Постанова
від 19.11.2024 по справі 522/20130/20
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2913/24

Справа № 522/20130/20

Головуючий у першій інстанції Кузнецова В. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пересипка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року

у цивільній справі за позовом Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки,

встановив:

У листопаді 2020 року перший заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із вказаним вище позовом, який мотивовано тим, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Берег-Трейд» (далі ТОВ «Берег-Трейд») укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,8121 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» (далі ОК «Граніт») укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м площі житлових приміщень у об`єкті, а також 10 % від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкта.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

16 липня 2015 року ТОВ «Берег-Трейд» розірвало договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року, земельна ділянка площею 3,8121 га передана Одеській міській раді.

Під час проведення слідчих дій у кримінальному провадженні від 20 квітня 2017 року № 42017160690000064, зареєстрованому за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України (далі КК України), встановлено, що ОСОБА_2 самовільно зайняв земельну ділянку на АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Крім того, встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (від 08 вересня 2015 року № 24247577) державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. зареєстроване право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку на АДРЕСА_1 , який не перебуває у житловому будинку, не побудований як об`єкт нерухомості, а розташований на земельній ділянці без чіткого визначення меж та без присвоєння кадастрового номера. На момент звернення із цим позовом земельна ділянка, на якій розташоване машиномісце, використовується ОСОБА_1 на підставі договору купівліпродажу від 04 березня 2016 року № 206, укладеного із ОСОБА_2 .

Зважаючи на вказані вище обставини, перший заступник керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради просив суд:

визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. від 08 вересня 2015 року № 24247577, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10 вересня 2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11112773 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівліпродажу від 04 березня 2016 року № 206, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 13671084 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею 14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення прав власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року у задоволенні позову першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.

В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вказані вище позовні вимоги.

За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції не надав належної оцінки таким обставинам:

- державну реєстрацію права власності на спірне машиномісце проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично воно розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови ділянці, про що ОСОБА_2 був обізнаний;

- спірне машиномісце не перебуває у житловому будинку та фактично розташовано на земельній ділянці, без визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру тощо;

- у кримінальному провадженні №42017160690000064 від 20 квітня 2017 року встановлено факт самовільного зайняття вільної від забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття;

- суд у порушення вимог ст.ст.77-80, 263 ЦПК України безпідставно визнав висновок експерта неналежним доказом, оскільки експерт був попереджений про кримінальну відповідальність, що підтверджується його підписом та печаткою;

- судом не надано належної оцінки листу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 вересня 2018 року, з якого вбачається, що машиномісце не перебуває у житловому будинку та не було збудовано;

- реєстрацію права власності на об`єкт було проведено без документу, що підтверджує присвоєння цьому об`єкту адреси, а державним реєстратором не встановлено підставу для відмови у реєстрації;

- спірне майно не відповідає характеристикам нерухомого, а отже право власності на нього не підлягає реєстрації;

- державним реєстратором проведено державну реєстрацію на спірний об`єкт без наявності усіх документів, що надало ОСОБА_2 , тому зареєструвати право власності на спірний об`єкт є порушенням вимог чинного законодавства;

- висновок суду щодо звернення з позовом до неналежних відповідачів є помилковим, оскільки відповідачем у справі є також і особа, право власності якої оспорюється ОСОБА_2 , а тому участь у спорі державного реєстратора не змінює характеру спору у цій справі.

- наявність реєстрації права власності на машиномісце не свідчить про правомірність набуття такого права, оскільки земельна ділянка Одеською міською радою не надавалася жодній особі на машиномісце.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому вважає апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований тим, що:

- прокурор не зазначив відсутність яких саме документів, визначених нормами законодавства, не давала підстав для державної реєстрації. Правовстановлюючим документів на підставі якого у відповідача виникло право власності на спірне машиномісце по даній справі є договір про порядок викупу паю машиномісця, на підставі якого видане спірне свідоцтво про право власності;

- договір про порядок викупу паю машиномісця по справі не є спірним та не визнаний недійсним;

- відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення ст.212 ЗК України застосуванню не підлягають. Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного суду від 27 серпня 2018 року в справі № 902/889/16, від 21 січня 2019 року у справі №910/22093/17, від 05 березня 2019 у справі №910/24190/16;

- висновок експерта, який міститься в матеріалах справи, не є належним доказом, оскільки експерт не був попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку;

- дії прокурора суперечать принципу правової визначеності та порушує один із складових елементів верховенства права.

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06 березня 2023 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник скаржника Одеської обласної прокуратури прокурор Бондаревський О.М., доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав.

Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час, і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника скаржника, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на спірне машиномісце набуто ОСОБА_2 на підставі чинного договору про порядок викупу пая машиномісця № 800/М, укладеного з ОК «Граніт», до переліку якого увійшло машиномісце № НОМЕР_1 , згідно з яким кооператив приймає пайщиків до пайової участі в будівництво багатоквартирного житлового будинку. Позивач не довів, що машиномісця власників (членів) ОК «Шлях» не входять до комплексу багатоквартирних будівель та не розташовані на прибудинковій територій, яка обслуговується ОК «Граніт». ОСОБА_2 надав державному реєстратору повний пакет документів, визначений чинним законодавством України, який необхідний для прийняття державним реєстратором рішення щодо спірного об`єкта нерухомого майна, а тому в останнього були відсутні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного машиномісця, то суд визнав, що прокурор не довів наявності у відповідачів: продавця ОСОБА_2 та покупця ОСОБА_3 мети щодо настання будь-яких неправомірних наслідків при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу машиномісця № 214, стороною якого не була Одеська міська рада.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ТОВ «Берег-Трейд» укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку площею 3,8121 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового жилого комплексу та благоустрою території.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м площі житлових приміщень у об`єкті, а також 10 % від загальної кількості машиномісць у паркінгу об`єкта.

Листом від 16 липня 2015 року № 16/07 ТОВ «Берег-Трейд» повідомило голову Одеської міської ради, що будівельні роботи на вказаній земельній ділянці припинені, багатоповерховий жилий комплекс збудовано та здано в експлуатацію. Цією заявою товариство відмовляється від оренди земельної ділянки та просить розірвати договір оренди від 19 січня 2011 року.

16 липня 2015 року Орендарем розірвано договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка площею 3,8121 га передана Орендодавцю.

На цей час власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка у оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.

18 серпня 2015 року між ОК «Граніт» та ОСОБА_2 укладений договір про порядок викупу паю машиномісця № 800/М, відповідно до умов пункту 1.1 якого кооператив приймає пайщиків до пайової участі у будівництві багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.2 договору визначено, що на умовах та у строки, вказані у договорі, кооператив зобов`язується після закінчення будівництва, отримання сертифікатів відповідності передати пайщикам розташовані у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісця (зокрема, № НОМЕР_1 ) та документи, необхідні для оформлення права власності на машиномісця. Розташування машиномісць у будинку вказане у викопіюванні плану будинку (Додаток № 1).

Актом приймання-передачі машиномісця від 18 серпня 2015 року № 875/М ОК «Граніт» передав ОСОБА_2 машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 14,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, у вказаному Договорі оговору про викуп паю сторони дійшли згоди про передачу забудовником у власність пайщиків машино-місць, розташованих саме у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а не за його межами.

08 вересня 2015 року рішенням державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на машиномісце № НОМЕР_1 , загальною площею 14 кв. м, як на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Державна реєстрація на машиномісце відбулася на підставі договору про викуп паю машиномісця від 18 серпня 2015 року № 875/М, технічного паспорта, виданого 19 серпня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Нове БТІ», акта приймання-передачі нерухомого майна від 18 серпня 2015 року, довідки з адресного бюро міста Одеси від 21 серпня 2015 року № 364127/1, виданої юридичним департаментом Одеської міської ради.

Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Могильнікову В. Д. видане свідоцтво про право власності на спірний об`єкт від 10 вересня 2015 року № НОМЕР_2 .

04 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівліпродажу, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14,0 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

25 серпня 2016 року ОК «Шлях» звернувся із заявою до Одеської міської ради про передачу в оренду земельних ділянок з метою задоволення потреб, пов`язаних з утриманням майна членів кооперативу, машиномісць:

ділянку, площею 0,0491 га, для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

ділянку, площею 0,1790 га, для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

ділянку, площею 0,0602 га, для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ; ділянку, площею 0,0222 га, для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 ;

ділянку, площею 0,04003 га, для обслуговування автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 .

У зазначеному листі ОК « ІНФОРМАЦІЯ_1 » повідомив, що на земельній ділянці, орієнтовною площею 0,4003га, розташовані машиномісця від № 140 до № 280, які належать на праві приватної власності асоційованим членам кооперативу на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно.

Рішенням сесії Одеської міської ради від 07 грудня 2016 року № 1527-VII надано дозвіл ОК «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтованою площею 0,6886 га, для влаштування та обслуговування автостоянки та земельної ділянки, орієнтованою площею 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою: АДРЕСА_3 .

Пунктом 4 рішення Одеської міської ради від 07 грудня 2016 року № 1527-VII припинено з ТОВ «Берег-Трейд» договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року на земельну ділянку площею 3,8121 га.

Листом від 17 жовтня 2017 року № 0119/2491-09-01 директор департаменту комунальної власності Одеської міської ради повідомив заступника військового прокурора Південного регіону України про те, що Одеська міська рада рішення щодо передачі у власність або користування приватній фірмі «Граніт» земельної ділянки для обладнання автостоянки в межах АДРЕСА_1 , Зоопаркової, АДРЕСА_4 не приймала.

20 квітня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження № 42017160690000064 за частиною першою статті 197-1 КК України щодо факту реєстрації за ОСОБА_2 права власності на машиномісця, які реалізовані протягом 20152018 років, внаслідок чого територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради нанесено шкоду на суму 11 138 529,46 грн.

08 серпня 2018 року військова прокуратура Південного регіону України повідомила Одеську міську раду, що в 2015 році без погодження та без отримання необхідних дозволів невстановлені службові особи ОК «Граніт» та інші невстановлені особи самовільно обладнали на земельній ділянці площею 0,3838 га автостоянку з визначенням на місцевості машиномісць за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, відповідно висновку експерта судової земельно-технічної та земельно-оціночної експертизи №17-2694/2695 від 26 лютого 2019 року, зробленої в межах кримінального провадження № 12015160020000062 від 20 квітня 2017 року у результаті зіставлення геодезичних даних (каталогів координат по просторовому місцю розташуванню поворотних точок досліджуваних земельних ділянок) на ПК, які містяться у технічній документації із землеустрою та технічних звітах на земельні ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, під автостоянкою, площею 0,3838 га, встановлено, що фактичні межі земельної ділянки, площею 0,3838 га, під автостоянкою та розташовані на ній навіси не входять до меж земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, та повністю знаходяться за її межами. Детально фактичне розташування земельної ділянки, площею 0,3838 га, щодо меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га, зображено графічно у додатку № 3 «Фактичне розташування меж земельної ділянки, площею 0,3838га, з північно-західної сторони будинку по АДРЕСА_1 , на якій влаштовано автостоянку відносно меж земельної ділянки, кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га.

Співставляючи вказані вище висновки експерта з кримінальної справи з іншими доказами, що містяться у цій справі, колегія суддів доходить висновку, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 знаходиться на вказаній вище земельній ділянці, яка була предметом дослідження експерта у кримінальній справі.

Таким чином, встановлено, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 не знаходиться у побудованому будинку за адресою АДРЕСА_1 , не побудоване як окремий об`єкт нерухомого майна, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру.

Вказане підтверджується також відомостями, які містяться у листі Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 року № 01-12/1744/1вих., листі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17.10.2017 року № 0119/2491-09-01, листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 року № 10-15-0.4-7059/2-19 про те, що вказане спірне машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру.

Факт використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів підтверджено листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області № 10-15-0.4-7059 2-19 від 07.08.2019 за наслідком проведення відповідної перевірки.

Листом № 06/3-555-вих18 від 08.08.2018 Військовою прокуратурою Південного регіону України про зазначені порушення законодавства повідомлено Одеську міську раду, якою отримано зазначений лист - 04.09.2018 за вх. № 02.2-15/713.

Таким чином, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Так, частиною 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Слід зазначити, що низка інших нормативно-правових актів також містять визначення "нерухоме майно" та встановлюють його правовий статус. Однак, наведене у Кодексі визначення є узагальненим та характеризує нерухоме майно за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме:

розташування на земельній ділянці;

переміщення неможливе без його знецінення;

переміщення неможливе без зміни його призначення.

Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно дост.78ЗК Україниправо власностіна землю-це правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися земельнимиділянками. Правовласності наземлю набуваєтьсята реалізуєтьсяна підставіКонституції України,цього Кодексу,а такожінших законів,що видаютьсявідповідно доних. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядкувідведення земельнихділянок ізземель державноїта комунальноївласності.Сформовані земельніділянки підлягаютьдержавній реєстраціїу Державномуземельному кадастрі. Земельнаділянка вважаєтьсясформованою змоменту присвоєнняїй кадастровогономера. Формуванняземельних ділянок(крімвипадків,визначених участинах шостій-сьомій цієїстатті)здійснюється запроектами землеустроющодо відведенняземельних ділянок.Земельна ділянкаможе бутиоб`єктомцивільних праввиключно змоменту їїформування (крімвипадків суборенди,сервітуту щодочастин земельнихділянок)та державноїреєстрації прававласності нанеї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно дост.80ЗК Українисуб`єктамиправа власностіна землює: громадянита юридичніособи -на земліприватної власності; територіальнігромади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно дост.83ЗК Україниземлі,які належатьна правівласності територіальнимгромадам єкомунальною власністю. Укомунальній власностіперебувають: а)усі землів межахнаселених пунктів,крім земельнихділянок приватноїта державноївласності; б)земельні ділянки,на якихрозташовані будівлі,споруди,інші об`єктинерухомого майнакомунальної власностінезалежно відмісця їхрозташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст. 123 ЗК України.

Статтею 1 ЗУ „Про державний контроль за використанням та охороною земель визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно дост.153ЗК Українивласник земельноїділянки абоземлекористувач можевимагати усуненнябудь-якихпорушень йогоправ наземлю,навіть якщоці порушенняне пов`язаніз позбавленнямправа володінняземельною ділянкою,і відшкодуваннязавданих збитків.Захист правгромадян таюридичних осібна земельніділянки здійснюєтьсяшляхом: а)визнання прав; б)відновлення стануземельної ділянки,який існувавдо порушенняправ,і запобіганнявчиненню дій,що порушуютьправа абостворюють небезпекупорушення прав; в)визнання угодинедійсною; г)визнання недійснимирішень органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядування; ґ)відшкодування заподіянихзбитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до ЗУ „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Відповідно до ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ст.24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Спір у цій справі стосується машино-місця № НОМЕР_1 , яке знаходиться на самовільно організованій автомобільній стоянці, розміщеній біля побудованого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів.

Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких

перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).

Спірне машино-місце № 214 не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машино-місця не встановлювалися повноважними органами. Тобто, фактично така нумерація та межі машино-місця встановлені безпосередньо самим відповідачем - ОСОБА_2 , про що останній не заперечує. Тому, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації.

Оскільки спірне машино-місце не знаходиться в будинку, як то передбачено умовами договору про викуп пая, а розташоване на земельній ділянці, поза межами будинку, яка належить Одеській міській раді та нікому у користування не виділялась і не виділена в натурі, відсутні відомості про присвоєння кадастрового номеру та адреси, реєстратор повинен був відмовити у видачі свідоцтва про право власності та реєстрації такого майна, як нерухомого.

Ураховуючи викладене, колегія суддів не погоджуючись із протилежними висновками суду першої інатснції, виснує, що прокурором у відповідності до вимог ст.ст. 12, 76-80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце, як об`єкт нерухомого майна, проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка належить територіальній громаді ОМР та нікому у користування не виділялась, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не має.

Хибними є також посилання суду першої інстанції про те, що законом не передбачено обов`язку здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, оскільки для встановлення факту того, що машино-місце не є об`єктом нерухомого майна достатньо вивчити дані технічного паспорту.

Перед реєстрацією права власності реєстратор перевіряє документи на підставі яких в особи виникло це право. З`ясувавши, що в технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машино-місця, як нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, тощо, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак у порушення вимог закону таку реєстрацію провів.

Також під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машино-місце № НОМЕР_1 ОСОБА_2 не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце.

Також, відмовляючи у задоволенні позову, суд вказав, що у ОСОБА_2 , як у інвестора за договором про пайову участь у будівництві, майнове право на машино-місце виникло на підставі договору про викуп пая, цей договір не оскаржений та є чинним, а тому підстав для скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора немає.

Колегія суддів звертає увагу, що за договором про викуп паю машино-місця від 18.08.2015 року, у ОСОБА_2 виникло майнове право на машино-місце, розташоване у будинку по АДРЕСА_1 , а не за його межами.

Тобто, встановивши, що ОСОБА_2 до заяви про реєстрацію права власності на машино-місце, яке не перебуває у будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав для набуття ним права на зазначену земельну ділянку, державний реєстратор був зобов`язаний відмовити у державній реєстрації. Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду, що позивачем не доведено факт самовільного зайняття ОСОБА_2 спірної земельної ділянки у зв`язку із відсутністю відповідного обвинувального вироку, який би набрав законної сили, за частиною першою статті 197-1 КК України, оскільки саме по собі встановлення вказаного факту не залежить від наявності обвинувального вироку суду, який з огляду на гіпотезу зазначеної норми права є обов`язковим лише у правовідносинах щодо відшкодування шкоди, завданої незаконним захопленням землі.

Хибними є і висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем тих обставин, що спірне машино-місце розташоване на земельній ділянці, яка належить ОМР, оскільки висновком експерта, матеріалами кримінального провадження № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, документами місцевого самоврядування встановлено, що спірне машино-місце розташоване не у житловому будинку, де за договором інвестування (викуп паю) воно має бути, а за межами будинку, на вільній від забудови земельній ділянці, яка нікому у користування не виділялась і належить територіальній громаді ОМР.

Безпідставними і є посилання суду першої інстанції про прийняття ОМР рішення від 07.12.2016 року про надання дозволу ОК «Шлях» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, оскільки такі не впливають на відсутність у ОСОБА_2 правовстановлюючого документу на землю, на якій розташовано відповідне машиномісце № НОМЕР_1 , а отже така є самовільно зайнятою.

Нерелевантними обставинам цієї справи є і зазначені судом першої інстанції і висновки Верховного Суду, викладені у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 522/7822/16-ц, оскільки за обставинами справи, що знаходилась на касаційному розгляді невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачами, які стверджували про те, що спірні земельні ділянки відносяться до прибудинкової території будинку, співлвласниками якого вони є, порушення права користування/володіння належним їм майном шляхом.

Водночас, у справі №522/20130/24, що переглядається апеляційним судом, вказана невизначеніть свідчить про те, що земельна ділянка на якій розташована автостоянка, а зокрема, спірне машино-місце, є землею комунальної власності та належить територіальній громаді м. Одеси, тобто ОМР, в особі якої звернувся з цим позовом прокурор.

Тож, зважаючи на те, що право власності за ОСОБА_2 на відповідне машиномісце № НОМЕР_1 було зареєстровано без достатніх правових підстав, колегія суддів виснує про недійсність договору купівлі-продажу реєстр №206 від 04.03.2016 року машиномісця № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зважаючи на таке.

Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно дост.202ЦК Україниправочином єдія особи,спрямована нанабуття,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно дост.215ЦК Українипідставою недійсностіправочину єнедодержання вмомент вчиненняправочину стороною(сторонами)вимог,які встановленічастинами першою третьою,п`ятоюта шостоюстатті 203цього Кодексу. Недійснимє правочин,якщо йогонедійсність встановленазаконом (нікчемнийправочин).У цьомуразі визнаннятакого правочинунедійсним судомне вимагається. Увипадках,встановлених цимКодексом,нікчемний правочинможе бутивизнаний судомдійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно доч.1,5ст.216ЦК Українинедійсний правочинне створюєюридичних наслідків,крім тих,що пов`язаніз йогонедійсністю. Уразі недійсностіправочину кожнаіз сторінзобов`язанаповернути другійстороні унатурі все,що вонаодержала навиконання цьогоправочину,а вразі неможливостітакого повернення,зокрема тоді,коли одержанеполягає укористуванні майном,виконаній роботі,наданій послузі,-відшкодувати вартістьтого,що одержано,за цінами,які існуютьна моментвідшкодування.Вимога прозастосування наслідківнедійсності нікчемногоправочину можебути пред`явленабудь-якоюзаінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки ОСОБА_2 набув право власності на машино-місце, яке розташоване на земельній ділянці територіальної громади ОМР незаконно, то укладений ним договір купівлі продажу є недійсним.

Щодо висновків суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Предметом оскарження у цій справі є, зокрема - зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею 15 кв. м., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від

29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Необхідність звернення до суду із розглядуваним позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, яке за рішенням державного реєстратора відповідач набув у власність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Ураховуючи зазначене та з огляду на обставини цієї справи, не ґрунтуються на вимогах закону посилання суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та відсутність правових підстав для застосування статті 212 ЗК України.

Щодо повноважень прокурора, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.3 ст.131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках в порядку, що визначені законом.

Згідно ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином, сам факт не звернення до суду уповноваженого органу може свідчити про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Встановивши, що військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08 серпня 2018 року № 06/3-555-вих18 було повідомлено Одеську міську раду про зазначені порушення законодавства і остання отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. № 02.2-15/713, проте не здійснила юридично значимих дій для захист прав територіальної громади, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Щодо суб`єктного складу відповідачів.

Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (п. 36)). Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора, як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Спір у позивача виник саме з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 щодо законності набуття нею права власності на земельну ділянку та правомірності дій останніх щодо реєстрації за ними такого права, тому належними відповідачами будуть саме вони.

Верховний Суд у наведеній постанові вказав, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не нотаріус, державний реєстратор, орган державної реєстрації тощо.

Водночас, не може бути відповідачем у вимогах про скасування рішення про державну реєстрацію прав та про скасування державної реєстрації також і орган державної реєстрації чи державний орган, який в силу закону контролює та унормовує діяльність державних реєстраторів.

Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що у спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункт 36)).

Таким чином позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до Головоного територіального управління юстиції в Одеській області, яке позивач визначив співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Отже, вказані позовні вимоги до Головного територіального управління юстиції в Одеській області задоволенню не підлягають.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 72-76)).

Щодо позовної вимоги про скасування запису державного реєстратора про право власності.

За змістом цивільного права правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 року з урахуванням змін, внесених на час розгляду справи апеляційним судом).

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Тобто, у разі якщо на підставі судового рішення скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень або визнані недійсними чи скасовані документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, або скасовано державну реєстрацію прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. обто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 року у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 року у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 року у справі № 916/2464/19.

За таких обставин, у задоволенні вимог позивача про скасування запису державного реєстратора про право власності потрібно відмовити.

Щодо способу захисту та строку позовної давності.

ОСОБА_2 у суді першої інстанції зробив заяву про застосування позовної давності.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов`язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб`єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб`єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18).

Необхідність звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, право власності на яке на час вирішення спору зареєстроване за ОСОБА_4 .

З огляду на встановлені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені [….] вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, [….], але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Відповідну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року по справі № 922/2155/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності.

Фактично оформивши право власності на відповідне машино-місце відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули права власності на земельну ділянку комунальної власності, на якій воно розташоване.

За таких обставин, коли спірна земельна ділянка не вибула із комунальної власності, прокурор обрав належний спосіб захисту негаторний позов про звільнення земельної ділянки, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Допоки особа є власником нерухомого майна (земельної ділянки), вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Не відійшов від вказаних вище висновків щодо незастосування позовної давності до негаторного позову Верховний Суд і у постанові, яка була прийнята після постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, зокрема у постанові від 27.01.2021 року по справі № 205/4349/16-ц.

Щодо сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави повернути самовільну зайняту земельну ділянку передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.

Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням комунального майна відповідно до загальних інтересів територіальної громади.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, колегія суддів вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 звільнити спірну земельну ділянку не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Щодо вимог позивача про встановлення порядку виконання рішення.

Відповідно до частини 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За положеннями частини 1, 3 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналіз норм статті 435 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення суду у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання рішення суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду раніше встановленим способом.

Задоволення відповідної заяви є можливим лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 п. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з 16 січня 2020 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 26 Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно ст. 11 Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст. 27 ч. 1 п. 9 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору-купівлі продажу є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та для проведення державної реєстрації про припинення речових прав у Державному реєстрі, а тому необхідності у встановленні порядку виконання цього рішення, немає.

Підсумовуючи наведене вище, апеляційна скарга Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на машино-місце за ОСОБА_2 , визнання незаконним свідоцтва про право власності на спірне машино-місце, визнання недійсним договору-купівлі продажу спірного машино-місця між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та зобов`язання останньої звільнити земельну ділянку площею 14 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (машино-місце 214). У задоволенні решти позовних вимог потрібно відмовити.

Викладена позиція Одеського апеляційного суду за аналогічних обставин підтримана Верховним Судом у постанові від 16.07.2024 року у справі № 522/17696/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1, абз.1 ч. 2, ч. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на вказане, необхідно змінити розподіл судових витрат.

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову (на 67%), підлягає стягненню в рівних частках з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Одеської обласної прокуратури документально підтверджений, сплачений судовий збір за подання позову у розмірі - 12 612 грн (т. 1 а. с. 1) та апеляційної скарги у розмірі - 18 918 грн (т. 2 а. с. 99), що разом становить - 31 530 грн, у розмірі 21 125,10 грн, виходячи з (31 530,00 грн * 67%), тобто з кожного по 10 562,55 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374,376 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Першого заступника керівника Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д. С. від 08 вересня 2015 року № 24247577, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10 вересня 2015 року Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна машиномісце № НОМЕР_1 , площею 14 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівліпродажу від 04 березня 2016 року № 206, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, площею 14 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р НОМЕР_5 ) судовий збір по 10 562 (десять тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн 55 коп з кожного.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова


Суд	Одеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	19.11.2024
Оприлюднено	30.12.2024
Номер документу	124110499
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про комунальну власність щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Громік Р. Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 19.11.2024 по справі 522/20130/20ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —522/20130/20

Постанова від 19.11.2024

Постанова
від 19.11.2024 по справі 522/20130/20
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД