Рішення

від 17.12.2024 по справі 915/311/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року Справа № 915/311/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Савки К.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства «Бурвод» (54003, м. Миколаїв, вул. 2 Екіпажна, буд. 45; ідентифікаційний код 311599297)

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» (57525, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, буд. 35А; ідентифікаційний код 311599297)

про: стягнення грошових коштів у розмірі 409 824,53 грн,

та за зустрічним позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» (57525, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, буд. 35А; ідентифікаційний код 311599297)

до відповідача за зустрічним позовом: Приватного підприємства «Бурвод» (54003, м. Миколаїв, вул. 2 Екіпажна, буд. 45; ідентифікаційний код 311599297)

про: визнання недійсним договору,

за участю представників учасників справи:

від позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом: Бондар М.В., адвокат за ордером,

від відповідача за первісним позовом/позивача за зустрічним позовом: не з`явився,

Суть спору:

25.03.2024 Приватне підприємство «Бурвод» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 24.03.2024 (вх. № 3477/24) (з додатками), в якій просить суд:

1. Стягнути з ПСП «Козирське» на користь ПП`Бурвод» 409 824,53 (чотириста дев`ять тисяч вісімсот двадцять чотири грн 53коп) гривень, з яких: сума боргу - основного боргу 229 540,65 грн. збитки від інфляції - 68359,54 грн., 3% річних - 14184,04 грн., пеня - 97740,30 грн.

2. Стягнути з відповідача сплачені судові витрати у розмірі 14917,90 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору № 68 від 21.12.2021; платіжного доручення № 1232 від 23.12.2021; акту приймання виконаних будівельних робіт № 16-32 за лютий 2022 року від 01.02.2024 (примірна форма КБ-2в); довідки про вартість будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3); застосування норм статей 526, 610, 612, 625, 549 Цивільного кодексу України; та мотивовані тим, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі в обумовлені договором строки, а замовник (відповідач у справі) прийняв виконані роботи, що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт № 16-22 за лютий 2022 року (форми КБ-2в), що підписаний сторонами 01.02.2022. Однак станом на сьогоднішній день відповідач не виконав вимоги Договору в частині оплати за виконані роботи в сумі 229 540,65 грн.

Ухвалою суду від 17.04.2024 (суддя Алексєєв А.П.), після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/311/24 за правилами загального позовного провадження; призначено у справі підготовче засідання на 19 липня 2024 року; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

26.04.2024 до суду від Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» надійшла така кореспонденція:

- відзив на позовну заяву б/н від 26.04.2024 (вх. № 5049/24), в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви Приватного підприємства «Бурвод» до Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське», щодо стягнення коштів у сумі 409824,53 грн, в повному обсязі. Заперечення відповідача, викладені у відзиві, ґрунтуються, зокрема, на тому, що Договір підряду від 21.12.2021 року №68 та Акт № 16-22 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року не підписувався повноважним представником ПСП «Козирське». Підпис вчинений в наданому Договорі та Акті не належить директору ПСП «Козирське», взагалі невідомо кому належить здійснений підпис, у зв`язку з чим у відповідача відсутні оригінали.

- клопотання б/н від 26.04.2024 (вх. № 5053/24) про призначення у справі № 915/311/24 судово-почеркознавчої експертизи;

- клопотання б/н від 26.04.2024 (вх. № 5054/24) про витребування у Приватного підприємства «Бурвод» оригіналів Договору підряду від 21.12.2021 року №68, Акта № 16-22 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року.

Крім того, 26.04.2024 Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з зустрічною позовною заявою б/н від 26.04.2024 (вх. № 5051/24), в якій просить суд визнати недійсним Договір підряду від 21.12.2021 року №68 між Приватним підприємством «Бурвод» та Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське».

Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою ґрунтуються на підставі статей 203, 204, 207, 215, 216, 236, 237, 627 Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що Договір підряду від 21.12.2021 року №68 не підписувався повноважним представником ПСП «Козирське». Підпис вчинений в наданому ПП «Бурвод» в договорі не належить директору ПСП «Козирське». Позивачу за зустрічним позовом взагалі не відомо кому належить здійснений підпис. Від так, підписання особою від імені іншої особи господарського договору без довіреності або іншого документу, на підставі якого виникає представництво згідно з законодавством, не є перевищенням повноважень представника, оскільки в такому випадку ніякого представництва не виникає. Такі дії є порушенням інтересів особи, від імені якої, без її згоди та відома, вчинені юридичні дії, на які вона нікого не уповноважувала. Отже, на переконання позивача за зустрічним позовом, Договір підряду від 21.12.2021 року №68 є недійсним в силу закону з моменту його вчинення та не створює жодних наслідків для сторін договору.

