Постанова

від 25.12.2024 по справі 185/9471/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10902/24 Справа № 185/9471/23 Суддя у 1-й інстанції - Перекопський М. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Пищиди М.М.

суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року у справі за поданням державного виконавця Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Новікової Ольги Анатоліївни про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2024 року державний виконавець Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Новікова Ольга Анатоліївна звернулася до суду з поданням, в якому просила тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу-боржника ОСОБА_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї виконавчим листом №185/9471/23 виданим 05.08.2024 року про стягнення боргу у розмірі 179908,77 грн.

Подання державного виконавця обґрунтоване тим, що на виконанні Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини автомобіля, вартості частини майна та судового збору у розмірі 179908,77 грн. На адресу боржника направлялись постанови про відкриття виконавчого провадження, в яких зазначалося про обов`язок подати декларацію про доходи та майно боржника, а також направлялись виклики. Однак, боржник до відділу не з`являвся, про причини неявки не повідомляв, погашення заборгованості не здійснював. Оскільки рішення суду не виконано, боржник ухиляється від його виконання, а тому виконавець звернувся до суду із поданням про обмеження боржника у виїзді за межі України, оскільки боржник має закордонний паспорт та виїзджає за кордон.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року задоволено подання державного виконавця Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Новікової Ольги Анатоліївни про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України.

Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України фізичну особу-боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 до виконання зобов`язань, покладених на неї згідно виконавчого листа №185/9471/23 виданого 05.08.2024 року про стягнення боргу у розмірі 179908,77 грн.

Не погодившись з даною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні подання державного виконавця про його тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Зокрема зазначає, що в поданні державного виконавця щодо обмеження апелянта у праві виїзду за кордон не обґрунтовано необхідність застосування такого заходу впливу до боржника та до суду не було надано жодного доказу, який би свідчив про ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням суду.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) знаходиться виконавче провадження НОМЕР_2 про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини автомобіля, вартості частини майна та судового збору у розмірі 179908,77 грн.

Згідно постанов державного виконавця по виконавчому провадженню НОМЕР_2 вбачається, що 08.08.2024 року виконавцем було відкрито ВП та надіслано постанови та виклики боржнику.

Згідно роздруківці трекінгу Укрпошти вбачається, що лист виконавця з постановою про відкриття виконавчого провадження, надісланий боржнику виконавцем було вручено особисто.

Окрім цього, адвокатом боржника було надіслано заяву на адресу Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), з якої вбачається, що адвокат обізнаний про відкриття виконавчого провадження, проте жодних дій на виконання рішення суду та погашення боргу стороною боржника вчинено не було. Зазначена заява надійшла до відділу ДВС 12.08.2024 року, тобто через 2 дні після відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника ОСОБА_1 також містяться в Єдиному реєстрі боржників.

З відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що боржник ОСОБА_3 16.07.2023 перетинала державний кордон, що свідчить про те, що боржник користується своїм правом виїзду за кордон та закордонним паспортом.

Задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції виходив з доведеності факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (в редакції яка діяла на момент розгляду подання державного виконавця судом) право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), - до виконання зобов`язань.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином: у відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78-82).

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).

У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии», §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...».

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин. Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №331/8536/17-ц.

Відповідно до частин 1,2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції на момент розгляду питання про обмеження у праві виїзду за кордон ) державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.

Однак, обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України, державний виконавець Новікова О.А. не посилалась на ухилення ним від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Таким чином суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, задовольняючи подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки заявником не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного рішення суду не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.

Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Окрім того, матеріали судового провадження та зміст оскаржуваної ухвали не містять доказів на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у нього можливості виконати це рішення.

Таким чином суд першої інстанції в порушення норм матеріального прав прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.

Згідно вимог п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2024 року - скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця Павлоградського відділу державної виконавчої служби у Павлоградському районі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Новікової Ольги Анатоліївни про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

Судді: