Постанова

від 26.12.2024 по справі 275/1212/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №275/1212/23 Головуючий у 1-й інст. Шалота К. В.

Категорія 47 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Борисюка Р.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря судового засіданняТрикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №275/1212/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області про відшкодування немайнової (моральної) шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури, за апеляційною скаргою представника Головного управління Національної поліції у Житомирській області Мельнічука Юрія Володимировича на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 02 липня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Шалоти К.В. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом у якому просила стягнути з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання з казначейського рахунку ГУ ДКСУ в Житомирській області на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди в сумі 7 000 000 грн, завданої незаконними діями органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури. Позов обґрунтовано тим, що 11.11.2016 ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 КК України. Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 12.07.2022, який ухвалою Житомирського апеляційного суду від 02.06.2023 залишено без змін, позивачку визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю в її діях складу кримінального правопорушення. Вказувала, що внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури і суду їй завдано моральну шкоду, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків з оточуючими людьми, зв`язків в сфері бізнесу, що вимагає докладання нею додаткових зусиль для організації свого життя; стверджувала про погіршення відносин з оточуючими людьми, негативні наслідки морального характеру; зазначала, що повідомлення працівниками поліції під час проведення обшуків 13.01.2016 та 06.11.2016 керівнику підприємства, в якого позивачка зі своїм чоловіком орендували приміщення для зайняття підприємницькою діяльністю, про те, що останні підозрюються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, 2 ст. 190 КК України, підірвало їх авторитет як підприємців, що призвело до розірвання договору оренди приміщення і позбавлення можливості заняття ними підприємницькою діяльністю та отримання доходів; стверджувала, що незаконне притягнення її до кримінальної відповідальності органами досудового слідства та викладення ними викривленої інформації в засобах масової інформації призвело до зупинення її та її чоловіка підприємницької діяльності, відсутності замовлень на їх продукцію та відмови зі сторони інших підприємств у наданні в оренду приміщення для зайняття підприємницькою діяльністю та влаштування на будь-яку роботу. Внаслідок проведеного працівниками поліції обшуку 17.11.2016 вона зазнала принижень, емоційного болю, після чого з нею перестали вітатись сусіди при зустрічах, що, на її думку, є психологічним насильством зі сторони правоохоронних органів до неї; стверджувала, що правоохоронні органи, прокуратура втрутились у її приватне життя, контролювали його, без дозволу яких вона не могла вільно пересуватися по території України, поїхати за кордон як обвинувачену особу, яку обмежує в цьому кримінально-процесуальний закон, що є психологічним насильством. Зазначала, що 6 років була під психологічним тиском правоохоронних органів, що негативно вплинуло на її психологічний стан та стан її здоров`я, вона постійно переживала, що може бути незаконно засуджена, так як, незаконно була притягнута до кримінальної відповідальності.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 02 липня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування немайнової (моральної) шкоди в розмірі 630 500 грн 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник Головного управління Національної поліції у Житомирській області Мельнічук Ю.В. просить його змінити, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що фактично, позивач як на підставу позовної вимоги про відшкодування їй моральної шкоди, посилається на факти незаконності дій працівників правоохоронних органів, що не свідчить про безумовне заподіяння їй моральної шкоди. Право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Разом з тим, позивачем не долучено до позовної заяви конкретних доказів про завдання їй моральної шкоди, та не підтверджено належними доказами причинно-наслідковий зв`язок між проведенням відносно позивача досудового розслідування з виникненням проблем у позивача, тим паче погіршення відносин з оточуючими людьми; чи завдання шкоди її авторитету, чи завдання будь-якої шкоди її підприємницькій діяльності чи обмежень у праві на працевлаштування та вільного пересування; саме внаслідок перебування позивачки під слідством і судом; а так само твердження про застосування психологічного насильства, або перебування під психологічним тиском правоохоронних органів, контролю її приватного життя, або погіршення психологічного стану чи стану здоров`я позивачки. Замість цього, наведено абстрактні формулювання, які жодним чином не обґрунтовують необхідність збільшення розміру відшкодування. При цьому, позовна заява не містить жодних доводів, чим саме підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чим позивач керувався при оцінюванні в матеріальній формі заподіяної їй шкоди. Частково задовольняючи позовні вимоги у більшому розмірі, суд першої інстанції виходив, із тривалість перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, глибини її переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, вимушених змін у її житті та негативному впливу на її репутацію. Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, в порушення принципу рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, не прийняв до уваги, що жодних доказів негативного впливу на її репутацію позивачем до суду не подано. При цьому, сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами. Окремо, слід зазначити, що до позивача обирався найменш суворий запобіжний захід і його обрання відповідало вимогам кримінально-процесуального законодавства. У даній справі позивач не надала до суду будь-яких доказів щодо вжиття зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, відновлення стосунків з оточуючими людьми, обмежившись наведенням загальних фраз із законодавчих актів. Більше того, позивачем на надано, а судом першої інстанції не досліджено жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органу досудового слідства під час повідомлення про підозру, проведення обшуку, здійснення інших процесуальних дій, які б обмежували права позивача, тощо. Навпаки, в ході досудового розслідування органи дізнання, досудового слідства діяли згідно вимог Кримінального процесуального кодексу України, оскільки будь-які рішення чи дії органів дізнання, досудового слідства щодо позивача незаконними в судовому порядку не визнавались і не оскаржувались. Оскільки позивачем не доведено, що відносно неї з боку слідчих та прокурорів у кримінальному провадженні вчинені протиправні дії чи допущена протиправна бездіяльність та у порушені яких саме норм права вона виразилась, також не надано належних доказів спричинення їй моральної шкоди, отже не доведено обґрунтування вимог, їх відповідності чинному законодавству. Вважає, що більший розмір задоволений до відшкодування моральної шкоди в сумі 630 500 грн є надмірним та не відповідає засадам розумності та справедливості. При ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції виходив із розміру мінімальної заробітної плати, який відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» становить 8000 гривень. У той час, як ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень. Виходячи з принципу рівності, поміркованості, розумності, справедливості, ГУНП вважає, що відшкодування моральної шкоди у гарантованому Законом мінімальному розмірі моральної шкоди в сумі 125987,09 гривень буде достатнім для розумного задоволення потреб ОСОБА_1 .

Розглянувши справу в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Встановлено, що 11 листопада 2016 року заступником начальника слідчого відділу Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Житомирській області внесено до Єдиного реєстру судових розслідувань за №12016060190000819 відомості про вчинення ОСОБА_3 на даний час ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 190 КК України. Цього ж дня ОСОБА_3 було оголошено підозру у вчиненні кримінальних правопорушень.

Вироком Брусилівського районного суду Житомирської області від 12.07.2022 у справі №280/1545/16-к ОСОБА_3 по пред`явленому обвинуваченню у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 та частиною 2 статті 190 КК України- виправдано за недоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення.

Ухвалою Житомирськогоапеляційного судувід 02.06.2023апеляційну скаргуКоростишівської окружноїпрокуратури залишенобез задоволення,а вирокБрусилівського районногосуду Житомирськоїобласті від12.07.2022 беззмін.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції при визначеннірозміру відшкодуваннявзяв доуваги обсягзаподіяної позивачушкоди,глибину татривалість душевнихстраждань,пов`язаних ізперебуванням позивачкипід слідствомта судом,що призвелодо порушеннянормальних життєвихзв`язків,погіршення чипозбавлення можливостіреалізації неюсвоїх звичокі бажань,інших негативнихнаслідків моральногохарактеру тазважаючи назасади верховенстваправа,вимоги розумності,виваженості ісправедливості тадійшов висновку,що відшкодуванняморальної шкодиу розмірі630500грн єдостатньою сатисфакцієюта немає призвестидо необґрунтованогозбагачення позивачки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

У відповідності достатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Статтею 56 Конституції Українипередбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбаченістаттею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірнимирішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другоюстатті 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьоюстатті 23 ЦК Українивизначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно достатті 1176 ЦК Українишкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятимстатті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шостастатті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьоюстатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, водночас визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьоїстатті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

У справі, яка є предметом розгляду, суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у період з 11.11.2016 (дати повідомлення про підозру у вчиненні злочину) до 02.06.2023 (дати набрання законної сили виправдувальним вироком), що становить 78 місяців та 23 дні.

Відповідно дост. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»у 2024 році встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня 7100 грн, з 1 квітня - 8000 грн.

Відтак,розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкодиза періодперебування підслідством ісудом неможе бутименшим,ніж 629935,48грн.(8000грн х78міс.+(8000грн:31днів х23днів).Цей розмірвідшкодування моральноїшкоди єгарантованим мінімумом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої вона набула на підставі виправдувального вироку Брусилівського районного суду Житомирської області від 12 липня 2022 року.

Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції врахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством та судом, й, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 630500, 00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та конкретних обставин справи.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що при обчисленні компенсації моральної шкоди необхідно виходити із положень частини другоїстатті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600 грн, виходячи з наступного.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумаченняст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Зокрема у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20 Верховний Суд щодо застосуванняст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Аналізуючи судову практику Верховного Суду при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом колегія суддів встановила, що Верховний Суд роз`яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування» .

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди завданої позивачеві не є в розумінні ст.ст.56,62 Конституції України,Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст.ст.1167,1176 ЦК України«виплатою», а відтак, підстави для застосування положень ч.2ст.8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік»відсутні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку наявним у справі доказам та з урахуванням всіх обставин у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягали застосуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Затаких обставин,колегія суддіввважає,що рішеннясуду ухваленоз дотриманнямнорм матеріальногоі процесуальногозаконодавства,у зв`язкуіз чимапеляційна скаргапідлягає залишеннюбез задоволення,а рішеннясуду -залишенню беззмін.

Керуючись статтями259,268,362,367,368,374,375,381-384ЦПК Україниапеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Головного управління Національної поліції у Житомирській області Мельнічука Юрія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Корольовськогорайонного судум.Житомира від02липня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27 грудня 2024 року.

Головуючий

Судді