Ухвалою суду від 08.05.2024 (суддя Алексєєв А.П.) було прийнято для спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» до приватного підприємства «Бурвод» про визнання недійсним договору підряду від 21.12.2021 року № 68; вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом.

Господарська справа № 915/311/24 перебувала у провадженні судді Алексєєва А.П.

У зв`язку з відпусткою судді Алексєєва А.П., розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області № 94 від 19.07.2024 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу, зокрема, судової справи № 915/311/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 головуючим у справі № 915/311/24 визначено суддю Смородінову О.Г.

Ухвалою суду від 01.08.2024 було постановлено справу № 915/311/24 прийняти до провадження судді Смородінової О.Г.; розгляд справи № 915/311/24 розпочати спочатку за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження; підготовче засідання у справі № 915/311/24 призначити на 01 жовтня 2024 року о 10:00.

В підготовчому засіданні представник Приватного підприємства «Бурвод» надала суду для огляду оригінали Договору № 68 від 21.12.2021, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форма КБ-3), акту № 16-22 від 01.02.2022 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2022 року (форма КБ-2в).

З урахуванням наведеного, суд не здійснював розгляд клопотання Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» б/н від 26.04.2024 (вх. № 5054/24) про витребування відповідних доказів.

Ухвалою суду від 01.10.2024 було встановлено Приватному підприємству «Бурвод» строк до 07.10.2024 включно для надання суду та направлення іншим учасникам справи письмових пояснень щодо клопотання Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» б/н від 26.04.2024 (вх. № 5053/24) про призначення експертизи, у разі наявності відповідного наміру; продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №915/311/24 на 30 днів; відкладено підготовче засідання у справі № 915/311/24 на 23 жовтня 2024 року о 10:00.

29.10.2024 до суду від Приватного підприємства «Бурвод» надійшла така кореспонденція:

- клопотання б/н від 28.10.2024 (вх. № 13139/24) про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження;

- додаткові пояснення б/н від 29.10.2024 (вх. № 13140/24), у яких заявником викладено заперечення проти клопотання Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» б/н від 26.04.2024 (вх. № 5053/24) про призначення експертизи.

Ухвалою від 29.10.2024 суд відмовив Приватному сільськогосподарському підприємству «Козирське» в задоволенні клопотання б/н від 26.04.2024 (вх. № 5053/24) про призначення експертизи у справі № 915/311/24; постановив закрити підготовче провадження у справі № 915/311/24 та призначити справу до судового розгляду по суті на 26 листопада 2024 року о 10:00.

У зв`язку з перебуванням головуючої у даній справі судді Смородінової О.Г. у відпустці у період з 25.11.2024 по 16.12.2024, ухвалою суду від 11.11.2024 розгляд справи № 915/311/24 по суті було відкладено на 17 грудня 2024 року о 10:15.

17.12.2024 до суду від Приватного підприємства «Бурвод» надійшло клопотання б/н від 16.12.2024 (вх. № 15874/24) про стягнення судових витрат (про надання доказів на підтвердження розміру судових витрат).

Станом на момент проведення засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.

17.12.2024 в судове засідання з`явився лише представник позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом, яку суд заслухав. Відповідач а первісним позовом/позивач за зустрічним позовом свого представника в судове засідання не направив, про час та місце проведення засідання був повідомлений належним чином. Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності відповідного учасника справи.

В судовому засіданні 17.12.2024 представник Приватного підприємства «Бурвод» підтвердила актуальність позовних вимог підприємства за первісним позовом, просила суд його задовольнити, крім того заперечувала проти задоволення позовних вимог за зустрічним позовом.

Також, представник позивача за первісним позовом просила суд не розглядати у даному судовому засіданні клопотання Приватного підприємства «Бурвод» про стягнення судових витрат, водночас, до закінчення судових дебатів, у відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України, заявила про намір надати суду докази понесення підприємством витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 17.12.2024 за результатами розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представника позивача за первісним позовом/відповідача за зустрічним позовом, суд -

В С Т А Н О В И В:

21 грудня 2021 року між Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське», як замовником, та Приватним підприємством «Бурвод», як підрядником, був укладений Договір № 68, відповідно до предмета якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати роботи: Буріння 2-х свердловин на воду з облаштуванням камерами підземного типу на території польових станів в с. Парутине, с. Козирка, Очаківського району, Миколаївської області з матеріалів підрядника, які будуть підтверджені актом виконаних робіт (п. 1.1).

За умовами наведеного Договору:

- роботи, які складають предмет Договору, зазначаються у локальних кошторисах та повинні бути виконані підрядником в термін 40 робочих днів з дня підписання Договору сторонами (п. 4.1);

- вартість робіт визначається договірною ціною та на підставі кошторису і складає 459 081,29 грн, в т.ч. ПДВ 76 512,55 грн (п. 5.1);

- протягом 10 банківських днів після підписання договору, на підставі виставленого підрядником рахунку, замовник перераховує на рахунок підрядника, аванс у розмірі 50 % вартості робіт (п. 6.1);

- остаточний розрахунок за виконану роботу здійснюється замовником шляхом банківського переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника, відповідно до довідки вартості виконаних будівельних робіт та затрат (КБ-3) та згідно з виставленим рахунком та актом виконаних робіт протягом 10 банківських днів з дати підписання актів виконаних робіт. Зобов`язання щодо контролю за виконанням робіт за цим Договором покладаються на замовника (п. 6.2);

- у разі порушення сторонами договірних зобов`язань протягом зазначеного терміну до винної сторони застосовуються штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ (п. 9.2);

- цей Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання (п. 10.1).

Вищенаведений Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

За даними позивача, не спростованими відповідачем, на виконання умов п. 6.1 Договору Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське» 23.12.2021 було сплачено на рахунок Приватного підприємства «Бурвод» аванс в сумі 229 540,65 грн, на підтвердження чого до первісної позовної заяви долучено копію платіжного доручення № 1232 від 23.12.2021.

Суду не подано доказів наявності укладеного між сторонами іншого договору (крім Договору № 68 від 21.12.2021). Вказана обставина також не заперечувалась відповідачем за первісним позовом. Отже, суд дійшов висновку, що відповідний платіж здійснено Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське» саме на виконання умов Договору № 68 від 21.12.2021.

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт № 16-32 за лютий 2022 року від 01.02.2024 (примірна форма КБ-2в), яким засвідчено прийняття замовником виконаних підрядником робіт на суму 459 081,29 грн.

Предметом первісного позову виступає майнова вимога позивача, як підрядника, щодо стягнення з відповідача, як замовника, заборгованості за виконані роботи, а також процентів річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Предметом зустрічного позову виступає немайнова вимога позивача щодо визнання недійсним укладеного між сторонами цього ж Договору № 68 від 21.12.2021.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмета доказування у даній справі належить встановлення обставин укладання між сторонами спірного Договору, а також обставин порушення відповідачем за первісним позовом грошового зобов`язання за укладеним між сторонами Договором.

Приватне підприємство «Бурвод» на підтвердження власної правової позиції по суті спору надало суду такі докази:

- Договір № 68 від 21.12.2021;

- платіжне доручення № 1232 від 23.12.2021;

- акт приймання виконаних будівельних робіт № 16-32 за лютий 2022 року від 01.02.2024 (примірна форма КБ-2в);

- довідка про вартість будівельних робіт та витрати (примірна форма КБ-3).

Суд зауважує, що позивачем за первісним позовом/відповідачем за зустрічним позовом надано до матеріалів справи оригінали договору, акту приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість будівельних робіт та витрати, на яких містяться підписи та печатки Приватного підприємства «Бурвод» та Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське». Наявні в матеріалах справи копії вказаних документів відповідають їх оригіналам.

Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» жодних доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надало.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

З урахуванням характеру спірних правовідносин між сторонами, з огляду на сутність та специфіку заявлених позовних вимог за первісним та за зустрічним позовом, та оскільки у даній справі задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, суд вважає за доцільне спочатку розглянути позовні вимоги саме за зустрічним позовом - щодо недійсності спірного договору.

Так, позивач за зустрічним позовом посилається на те, що Договір підряду від 21.12.2021 року №68 не підписувався повноважним представником ПСП «Козирське». Отже, на переконання позивача за зустрічним позовом, Договір підряду від 21.12.2021 року №68 є недійсним в силу закону з моменту його вчинення та не створює жодних наслідків для сторін договору.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

При цьому, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21).

З урахуванням наведеного слід зауважити, що Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова КЦС ВС від 10.05.2023 № 715/310/22 (61-9464св22)).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тлумачення ст. 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова КЦС ВС від 10.05.2023 № 715/310/22 (61-9464св22)).

Судом, крім того, враховано, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21; постанова КЦС ВС від 04.10.2023 № 291/1450/21).

Разом із тим, суд зазначає, що Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» не подало жодного доказу в обґрунтування зустрічного позову, які викликали б у суду сумніви щодо факту підписання останнім Договору № 68 від 21.12.2021.

Крім того, суд наголошує, що позивачем за зустрічним позовом не ставиться під сумнів справжність відтиску печатки Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» на Договорі № 68 від 21.12.2021, не надано доказів та не наведено фактів протиправності використання печатки Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» чи доказів її втрати, так само і не надано доказів звернення Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, чи використання печатки підприємства проти волі відповідача (з урахуванням правової позиції Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зазначеної у постанові від 23.07.2019 у справі № 918/780/18).

Також суд зауважує, що оскільки що Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» своїми подальшими діями схвалило оспорюваний правочин (здійснило оплату авансу за договором та прийняло виконані за договором роботи), то наявність даного спору про визнання його недійсним фактично свідчить про те, що позивач за зустрічним позовом діє всупереч своїй попередній поведінці.

Водночас, Верховний Суд у низці справ (постанови від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 09.04.2019 року у справі № 903/394/18, від 17.11.2018 року у справі № 911/205/18) робить посилання на принцип римського права «venire contra factum proprium» (заборона суперечливої поведінки), який базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)». Зазначений принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud». Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Крім того, судом взято до уваги те, що відповідно до ч. 1-3 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України) (постанова об`єднаної палати КГС ВС від 26.05.2023 № 905/77/21; постанова КГС ВС від 19.09.2023 № 910/19668/21).

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Таким чином, аналізуючи у сукупності аргументи та мотивації сторін, беручи до уваги обставини спірних відносин та надані докази, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними.

Крім того, враховуючи факт сплати Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське» на користь Приватного підприємства «Бурвод» авансу в розмірі 229 540,65 грн, за умов відсутності доказів на підтвердження існування між сторонами інших договорів, а також подальше підписання між сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт № 16-32 за лютий 2022 року від 01.02.2024, суд дійшов висновку, що оспорюваний договір є таким, що частково виконаний на момент звернення до суду із зустрічним позовом, тобто пред`явлення зустрічного позову про визнання недійсним договору без заявлення наслідків недійсності договору є неефективним способом захисту прав, що є самостійною підставою для відмови в зустрічному позові.

За такого, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.

Отже, враховуючи недоведеність належними та допустимими доказами у справі факту недійсності договору, суд дійшов висновку, що Договір № 68 від 21.12.2021 є укладеним та обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

З урахуванням наведеного, розглянувши позовні вимоги Приватного підприємства «Бурвод» за первісним позовом суд вважає за необхідне зазначити таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про підряд.

Так, відповідно до приписів ч.ч. 1-2 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

За змістом ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як уже було наведено вище, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору № 68 від 21.12.2021 між сторонами було підписано Акт приймання виконаних будівельних робіт № 16-32 за лютий 2022 року від 01.02.2024 (примірна форма КБ-2в), яким засвідчено прийняття замовником виконаних підрядником робіт на суму 459 081,29 грн.

При цьому, на виконання умов п. 6.1 Договору Приватним сільськогосподарським підприємством «Козирське» 23.12.2021 було сплачено на рахунок Приватного підприємства «Бурвод» аванс в сумі 229 540,65 грн (платіжне доручення № 1232 від 23.12.2021).

З урахуванням наведеного, беручи до уваги умови пункту 6.2 Договору остаточний розрахунок за виконану роботу мав бути здійснений замовником у строк до 15.02.2022 включно.

За даними підрядника, не спростованими та не запереченими замовником, останній не виконав вимоги Договору в частині оплати за виконані роботи в сумі 229 540,65 грн, що і стало для позивача за первісним позовом підставою для звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту своєчасності здійснення оплати за виконані роботи товар закон покладає на замовника.

Відповідач у даній справі не спростував вимоги позивача, як і не надав суду доказів відсутності заборгованості перед продавцем за поставлений товар.

Враховуючи викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач дійсно порушив норми та приписи чинного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем за виконані роботи за Договором, у зв`язку з чим Приватне підприємство «Бурвод» цілком правомірно звернулося до господарського суду з відповідним позовом про стягнення заборгованості.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок основної заборгованості та встановлено, що Приватним підприємством «Бурвод» суму заборгованості Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» за виконані роботи за Договором № 68 від 21.12.2021 по Акту приймання виконаних будівельних робіт № 16-32 за лютий 2022 року від 01.02.2024 (примірна форма КБ-2в) в розмірі 229 540,65 грн зазначено правильно.

За такого, позовні вимоги за первісним позовом в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Окрім основного боргу позивачем за первісним позовом заявлено до стягнення з відповідача за первісним позовом (згідно наданого до позовної заяви розрахунку):

- інфляційні втрати за період з березня 2022 року по лютий 2024 року (з фактичним визначенням індексу інфляції за період з березня 2022 року по січень 2024 року) на суму 68 359,54 грн;

- 3 % річних за період з 15.02.2022 по 07.03.2024 на суму 14 184,04 грн;

- пеню за період з 15.02.2022 по 07.03.2024 на суму 97 740,30 грн.

Щодо заявлених до стягнення сум процентів річних та інфляційних витрат, суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Отже, на підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти річні та інфляційні втрати за відповідні періоди.

За перевіркою суду відповідні нарахування інфляційних втрат позивачем проведено правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Водночас, перевіривши розрахунок процентів річних, наведений позивачем, суд встановив наявність помилок при визначенні тривалості періоду нарахування.

Так, позивач нарахування процентів річних здійснює з 15.02.2022, водночас, як уже було наведено судом вище, з урахуванням умов пункту 6.2 Договору остаточний розрахунок за виконану роботу мав бути здійснений замовником у строк до 15.02.2022 включно, а, отже прострочення виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах мало місце з 16.02.2022.

З урахуванням наведеного судом здійснено перерахунок розміру процентів річних за допомогою програми ipLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування 3 % річних за період з 16.02.2022 по 07.03.2024 є 14 165,18 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на вказане, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 3 % річних в сумі 18,86 грн.

Щодо нарахованої позивачем до стягнення з відповідача суми пені, суд зазначає, що за приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі порушення сторонами договірних зобов`язань протягом зазначеного терміну до винної сторони застосовуються штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ.

З пояснень представника позивача в засіданні 17.12.2024 судом встановлено, що застосування штрафних санкцій у вигляді пені останнім здійснено з огляду на ставку відповідної санкції - у розмірі облікової ставки НБУ, що відповідно до звичаїв ділового обороту застосовується для обчислення пені.

Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Суд перевірив розрахунок пені, наведений позивачем, та встановив, що при здійсненні відповідного нарахування позивачем допущено помилки, зокрема, при визначенні тривалості періоду нарахування.

Так, як уже було вище наведено, прострочення виконання грошового зобов`язання у спірних правовідносинах мало місце з 16.02.2022, а, отже саме з цієї дати має починатися нарахування пені. Крім того, позивачем за первісним позовом не враховано положень положень ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Оскільки договором не встановлено іншого строку нарахування пені, таке нарахування мало припинитися через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, позивачем нарахування пені проведено за більш як два роки, що перевищує встановлений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми IpLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені у спірних правовідносинах (з 16.02.2022 по 15.08.2022) є 18 363,25 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача пені в сумі 79 377,05 грн.

Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісного позову та про повну відмову в задоволенні зустрічного позову.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, враховуючи часткове задоволення первісного позову, з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 3965,15 грн ((354296,59 / 409 824,53) * 4917,90 = 3965,15) судового збору.

Крім того, у зв`язку з відмовою у задоволенні зустрічного позову, судовий збір, сплачений за подання до господарського суду зустрічної позовної заяви грн підлягає покладенню на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Козирське» (57525, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, буд. 35А; ідентифікаційний код 311599297) на користь Приватного підприємства «Бурвод» (54003, м. Миколаїв, вул. 2 Екіпажна, буд. 45; ідентифікаційний код 311599297) суму заборгованості в розмірі 229 540,65 грн, інфляційні втрати в розмірі 68 359,54 грн, 3 % річних в розмірі 14 165,18 грн, пеню в розмірі 18 363,25 грн, а також 3965,15 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом в частині стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 18,86 грн та пені у розмірі 79 377,05 грн відмовити позивачу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. В задоволенні зустрічного позову відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач за первісним позовом / відповідач за зустрічним позовом: Приватне підприємство «Бурвод» (54003, м. Миколаїв, вул. 2 Екіпажна, буд. 45; ідентифікаційний код 311599297).

Відповідач за первісним позовом / позивач за зустрічним позовом: Приватне сільськогосподарське підприємство «Козирське» (57525, Миколаївська область, Очаківський район, с. Козирка, вул. Очаківська, буд. 35А; ідентифікаційний код 311599297).

Повне рішення складено та підписано судом 27.12.2024.

Суддя О.Г. Смородінова