Постанова

від 18.12.2024 по справі 910/20143/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/20143/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н.М. - головуючий, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Владимиренко С.В., Пономаренко Є.Ю., Ходаківська І.П.

від 11.09.2024

за позовом ОСОБА_1

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5"

про визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів.

1. Історія справи

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5", в якому просив:

- визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 27.05.2023 по питанню № 5 порядку денного, оформленого протоколом № 4 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 16.06.2023;

- визнати недійсним та скасувати рішення загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 16.09.2023 по питанням № 2, 3, 4, 5, 6 порядку денного, оформленого протоколом № 5 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 05.10.2023;

- скасувати державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу про зміну установчого документа від 16.06.2023 "16.06.2023 18:59:56, 1000691070001043640".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/20143/23 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- процедура проведення 27.05.2023 загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" дотримана та проведена відповідно до вимог статуту об`єднання, підрахунок голосів також проведено відповідно до пунктів 8-10 розділу ІІІ статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 14.04.2019 та Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", у редакції, чинній на момент затвердження установчими зборами співвласників статуту від 14.04.2019 та проведення загальних зборів співвласників об`єднання 27.05.2023;

- враховуючи, що станом на 16.09.2023 була проведена державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, процедура проведення 16.09.2023 загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" дотримана відповідно до вимог статуту об`єднання у новій редакції, підрахунок голосів також проведено відповідно до пунктів 8-10 розділу III статуту Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 14.04.2019 у новій редакції та Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", у редакції, чинній на момент проведення відповідних загальних зборів співвласників об`єднання.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції у даній справі, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2024 у справі № 910/20143/23 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/20143/23 та призначено розгляд справи на 11.09.2024 о 12:15.

04 вересня 2024 року ОСОБА_1 подано до Північного апеляційного господарського суду заяву про забезпечення позову (надалі - Заява), в якому заявник просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони правлінню Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" проводити письмове опитування на загальних зборах 17.08.2024 по питаннях порядку денного №№ 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13 до набрання законної сили рішенням у даній справі.

Вказана Заява мотивована тим, що на загальних зборах співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" 17.08.2024 можуть бути прийняті рішення з пунктів 5-13 порядку денного простою більшістю, а у випадку задоволення позову у даній справі та визнання недійсними рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 27.05.2023 та від 16.09.2023, такі рішення будуть суперечити вимогам статуту об`єднання у редакції від 19.04.2019, що може призвести до подання нового позову.

2. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/20143/23 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: відсутній зв`язок між заявленими позивачем заходами забезпечення позову та предметом позовних вимог у даній справі; заявлені позивачем заходи забезпечення позову не спроможні забезпечити виконання судового рішення у даній справі в разі невжиття такого заходу; порушення вжиттям таких заходів збалансованості інтересів осіб у даній справі, а також прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

Не погоджуючись з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у даній справі ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, та передати справу до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд та ухвалення нового рішення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що Північний апеляційний господарський суд порушив статті 8 та 129 Конституції України, частину 1 статті 2, частину 7 статті 11, статтю 14, пункт 4 частини 1 та пункт 1 частини 5 статті 137, статті 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, чим обмежив право скаржника на доступ до правосуддя.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У зазначеному відзиві відповідач також просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

27 вересня 2024 року до Суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відступлення від правової позиції Верховного Суду, в якій заявник просив відступити від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.04.2024 у справі № 916/4893/23 в частині обмеження умов вжиття заходів забезпечення позову межами предмета позову.

4. Позиція Верховного Суду

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Суд зазначає наступне.

Предметом касаційного оскарження у даній справі є ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Підстави для застосування заходів забезпечення позову визначено у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною 3 статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Частиною 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 914/2157/19 від 20.07.2020, № 910/19256/16 від 10.04.2018, № 910/20479/17 від 14.05.2018, № 922/1605/18 від 11.09.2018, № 909/526/19 від 14.01.2019, № 925/288/17 від 25.01.2019, № 904/1417/19 від 26.09.2019).

Отже, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Водночас не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

У разі звернення особи до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення, при задоволення якої, не вимагатиме примусового виконання, то має застосуватися та досліджуватися не така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, позаяк позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є, зокрема, вимоги ОСОБА_1 про: визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 27.05.2023 по питанню № 5 порядку денного, оформленого протоколом № 4 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 16.06.2023; визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 16.09.2023 по питанням № № 2, 3, 4, 5, 6 порядку денного, оформленого протоколом № 5 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 05.10.2023; скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу про зміну установчого документа від 16.06.2023 "16.06.2023 18:59:56, 1000691070001043640".

Звертаючись із Заявою ОСОБА_1 , обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, зазначав про те, що на загальних зборах співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" 17.08.2024 можуть бути прийняті рішення з пунктів 5-13 порядку денного простою більшістю, а у випадку задоволення позову у даній справі та визнання недійсними рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 27.05.2023 та від 16.09.2023, такі рішення будуть суперечити вимогам статуту об`єднання у редакції від 19.04.2019, що може призвести до подання нового позову.

Суд зазначає, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 916/3245/17 (пункт 5.26) та від 12.06.2019 у справі № 916/542/18 (пункт 5.16) сформульовано правовий висновок про те, що під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Предметом спору у даній справі № 910/20143/23 є, зокрема, законність/незаконність рішень загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5", прийнятих від 27.05.2023 та від 16.09.2023, в частині, та похідних від цих вимог - скасування реєстраційних дій.

Водночас, законність/незаконність рішень загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 17.08.2024, в частині, не є матеріально-правовим об`єктом, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем саме у межах цієї справи. Тобто не є предметом спору у цій справі.

Таким чином, заходи забезпечення позову, які наведені позивачем у Заяві, та які він просить вжити, не узгоджуються з приписами пункту 4 частини 1, частини 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 17.08.2024 прямо не стосуються предмета спору та не є співмірними із заявленими позивачем вимогами у даній справі.

Крім того, у частині 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.

Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.

Суд зазначає, що доводи позивача, наведені ним у Заяві, щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, є необґрунтованими, оскільки, враховуючи принцип диспозитивності судочинства, у даному випадку вирішення спору не стосується питання законності/незаконності рішень загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 17.08.2024, так як така вимога у даній справі позивачем не сформульована і не заявлена.

При цьому, Суд зауважує, що заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову подавалась до Північного апеляційного господарського суду та вирішувалася судом апеляційної інстанції за наявності рішення суду першої інстанції у даній справі від 25.04.2024, ухваленого по суті спору за вимогами позивача саме про: визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 27.05.2023 по питанню № 5 порядку денного, оформленого протоколом № 4 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 16.06.2023; визнання недійсними та скасування рішень загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 16.09.2023 по питанням № № 2, 3, 4, 5, 6 порядку денного, оформленого протоколом № 5 загальних зборів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 05.10.2023; скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу про зміну установчого документа від 16.06.2023 "16.06.2023 18:59:56, 1000691070001043640".

Суд також звертає увагу на те що, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 зазначила, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.

Враховуючи викладене, у даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.

Водночас, Суд зазначає про помилковість посилання суду апеляційної інстанції та позивача на застосування до спірних правовідносин приписів пункту 1 частини 5, частини 10 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як зазначалось вище у цій постанові, заходи забезпечення позову, які наведені позивачем у Заяві, та які він просить вжити, не узгоджуються з приписами пункту 4 частини 1, частини 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що рішення загальних зборів співвласників Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" від 17.08.2024 прямо не стосуються предмета спору та не є співмірними із заявленими позивачем вимогами у даній справі.

Стосовно посилань позивача у клопотанні про відступлення від правової позиції Верховного Суду на необхідність відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.04.2024 у справі № 916/4893/23, то Суд зазначає таке.

Основним завданням Верховного Суду відповідно до положень частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Положеннями частин 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору. Така правова позиція у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц.

Застосування юридичної норми може здійснюватися шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми із застосуванням належних способів щодо такого тлумачення.

З огляду на викладене, висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах є тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом під час розгляду конкретної справи про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який (висновок) має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.

Підставою ж для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду є конкретний висновок в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися норма права, а не будь-якого висновку чи правової оцінки, зробленого судом касаційної інстанції.

Наведене позивачем у клопотанні про відступлення від правової позиції Верховного Суду цитування фрагменту тексту постанови Верховного Суду від 26.04.2024 у справі № 916/4893/23 не може вважатися висновком щодо застосування конкретної норми права.

При цьому, у постанові від 26.04.2024 у справі № 916/4893/23 Верховний Суд, застосовуючи приписи пункту 1 частини 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, дійшов таких висновків: «предметом спору у даній справі є законність/незаконність рішення ради палати щодо порядку скликання загальних зборів. Натомість, суди попередніх інстанцій, вживши заходів забезпечення позову шляхом заборони загальним зборам приймати рішення з усіх питань порядку денного, не врахували пункт 1 частини п`ятої статті 137 ГПК України, адже така заборона прямо не стосується предмета спору, яким є рішення палати від 19.10.2023 про проведення чергових загальних зборів членів палати шляхом письмового опитування 23.11.2023. Господарські суди, вживши заходів забезпечення позову шляхом заборони приймати рішення з усіх питань порядку денного, фактично заборонили проведення таких загальних зборів палати без визначення конкретних рішень, які прямо стосуються предмета спору, що не допускається у силу положень частини п`ятої статті 137 ГПК України.».

Тому є помилковими посилання позивача про те, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2024 у справі № 916/4893/23 своєю позицією встановив додаткові умови застосування заходів забезпечення позову.

До того ж, як зазначалось вище, у даному випадку відсутні підстави для забезпечення позову, з урахуванням приписів пункту 4 частини 1, частини 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України. Натомість правовою підставою для відмови у забезпеченні позову у справі № 916/4893/23 слугували, у тому числі, приписи пункту 1 частини 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України. Вказане свідчить про неподібність порівнюваних ситуацій, тобто, неподібності правовідносин у цій справі № 910/20143/23 та у справі № 916/4893/23.

Враховуючи викладене, клопотання позивача про відступлення від правової позиції Верховного Суду задоволенню не підлягає.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду апеляційної інстанції - без змін з мотивів, викладений у цій постанові.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Крім того, у відзиві на касаційну скаргу відповідач просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з касаційним розглядом даної справи у розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн відповідачем додано копії:

- договору про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2024 № 1, укладеного між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "К5" (надалі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ОСА ЛЕКС" (надалі - Адвокатське об`єднання);

- додаткової угоди від 25.11.2024 № 22 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2024 № 1;

- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8452/10;

- довіреності від 04.01.2024 № 2/04/01/2024-ОСА;

- рахунку № 26/11/24 від 26.11.2024;

- платіжної інструкції № 3417 від 28.11.2024 про сплату 6 000,00 грн за складання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/20143/23;

- акта надання правової (правничої допомоги) від 26.11.2024 № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 04.01.2024 № 1 (додаткова угода від 25.11.2024 № 22), в якому визначено зміст наданої послуги - складено відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/20143/23, кількість витраченого часу - 2 години, вартість послуг - 6 000,00 грн (по 3 000,00 грн за годину);

- докази направлення відзиву на касаційну скаргу з додатками позивачу - ОСОБА_1 .

Отже, відповідачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат.

Позивачем заперечень на клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не було подано.

Водночас, відповідний відзив відповідача із заявленим у ньому клопотанням про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та з додатками, надіслано відповідачем та доставлено (29.11.2024 о 15:41 год) ОСОБА_1 за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС, що підтверджується квитанцією про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС № 2161616.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такий висновок щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, у додаткових постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 917/272/23, від 05.03.2024 у справі № 916/2266/22, від 17.04.2024 у справі № 910/19865/21 зазначено, що Суд при зменшенні витрат на правову допомогу враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.

Водночас, Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Врахувавши результати розгляду справи у суді касаційної інстанції, дослідивши клопотання відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом з доданими до нього документами, беручи до уваги те, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, Суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 у справі № 910/20143/23 залишити без змін.

3. Стягнути з ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "К5" (місцезнаходження: 04202, м. Київ, вул. Юрія Кондратюка, буд. 5; код ЄДРПОУ 43065369) 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи № 910/20143/23.

4. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.М. Губенко

Судді О.М. Баранець

І.Д. Кондратова