗ+» (100%), яке за своєю правовою природою є товариством з обмеженою відповідальністю та створене за взаємною згодою подружжя на основі спільного сумісного майна. Майно ж, на основі якого створене це підприємство, та яке внесене до його статутного капіталу, в тому числі й нежитлове приміщення магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є власністю цього підприємства як юридичної особи. При цьому, право на спірне приміщення внаслідок внесення його до статутного капіталу підприємства не було відчужене ні для ОСОБА_1 , ні для ОСОБА_2 , а трансформувалося у право на частку в цьому підприємстві, вартість якої збільшилася на вартість цього приміщення. Таким чином, ОСОБА_1 не позбавлений права на частку в статутному капіталі вказаного підприємства, до якого входить спірне приміщення магазину.

Отже, апелянти вважають, що суд першої інстанції викладені обставини не врахував та належної правової оцінки їм не дав, безпідставно та з порушенням (неправильним застосуванням) норм матеріального права дійшов висновку про нікчемність правочину щодо внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» та відмову цьому підприємству в задоволенні його позовних вимог.

В обґрунтування порушення норм процесуального права заявники посилаються на те, що незалучення до участі у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні ПП «СОЮЗ+» як співвідповідача, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті, є самостійною підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні його позову про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні через неналежний суб`єктний склад.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Дорошенко Г.М. просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ПП «СОЮЗ+» на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28.08.2024 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування посилається на законність та обґрунтованість судового рішення та безпідставність апеляційної скарги. Зазначає, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебуваючи у шлюбі за спільні кошти, діючи виключно в інтересах сім`ї, придбали спірне нежитлове приміщення магазину розташоване по АДРЕСА_1 , вказане приміщення магазину діючи в інтересах сім`ї оформили на ОСОБА_2 . Тобто мета оформлення договору купівлі- продажу магазину на ОСОБА_2 - це інтереси сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , а не власні не пов`язані з сім`єю інтереси ОСОБА_2 , що ніким не оспорюється. Таким чином, норма ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, що не було спростовано ОСОБА_2 , ПП « СОЮЗ+» та їх представником.

В обґрунтування помилковості доводів апеляційної скарги, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є лише частка в статутному капіталі підприємства, а не зазначене майно, яке на думку апелянтів не підлягає поділу, заявник у відзиві посилається на те, що Акт прийому-передачі майна до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022, на який посилається апелянт, складений у простій письмовій формі та завірений печаткою ПП «СОЮЗ+», тобто скаржником під час складення вказаного акту не було дотримано вимог ч. 3 ст.34 Закону України «Про нотаріат», що в силу ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемним правочином, тобто не дійсним вже в момент свого вчинення.

У відзиві щодо не залучення до участі у даній справі ПП «СОЮЗ+» заявник посилається на те, що такі доводи апелянта є помилковими, оскільки ПП «СОЮЗ+» було залучене до участі у цій справі як відповідач за позовними вимогами ОСОБА_7 до ОСОБА_2 та цього підприємства про визнання правочину не дійсним.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 16.11.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (прізвище після реєстрації шлюбу змінено на ОСОБА_9 ) було укладено шлюб (а.с. 13 т. 1), який згідно рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 19.08.2022 було розірвано (а.с. 97-99 т. 1).

Під час шлюбу, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.02.2016, посвідченого приватним нотаріусом Борзнянського районного нотаріального округу Чернігівської області Лиман Т.О., та зареєстрованого в реєстрі за № 13, ОСОБА_2 придбала нежитлове приміщення, магазин, загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ЇЇ чоловік ОСОБА_1 надав згоду на укладення вказаного договору, що було посвідчено у нотаріальному порядку. На підставі вказаного договору купівлі-продажу, право власності на вказане майно було зареєстроване за ОСОБА_2 у встановленому законом порядку (а.с. 14-21 т. 1).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 130-134 т. 2) у період з 24.03.2016 по 23.12.2016 ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична-особа підприємець.

Матеріали справи містять копію статуту ПП «СОЮЗ+», з якого вбачається, що 19.09.2016 ОСОБА_2 засноване ПП «СОЮЗ+», яке діє на основі приватної власності засновника. Юридична адреса підприємства м. Борзна, вул. Дружби, 8/2 Чернігівської області (а.с. 56-69 т. 1).

Згідно копії договору оренди (найму) нерухомого майна № 1 від 03.10.2016 нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 було передане у володіння та користування ПП «СОЮЗ+» (а.с. 70-74 т. 1).

Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна від 03.10.2016 ОСОБА_2 передала, а ПП «СОЮЗ+» прийняв в оренду (найм) нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77 кв.м. (а.с. 74 т. 1).

11.08.2022 ОСОБА_2 , як засновником ПП «СОЮЗ+», було прийняте рішення № 2 про внесення до складу статутного капіталу ПП «СОЮЗ +» нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення, магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та збільшення у зв`язку з цим розміру статутного капіталу підприємства до 22 100 грн. Вказаним рішенням також було змінено юридичну адресу підприємства на адресу АДРЕСА_2 (а.с. 75-76 т. 1).

У зв`язку з внесенням змін до статутного капіталу підприємства та адреси його місцезнаходження, було затверджено нову редакцію статуту ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022 (а.с. 77-89 т. 1).

Згідно акту прийому-передачі майна до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022 громадянка України ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 77 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 830124474208, вартістю 22 000 грн, а представник ПП «СОЮЗ+», директор Сватула Т.В. прийняла до статутного капіталу вищезазначене майно для подальшого його використання у господарській діяльності та постановки на бухгалтерський облік підприємства (а.с. 120 т. 1).

Вказані зміни 05.10.2022 були зареєстровані державним реєстратором Височанської сільської ради Ніжинського району Заєвською В.П., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.10.2022 (а.с. 121 -126 т. 1)

Матеріалами справи встановлено, що з 07.11.2016 по 26.09.2022 ПП «Союз+» використовувало працю найманих працівників на посаді продавця продовольчих товарів в магазині під назвою «СОЮЗ+» у спірному нежитловому приміщенні; отримувало ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами у спірному приміщенні магазину; придбавало та орендувало обладнання, отримувало товар для продажу (а.с. 140-178 т. 2; 102-199 т. 3).

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи № СЕ-19/125-23/5916 від 15.02.2024 орієнтир щодо ринкової вартості спірного нежилого приміщення (магазину) станом на дату проведення експертизи становить 440 500 грн. Можливо здійснити поділ в ідеальних частках по 1/2 частині кожному співвласнику нежилого приміщення (магазину), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно варіанту поділу наведено в додатку 1 до висновку експерта (а.с. 17-41 т. 3).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПП Союз+ до ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення магазин, судом першої інстанції встановлено, що нежитлове приміщення (магазин) загальною площею 77 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 придбане у період перебування у шлюбі сторін у справі та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що не оспорюється сторонами у справі. За висновком суду, майно, яке набуте за час перебування у зареєстрованому шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності, тому, для розпорядження таким майном, зокрема, і під час внесення його до статутного капіталу одним з подружжя, необхідне отримання згоди іншого з подружжя. Таким чином, оскільки акт приймання передачі нежилого приміщення магазину, від 11.08.2022 є одностороннім правочином спрямованим на відчуження нерухомого майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Недотримання нотаріальної форми такого правочину, а також відсутність згоди іншого з подружжя, вказує на те, що такий правочин є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків. Тому суд дійшов висновку, що позов ПП Союз+ до ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нежитлове приміщення магазин не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення загальних зборів ПП «СОЮЗ +» від 11.08.2022, в частині внесення до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» спірного нежитлового приміщення, визнання недійсним акт прийому-передачі від 11.08.2022 року вказаного нерухомого майна; статуту ПП «СОІОЗ+» в редакції від 11.08.2022 в частині збільшення статутного капіталу за рахунок передачі нерухомого майна та скасування державної реєстрації змін до юридичної особи ПП «СОЮЗ +» пов`язану зі зміною розміру статутного капіталу, суд першої інстанції пришов до висновку, що обраний спосіб захисту порушеного права є неефективним, тому у задоволенні вказаних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Разом з тим, місцевий суд прийшов до висновку, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання за ними право власності по 1/2 частині нерухомого майна, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки можливий поділ вказаного нерухомого майна в ідеальних частках, та поділ приміщення слід провести відповідно до запропонованого експертом варіанту розподілу.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють.

Доводи апеляційної скарги цей висновок суду не спростовують, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 60 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною четвертою статті 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно з пунктом 3 частиною першою статті 57 СК України, - особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частини другої і третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

У пункті 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З урахуванням вимог чинного законодавства та встановлених обставин справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що майно, заявлене до поділу, було придбано сторонами у період зареєстрованого шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16.10.2010 по 20.09.2022, під час якого придбали нежитлове приміщення магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке, за згодою ОСОБА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_2 . Встановлені обставини не оспорюються сторонами у справі. Таким чином, спірне нерухоме майно придбане у період перебування у шлюбі сторін у справі та є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч.1, 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з положеннями ч. 1, 3 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Частина 5 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у редакції статті чинній на час державної реєстрації змін до статутного капіталу ПП Союз+, а саме: збільшення розміру статутного капіталу, серед переліку документів, що подаються для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Справжність підписів на документі, визначеному підпунктом "ґ" цієї частини, засвідчується нотаріально з обов`язковим використанням спеціальних бланків нотаріальних документів.

За змістом ч. 2 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» тексти актів про передавання нерухомого майна до та із статутних капіталів юридичних осіб, викладаються на спеціальних бланках нотаріальних документів.

Відповідно до п.п.2 п. 48 Постанови КМУ України від 25 грудня 2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», для державної реєстрації права власності у зв`язку з передачею майна у власність юридичної особи як внесок (внесення майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду), вступні, членські та цільові внески членів кооперативу тощо) серед іншого подається також, акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна, підписаний власником (співвласниками) та особою, що діє від імені відповідної юридичної особи. Якщо майно відповідно до закону належить на праві спільної сумісної власності подружжю (колишньому подружжю), акт приймання-передачі майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна, підписується кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них. Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документ, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України Про нотаріат.

Отже, майно, яке набуте за час перебування у зареєстрованому шлюбі, є об`єктом спільної сумісної власності, тому, для розпорядження таким майном, зокрема, і під час внесення його до статутного капіталу одним з подружжя, необхідне отримання згоди іншого з подружжя.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства, свідчить про те, що акт приймання-передачі майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, виготовляється на спеціальних бланках нотаріальних документів, підписується кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них. Справжність підписів на акті приймання-передачі майна або іншому документ, що підтверджує факт передачі такого майна, засвідчується відповідно до Закону України Про нотаріат.

За матеріалами справи, 11.08.2022 ОСОБА_2 , як засновником ПП «СОЮЗ+», було прийняте рішення № 2 про внесення до складу статутного капіталу ПП «СОЮЗ +» нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення, магазину, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та збільшення у зв`язку з цим розміру статутного капіталу підприємства до 22 100 грн. Вказаним рішенням також було змінено юридичну адресу підприємства на адресу АДРЕСА_2 (а.с. 75-76 т. 1) та було затверджено нову редакцію статуту ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022 (а.с. 77-89 т. 1).

Згідно акту прийому-передачі майна до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022 громадянка України ОСОБА_2 передала до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею: 77 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 830124474208, вартістю 22 000 грн, а представник ПП «СОЮЗ+», директор Сватула Т.В. прийняла до статутного капіталу вищезазначене майно для подальшого його використання у господарській діяльності та постановки на бухгалтерський облік підприємства (а.с. 120 т. 1).

Вказані зміни 05.10.2022 були зареєстровані державним реєстратором Височанської сільської ради Ніжинського району Заєвською В.П., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.10.2022 (а.с. 121 -126 т. 1).

Разом з тим, відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що 14.06.2022 року було відкрито провадження у (справі №730/193/22 провадження № 2/730/133/2022) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Тобто на момент прийняття зазначених рішень ОСОБА_2 , яка одноособово передала до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було відомо про наявність спору, отже дії були спрямовані на уникнення поділу спірного майна.

Було встановлено, що як на момент розгляду справи у суді першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції право власності і на даний час зареєстровано за ОСОБА_2 та є об`єктом права спільної сумісної власності (а.с. 94 т. 4).

Таким чином, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, що спірне нежитлове приміщення магазин, було придбане для здійснення у ньому підприємницької діяльності, на той час, ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_1 як фізичні особи-підприємці зареєстровані не були, проте 24.03.2016 ОСОБА_2 зареєструвалася як фізична особа-підприємець, а ОСОБА_1 як підприємець не реєструвався, господарська діяльність у спільному приміщенні почала здійснюватися у формі ФОП ОСОБА_2 , а вже 23.12.2016 було зареєстровано припинення підприємницької діяльності ОСОБА_2 , отже вся підприємницька діяльність сім`ї фактично почала здійснюватися у формі ПП «СОЮЗ+», яке 19.09.2016 було створене та зареєстроване, та здійснювало торгівлю виключно у спірному приміщенні продовольчою групою товарів та автозапчастинами, оскільки здійснення підприємницької діяльності подружжям з використанням спільної сумісної власності не змінює правового статусу цього майна.

Отже, ОСОБА_2 , яка є єдиним засновником ПП «СОЮЗ+» (а.с. 91-96 т. 1), своїми рішеннями одноособово з порушенням порядку передала до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» нерухоме майно, а саме об`єкт спільної сумісної власності, проте вказані рішенння не спричинили юридичних наслідків щодо вибуття спірного майна, як з користування ОСОБА_1 , так і зміни його правового статусу.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і посилання апелянта, що ОСОБА_1 здійснюючи спільну зі ОСОБА_2 господарську діяльність у спірному приміщенні у формі ПП «СОЮЗ+», не будучи зареєстрованими як ФОП, ОСОБА_1 погоджувався з тим, що це майно фактично було покладене в матеріальну основу цієї господарської діяльності як її статутний капітал, і таким чином, майно цього підприємства належить йому на праві приватної власності, а об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є не майно цього підприємства, а частка в його статутному капіталі.

Як вбачається, вказані обставини спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач порушує питання про поділ майна подружжя з проведенням відповідного поділу майна в натурі, яке набуто під час перебування у шлюбі, ОСОБА_1 скеровано до суду також окремий позов, у якому він оспорює порядок внесення спірного майна до складу статутного капіталу «СОЮЗ +», разом з тим ОСОБА_2 не заперечує правового режиму їх власності, як спільної сумісної власності подружжя.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі N 343/1294/18, провадження N 61-14494св20, від 12 червня 2019 року у справі N 595/324/17.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина друга статті 20 ГК України встановлює, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Згідно із частинами першою - четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 25.02.2020 у справі N 915/1299/18.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 у справі N 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки.

З врахуванням викладеного, не є обгрутованими посилання в апеляційній скарзі, що спірне нежитлове приміщення, яке було придбане для використання у підприємницькій діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 невдовзі після його придбання прийнято рішення про здійснення такої діяльності у формі приватного підприємства зі створенням юридичної особи, а сама діяльність була пов`язана саме з цим приміщенням та фактично заснована і здійснювалася на його основі, а ОСОБА_2 у межах своїх статутних повноважень та у відповідності до положень чинного законодавства було прийнято рішення № 2 від 11.08.2022, справжність підпису на якому посвідчено Лиман Т. О., приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Чернігівської області за реєстровим № 123, про внесення до складу статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» цього нерухомого майна та збільшення у зв`язку з цим розміру статутного капіталу підприємства до 22 100 грн. Новою редакцією статуту ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022 спірне нежитлове приміщення передане до статутного капіталу підприємства згідно акту прийому-передачі майна до статутного капіталу ПП «СОЮЗ+» від 11.08.2022, оскільки вказаний акт приймання-передачі майна, що належить на праві спільної сумісної власності подружжю, виготовлений з порушення порядку, не підписаний кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них, а справжність підписів на акті приймання-передачі майна, що підтверджує факт передачі такого майна, не засвідчено відповідно до Закону України Про нотаріат.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, проте ПП «СОЮЗ+» таких обставин не довів.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

З врахуванням викладеного, не спростованими є правильні висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог ПП «СОЮЗ+» про визнання права власності на приміщення магазину.

Таким чином не можуть бути підставю для скасування правильного рішення суду першої інстанції і доводи, що ОСОБА_1 здійснюючи спільну зі ОСОБА_2 господарську діяльність у спірному приміщенні у формі ПП «СОЮЗ+», не будучи зареєстрованими як ФОП, ОСОБА_1 погоджувався з тим, що це майно фактично було покладене в матеріальну основу цієї господарської діяльності як її статутний капітал, і таким чином, майно цього підприємства належить йому на праві приватної власності, а об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є не майно цього підприємства, а частка в його статутному капіталі.

Положеннями статті 4 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України визначено, що підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) такого права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі N 800/489/17 (провадження N 11-527асі18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: "відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним". Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення".

Близькі за змістом висновки містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі N 9901/22/17 (провадження N 11-64сап18)та від 06 лютого 2019 року в справі N 9901/815/18 (провадження N 11-1323заі18).

Судом апеляційної інстанції враховано відсутність реєстрації права власності за ПП «Союз+» спірного приміщення магазину, оскільки акт приймання-передачі майна не є правовстановлюючим документом.

Отже, за відсутності будь-яких вимог до ПП «СОЮЗ+» у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні, не доводять порушення норм процесуального права щодо не залучення до участі у справі за позовними вимогами ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності у майні та виділ 1/2 частки в натурі у спільному сумісному майні - ПП «СОЮЗ+», як співвідповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як убачається з матеріалів справи, правнича допомога ОСОБА_1 надавалась адвокатом Дорошенко Г.М. на підставі та відповідно до умов укладеного між сторонами договору про надання правової допомоги від 28.10.2024 (а.с. 62-63 т. 4), ордеру про надання правової допомоги (а.с. 64 т. 4), свідоцтва про право на зайняття адвокатскою діяльністю (а.с. 65 т. 4). Відповідно до п.3.1 Договору сторони за цим договором погодили та домовилися, що за надання адвокатом правової допомоги, яка складається з надання правової допомоги Клієнту в Чернігівському апеляційному суді у цій справі, шляхом підготовки та складання відзиву на апеляційну скаргу, представлення інтересів при розгляді апеляційної скарги є гонорар у фіксованому розмірі 15000,00 грн., який сплачений згідно квитанції б/н Серія СВ №0024 Сватулою А.В. (а.с. 66 т. 4). Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення та з урахуванням принципу співмірності та розумності, обґрунтованості та пропорційності, заявлений розмір витрат за надання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції у розмірі 15000,00 грн є завищеним, та підлягає зменшенню до 5000,00 грн з кожного, а саме: ПП Союз+ та ОСОБА_2 .

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та Приватного підприємства «Союз+» залишити без задоволення.

Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 28 серпня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) та Приватного підприємства Союз+ (юридична адреса: м. Борзна, Ніжинського району Чернігівської області, вул. Чернігівська, буд. 31/27; ЄДРПОУ 40842192) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) по 5000,00 грн з кожного у відшкодування витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 23.12.2024.

Головуючий Судді: