Рішення

від 16.12.2024 по справі 921/110/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/110/23(921/327/24) Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБУД"

про визнання недійсними угод про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог

в межах справи №921/110/23 про банкрутство ТОВ"ТІЕРРА"

за участі представників сторін:

позивача: Демчан О.І., ліквідатор (в режимі відеоконференції);

відповідача: Яворський А.В., адвокат.

Суть справи.

До Господарського суду Тернопільської області на дійшла позовна заява ТОВ "ТІЕРРА" до ТОВ "БМБУД" про визнання недійсними угод про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог.

Судом розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що ТОВ "ТІЕРРА", уклавши угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог менш ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, фактично відмовилося від власних майнових вимог до відповідача та завдало шкоди кредиторам, внаслідок порушення пропорційності погашення їхніх вимог.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "БМБУД" просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зокрема, зазначає, що у укладених угодах їхні контрагенти дійшли згоди про взаємне зарахування зустрічних однорідних грошових вимог. Така домовленість ніяк не могла вплинути на майнове становище позивача.

У відповіді на відзив б/н від 19.06.2024 (вх. №4861), ТОВ "ТІЕРРА" зазначає, що надані відповідачем суду письмові докази (оспорювані угоди, договори про переведення боргу) створені "заднім числом", а саме після подання позивачем позовної заяви про стягнення орендної плати та з метою введення в оману щодо припинення зобов`язань відповідача на підставі угод про зустрічне зарахування однорідних вимог. Разом з тим, позивач зазначає, що за результатами аналізу відомостей з реєстру платників ПДВ встановлено, що із суб`єктів господарської діяльності, борг ТОВ "ТІЕРРА" перед якими переведено на відповідача, лише ТОВ "БСК Трейдинг" було зареєстроване платником податку на додану вартість, а відтак відсутня можливість перевірити реальність здійснення господарських операцій між контрагентами та зазначеними особами шляхом дослідження відомостей відповідного реєстру.

У запереченнях, що надійшли через систему "Електронний суд" б/н від 08.07.2024 ТОВ "БМБУД" посилається на те, що законодавством України не встановлено застережень чи заборон на підписання договорів з фізичною особою-підприємцем, чи з юридичною особою, котрі в силу законодавства не є платниками податку на додану вартість.

Справа розглядалась з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

Постановою суду від 25.06.2024 ТОВ "ТІЕРРА" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник: спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Зважаючи на перелічені правові норми, зазначений спір вирішується в межах справи №921/110/23 про банкрутство ТОВ "ТІЕРРА".

Так, судом встановлено, що 31 жовтня 2022 року між ТОВ "БМБУД" (Сторона 1) та ТОВ "ТІЕРРА" (Сторона 2) було укладено три угоди про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог (далі - Угоди). Із їхнього змісту слідує, що ТОВ "ТІЕРРА" та ТОВ "БМБУД" являлися одночасно кредитором та боржником один до одного, за договірними зобов`язаннями, що виникли на підставі договорів оренди №01/10 від 01.10.2020, №01/07/21 від 01.07.2021, №02/08/21 від 02.08.2021 та договорів переведення боргу №27/09, №26/09 від 01.10.2022, №06/10 від 06.10.2022, №31/10/22, №1/2 та №1/1 від 31.10.2022, укладених між ТОВ "Тіерра" (Первісний боржник), ТОВ "БМБУД" (Новий боржник") та ФОП Юрч В.О., ФОП Олійник І.І., ФОП Волошин В.В., ФОП Пронь М.Т., ФОП Чугай Ю.М.,ТОВ "БСК Трейдинг", ТОВ "Константа Юргруп" (Кредитор). Досягнутими у цих Угодах домовленостями, їхні контрагенти дійшли згоди щодо припинення у повному обсязі зобов`язань один перед одним із заборгованості в сумі 932 270,24 грн, яка виникла за вищевказаними правочинами.

Зокрема:

1. За умовами, що викладені в Угоді про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог №1 (надалі Угода №1) Сторони домовилися про таке.

Відповідно до п. 1.2.1 Угоди №1, Сторона 1 має перед Стороною 2 непогашене грошове зобов`язання у сумі 7 480,24 грн, яке виникло на підставі Договору оренди №08/08/21 від 02 серпня 2021 року, укладеного між цими сторонами.

Згідно з п. 1.2.2 Угоди №1, Сторона 2 має перед Стороною 1 непогашене грошове зобов`язання у сумі 71 816,99 грн, яке виникло на підставі Договору переведення боргу №31/10/22 від 31 жовтня 2022 року, укладеного між цими ж сторонами.

Контрагенти пунктом 1.4 Угоди №1підтверджують реальність та обсяг взаємних заборгованостей, зазначених у п. 1.2.1 та п. 1.2.2.

У п.1.5.1 Угоди зазначено, що Сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за зобов`язаннями, зазначеними у п. 1.2.1 та п. 1.2.2 цієї Угоди, у сумі 7 480,24 грн, і такими чином з моменту підписання цієї Угоди вважатимуть: зобов`язання Сторони 1 таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за договором оренди №02/08/21 від 02 серпня 2021 року, немає; зобов`язання Сторони 2 таким, що припинено частково у розмірі 7 480,24 грн, залишкова заборгованість Сторони 2 перед Стороною 1 за договором переведення боргу №31/10/22 від 31 жовтня 2022 року, становить 64 336,75 грн.

2. За умовами, що викладені в Угоді про зарахування однорідних грошових вимог №2 (надалі Угода №2) Сторони домовилися про таке.

Відповідно до п. 1.2.1 Угоди №2, Сторона 1 має перед Стороною 2 непогашене грошове зобов`язання у сумі 109 800,00 грн; яке виникло на підставі Договору оренди №01/01/21 від 01 липня 2021 року, укладеного між Стороною 1 та Стороною 2.

Згідно з п. 1.2.2 Угоди №2, Сторона 2 має перед Стороною 1 непогашене грошове зобов`язання у сумі 502 205,21 грн, яке виникло на підставі наступних Договорів: - 32 552,51 грн на підставі Договору переведення боргу №26/09 від 01 жовтня 2022 року; - 76 600,00 грн на підставі Договору №06/20 від 01.06.2020 року; 393 052,70 грн на підставі Договору переведення боргу №1/1 від 31 жовтня 2022 року.

Пунктом 1.4 Угоди №2 , Сторони підтверджують реальність та обсяг взаємних заборгованостей, зазначених у п. 1.2.1 та п. 1.2.2.

У п.1.5.1 Угоди зазначено, що Сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за зобов`язаннями, зазначеними у п. 1.2.1 та п. 1.2.2 цієї Угоди, у сумі 109 800,00 грн, і таким чином з моменту підписання цієї Угоди вважатимуть: зобов`язання Сторони 1 за Договором оренди №01/07/21 від 01 липня 2021 року таким, що припинено в повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором оренди №01/07/21 від 01 липня 2021 року, немає; зобов`язання Сторони 2 таким, що припинено на суму в розмірі 109 800,00 грн, а саме: зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №26/09 від 01 жовтня 2022 року таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором переведення боргу №26/09 від 01 жовтня 2022 року, немає; зобов`язання Сторони 2 за Договором №06/20 від 01.06.2020 року таким, що припинено у повному обсязі заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором 06/20 від 01.06.2020 року, немає; зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №1/1 від 31 жовтня 2022 року таким, що припинено частково у розмірі 647,49 грн, залишкова заборгованість Сторони 2 перед Стороною 1 за Договором переведення боргу №1/1 від 31 жовтня 20222 року, становить 392 405,21 грн.

3. За умовами, що викладені в Угоді про зарахування однорідних грошових вимог №3 (надалі Угода №3) Сторони домовилися про наступне.

Відповідно до п. 1.2.1 Угоди №3, Сторона 1 має перед Стороною 2 непогашене грошове зобов`язання у сумі 814 990,00 грн; яке виникло на підставі Договору оренди №01/10 від 01 жовтня 2021 року, укладеного між Стороною 1 та Стороною 2.

Згідно з п. 1.2.2 Угоди №3, Сторона 2 має перед Стороною 1 непогашене грошове зобов`язання у сумі 1 136 549,89 грн, яке виникло на підставі наступних Договорів: - 378 735,85 грн на підставі Договору переведення боргу №27/09 від 01 жовтня 2022 року; - 30 000,00 грн на підставі Договору переведення боргу №06/10 від 06 жовтня 2022 року; - 31 054,08 грн на підставі Договору переведення боргу №13/10 від 13 жовтня 2022 року; - 64 336,75 грн на підставі Договору переведення боргу №1/10/22 від 31 жовтня 2022 року; - 40 000,00 грн на підставі Договору переведення боргу №1/2 від 31 жовтня 2022 року; 592 423,21 грн на підставі Договору переведення боргу №1/1 від 31 жовтня 2022 року.

Пунктом 1.4 Угоди №3, Сторони підтверджують реальність та обсяг взаємних заборгованостей, зазначених у п. 1.2.1 та п. 1.2.2.

У п.1.5.1 Угоди зазначено, що Сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог за зобов`язаннями, зазначеними у п. 1.2.1 та п. 1.2.2 цієї Угоди, у сумі 814 900,00 грн, і таким чином з моменту підписання цієї Угоди вважатимуть: зобов`язання Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором оренди №01/10 від 01 жовтня 2020 року таким, припинено в повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором оренди №01/10 від 01 жовтня 2022 року, немає; зобов`язання Сторони 2 таким, що припинено на суму в розмірі 814 990,00 грн, а саме: зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №06/10 від 06 жовтня 2022 року таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором переведення боргу №06/10 від 06 жовтня 2022 року, немає; зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №27/09 від 01 жовтня 2022 року таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором переведення боргу №27/09 від 01 жовтня 2022 року, немає; зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №13/10 від 13 жовтня 2022 року таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором переведення боргу №13/10 від 13 жовтня 2022 року, немає; зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №1/2 від 31 жовтня 2022 року таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони 1 перед Стороною 2 за Договором переведення боргу №1/2 від 31 жовтня 2022 року, немає; зобов`язання Сторони 2 за Договором переведення боргу №31/10/22 від 31 жовтня 2022 року таким, що припинено частково у розмірі 50 511,22 грн, залишкова заборгованість Сторони 2 перед Стороною 1 за Договором переведення боргу №31/10/22 від 31 жовтня 2022 року, становить 13 825,53 грн.

У пунктах 1.6 кожної із перелічених Угод їхні контрагенти зазначили, що погоджуються з вищевказаними підрахунками, згідно з якими проводять зарахування зустрічних однорідних вимог і претензій одна до одної не мають.

Дані Угоди набирають чинності з моменту їх підписання та діють до повного виконання Сторонами зобов`язань за ними (п. 4.1. Угод) .

Ліквідатор стверджує, що про факт укладення зазначених правочинів йому стало відомо лише в ході розгляду господарським судом справи №921/110/23(921/170/24) за позовом ТОВ "ТІЕРРА" до ТОВ "БМБУД" про стягнення заборгованості в сумі 300 000,00 грн за договорами оренди та розірвання договорів оренди. Зокрема, із відзиву на позов розпорядник майна Демчан О.І. дізнався, що дана заборгованість на підставі угод про зарахування зустрічних однорідних грошових вимог погашена.

Вважаючи зазначені правочини недостовірними, сфабрикованими та вчиненими на шкоду іншим кредиторам, позивач звернувся до суду із вимогами про визнання їх недійсними.

Підставами для цього слугує те, що:

- ТОВ "ТІЕРРА" оплатило іншій особі або прийняло майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- ТОВ "ТІЕРРА" відмовилося від власних майнових вимог;

- оспорювані Угоди та договори переведення боргу є підробленими та створеними значно пізніше від дат, що у них зазначені;

- позивачем фактично здійснено погашення вимог ТОВ "БМБУД", що має ознаки заінтересованості щодо ТОВ "ТІЕРРА".

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, суд прийшов до наступних висновків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 КУзПБ є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відтак, у кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Так, в силу статей 16, 203,215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

За вказівками ч.1 ст. 42 КУзПБ суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, суд може визнати недійсними правочини , вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Також, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора у разі якщо: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У спірних правовідносинах, відповідно до досягнутих домовленостей учасники цього спору домовилися припинити взаємні зобов`язання, уклавши оскаржувані Угоди .

За встановленими законодавцем у статті 601 Цивільного кодексу України правилами, зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав, та відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов`язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.

Водночас однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.01.2021 року в справі № 910/11116/19 сформовані, зокрема, такі висновки щодо застосування статті 601 Цивільного кодексу України та статей 202, 203 Господарського кодексу України:

- зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами;

- вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому, правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 Цивільного кодексу України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним;

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог;

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення.

За змістом статті 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

При цьому суд відзначає, що оскаржувані Угоди повністю відповідали як вище переліченим умовам, так і вимогам, що визначались у ст.601 ЦК України та ст. 203 ГК України, а саме: зобов`язання її учасників були зустрічними; зобов`язання сторін були бути однорідними (зараховувались вимоги про сплату грошових коштів у гривні); строк виконання зобов`язань настав, сторони мали заборгованість одна перед одною; вимоги сторін, розмір заборгованості ніким із контрагентів не оскаржувався та не оспорювався; усі умови таких договорів погоджено та прийнято їх контрагентами.

Окрім цього, суд звертає увагу учасників цього спору на те, що стаття 1087 Цивільного кодексу України "Форми розрахунків" закріплює дві форми розрахунків: готівкову та безготівкову. Натомість, зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов`язань, врегульованих главою 50 Цивільного кодексу "Припинення зобов`язань". Зарахування зустрічних однорідних вимог регулюється статтями 601-602 Цивільного кодексу України, ця підстава припинення зобов`язання відрізняється від виконання зобов`язання (стаття 599 Цивільного кодексу України) або припинення зобов`язання за домовленістю сторін (стаття 603 Цивільного кодексу України). Висновок про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог не є формою розрахунків, також викладений у постанові Верховного Суду від 22.01.2021 року в справі №910/11116/19.

Наведеним спростовується доводи позивача про те, що у спірних правовідносинах боржник оплачував іншій особі або приймав від неї майно в рахунок виконання грошових вимог на шкоду іншим кредиторам.

Водночас, слід зважити на те, що в ході судового розгляду цього спору факт безоплатної відмови ТОВ "ТІЕРРА" від власних майнових вимог також не підтвердився.

Адже, як договори про переведення боргу №27/09, №26/09 від 01.10.2022, №06/10 від 06.10.2022, №31/10/22, №1/2 та №1/1 від 31.10.2022 є чинними та ніким не оспорені у судовому порядку так і заборгованість позивача, що у них була зафіксована перед Кредиторами та Новим боржником жодним доказом ніким не спростована. Таким чином, вчинення спірних правочинів разом із укладенням договорів про переведення боргу фактично мало наслідком зменшення існуючого боргу позивача. Це не могло негативно вплинути на майновий стан останнього та у будь-якому разі не вказує на те, що зобов`язання ТОВ "БМБУД" котрі виникли з орендних правовідносин були припинені не на підставах, що визначені ст.601 ЦК України , в відповідно до 605 ЦК України.

На переконання суду посилання позивача на підозрілий період при укладенні Угод при загрозі неплатоспроможності та наявній заборгованості, не можуть слугувати окремою підставою для визнання угод фраудаторними, оскільки у такому разі має бути намір сторін завдати шкоди кредитору або ухилитися від виконання обов`язку, чого у цій справі місця немає.

Не заслуговує на увагу також посилання ТОВ "ТІЕРРА" на ухвали Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2024 у справі №921/110/23 як на доказ того що на кінець 2021 року ТОВ "ТІЕРРА" уже перебувало у стані загрози неплатоспроможності, оскільки постановами Західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 зазначені судові акти суду першої інстанції були скасовані.

Щодо доводів ліквідатора про те, що при укладенні договорів про переведення боргу, відповідачем умисно обрано "контрагентами" фізичних осіб-підприємців та юридичні особи, що не є платниками податку на додану вартість та унеможливлює перевірку реальності відповідної заборгованості шляхом дослідження відомостей ЄРПН, як і те, що один із кредиторів ФОП Пронь Макар Тарасович, вірогідно є братом Проня Дмитра Тарасовича попереднього керівника ТОВ "ТІЕРРА", то суд з даного приводу зазначає наступне.

По-перше, частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що в силу статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, при виборі контрагента жодного значення немає ні його організаційно - правовий статус ні система оподаткування на якій він перебуває.

По-друге, у кожному із договорів про переведення боргу є посилання на угоди, що були укладені між позивачем та третіми особами, на підставі яких у ТОВ "ТІЕРРА" виникла заборгованість. Відповідач учасником цих угод не був, а відтак не міг обирати позивачу контрагентів.

По-третє, якщо ФОП Пронь М.Т. являється заінтересованою особою стосовно боржника то це, у встановлених законом випадках, може слугувати підставою для визнання недійсним договору №08/09/21від 08.09.2021, а не оспорюваних Угод.

До того ж, зауважуючи на наявності ознак заінтересованості ТОВ БМБУД стосовно ТОВ ТІЕРРА ні одного доказу на підтвердження цієї обставини, позивач не навів, та суду для дослідження не надав.

Так само, окрім висловлених сумнівів щодо виготовлення спірних правочинів, договорів про переведення боргу, та угод, укладених між ТОВ "ТІЕРРА" та третіми особами пізніше від дати , котра у них зазначена, інших належних та допустимих доказів, які б цю обставину засвідчили матеріали справи не містять. Однак, на переконання суду, самі лише припущення одного з учасників судового процесу щодо фіктивності договорів не можуть слугувати достатньою правовою підставою для визнання їх недійсними.

Позивачем також не надано і доказів, які б підтверджували настання неплатоспроможності боржника внаслідок укладення спірних угод.

При цьому суд відзначає, що за змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Ураховуючи вищенаведене, дотримуючись зазначеного стандарту доказування, суд у задоволенні позовних вимог відмовляє повністю.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведеного вище висновку вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76, 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 27.12.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко