Постанова

від 03.10.2024 по справі 496/3301/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4344/24

Справа № 496/3301/22

Головуючий у першій інстанції Горяєв І.М.

Доповідач Карташов О. Ю.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Карташова О.Ю.

суддів: Коновалової В.А., Кострицького В.В.

за участю секретаря судового засідання - Рудуман А.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Державне підприємство «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду

апеляційну скаргу Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення»

на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про стягнення заборгованості по заробітній платі

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення», який згодом уточнив і в якому просив стягнути з підприємства на користь ОСОБА_1 , грошові кошти, з яких: невиплаченої заробітної плати при звільненні за червень 2022 року в сумі 12379 гривень 22 копійки; невиплаченої компенсації за невідбуту відпустку в сумі 15062 гривень 16 копійок; середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум під час звільнення в сумі 116718 гривень; витрати, пов`язані зі сплатою правової допомоги в сумі 10000 грн та зобов`язати відповідача здійснити перерахування до бюджету податків та зборів утриманих, але не сплачених з заробітної плати ОСОБА_1 , а саме податку на доходи з фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%, також збір на ЄСВ в розмірі 22% за період з квітня 2022 року по червень 2022 року включно.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 11.08.2020 року його було прийнято на роботу до штату ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» на посаду головного інженера. 20.06.2022 року наказом № 83к припинено трудові відносини та звільнено за власним бажанням. Однак в день звільнення не було сплачено всі суми, які належить сплатити при здійсненні повного розрахунку. У зв`язку з вище викладеним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19.12.2023 року ухвалено позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, з яких:

- невиплаченої заробітної плати при звільненні за червень 2022 року в сумі 12379 гривень 22 копійки;

- невиплаченої компенсації за невідбуту відпустку в сумі 15062 гривень 16 копійок;

- середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум під час звільнення в сумі 116718 гривень;

- витрати, пов`язані зі сплатою правової допомоги в сумі 3000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду вмотивовано тим, що позов ОСОБА_1 обґрунтований, знайшов своє підтвердження у судовому засіданні та підлягає частковому задоволенню. Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача здійснити перерахування до бюджету податків та зборів утриманих, але не сплачених з заробітної плати ОСОБА_1 , а саме податку на доходи з фізичних осіб 18% та військовий збір 1,5%, також збір на ЄСВ в розмірі 22% за період з квітня 2022 року по червень 2022 року включно, то суд прийшов висновку, що вказана вимога не підлягає задоволенню оскільки в повній мірі не обґрунтована, заявлена передчасно та не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні. Щодо стягнення витрат зі сплати правової допомоги, то суд прийшов висновку про часткове задоволення, а саме в тій частині яка підтверджена платіжною інструкцією за послуги надання правничої допомоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, директор ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» Семеніхін М.П. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19.12.2023 року по цивільній справі № 496/3301/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі зазначено, що в мотивувальній частині рішення суду від 19.12.2023 року не наведено жодного розрахунку щодо стягнення коштів з відповідача. Стягуючи заборгованість по заробітній платі за червень 2022 року в сумі 12379,63 грн, невиплаченої компенсації за невідбуту відпустку в сумі 15062,16 грн, середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум під час звільнення в сумі 116718 грн, суд не врахував приписи Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, довідку про доходи від 27.04.2023 року, довідку від 10.07.2023 року, наказ № 28/1 від 18.06.2022 року, наданих до суду з листом підприємства від 11.07.2023 року на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Так, відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 та довідки підприємства від 10.07.2023 року, останній був звільнений 22 червня 2022 року, позивач отримав у червні 2022 року нараховану заробітну плату 9835,16 грн за неповний робочий місяць, а саме за 17 робочих днів. За липень місяць 2022 року нарахована компенсація за невикористану відпустку за 25 днів у сумі 16098,75 грн, з вирахуванням податків сума до виплати складає 12798,50 грн. За останні місяці роботи ОСОБА_1 нарахована заробітна плата складає: за червень 2022 року 9835,16 грн, за травень 2022 року 19453 грн, тобто відповідно до постанови КМУ №100 його середній заробіток за останні два місяці роботи склав 14644,08 грн (9835,16+19453=29288,16 грн : 2 = 14644,08 грн х 6 міс = 87864,48 грн).

Відповідно до наказу по підприємству № 28/1 від 18.06.2022 року з ОСОБА_1 , з яким було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, було стягнено матеріальні збитки в сумі 36299,60 грн.

Відповідно до розрахункового листа при звільненні заборгованості підприємства перед Комаровим не було. ОСОБА_1 вищевказаний наказ не оскаржував, будь-яких претензій до підприємства не мав.

Також в скарзі зазначено, що в рішенні судом не обґрунтовано стягнення витрат на правничу допомогу.

Щодо відзиву на апеляційну скаргу

Не погоджуючись з доводами апелянта представник позивача ОСОБА_1 адвокат Павленко А.Л. надала відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначено, що позивач по справі не погоджується з доводом апелянта, вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене законно, виходячи з ретельної перевірки доказів у справі, а тому вважає, що апеляційна скарга на рішення суду від 19.12.2023 року по справі 496/3301/22 не підлягає задоволенню.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховані надані ними довідки про виплату позивачу заробітної плати за червень 2022 року, нараховану компенсацію за невідбуту відпустку та інші документи є невірним, так як суд першої інстанції ретельно дослідив всі надані стороною відповідача докази, безпосередньо оглянув їх в суді та зазначив їх у рішенні. Крім того, в рішення суду першої інстанції повністю перелічені всі надані стороною відповідача докази, до переліку яких входять і ті документи, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі.

Також у відзиві звертається увага на те, що в судовому засіданні 19.12.2023 року були присутні і представник позивача, і представник відповідача. Представником відповідача на викання ухвали суду було надано певний перелік документів, в тому числі й ті, що стосуються проведеного, на думку Відповідача, службового розслідування відносно ОСОБА_1 та утримання з нього належних йому сум. Жодних особистих підписів на довідках, відомостях, наказах тощо щодо отримання заробітної плати ОСОБА_1 , чи ознайомлення з проведеним (на думку відповідача) службовим розслідуванням, стороною відповідача суду не надано.

Наголошується, що в своєму рішенні суд першої інстанції повністю обґрунтував з посиланнями на нормативну базу суми до стягнення, які необхідно сплатити на користь позивача з боку відповідача, а тому не можна вважати таке рішення незаконним, не мотивованим. Натомість, дії Відповідача були всіляко спрямовані на ухилення від свого обов`язку щодо повного розрахунку зі своїм працівником, вдаючись до штучного створення документів уявної заборгованості мого довірителя перед підприємством та намагання ввести суд в оману.

Також у відзиві зазначається, що враховуючи те, що справа тривала майже 1,5 року, відповідач мав всі можливості врегулювати спірну ситуацію з позивачем для того, що не збільшувати суму виплати середньомісячної заробітної плати за час затримки в розрахунку з ОСОБА_1 . Крім того, поведінка відповідача свідчила про те, що він всіляко намагається уникнути фінансової відповідальності, в тому числі й шляхом подання необґрунтованої безпідставної апеляційної скарги, що також затягує час в отриманні позивачем належних йому за законом сум грошових коштів.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Павленко А.Л. у судовому засіданні просила залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

11.08.2020 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» на посаду головного інженера.

20.06.2022 року наказом №83к по підприємству припинено трудові відносини та звільнено ОСОБА_1 за власним бажанням.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Щодо стягнення сум, що належать позивачу від підприємства на день звільнення.

У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вiльний вибiр роботи, на справедливi i сприятливі умови працi та на захист від безробіття.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною п`ятою статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 24 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20 (провадження № 61-2166св21), Верховний Суд вказав, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності в трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Судом першої інстанції встановлено, що всупереч наведеним законодавчим положенням адміністрація ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» при звільненні позивача не у повному обсязі виплатила йому заробітну плату. Відповідачем не надано підтверджуючих документів: відомості про виплачену заробітну плату з особистим підписом ОСОБА_1 в період з 01.01.2021 року до моменту виплати платежу, документи службового розслідування по підприємству, яким визначено заборгованість ОСОБА_1 перед підприємством, фінансові документи про зарахування боргу ОСОБА_1 на користь підприємства за рахунок його заробітної плати, документальну підставу про виплату заробітної плати та інших платежів ОСОБА_1 готівкою, оригінал довідки про нараховану заробітну плату за період з 01.01.2022 року по дату звільнення ОСОБА_1 із зазначенням всіх складових, з яких формується заробітна плата останнього, що не було спростовано представником відповідача під час розгляду справи.

Разом з цим, відповідно до довідки ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» від 10.07.2023 року, ОСОБА_1 отримав у червні 2022 року нараховану заробітну плату 9835,16 грн за неповний робочий місяць, а саме за 17 робочих днів, сума до виплати з вирахуванням податків складає 7818,95 грн, за липень місяць 2022 року нарахована компенсація за невикористану відпустку за 25 днів у сумі 16098,75 грн, з вирахуванням податків сума до виплати складає 12798,50 грн.

Вирішуючи спір, судом досліджено і обґрунтовано застосовано наданий позивачем розрахунок, а саме, що за даними відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 05.07.2023 року ОСОБА_1 отримував заробітну плату за останніх два місяці, що передують місяцю звільнення, в розмірі 19453,00 грн. В червні 2022 року за даними відомості відповідач зазначив, що ОСОБА_1 мав би отримати заробітну плату в розмірі 9835,16 грн. Виходячи із розрахунку заробітної плати за останні 2 місяці, що передували звільненню, ОСОБА_1 , в червні 2022 року мали би нарахувати заробітну плату в іншому розмірі, а саме: 19453,00 грн заробітна плата за повний робочий місяць / 22 робочі дні = 884,23 грн вартість одного робочого дня; 884,23 ? 14 (кількість робочих днів у червні 2022 року, відпрацьованих позивачем)=12379,22 грн. Отже, виходячи із вказаних даних, сума, яка має бути виплачена ОСОБА_1 складає: 12379,22 грн - невиплачена заробітна плата за червень 2022 року; 15062,16 грн - невиплачена компенсація за невідбуту відпустку (п.7. Постанови: обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки), а саме: загальна сума отриманих доходів за останні 12 місяців складає 220910,32 грн. За виключенням святкових та вихідних днів середня сума доходу за 1 робочий день ОСОБА_1 за останні 12 місяців складала 627,59 грн. Отже, сума-компенсації за невикористану відпустку складає 627,59 х 24 календарних дня = 15062,16 грн.

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача суми невиплаченої заробітної плати при звільненні за червень 2022 року в розмірі 12379 гривень 22 копійки та суми невиплаченої компенсації за невідбуту відпустку в розмірі 15062 гривень 16 копійок.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, оскільки не було коштів.

ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» не доведено відсутність їх вини у невиплаті належних позивачу сум при звільненні.

Таким чином, як вірно зазначено судом, ОСОБА_1 має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.06.2022 року до 04.08.2022 року включно.

Отже, з урахуванням вищенаведеного розрахунку виплат за останні два календарні місяці роботи, суд дійшов правильного висновку, що середньомісячна заробітна плата за останніх 6 місяців складає -116718,00 грн (у відповідності до вимог Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року: абзац 3 п. 2 Постанови у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата), а саме (19453+19453) /2=19453 грн х 6 = 116718,00 грн.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц Великої Палати Верховного Суду, зазначено, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі № 331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі № 335/4416/18-ц.

За зазначених обставин, колегія суддів приходить висновку, що при вирішенні питання щодо визначення розміру відшкодування суми середнього заробітку, суд першої інстанції помилково не застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц не вирішив питання про зменшення такої суми.

Відтак, апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшити зазначений розмір.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, який перевищує більше ніж у десять разів заборгованість по заробітній платі, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, зокрема не виконанням останнім зобов`язання щодо виплати позивачу 20.06.2022 року усіх належним сум при звільненні, апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 14 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України, рішення суду підлягає зміні, зменшення суми стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку з 116718 грн до 14000 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Так, в апеляційній скарзі зазначено, що в рішенні від 19.12.2023 року судом не обґрунтовано стягнення витрат на правничу допомогу. При цьому, доводів в обґрунтування такого ствердження не наведено.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (само представництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2Рішенням КонституційногоСуду Українивід 30вересня 2009року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які належить застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Місцевим судом встановлено, що в матеріалах справи міститься платіжна інструкція № 07/07/2023 від 07.07.2023 року, відповідно до якої за послуги надання правничої допомоги сплачено 3000 грн (а.с. 109), що також зазначено відповідно до рахунку-фактури №43/07-1 від 06.07.2023 року (а.с. 108).

Колегія суддів, враховуючи те, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України), погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн, оскільки скаржником неспівмірності витрат не доведена.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДП «Експериментально база «Дачна» СГІ-НЦНС» підлягає задоволенню частково, рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 грудня 2023 року слід змінити, зменшивши стягнуту суму з 116718 грн до 14000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» задовольнити частково.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2023 року змінити в частині стягнення з Державного підприємства «Експериментальна база «Дачна» Селекційно-генетичного інституту - Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, зменшивши стягнуту суму з 116718 грн до 14000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий О.Ю. Карташов

Судді В.А. Коновалова

В.В. Кострицький