Ухвала

від 23.12.2024 по справі 405/2185/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Кропивницький апеляційнийсуд

№ провадження 11-кп/4809/879/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1 ,

Категорія ст.307 КК України Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.12.2024 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю: секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2024 року, якою стосовно обвинуваченого

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Кіровоград, українцю, громадянину України, з повною вищою освітою, офіційно не працюючому, неодруженому, зареєстрованому та проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ,

продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 06 лютого 2025 року, включно, без визначення розміру застави.

В С Т А Н О В И Л А:

У провадженні Ленінського районногосуду м.Кіровоградаперебуває кримінальне провадження, яке внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023120000000110 від 20.01.2023, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.263, ч.3 ст.307, ч.1 ст.309 КК України, ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.

В судовому засіданні прокурором надані письмові клопотання, у яких останній просив продовжити строк тримання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_11 під вартою, з огляду на те, що на даний час ризики встановлені раніше, передбачені п.п.1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КК України, не зменшилися та продовжують існувати.

Окрім того, прокурором надані письмові клопотання, у яких останній просив продовжити строк покладених на обвинуваченого ОСОБА_9 обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, з огляду на те, що на даний час ризики встановлені раніше, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КК України, не зменшилися та продовжують існувати.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2024 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід - тримання під вартою на 60 днів до 06 лютого 2025 року, включно, без визначення розміру застави.

Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_7 не одружений, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв`язків, не працює, що свідчить про відсутність у нього постійного джерела доходу. Раніше не судимий.

ОСОБА_7 та ОСОБА_11 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, санкція якого передбачає покарання волі на строк від дев`яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Наведене свідчить про наявність ризиків, встановлених п.1, п.3, п.4, п.5 ст. 177 КПК України, які вказують на можливість обвинуваченими у разі застосування до них запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, переховуватись від суду з метою уникнення відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, впливати на свідків з метою зміни їх показів на свою користь.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою її підзахисному обрати більш м`який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням додаткових обов`язків, передбачених КПК таких, як носити електронний засіб контролю або без такого, або визначити розмір заставу у вісімдесят прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом не було взято до уваги особу обвинуваченого, а саме те що він раніше не судимий, та має міцні соціальні зв`язки, оскільки проживає за постійною адресою з сім`єю, з матір`ю та батьком, які є пенсіонерами.

Обвинувачений за місцем проживання характеризується позитивно, так, у матеріалах справи наявна характеристика надана комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 3» Криворізької міської ради» відповідно до якої ОСОБА_12 за свідченням сусідів товариський і ввічливий.

За час проживання за вказаною адресою зарекомендував себе, як зразковий громадянин нашого суспільства, що підтримує добрі стосунки як, із сім`єю, так і в спілкуванні з друзями та сусідами. У стосунках з оточуючими доброзичливий, завжди готовий прийти на допомогу. Емоційно врівноважений, оптимістичний, налаштований з добре розвинутими навичками спілкування. В конфліктних ситуація із сусідами не помічений, а навпаки - дружелюбний і по можливості надає їм допомогу.

Представник обвинуваченого також не погоджується, що його підзахисний може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Так, викладені у клопотанні прокурора обставини, не дають підстав вважати, що його клієнт причетний до інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Підозри відносно ОСОБА_7 не підкріплені достатніми доказами та є необґрунтованими. Крім того, ризик вчинення інших кримінальних правопорушень судом також не може оцінюватись виключно на підставі тяжкості правопорушення у якого підозрюють особу, без наявності достатніх доказів.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив застосувати запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, прокурора, який просив апеляційною скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши матеріали клопотання, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити:виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

На думку колегії суддів, суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованого обвинувачення ОСОБА_7 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України, оскільки такий висновок підтверджується доданими до кримінального провадження доказами, які можуть переконати об`єктивного спостерігача, що ОСОБА_7 міг вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.307 КК України.

Обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення повністю підтверджується зібраними під час досудового розслідування кримінального провадження доказами, а саме:

- протоколами про результати проведення НСРД у формі контролю за вчиненням злочину;

- протоколом обшуку від 20.11.2023;

- висновками судових експертиз матеріалів речовин та виробів;

- показаннями свідків;

- іншими матеріалами.

Такий висновок також повною мірою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої термін «обґрунтована підозра», зокрема викладеного у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року, означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача у тому, що особа про яку йдеться мова, могла вчинити правопорушення.

При цьому, колегія суддів не може не зазначити, що практика ЄСПЛ не вимагає, щоб на момент обрання запобіжного заходу у органу досудового розслідування або суду були чіткі докази винуватості особи, яку повідомлено про підозру.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, то суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначив, що причетність ОСОБА_7 до вчинення злочину, обвинувачення у якому йому пред`явлено, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, з чим погоджується і колегія суддів.

Тобто, суддя, дослідивши матеріали клопотання в межах своєї компетенції, у висновках, які зробив орган досудового розслідування пред`явивши обвинувачення ОСОБА_7 встановив наявність ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення ЄСПЛ «Панченко проти Росії»). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).

