Рішення

від 23.12.2024 по справі 495/655/17

БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2024 рокуСправа № 495/655/17 Номер провадження 2/495/290/2024

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.,

при секретарі Бучка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському справу за уточненою позовною заявою Садівничого кооперативу «Буревестник», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталія Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом,

ВСТАНОВИВ :

Позивач Садівничий кооператив «Буревестник звернувся 02.02.2017 року до суду з позовом до Приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталії Федорівни, третя особа: ОСОБА_2 про скасування свідоцтва про право на спадщину за законом.

09.12.2021 до суду надійшла уточнена позовна заява Садівничого кооперативу «Буревестник», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третя особа: Приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталія Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Свої уточнені позовні вимоги позивачі обґрунтовують тим, що 10 серпня 2015 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом відповідачу ОСОБА_2 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яке складається з земельної ділянки площею 0,02000 га (у тому числі по угіддям: піски (включаючи пляжі - 0,020 га) наданої для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №011228, виданого на підставі рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року №1628 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.11.506.00030 від 28.03.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:014:0070.

Позивачі вважають, що вищезазначені дії з приводу оформлення спадкових прав на майно спадкоємця ОСОБА_3 є незаконними, адже виникли і є похідними від підстав, що були скасовані постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі №2-а-3939/11. У матеріалах вказаної справи було обґрунтовано та доведено грубе порушення прав СК «Буревестник», як власника земельної ділянки, на якій розташована спірна земельна ділянка відповідача, та ОСОБА_1 , як землевласника земельної ділянки № НОМЕР_1 , а також права усіх інших членів СК «Буревестник» наявністю державного акту на право власності на земельну ділянку від 03 березня 2011 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 площею 0,020 га, розташовану за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», кадастровий номер 5110300000:02:014:0070.

Так, саме внаслідок доведеності порушення прав позивачів у справі №2-а-3939/11 і було винесено постанову, якою було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , Садівничого товариства «Буревестник» до Затоківської селищної ради, за участю третьої особи - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, та було визнано протиправним та скасовано рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року №1628 про надання ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,020 га, яка розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», кадастровий номер 5110300000:02:014:0070 та було скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку реєстр.№01.11506.00030 від 03 березня 2011 року, виданий на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,020 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:014:0070.

Позивачі зазначають, що відповідач ОСОБА_2 достеменно будучі обізнаним про існування спору за адміністративним позовом про скасування рішення Затоківської селищної ради про надання у власність спірної земельної ділянки його батьку, 18 грудня 2013 року написав заяву про прийняття спадщини у вигляді цієї ділянки, зухвало ігнорував її можливі наслідки, не повідомив нотаріуса Куркан Н.Ф. про існування даної справи і про наявне обмеження, а саме заборону вчиняти будь-які дії щодо її відчуження.

На думку позивачів, обставини, які спростовують право власності за відповідачем на частину спадкового майна у вигляді земельної ділянки, площею 0,020 га, яка розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», кадастровий номер 5110300000:02:014:0070, почали існувати після постановлення рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі №2-а-3939/11, після прийняття відповідачем спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Дані обставини існують і по теперішній час та є законною підставою для задоволення похідних позовних вимог СК «Буревестник», ОСОБА_1 у даній цивільній справі.

Рух справи у суді

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.02.2017 року відкрито провадження по справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2018 року відмовлено у задоволені клопотання представника позивача СК «Буревестник» Черновалюка П.І. про зупинення провадження по даній цивільній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.02.2018 року задоволено клопотання представника позивача СК «Буревестник» Черновалюка П.І. про зупинення провадження по даній цивільній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.07.2020 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17.12.2020 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про залучення його у якості третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору у даній цивільній справі.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.02.2022 року дану цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03.02.2017 року, повернуто до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області для виконання вимог п. 15.11 Перехідних положень ЦПК України.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24.03.2022 року апеляційну скаргу адвоката Аліна М.В., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 на ухвалу про відкриття провадження по даній цивільній справі, повернуто заявнику.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25.10.2023 року витребувано докази по справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотань представника ОК «Бриз-29» Черновалюка П.І. про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог у даній цивільній справі.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про залучення його в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги у даній цивільній справі.

Короткий виклад позицій сторін по справі

У судовому засіданні представник позивача Садівничого кооперативу «Буревестник» Наумчик В.А. пояснив, що постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, було визнано протиправним та скасовано рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року №1628 про надання ОСОБА_3 земельної ділянки, та було скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, яка видана на ім`я ОСОБА_3 . Дії відповідача ОСОБА_2 з приводу оформлення спадкових прав на майно спадкоємця ОСОБА_3 є незаконними, виникли та є похідними від вищезазначеної постанови суду. На підставі цього просив задовольнити уточнені позовні вимоги.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, однак в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у його відсутність.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення судових повісток за місцем його реєстрації, причини неявки суду не відомі. Однак, в матеріалах справи містяться заперечення ОСОБА_2 , з яких вбачається, що він просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачів.

У судове засідання третя особа приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталія Федорівна не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причини неявки суду не відомі.

Верховний Суд України у Постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо длярозглядусправита ухваленнязаконногоіобґрунтованого рішення,вінможе,невідкладаючирозгляду справи,вирішитиспірпо суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Окрім того, суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченогост. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Устатті 6Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свободпередбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (Рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Враховуючи, що дана справа перебуває в провадженні суду з 2017 року, у сторін було достатньо часу для подання до суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог та заперечень, суд приходить до обґрунтованого висновку щодо можливості розгляду даної справи за наявними матеріалами та за відсутності інших учасників процесу.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

На підставі Рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року № 1628 ОСОБА_3 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0200 га, яка розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СТ «Буревестник».

За твердженням позивачів, вищевказаний державний акт був виданий з порушенням нормземельного кодексу України, грубо порушує права ОСОБА_1 , як власника суміжної земельної ділянки, а також права усіх інших членів СТ «Буревесник».

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області, актовий запис №441 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ).

18 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_2 подав до Приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. заяву про прийняття спадщини після його померлого батька ОСОБА_3 .

10 серпня 2015 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом відповідачу ОСОБА_2 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яке складається з земельної ділянки площею 0,02000 га (у тому числі по угіддям: піски (включаючи пляжі - 0,020 га) наданої для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №011228, виданого на підставі рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року №1628 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №01.11.506.00030 від 28.03.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:014:0070.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі №2-а-3939/11, адміністративний позов ОСОБА_1 , Садового товариства «Буревесник» до Затоківської селищної ради, за участю третьої особи ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішеннязадоволено.

Рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року № 1628 про надання ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0200 га, яка розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СТ «Буревестник»визнано протиправним та скасовано.

Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку реєстр. № 01.11.506.00030 від 03 березня 2011 року виданий на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку 0,0200 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:014:0070.

Зазначена постанова суду набрала законної сили 28.12.2015 року.

На думку позивачів, обставини, які спростовують право власності за відповідачем на частину спадкового майна у вигляді земельної ділянки, площею 0,020 га, яка розташована в Одеській області, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», кадастровий номер 5110300000:02:014:0070, почали існувати після постановлення рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 грудня 2015 року у справі №2-а-3939/11, після прийняття відповідачем спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за законом. Дані обставини існують і по теперішній час та є законною підставою для задоволення похідних позовних вимог СК «Буревестник», ОСОБА_1 у даній цивільній справі.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 1 ст.5ЦПКУкраїни кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно дост.12ЦПКУкраїни цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу положень ч.1ст.13ЦПКУкраїни суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтями1216,1218 ЦК Україниспадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зіст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частиною другоюстатті 1223 ЦК Українипередбачено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261 - 1265 цього Кодексу(спадкоємці першої-п`ятої черг).

Відповідно до ч.ч. 1, 5ст. 1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1, 3ст. 1296 ЦК Україниспадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст.ст.321,328 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульованостаттею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину зумовлена сутністю такого, що за своєю правовою природою не є правочином. Як наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 року (судова справа № 916/780/18) свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не змінює і не припиняє права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину, і такий посвідчувальний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

У пункті 27постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7судам роз`яснено, що відповідно достатті 1301 ЦК Українисвідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Подібні висновки щодо застосуваннястатті 1301ЦК Українивикладені в постановах Верховного Суду від 14.112018 року в справі № 2-1316/2227/11, від 23.09.2020 року в справі № 742/740/17, від 11.11.2020 року у справі № 752/8119/17-ц, від 29.06.2022 у справі №383/258/21.

У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року в справі № 463/1540/14 (провадження № 61-5735св19) висловлено позицію, що аналіз статті 1301ЦК України свідчить, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Відтак, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що: «у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо».

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьоїстатті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостоїстатті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У постановах Верховного Суду від 03.08.2022 року у справі №645/3067/19, від 17.08.2022 року №450/441/19, від 22.08.2022 року у справі №597/977/21 викладено правовий висновок про те, щовизнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

На підставі вищенаведеного, враховуючи, що постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.12.2015 року було скасовано рішення XXXXIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року № 1628 про надання ОСОБА_3 земельної ділянки, площею 0,0200 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , яке грубо порушувало права ОСОБА_1 , як власника суміжної земельної ділянки, а також права усіх інших членів СТ «Буревесник». Крім того дана постанова суду набрала законної сили, та не була оскаржена відповідачем ОСОБА_2 . Одже, суд приходить до висновку, що оформлення відповідачем ОСОБА_2 спадкових прав на земельну ділянку, яка розташована на території СК «Буревестник», та яка суміжною із земельною ділянкою позивача ОСОБА_1 , порушує законні права позивачів.

Тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно з вимогамист. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності дост. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. При цьому дані докази повинні бути належними та достовірними, як це передбачено ст.ст. 77-79 ЦПК України.

У відповідності до п. 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зіст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.5ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положеньст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Судом встановлено, що позивач СК «Буревестник» понесло судові витрати, відповідно до квитанції №0.0.699204455.1 у розмірі 1600 грн., №0.0.699204784.1 у розмірі 800 грн., усього 2400 грн., сплаченого судового збору.

Враховуючи вимоги ст.141ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача СК «Буревестник» суму судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 2400 гривень.

Відповідно до ч. 1статті 15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (ст. 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно дост.137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас зі змісту ч.4ст.137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5ст. 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, заяви про зменшення витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.

У ч.3ст.141ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Відповідно до ч. 8ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом статті 1Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2ст. 137 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок міститься постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20).

Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що СК «Буревестник», ОСОБА_1 та адвокатом Сороколет Станіславом Івановичем було укладено договір про надання правової допомоги від 01.10.2021 року. Надано детальний опис робіт (наданих послуг, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у цивільній справі №495/655/17).

Таким чином адвокатом Сороколет С.І. було надано позивачам СК «Буревестник» та ОСОБА_1 послуги з правничої допомоги на загальну суму у розмірі 8 100, 00 гривень.

Вартість вказаних послуг та факт їх подання підтверджується договором про надання правової допомоги від 01.10.2021 року, квитанцією №1 від 01.10.2021 року.

Як вбачається з матеріалів справи, від відповідача ОСОБА_2 заперечень щодо розміру понесених судових витрат до суду надано не було та не доведено неспівмірності даних витрат.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1, 2ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що стороною відповідача не подані заперечення щодо заявленого стороною позивача розміру витрат на правову допомогу, суд вважає, що понесені позивачами СК «Буревестник», ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, у вигляді витрат за надання правничої допомоги у розмірі 8 100 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь позивачів.

На підставі наведеного, ст. ст.1216,1218,1296,1301 ЦК України, та, керуючись ст. ст.12,13, ч.2 ст.247, ст.ст.263 - 265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Уточнену позовну заяву Садівничого кооперативу «Буревестник», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталія Федорівна про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування Свідоцтва про право на спадщину за законом задовольнити.

Скасувати Свідоцтво про право на спадщину за законом № 1501, видане 10.08.2015 року приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Наталією Федорівною відповідачу ОСОБА_2 на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яке складається з земельної ділянки площею 0,02000 га (у тому числі під угіддям: піски (включаючи пляжі 0,020 га), наданої для індівідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район, СК «Буревестник», яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право вланості на земельну ділянку серії ЯЛ № 011228, виданого на підставі рішення ХХХХIV сесії V скликання Затоківської селищної ради м. Білгород-Дністровського Одеської області від 13 жовтня 2010 року № 1628, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право вланості на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01.11.506.00030 від 28.03.2011 року, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:014:0070.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивачів витрати на правову допомогу у сумі 8100 гривень, а також судовий збір у сумі 2400,00 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст даного рішення суду складений та проголошений 27.12.2023 року о 11 годині 00 хвилин.

Суддя Юлія ШЕВЧУК