На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу ОСОБА_7 , в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність прокурором у клопотанні ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України,оскільки достатністримуючі фактори,які бсвідчили пропротилежне вматеріалах справивідсутні.За такихпідстав,відсутні підставивважати,що меншсуворі запобіжнізаходи будутьадекватними заходамиу даномукримінальному провадженні,тому колегіясуддів погоджуєтьсяз рішеннямсуду першоїінстанції щодонеобхідності задовольнитиклопотання,оскільки прокурорв повномуобсязі довівсуду обставини,які виправдовуютьобмеження права ОСОБА_7 на особисту свободу.

Доводи апелянта про необґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 колегією суддів не можуть бути враховані.

Не визнаннявини татяжкість злочинуу якому обвинувачується ОСОБА_7 в сукупності з мірою покарання, яка йому загрожує у разі визнання його винуватим, свідчать про наявність високого ступеню ризиків переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, оскільки за їх вчинення передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна.

Тобто, суддею районного суду належним чином враховано тяжкість покарання, що інкримінується ОСОБА_7 а також покарання, що загрожує особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні. Врахував, що

ОСОБА_7 на даний час не має постійного місця роботи та доходів, що вказує на неналежний майновий стан, а тому він може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Московенко проти України», «Ілійков проти Болгарії» ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від органу досудового розслідування та/або суду продовжує існувати та обумовлений тяжкістю ймовірного покарання та суворістю можливого вироку.

При цьому, в умовах, які наразі існують в Україні, викликаних військовою агресією російської федерації проти України, у ОСОБА_7 збільшуються можливості для ухилення від суду, адже у держави наразі з об`єктивних причин відсутні можливості належним чином контролювати поведінку обвинуваченого та його місцезнаходження.

При встановленні наявності ризику впливу на свідків слід враховувати встановлену Кримінальним процесуальним кодексом України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.

З огляду на зазначені положення закону, ризик впливу на свідків, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 знає свідків, тому євагомі підстави вважати, що у разі застосування до нього альтернативного по відношенню до тримання під вартою запобіжного заходу, не пов`язаного з виключними запобіжниками у комунікації та його переміщеннях, останній зможе здійснити незаконний вплив на них з метою зміни наданих ним показань для уникнення від кримінальної відповідальності за скоєний злочин чим буде перешкоджати кримінальному провадженню.

Окрім цього, особисте зобов`язання не може бути застосоване до обвинуваченого

ОСОБА_7 оскільки даний запобіжний захід є найбільш м`яким, а кримінальне правопорушення, яке вчинив останній є тяжким.

Особиста порука, яка полягає у наданні особам, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків і зобов`язуються за необхідністю доставити його до органу досудового розслідування чи суду на першу про те вимогу, так в ході розслідування даного провадження таких осіб не встановлено.

Що стосується тверджень про те, що до ОСОБА_7 можливо застосуватизапобіжний західне пов`язанийз триманнямпід вартою,то такі доводи на переконання колегії суддів не спростовують висновок судді про наявність у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п.1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України та не можуть бути самостійною підставою для відмови у задоволенні клопотання про застосування щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та доданих ініціатором клопотання доказів на підтвердження його обґрунтованості.

В той же час, колегією суддів не можуть бути враховані доводи захисту про наявність місця проживання та проживання його разом із батьками, як підстава для зміни запобіжного заходу, оскільки вказане жодним чином не забезпечить забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов`язків, а навпаки підозрюваний може вчинити дії направленні на ухилення від органу досудового розслідування та суду, здійснити незаконний вплив на свідків та також вчинити нові кримінальні правопорушення.

Отже, у справі наявна реальна можливість обвинуваченого ухилятись від кримінальної відповідальності шляхом переховування від органів досудового розслідування та/або суду шляхом залишення постійного місця проживання зумовлена наявністю можливості і засобів, в тому числі здійснення виїзду за межи території України.

З цих же підстав колегія суддів залишає без задоволення доводи апеляції про недоведеність ризиків.

Враховуючи наведене, беручи до уваги обставини вчинення кримінального правопорушення, а також те, що інший більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою - не забезпечить належне виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисту про необхідність обрання підозрюваним запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Отже, враховуючи мету і підстави застосування запобіжних заходів, що їх передбачено ст. 177 КПК України, а також зважаючи на дані матеріалів клопотання, колегія суддів переконана у необхідності застосування на початковому етапі досудового розслідування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання його під вартою.

Наявні у матеріалах клопотання дані підтверджують наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що у разі не обрання запобіжного заходу, або обрання відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою, вказане не забезпечить на початковому етапі досудового розслідування та у подальшому, належного виконання останнім процесуальних обов`язків і надасть йому змогу переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Також, колегію суддів не можуть бути враховані доводи захисника про необхідність визначення обвинуваченому розміру застави, оскільки у відповідності до вимог п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженн і щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 09 грудня 2024 року необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 183, 376, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , яка діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 -залишити беззадоволення,а ухвалуЛенінського районногосуду м.Кіровограда від09грудня 2024року,якою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 06 лютого 2025 року, включно, без визначення розміру застави, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4